Експлікація концепту «Вина»/«Schuld» у романі Бернхарда Шлінка «Рецитатор»/«Der Vorleser»

Красна І. М.

СумДПУ ім. А.С. Макаренка

Експлікація концепту «Вина»/«Schuld» у романі   Бернхарда Шлінка «Рецитатор»/«Der Vorleser»

У статті виявлено специфічні риси концепту як одиниці когнітивної лінгвістики, проаналізовано різні підходи до його тлумачення. На основі роману Бернхарда Шлінка «Рецитатор»/«Der Vorleser» досліджено концепт «Вина»/«Schuld», як важливий компонент німецької мовної картини світу, простежено співвідношення концепту «Вина»/«Schuld» з індивідуальними, когнітивними виявами автора.

Ключові слова: концепт, концептосфера, мовна картина світу, імпліцитний зміст,імпліцитний маркер, концепт «Вина»/«Schuld», Бернхард Шлінк.

Постановка проблеми. Мова – найбільше творіння людського розуму, багатогранне та неповторне, найважливіший спосіб формування знань людини про світ в процесі діяльності. Будь-яка людська діяльність, незмінно пов'язана з розумовими процесами, які в свою чергу відображають об'єктивний світ та втілюються в життя, тобто в мову або точніше сказати мовну форму, через ті чи інші слова, поняття тощо. Крім того, визнання тісного взаємозв'язку культури і мови та прийняття до уваги ідеї антропоцентричності мови – активізували комплексне вивчення мови з точки зору її участі в пізнавальній діяльності людини і дали змогу висунути припущення щодо існування різних форм репрезентації інформації в мозку людини у вигляді певних структур свідомості – концептів. Як зазначають З. Д. Попова та Й. А. Стернін, через вивчення семантики мовних одиниць можна проникати у концептосферу людей, можна з’ясовувати, що було важливо для того чи іншого народу у різні періоди його історії, а що залишилося поза полем його зору, в той час як для іншого народу це виявилося суттєвим [9, 18]. Тому не дивно, що наша стаття присвячена дослідженню концепту «Вина»/«Schuld», як важливого компоненту німецької мовної картини світу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням процесів отримання, відображення та зберігань у мовних формах займається когнітивна лінгвістика. Певною віхою в розробці даного напрямку лінгвістики стала поява нової дисципліни – лінгвокультурології, а ознакою підвищеного інтересу до лінгвокультурного концепту – поява величезної кількості наукових досліджень Ю. Апресяна, Н. Арутюнової, О. Ахманової, Р. Будагова, А. Вежбицької, С. Воркачова, В. Гака, С. Жаботинської, В. Звегінцева, С. Кацнельсона, М. Комлева, М. Кочергана, О. Кубрякової, О. Леонтьєва, Л. Лисиченко, Л. Новикова, О. Селіванової, Б. Серебреникова, Ж. Соколовської, Ю. Степанова, А. Шаффа, Д. Шмельова, Р. Фрумкіної та ін. Для літературознавців як і для мовознавців, вивчення концептів, концептосфери, тобто сукупності художніх концептів, що відображають особистісне індивідуально-авторське світобачення [1, 772], стосовно до художніх творів, також представляє особливий інтерес. Оскільки таким чином, вони включають художній текст у загальнокультурну сферу і розглядають «художній світ твору з погляду когнітивних культурологічних структур,які заклав у ньому автор» [1, 771].

Формулювання цілей статті. Метою статті є комплексне дослідження та розгляд семантичного наповнення концепту «Вина»/«Schuld», як важливого компоненту німецької мовної картини світу, на основі роману Бернхарда Шлінка «Рецитатор»/«Der Vorleser». Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань: 1) з’ясувати зміст поняття концепт; 2) проаналізувати та систематизувати теоретичні положення щодо розуміння поняття концепту «Вина»/«Schuld» в німецькій мовній картині світу та на основі роману Бернхарда Шлінка «Рецитатор»/«Der Vorleser» простежити співвідношення концепту «Вина»/«Schuld» з індивідуальними, когнітивними виявами автора.

Виклад основного матеріал. Бернхард Шлінк — німецький юрист та письменник, який ввійшов в німецьку літературу на початку 1990- х років і став всесвітньовідомим вже в 1995 році коли його роман «Рецитатор»/«Der Vorleser» був перекладений більш ніж на тридцять мов. Так наприклад, в самій Німеччині роман берлінського професора права стає не тільки обов’язковим атрибутом шкільної програми, але й «найуспішнішою книгою останніх десятиліть» [10, 197].

Бернхард Шлінк належить до покоління післявоєнних авторів, так званого третього покоління письменників, для яких переосмислення та усвідомлення злочинів фашизму стало моральним кредом. По-перше автор намагається привернути увагу читачів до проблеми вини та відповідальності за злочини Другої Світової війни. Так головна тема твору – це тема внутрішнього конфлікту «другого покоління» (покоління дітей), яке розривається між бажанням з’ясувати витоки злочинів, скоєних поколінням батьків, і прагненням засудити ці злочини. По-друге такий інтерес до творчості непрофесійного письменника є спробою самого автора не тільки звернутися до теми німецького минулого, але й переосмислити та змінити доволі таки стале уявлення про післявоєнний імідж Німеччини, який був пов'язаний з комплексом «колективної вини» і вже давно став частиною німецької самосвідомості. Шлінк намагається представити новий імідж Німеччини «другого покоління»: доля представників «другого покоління» все ще пов’язана з поняттями «Сором»/«Scham» та «Вина»/«Schuld», які стали концептуальними для німецької картини світу, але змінюється ступінь особистісної причетності до злодіянь минулого[3, 48-50].

Концепт «Вина»/«Schuld», реалізований в даному літературному творі є базовим поняттям когнітивної лінгвістики. В сучасній лінгвістичній науці можна виділити три основні підходи розуміння концепту:

1. Концепт – це основний осередок/елемент культури в ментальному світі людини. При цьому роль мови другорядна, вона лише допоміжний засіб для мовного вираження концепту. (Ю.С. Степанов, В.Н. Телия)
2. Концепт – одиниця когнітивної семантики, семантика мовного знаку – єдиний засіб формування змісту концепту. (Н.Д. Арутюнова, Т.В. Булигіна, Н.Ф. Алефіренко)
3. Концепт виступає посередником між словами і дійсністю, він не виникає лише зі значення слова, а є результатом зіткнення значення слова з особистісним досвідом людини або досвідом народу чи нації загалом. (Е.С. Кубрякова, Д.С. Ліхачев) [7, 46].

Відсутність єдиного визначення говорить про те, що концепт володіє складною багатогранною структурою, яка крім понятійної основи включає соціо-психо-культурну частину, яка формується не скільки завдяки процесу мислення, скільки завдяки досвіду носія мови і включає в себе асоціації, емоції, оцінки, національні образи і конотації, наявні в культурі [7, 46].

Концепт «Вина»/«Schuld» в німецькій мовній картині світу є багагранним, багатостороннім поняттям, яке може розглядатися в етико-філософському, культурологічному та психологічному аспектах. У філософії та етиці зазначається, що спочатку в обсяг поняття «вина» не входили вказівки на порушення моральних норм (вина як промах в прямому значенні). В етиці християнства формується метафізичне розуміння вини, згідно з яким людина безумовно винна внаслідок первородного гріха Адама і Єви і недосконалості людства. Даним фактом в Середні століття пояснювали людські пороки (марнославство, слабкість волі) [2, 114 – 120]. К. Ясперс пропонує виділяти: а) «кримінальну вину» безпосередніх учасників злочинів; б) «політичну вину» діячів політики, в) «моральну вину» кожного пасивного споглядальника злочинів; г) «метафізичну вину» кожного залишився в живих [12, 1463].

У роботах з культурології вина розуміється як ставлення людини до своїх аморальних дій / бездіяльності). У психології вина розглядається як обов'язкова емоція для формування афективно-когнітивних структур совісті. Ця емоція, так само як і сором, утворюється в процесі соціалізації індивіда, проходячи стадії прийняття загальних моральних норм і їх інтерналізації, тому, на відміну від емоції сорому, вини не залежить від думки оточуючих або перспективи покарання за провину, а викликається самоосуд [2, 121 – 133].

Дослідження поняття вини в лінгвістичному аспекті доцільно почати зі складання етимологічного портрета відповідних лексем. Слово Schuld з'явилося в стародавній верхньонімецькій мові в VIII столітті і мало форму sculd (a) / sculpt, будучи абстрактним іменником, утвореним від дієслова skal-, sculan / scolan (сучасний дієслово sollen / бути належним, зобов'язаним кому-н.) [14, 827]. Спочатку німецьке слово вживалося в значеннях «зобов'язання до чого-небудь», «повинність» [14, 827]. Згодом утворене від дієслова skal-іменник отримує додаткову семантичну ознаку «заборгувати певну грошову суму». З плином часу під впливом церкви у слова розвивається значення «обов'язок каяття, покаяння», яке трансформується в значення «проступок, злочин, гріх, злочин» [14, 827]. Середньонижньонімецьке слово Schuld внаслідок подальших семантичних трансформацій, зокрема процесу полісемантизації, набуває значення «обвинувачення, вину за будь-який злочин», яке формується в сфері юриспруденції, а в подальшому, в процесі семантичного вивітрювання, утворює ще одне значення – «причина, підстава для чого-небудь неприємного»[14, 827].

Звернення до дефініційної частини тлумачних словників, покликаної окреслити обсяг поняття, дозволяє говорити про тлумачення слова Schuld за допомогою родових визначень, які відсилають до елементів метамови з різною семантикою:

1) Ursache von etwas Unangenehmem, Bösem oder eines Unglücks, das Verantwortlichsein, die Verantwortung dafür (die Schuld liegt bei mir; er hat/trägt die Schuld an dem Unfall; jemandem die Schuld [an etwas] geben/ jemanden [für etwas] verantwortlich machen; [an etwas] die Schuld haben; [für etwas] verantwortlich sein: immer soll ich an allem Schuld haben; jemandem, einer Sache [an etwas] Schuld geben/jemanden, etwas für etwas verantwortlich machen: ich gebe dir ja gar nicht Schuld [daran];)

2) bestimmtes Verhalten, bestimmte Tat, womit jemand gegen Werte, Normen verstößt; begangenes Unrecht, sittliches Versagen, strafbare Verfehlung (eine persönliche, kollektive Schuld; sich keiner Schuld bewusst sein/sich nicht schuldig fühlen; nicht das Gefühl haben; etwas falsch gemacht zu haben; sich etwas zu Schulden kommen lassen)

3) Geldbetrag, den jemand einem anderen schuldig ist (eine Schuld tilgen, löschen; Schulden eintreiben, einklagen, einfordern; mehr Schulden als Haare auf dem Kopf haben; tief/bis über die, beide Ohren in Schulden stecken;) [12, 616].

Слово Schuld полісемічне. Воно вживається як позначення проступку, як усвідомлення людиною помилковості власних дій або прагнення перекласти відповідальність за скоєне, як розплата, покарання чи прощення. Вивчення синонімічних рядів до слова Schuld дозволяє виділити в ньому такі синонімічних ряди: Haftung, Verantwortung, Fehler, Unrecht, Verfehlung, Verschulden, Verstoß; Fehltritt, Gewissensskrupel, Gewissensnot, Gewissensqual, Gewissensangst, Gewissenspein, Gewissenslast, Gewissenswurm [12, 616].

Дефініції слів синонімічного ряду детально іюструють ознаки, наявні в семному складі лексеми Schuld – приналежність до внутрішнього світу людини, до сфери моральності та моралі, каузатори даного стану.

Таким чином, звернення до мовного матеріалу дозволяє говорити про те, що на сьогодні пропонують чотирикомпонентну структуру лінгвокультурного концепту, яка слідує «від культури до індивідуальної свідомості»: Поняттєвий компонент: формується завдяки фактологічній інформації про реальній чи уявній предмет, що слугує основою для утворення концепту, іншими словами це знання, які відбивають сутнісні ознаки об’єкта; oбразний компонент формується наївною картиною певної мови, містить наївні уявлення, «мисленнєві образи», що знаходять втілення в мові; ціннісний компонент виокремлюється у складі концепту з огляду на його розуміння як одиниці культури. Будучи осередком фіксації цінностей соціуму, в центрі своєї культури концепт завжди містить суспільно важливу інформацію, що є реалізацією основного принципу дослідження культури; емотивно-єкспресивний компонент концепту пов'язаний з емоціями, виявленням почуттів і більше характеризує індивідуальну свідомість [7, 42].

Але варто також зазначити, що наявність концепту як одиниці мислення не передбачає обов’язкової наявності у мовній одиниці, що позначає даний концепт. В цьому випадку мова йде про імпліцитний зміст. Імпліцитність змісту виявляється в комунікативних процесах і є наслідком такого мовомислення, яке спрямоване на породження, передавання прихованої семантики, зокрема різноманітних смислових й емотивних прирощень. Тексти, їх компоненти з прихованою інформацією (підтекстом у найширшому розумінні цього терміна) вимагають відповідного читацького сприйняття, а від дослідників – лінгвістичного контекстного аналізу, що його дехто з мовознавців якраз і трактує як макроконтекстний аналіз тексту з метою розкриття латентного змісту комунікації [5, 66].

Наприклад: понятійну сторону концепту «Вина»/«Schuld», в німецькій картині світу становить усвідомлення людиною хибності власних дій, розплата, кара за помилки війни, помилки старшого покоління або їх прощення.

Образну сторону концепту «Вина»/«Schuld», формують стійкі асоціації самої вини з протиборством, важкою ношею, хворобою, боротьбою з певним живим організмом, який живе всередині людини і заважає їй жити спокійно.

Так концепт «Вина»/«Schuld» у німецькій мовній свідомості асоціюється з поняттями історичної відповідальності, «колективної вини» за криваві події, у випадку Б. Шлінка і його роману «Рецитатор»/«Der Vorleser», Другої Світової Війни. « … daß uns im Späteren immer Früheres begegnet, nicht als Abgetanes und Erledigtes, sondern gegenwärtig und lebendig…» [11, 206]. В даній цитаті субстантивовані прислівники (Späteren; Früheres; Abgetanes; Erledigtes) та дієприкметники (gegenwärtig; lebendig) виступають в ролі імпліцитних маркерів, які на рівні підтексту ще раз наводять на думку, що роман «Рецитатор»/«Der Vorleser» – це біографія покоління, яке « б’ється над самим скрутними питаннями німецької історії ХХ століття і післявоєнних десятиліть» [10, 210].

В наступній цитаті: «…mein Leiden an meiner Liebe zu Hanna in gewisser Weise das Schicksal meiner Generation, das deutsche Schicksal war, dem ich mich nur schlechter entziehen, das ich nur schlechter überspielen konnte als die anderen.» [11, 163]. Варто виділити такі імпліцитні маркери концепту «Вина»/«Schuld» як «das Schicksal meiner Generation» та «das deutsche Schicksal», оскільки для головного героя твору ці поняття це не просто його «доля», а скоріше його «спадщина». Концепт не завжди може бути мовно об’єктивованим. Слова у мові існують для комунікативно релевантних концептів, тобто таких, які суспільство вважає необхідним обговорювати [8, 8-9]. В даному випадку в німецькій мовній картині світу існує значна кількість мовних одиниць для позначення концепту «Вина»/«Schuld», але Бернхард Шлінк в своєму романі «Рецитатор»/«Der Vorleser» намагається репрезентувати його на рівні підтексту. Тобто можна сказати що автор намагається не обговорити «роль німців у Другій Світовій Війні», а скоріше зрозуміти та переосмислити жаливі наслідки цієї події, вина за які стала «das deutsche Schicksal». «Zuerst wollte ich unsere Geschichte schreiben, um sie loszuwerden. Aber zu diesem Zweck haben sich die Erinnerungen nicht eingestellt. Dann merkte ich, wie unsere Geschichte mir entglitt, und wollte sie durchs Schreiben zurückholen, aber auch das hat die Erinnerung nicht hervorgelockt.» [11, 206], – так говорив Міхаель Берг,головний герой роману, про свою невдалу історію кохання до Ханни Шміц, але можливо це говорив сам Шлінк і говори не просто про історію кохання, а про долю цілого поколінні, цілої нації, і говорив не просто від свого імені, а від імені всього німецького народу!

Висновки. Отже, опираючись на структуру опису концепту «Вина»/«Schuld», і на його національний характер, можна сказати, що концепт вини виконує регулятивну функцію в німецькому суспільстві і є важливим внутрішнім механізмом, який сформувала культура, і який контролюється завдяки дотриманню самою людиною загальноприйнятих норм та цінностей, значить, орієнтується на самооцінку індивіда, а отже реалізується завдяки сукупності образного, ціннісного, поняттєвого і емотивно-експресивного компонентів. На сьогоднішній день бестселер німецького письменника не втрачає актуальності, а навпаки привертає до себе увагу тих то залишається небайдужим до злочинів Другої Світової Війни. І саме про цей факт свідчить поява у 2008 році на екранах кінотеатрів нового фільму («Der Vorleser») відомого британського режисера Стивена Долдри по однойменному роману Бернхарда Шлінка «Рецитатор»/«Der Vorleser», який був удостоєний преміями «Оскар» та «Золотий глобус».