ЗМІСТ
| |
Сторінка |
Вступ
1.Географічне положення Японії. |
2
3 |
2. Як організоване державне
регулювання економіки в Японії ? |
4 |
3.Чим японська економічна модель
відрізняється від інших ? |
7 |
4. Що можна використати в Україні
з японського досвіду державного регулювання
економіки ? |
9
|
Висновки |
10 |
Література |
11 |
Вступ
Сучасний стан економіки Японії, принципи
її функціонування та історія формування
являють собою цінний об¢єкт соціально-економічних досліджень
завдяки специфічним особливостям цієї
країни. Японія, переможена у 1945 р., пройшла
через насильницькі перетворення окупаційної
армії, відбудову економіки, створення
конкурентного ринкового середовища і
перетворилася з країни, зруйнованої війною,
в одну з найпередовіших держав cвіту.
І хоч розмови про “японське чудо” в загальному
майже перестали, феномен японської економіки
продовжує визивати підвищений інтерес.
Справді, чому країна с великою зовнішньоекономічною
залежністю, практично без природних ресурсів,
не дивлячись на всі незаурядиці і катаклізми
останніх двух десятиліть, продовжує невпинно
закріпляти свої економічні (а разом з
ними і політичні) позиції на світовій
арені? Зберігаючи роль світового лідера
по багатьом важнішим напрямкам науково-технічного
прогресу, Японія при цьому демонструє
високу степінь адаптації до постійно
змінюючихся умов розвитку економіки.
Ці зміни проходять не просто на базі технологічних
інновацій, але й в неперервній і досить
складній взаємодії техніки, технології
і економічних і соціально-політичних
факторів.
1.Географічне положення
Японії.
Площа – 378 км кв.
Населення – 126 млн. чоловік.
Столиця – Токіо.
Державний устрій – конституційна
монархія.
В адміністративному відношенні
поділяється на 47 префектур.
Японія претендує на Південнокурильські
острови, які тепер належать Росії.
Японія (самоназва Ніппон,
або Ніхон) – одна з головних країн світу.
В кінці XX ст. за розмірами ВНП вона поступається
лише США. Країна має сучасну структуру
господарства, високі рівні техніки й
технології, життя населення та ІРЛП. Країна
вважається третім центром світової економіки,
хоча в цьому відношенні її позиції слабші,
ніж Англо-Америки і Європейського Союзу.
Японія – острівна
країна. Вона розташована на однойменних
островах біля східного узбережжя Азії.
Великими вважаються чотири острови – Хоккайдо, Хонсю, Кюсю іСікоку.
На південь їх продовженням є архіпелаг Рюкю.
Найбільший острів Хонсю (231 тис. км кв.,
або 61% території країни) традиційно поділяється
на п'ять районів: Тохоку, Канто, Тюбу, Кінкі
і Тюгоку. Від Кореї Японію відокремлює
Корейська протока завширшки 180 км, відстань
від Нагасакі до китайського Шанхаю –
800 км. Здавна Японія мала найтісніші зв'язки
з Кореєю і Китаєм. У кінці XIX – першій
половині XX ст. вона використала переваги
свого географічного положення для колоніальної
і воєнної експансії в регіоні. І зараз
її географічне положення сприяє розвитку
відносин з країнами Східної і Південно-Східної
Азії. Стосунки Японії з російським Далеким
Сходом досить помірні.
Острівне положення допомогло
Японії відбити у XIII ст. навалу монголів,
а в XVI і XVII ст. протистояти колоніальним
домаганням європейських держав. До Великих
географічних відкриттів Японія, як і
весь Далекий Схід, не мала стосунків із
Західним світом. Сучасні транспортні
та комунікаційні можливості зблизили
її з віддаленими від неї частинами Землі.
2. Як організоване
державне регулювання економіки в Японії?
Дослідниками1 виділяються три основні етапи
повоєнної історії Японії: 1945-1949 рр. (нарощування
виробничого потенціалу і демократизація
економіки); 1949-1960 рр. (зупинення інфляції,
лібералізація ціноутворення, раціоналізація
виробництва і створення нових галузей);
та з 1960 р. – по наш час (зміцнення важкої
та хімічної індустрії, лібералізація
зовнішньої торгівлі та міграції каріталів
у 80-ті роки).
Війна завдала величезної шкоди
економіці Японії. Промислове виробництво
у 1945 р. сягало менше третини передвоєнного
рівня, виробництво сталі впало на 90%, вугілля
– на 50%2, бюджетний дефіцит і грошова
експансія породили гіперінфляцію.
На тлі зруйнованої економіки під керівництвом
штабу окупаційних військ США у перші
повоєнні роки відбулося реструктурування
соціально-економічної системи. Переглянуто
цивільне законодавство, дозволено профспілки,
проведено земельну реформу, за якої поміщики
були зобов¢язані продати землі орендарям
за низькими цінами; розпущено “дзайбатсу”
– японські концерни, проведено “”чистку”
серед лідерів бізнесу, конверсію виробництва,
розукрупнення, введено жорсткі антитрестівські
закони, було заборонено брати участь
в управлінні великими компаніями членам
кланів, які володіли “дзайбатсу”,
тощо.
У 1946 р. З метою зменшення надлишків
грошових коштів було проведено грошову
реформу, за якою готівку було зібрано
на спеціальні рахунки з дозволом використання
до 500 ієн на місяць, заморожено вклади,
вищі за певний розмір. Втім, через велику
кількість пом¢якшень реформа не дала довгострокового
ефекту, і горошова маса незабаром знову
почала зростати.
У тому самому році створюється
Бюро економічної стабілізації, яке починає
проводити жорстку цінову політику. Встановлюються
низькі ціни на товари “стабілізаційної
номенклатури” – сталь, вугілля, добрива,
соду, газ, електроенергію тощо. На базі
вказаних цін формувалася собівартість
іншої продукції. Дефіцит викликаний фіксуванням
цін, перекривався субсидіями. Ціни кілька
разів переглядалися у напрямі підвищення
до рівня “чорного ринку”.
Одночасно здійснюється політика
розвитку пропозиції за “Схемою пріоритетного
виробництва”, спрямованою на збільшення
виробництва базових товарів – вугілля
та сталі, дефіцит яких гальмував розвиток
економіки. Для цього у 1947 р. було створено
фінансову корпорацію з реконструкції,
яка розміщувала довгострокові преференційні
кредити і фінансувала на той час третину
загальних індустріальних кредитів.
Коли заходи з нарощування промислового
потенціалу дали свої результати (на грудень
1948 р. промислове вироб ництво становило
70% довоєнного3), жорстокий контроль держави
над японською економікою було скасовано
введенням у 1949 р. плану Доджа. Вказаний
план передбачав жорстку бюджетну та грошову
політику з досягненням балансу бюджету,
уніфікацію обмінного курсу, скорочення
субсидії і зменшення номенклатури цінового
контролю, заборону випуску боргових зобов¢язань та видачі позик фінансової
корпорації. Здійснено податкову реформу.
Політика регулювання обмінного
курсу ієни передбачала обов¢язковий продаж валютної виручки
уповноваженому банку за фіксованим курсом
і наступний щоквартальний розподіл цієї
валюти згідно з державною стратегією.
Вказана система діяла до 1963 р.
У зовнішньоекономічній політиці
Японія взяла курс на орієнтацію на активну
торгівлю та пошук зовнішніх ринків, що
очевидно з огляду на її географічні особливості.
Але важливо зауважити, що зовнішньоторговельна
політика виходила з принципу експортно
орієнтованого протекціонізму, який дав
змогу перейти до лібералізації торгівлі
лише після зміцнення власного виробництва.
З 1960 р. поступовій лібералізації торгівлі
пріоритет мав імпорт сировини, важко
заміщуваних та конкурентно-спроможних
товарі, а також нововведень. Застосовувалося
квотування імпорту. Було встановлено
низькі тарифи на вивезення первинних
продуктів, виробничої, дефіцитної в країні
продукції, устаткування для нових галузей
або тих, що скорочуються, товари першої
необхідності, високі – на товари із значною
додатковою вартістю, споживчі товари,
що є в достатній кількості, продукцію
галузей, нових для Японії чи тих, що скорочуються,
предметів розкоші тощо.
Одночасно з активною зовнішньою,
японський уряд здійснював потужну внутрішню
промислову політику. У 1951 р. було створено
Японський банк розвитку, а в 1952 р. – Банк
довгострокового кредитування для фінансування
капіталовкладень у промисловості. Засобами
промислової політики були прискорені
амортизація, субсидії, пільгові кредити,
податкові пільги, лізинг устаткування,
створення виробничої інфраструктури
за державний рахунок. Значною мірою політика
орієнтувалася на підтримку малих та середніх
підприємств, водночас, зокрема, у 1953 р.
було доволено утворення картелів з анти
депресійною чи модернізаційною метою.
Для відшукання коштів на фінансування
прискореного розвитку промисловості
було здійснено Програму бюджетних інвестицій
та позик, яка мала пов¢язати соціальні заощадження
з соціальними інвестиціями.
Специфічними особливостями
фінансової системи періоду швидкого
зростання були: стратегічні операції
довгострокових державних фондів; активне
використання приватних довгострокових
інститутів; контроль за розподілом кредитів
через грошову та процентну політику;
непряме фінансування через перерозподіл
банками вільних коштів (понад 90% фондової
пропозиції4); система “пере позичок”,
за якої кредити комерційних банків перевищували
депозити, а надлишок фінансувався позичками
у Центробанку; поєднання ринкового короткострокового
процента з жорстоко регульованим довгостроковим;
сегментація ринку між короткостроковими
та довгостроковими кредитними установами;
обмеження міжнародних фінансових зв¢язків, що спрощувало регулювання.
На думку дослідників Агентства
економічного планування уряду Японії,
зазначеня система швидкого зростання
мала успіх завдяки суворому антиінфляційному
контролю, конкуренції у приватному секторі,
спрямуванню позичок на стратегічну промисловість
та інфраструктуру, тобто в галузі,
де державні інвестиції не кункурували
з приватними.
Структурні перетворення економіки
поєднувалися з суто монетарними заходами.
Так, у 1964 р. було проведено рестрикцію
суспільних цін, що обмежило загальне
зростання споживчих цін до 3,9%5. Оскільки інфляція, що почалася
після 1960 р. тривала, у 1965 р. створюється
тимчасова міністерська рада цінових
заходів та Друга Нарада з проблем цін
як дорадчий орган при Державному міністрі
з питань планування, який включав вчених,
бізнесменів, промисловців, споживачів,
робітників. У 1966 р. було утворено Керуючий
комітет з питань цін з представників
міністерств. У 1967 р. Другу Нараду змінила
Конференція з поліпшення цінової стабільності,
у 1969 р. Тимчасова Рада отримала постійний
статус, а Конференцію змінила Конференція
з політики цінової стабілізації з розширеними
дослідницькими підрозділами. Підвищено
офіційну дисконтну ставку, здійснено
рестрикції сукупного попиту.
На сучасному етапі, в умовах
тривалого скорочення темпів зростання,
основними напрямами економічної політики
Японії є стабілізація економіки, перерозподіл
доходу, надання суспільних товарів та
корекція помилок ринку. З метою стабілізації
економіки держава створює плани та прогнози,
щомісяця для контролю Уряд готує економічні
доповіді, на базі яких Агентством економічного
планування приймаються рішення щодо
подальших дій. Загалом на початку 90-х
років у Японії діяло 453 регулюючих закони,
з них 220 – у сфері економіки. Слід зауважити,
що з останніх 102 було прийнято ще у 1945-1954
рр.6
Керівництво проведенням промислової
політики здійснює Міністерство зовнішньої
торгівлі та промисловості (МІТІ), яке
має право на пеіну свободу дій в управлінні
галузями і якому підзвітна переважна
більшість налузей економіки. До сфери
дії МІТІ входять зовнішня торгівля, промисловість
та торгівля, новітні технології, розміщення
промислових підприємств та екологія,
енергетика, питання промислової власності,
підтримка малих та середніх підприємств.
Досягненню консенсусу певною
мірою сприяють контакти МІТІ з створюваними
комплексними організаціями ділових кіл
різних галузей промисловості, сервісу,
фінансової сфери, які утворюються у приватному
секторі для обміну іформацією та обговорення
макроекономічної політики.
Консенсус, з питань подальшого
розвитку японської економіки дістає
своє відображення у створенні національних
планів. План визначає ситуацію і здійснює
прогноз, встановлює національні пріоритети,
засоби узгодження національних і приватних
інтересів.
На думку японських економістів7, досить висока керованість
економіки країни спирається на існування
різноманітних об¢єднань у промисловості, високий
рівень спеціалізації та кооперації, існування
системи субпідрядів, промислових угруповань
“кейрецу” і тісний взаємозв¢язок промислових підприємств
з банками.
Специфічною особливістю японської
економіки є існування розвинутої системи
“кейрецу” – фінансово-промислових груп
з еластичними зв¢язками на базі взаємного володіння
акціями, договорів, постійних контаків.
Практика показує, що часто підтримка
постійних контактів важить для членів
“кейрецу” більше, ніж отримання прибутку,
і норма звичайно є нижчою за потенційну.
Приватні підприємства у структурі
економіки Японії вдало поєднуються з
державними. Державні підприємства звичайно
перебувають під спостереженням відповідного
міністерства, яке контролює їх бюджет
та призначає керівництво. Ступінь контролю
змінюється в залежності від роду діяльності
підприємства. Крім того, підприємства
можуть перебувати у змішаній власності.