Місце України на світовому ринку товарів і послуг

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ФАКУЛЬТЕТ ІСТОРІЇ, ПОЛІТОЛОГІЇ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

“Місце України

 

на світовому ринку товарів і послуг”

 

 

 

 

 

 

Підготувала

студентка 307 гр.

спец. «Міжнародна інформація»

Гринчук І.С.

 

 

 

 

 

Чернівці – 2014 
ПЛАН

 

ВСТУП

 

1. МІСЦЕ УКРАЇНИ НА  СВІТОВОМУ РИНКУ

 

2. ОСНОВНІ ПЕРСПЕКТИВИ  УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ

 

ВИСНОВКИ

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

 

 

ВСТУП

 

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін товарами й

послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин.

До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили,

міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи

міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір

природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути

використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві

товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх

випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші

закупити товари, яких не вистачає.

 

 

 

Щоб стати рівноправним учасником загальноєвропейського процесу

інтеграції, Україні необхідно докласти немало зусиль для створення нової

економічної системи, проходження стабілізаційного періоду, подолання

кризи економіки, усунення бар'єрів у спілкуванні із зовнішнім світом,

налагодження активних і взаємовигідних зв'язків з країнами-партнерами.

Для цього має бути створена інфраструктура, сумісна із

західноєвропейською та здатна функціонувати з нею в одній системі

координат. Головні її елементи — це самостійні суб'єкти господарської

діяльності, економічний раціоналізм у відносинах з країнами-учасницями,

створення режиму вільного руху товарів, послуг, капіталів, формування

мережі банків і ділових центрів для фінансування та інформаційної

підтримки державних та приватних інвестиційних проектів, комплексне

використання й охорона природних ресурсів, співробітництво в розвитку

паливно-сировинної бази, раціональне використання енергетичних

ресурсів, співробітництво в технологічному оновленні металургійних

сів, співробітництво в технологічному оновленні металургійних

підприємств, розвитку АПК, харчової та переробної промисловості,

створення сучасних телекомунікацій, розвиток уніфікованої митної

системи.

 

 

 

 

 

1. МІСЦЕ УКРАЇНИ НА  СВІТОВОМУ РИНКУ

 

Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань України

стала її інтеграція у світову економіку. Однак, цей процес виявився

досить-таки болісним для молодої держави, оскільки на міжнародних ринках

товарів і послуг України зіткнулася з надзвичайно жорсткою конкуренцією.

 

Затримка з проведенням ринкових перетворень і надто повільна

реструктуризація промисловості призвели до погіршення структури

зовнішньої торгівлі України. На відміну від країн Центральної та Східної

Європи, Україна так і залишилась експортером переважно сировини та

напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів з високою

доданою вартістю в загальній структурі експорту.

 

Поступово здійснюється географічна диверсифікація зовнішньої торгівлі

України, закріплення на нових ринках. Нерідко це відбувається скоріше

під впливом зовнішніх обставин, аніж внаслідок впровадження виваженої

зовнішньоекономічної стратегії. Загалом же, і сьогодні країни СНД

(насамперед, Росія) залишаються  головними торговельними партнерами  України.

 

 

Важливим чинником є наявність в Україні сотень підприємств,

зорієнтованих на зовнішні ринки. Протягом десятиріч не лише крупні

промислові гіганти, але й цілі галузі промисловості (суднобудування,

ракетобудування, ВПК, металургійна та хімічна галузі) були глибоко

інтегровані у виробничу кооперацію з республіками СРСР і країнами

соціалістичного табору. Після розвалу СРСР ці галузі втратили доступ на

традиційні ринки, тому при обмеженому внутрішньому попиті величезні

виробничі потужності залишилися незавантаженими. Переорієнтація

надмірних потужностей на випуск іншої продукції виявилась неефективною

(про це свідчать спроби конверсії ВПК), а їх згортання породжує

соціальні проблеми. Більш продуктивним видається відновлення втрачених

коопераційних зв'язків та освоєння нових ринків, в т.ч. – і разом з

колишніми партнерами.

 

 

Висока енергоємність зорієнтованих на експорт галузей (металургії,

хімічної промисловості) спричиняє залежність експорту від поставок

імпортних енергоносіїв, не дає можливості спрямовувати валютні

надходження від експорту на технологічне оновлення виробництва, посилює

залежність від Росії.

 

Україна нерозсудливо втрачає свої традиційні (і наближені географічно)

ринки збуту, однак при цьому надто повільно просуває продукцію на нові

ринки.

 

Є підстави стверджувати, що потенціал екстенсивного розвитку експорту

вже майже вичерпано. Необхідно впроваджувати якісні зміни – насамперед,

змінити структуру експорту в напрямі збільшення частки кінцевої

продукції в загальному обсязі експорту; підвищити ефективність

експортних операцій; відновити присутність на традиційних ринках і

зміцнити позиції на нових перспективних ринках; вдосконалити державне

регулювання зовнішньої економічної діяльності.

 

У нинішніх умовах обсяг експорту України не відповідає можливостям

товаровиробників і не забезпечує потреб країни у валютних надходженнях,

зниження рівня інфляції.

 

Майже 72,4% експорту в Україні становлять сировина, матеріали. Зовнішнярту в Україні становлять сировина, матеріали. Зовнішня

економічна діяльність України потребує докорінної перебудови. У товарній

структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда,

кокс. Популярною стала форма бартерної основи, у формі клірингу – заліку

взаємних вимог і зобов’язань (безготівкові розрахунки). Основним

напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і

поглиблення торгівельно-економічного співробітництва з країнами Східної

Європи та країнами, що мають українську діаспору.

 

За сучасних умов Україна налагоджує прямі  зовнішньоекономічні відносини

з багатьма країнами світу. Так, на кінець 2003року її визнали понад 170

країн світу, 130 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. За

даними Мінстату в 2002 році Україна мала з країнами далекого зарубіжжя

позитивне сальдо розміром 1,3 млрд. дол. США. Основна частина експорту

України припадає на Європу (49%), Азія (39%), Америка (8,3%), Африка

(4%).

 

У структурі експорту України найбільшу частку складає сировина,

матеріали, товари народного споживання – 78,7%, машини і устаткування –

10,3%, інші товари – 2,1%. Україна отримує з різних країн світу

промислове устаткування, медичне обладнання, різні прилади, хімічні

товари, кава, цитрусові. Найтісніші економічні зв’язки існують з

Угорщиною, Польщею, поставки донецького вугілля в Італію, Францію,

Єгипет. Залізна руда вивозиться до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини,

Румунії, Болгарії. До Великобританії з України надходить прокат чорних

металів, до Німеччини експортуються феросплави, чорні метали, віконне

скло, олія. З Німеччини імпортуються різні машини, промислове

устаткування, прокат чорних металів. Українські машинобудівельники

виготовили для США унікальний трансформатор  на 500 тис. кВт для

Фінляндії – комплекс устаткування для атомної електростанції. Традиційні

товари експорту країн, що розвиваються є: бавовна, арахіс, рис, оливкова

олія, каучук, цитрусові, кава.

 

Прискореними темпами зростали експортні поставки продукції тваринництва спортні поставки продукції тваринництва

(33,6%) та харчової промисловості (30,9%).

 

Поліпшилася товарна структура експорту за рахунок зростання поставок

продукції фармацевтичної промисловості (37%), пластмас та виробів з них

(1,6 рази), машин та устаткування (47,5%), електричних машин (49,5%),

засобів наземного транспорту (48,5%).

 

За 2003 р. з країн СНД та Балтії було ввезено 59,2% від загального

обсягу імпорту в Україну, з інших країн - 40,8% (у 2002 р. – відповідно

58,6% і 41,4%). Найбільше імпорту надходить з Російської Федерації –

41,7% від загального обсягу  імпорту, Німеччини – 8,1%, Туркменістану  –

6,8%, Білорусі – 4,3%, Казахстану  – 3%, США – 2,6%, Італії – 2,5%,

Польщі – 2,2%.

 

43% від вартості імпорту  припадає на мінеральне паливо, нафту та

продукти її переробки (у т.ч. 23,8% - природний газ). В Україну надійшло

6,6 млн. т кам'яного вугілля, 5,8 млн. т нафти сирої (у т.ч. з

Російської Федерації - 3,9 млн., Казахстану - 1,9 млн. т), 59,2 млрд. м3

природного газу (у т.ч. з Російської Федерації - 39,3 млрд.,

Туркменістану - 17,8 млрд., Узбекистану - 2,1 млрд. м3).

 

Поставки машин, устаткування та механізмів складали 13,9%. Це на 25,9%

більше, ніж у 2002 р.

 

 

Реалізація цих завдань ускладнюється значним розривом у рівнях

економічного та соціального розвитку України та держав - членів ЄС і

навіть кандидатів на членство в ЄС з "першої хвилі розширення", а також

істотними структурними невідповідностями і деформаціями української

економіки. У цьому контексті привертає увагу таке:

 

• за даними статистичної бази Світового банку, рівень валового

внутрішнього продукту на душу населення в Україні складає (при

обрахуванні ВВП за паритетом купівельної спроможності валют) лише 15,4 %

від середнього рівня ЄС, а порівняно з країнами-претендентами "першої

хвилі" - 34,8 %;

 

• за індексом людського розвитку, який складається в рамках Програми

розвитку ООН, Україна посідає 78 місце у світі з показником 0,744, тоді

як країна з найнижчим його рівнем в ЄС - Португалія (з показником 0,864)

- 28-е, а 12 з 15 країн входять до першої двадцятки, маючи показники

індексу в діапазоні 0,903-0,928;

 

• занадто велика залежність української економіки від експорту (його

частка у ВВП за даними Держкомстату в 2002 р. складала 52%); показник

 

 

 

 

 

2. ОСНОВНІ ПЕРСПЕКТИВИ  УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ

 

Зовнішньоекономічні зв'язки в сучасних умовах стають могутнім засобом

прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки.

Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без

інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і

послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати

час і темпи розвитку.

 

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний

прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню

сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв'язанню

багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв'язки стають

одним з основних чинниківрозвитку господарства України.

 

Зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови —

йдеться про зміну сировинного спрямування експорту, підвищення в ньому

частки продукції обробних галузей, удосконалення структури імпорту. Адже

відомо, що Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної,

складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі,

трактори, комбайни, судна різного призначення, ракетні комплекси,

верстати, турбіни, засоби зв'язку, електроніку, радіо- і телеапаратуру

тощо. Реально основними експортерами конкурентної на світовому ринку

продукції можуть швидко стати підприємства воєнно-промислового

комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, сучасна

технологія, висококваліфіковані фахівці.

 

Реалізація цього потенціалу можлива за відповідної пропускної здатності

транспортної інфраструктури, сприятливої соціально-політичної і правової

ситуації та здатності зовнішньоторгових організацій та інших виконавчих

структур до реалізації продукції.

 

Експортно-імпортні операції здійснюються як на валютній основі, так і у

формі клірингу. Кліринг — система безготівкових розрахунків, які

грунтуються на заліку взаємних вимог і зобов'язань і здійснюються через

банки або спеціальні розрахункові палати (перша створена в Лондоні в

або спеціальні розрахункові палати (перша створена в Лондоні в

1775 р.).

 

Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і

поглиблення торгово-економічного співробітництва з республіками

колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу,

особливо з тими, що мають чисельну українську діаспору.

 

Зовнішньоторгові організації та інші виконавчі структури повинні не

тільки реалізовувати продукцію на традиційних ринках, а й виходити на

нові перспективні регіони особливо в Азію, Африку, Латинську Америку та

Австралію). Найважливішою формою економічного співробітництва з країнами

близького зарубіжжя нині є взаємний обмін різними видами сировини,

готової продукції та наукове співробітництво. Однак необхідними є

послідовна і радикальна перебудова механізму економічних зв'язків,

здійснення кардинальних заходів для їх оптимізації. Зокрема, передбачено