Оптимальний набір благ для споживача. Зміна цін на блага і оптимізація покупок

 

ЗМІСТ

 

1. Визначення оптимального  плану виробництва та індивідуальної  кривої пропозиції в умовах  ринку досконалої конкуренції

Досконала або чиста  конкуренція - це ринкова ситуація, яка характеризується такими ознаками: велика кількість незначних ринкових агентів (як продавців, так і покупців); випуск однорідного продукту; повне знання ринкових цін і обсягів випуску продукції; висока мобільність ресурсів. Проаналізуємо ці ознаки. ¹

Велика кількість ринкових агентів. За досконалої конкуренції існує так багато виробників, постачальників і продавців, що кожен з них знає, що він сам не може помітно вплинути на ринкову ціну шляхом змін у кількості виробленої продукції. Кожен виробник чи продавець постачає такий незначний обсяг продукції порівняно з її загальною кількістю, що зміни в обсязі виробництва окремого виробника не впливають на ринкову ціну. Іншими словами, окремий виробник не може перемістити ринкову криву пропозиції і, як наслідок, змінити рівень рівноважної ціни.

Ніхто з виробників не може сам вплинути на ринкову ціну. Змінюючи кількість виробленої продукції, кожен з них вважає, що існує певна задана ціна, яка встановлюється на ринку завдяки ринковому попиту і ринковій пропозиції.

Аналогічно до цього, покупці є не настільки великими, щоб мати змогу купити щось за меншою ціною, ніж будь-який інший покупець, користуючись оптовими знижками тощо.

Звичайно, якщо всі виробники  будуть діяти разом, зміни у випуску  продукції вплинуть на ціну. Однак  виробник, який діє сам, не зможе цього зробити. Виробників так багато, що немає можливості для таємної домовленості фірм щодо обмеження випуску продукції і фіксацію цін.

Випуск однорідного  продукту. За досконалої конкуренції продукція однієї фірми не відрізняється від виробле-ної іншими фірмами. Це важлива умова, яка забезпечує індиферентність покупця щодо продавця, поки залишається однакова ціна. Але слід пам'ятати, що продукт може бути визначений не лише за своїми фізичними товарними характеристиками. Наприклад, різні пивбари продають однакове пиво, але їхній продукт може бути різним внаслідок іншого оформлення залу, цікавішого товариства, кращого місця розташування тощо.

Повне знання ринкових цін  і кількостей продукції. За досконалої конкуренції необхідно, щоб споживачі, фірми -виробники і власники ресурсів мали повне уявлення про відповідні екологічні і технологічні умови. Споживачі повинні мати всю цінову інформацію. Фірми - виробники також повинні володіти доступом до будь-якої цінової чи технологічної інформації. Власники ресурсів повинні знати все про можливість своїх ресурсів. Отже, всі мають рівні можливості брати участь у процесі купівлі - продажу, виробництва і збуту.

Висока мобільність  ресурсів. Досконала конкуренція  вимагає того, щоб усі ресурси  були повністю мобільними. Іншими словами, кожна ресурсна одиниця може вільно входити в ринок чи виходити з нього, швидко переключаючись з одного способу використання на інший. Це означає, що:

• трудові ресурси можуть вільно і легко переміщуватись з регіону в регіон, із одного виду діяльності в інший;
• сировинні джерела не змонополізовані;
• нова фірма може легко увійти і вийти з галузі, бо немає економічних, правових, технологічних, патентних, фінансових бар'єрів для входження фірми у ринок і виходу з нього.

До ідеальних ринкових структур ринки, що існують реально, можуть тільки наближатися. Наприклад, найближчими до досконалої конкуренції є деякі ринки сільськогосподарської продукції (пшениця, кукурудза), а також деякі фінансові ринки. Так само важко знайти ринки чистої монополії. Навіть у фірм, які займають монопольно-домінуюче становище на ринку, майже завжди є один-два дрібних конкуренти. Крім того, дуже рідко яка-небудь продукція унікальна настільки, що взагалі не має замінника. Отже, ідеальних ринкових структур у світі практично не існує.

Для чого ж тоді аналізувати  теоретичну модель досконалої конкуренції і чистої монополії?

По-перше, аналіз ідеальних ринкових структур розкриває, яким чином розміщувалися б ресурси і встановлювалась ціна, якби не було ніяких ринкових недосконалостей - ди-ференціації продуктів, немобільності ресурсів, поганого знання ринку.

По-друге, аналіз ідеальних структур показує шлях до найефективнішого розміщення ресурсів за певних умов чи обмежень.

По-третє, аналіз ідеальних структур допомагає нам вивчити таку економічну систему, в якій рух товарів, послуг і ресурсів є безперешкодним.

По-четверте, аналіз ідеальних ринкових структур дозволяє побудувати точні моделі, які демонструють всі альтернативи відносно обсягу випуску продукції та рівня цін, а отже, сприяють максимізації прибутків фірми.

Споживач максимізує корисність при  наявності певних бюджетних обмежень, тому завданням моделі поведінки  споживача є пояснення того, як на його вибір впливають уподобання, доход і ціни на товари.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме два види товару таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні. Цей підхід називається еквімаржинальним принципом.

Рівновага споживача, при якій він  придбає обидва товари, називається  внутрішньою. Однак може статися, що споживач буде максимізувати свою корисність, зупинившись на придбанні лише одного товару. Така рівновага називається кутовою. Наприклад, хтось із студентів вирішив обмежити споживання борошняних виробів, тоді кут нахилу кривої байдужості значно зросте, і в жодному місці лінія бюджетних обмежень не зможе бути дотичною. Рівновага буде досягатися в точці, яка відповідає максимально можливій кількості котлет, що може придбати студент залежно від його бюджете У наведеному прикладі кутова рівновага може перетворитися у внутрішню, коли ціни значно знизяться на пиріжки чи значно зростуть на котлети. Якщо споживач взагалі не бажатиме відмовлятися від котлет заради пиріжків, то крива байдужості матиме вигляд вертикальної прямої, і перехід від кутової рівноваги до внутрішньої буде взагалі неможливий.

Виключно кутовою рівновага  споживача буде і тоді, коли один з товарів є антиблагом, тобто таким, що має від'ємне значення корисності для споживача. У цьому разі зміниться сам характер кривої байдужості: замість спадної вона стане зростаючою. Наприклад, через якесь захворювання споживач взагалі не може вживати м'ясо, тоді його приваблюватиме той набір, де менше котлет, а рівновага (максимізація корисності) досягатиметься у точці, що відповідає максимальній кількості пиріжків, яку він може придбати, виходячи з бюджету. Адже споживач ніколи добровільно не придбає антиблаго. Зауважимо, що практично кожен товар може перетворитися на антиблаго, коли він доступний у такій кількості, що повністю задовольняє потреби споживача. Точка, в якій споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить йому користь, називається точкою насичення.

Теорія споживацького вибору має  широке практичне застосування. Найпоширенішою сферою її застосування є маркетингові дослідження.

 

 

2. Оптимальний набір благ для споживача. Зміна цін на блага і оптимізація покупок

Кожен з нас як споживач щодня стикається з проблемою вибору: з яких страв укомплектувати свій обід у студентській їдальні, їхати до академії тролейбусом, автобусом чи маршрутним таксі, яку придбати книгу з економіки? Часом ми робимо вибір, не замислюючись, чому він виявився саме таким. Це відбувається ніби підсвідомо. Насправді ж споживацький вибір піддається досить вірогідному моделюванню. Існує також розділ мікроекономіки, що пояснює поведінку споживача, механізм вибору того чи іниюго набору продуктів, який він готовий придбати на ринку. Завдання цієї теми — викласти основні положення теорії споживацького вибору, тобто дати наукові пояснення тому, як споживач витрачає свій доход для максимізації задоволення.

Чи спостерігали ви, як відвідувачі читають меню у ресторані, кафе чи барі? Як правило, спочатку вони звертають увагу на ліву частину, де переліковуються запропоновані страви, і зупиняються на деяких з них. Потім зіставляють свій попередній вибір з правою частиною, де зазначено ціни, та хоча б приблизно визначають, чи можуть вони зробити відповідне замовлення на ту суму грошей, що у них є. Це спостереження дає ключ до розуміння досить складного процесу споживацького вибору, загальну схему якого наведено на рис. 1.

Насамперед слід мати на увазі, що споживач обиратиме лише те, у чому в нього є потреба. Можна впевнено сказати, що споживацький вибір утримує споживач прагне зберегти, або стан незадоволення, який він хотів би змінити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     Рис.1.

Задовольнити свої потреби  споживач може за допомогою різного набору продуктів. Скажімо, втамувати голод можна як бутербродом з ковбасою, так і бутербродом з сиром. Залежно від смаків споживач віддає перевагу якомусь з них. Отже, потреби людини, накладаючись на специфіку особистості, трансформуються у переваги. Споживацькі переваги — це ранги, які споживач установлює для альтернативних варіантів задоволення потреб. Ті варіанти, які, на думку споживача, здатні краще задовольнити його потреби, будуть займати більш високі місця у цьому "табелі про рангам". Таким чином, з'являючись на ринку, споживач має вибирати, як найкраще задовольнити свої потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє його бюджет.²

Зазначені зауваження дають  достатньо підстав для побудови моделі споживацького вибору. Проте, ця модель, як і будь-яка інша, передбачає прийняття певних допущень, вихідних посилань, що дають змогу краще її зрозуміти. Потреби — це стан задоволення, який висновки, зроблені за її допомогою, будуть найвірогіднішими. Такими допущеннями є:

1. Здатність споживача ранжирувати альтернативи задоволення своїх потреб. Якщо є два набори товарів (А і В), то споживач може віддати перевагу якомусь з них або визнати, що вони для нього рівноцінні:

А> В;А< В;А = В.

2. Переваги споживача транзитивні. Якщо споживач віддає перевагу набору товарів А порівняно з набором В, а набору В порівняно з набором С, то він віддає перевагу набору А порівняно з набором С:

якщо А > В, а В > С, то А > С.

3. Більша кількість  товару привабливіша для споживача,  ніж менша. Це посилання передбачає, що, будуючи модель поведінки  споживача, ми виходимо з того, що його потреби в тому чи іншому продукті не задоволені повністю, оскільки після досягнення повної насиченості потреб певним товаром, він перетворюється на антиблаго, і спрацьовує інша залежність: чим менше антиблага, тим краще для споживача.

Присвоюючи ті чи інші ранги альтернативним варіантам задоволення потреб, споживач виходить із суб'єктивного уявлення про корисність для себе різних благ. Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. На думку більшості сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістська точка зору), тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживач здатний визначити ся з черговістю, послідовністю, в якій він обирав би ці блага для задоволення своїх потреб. Існує також інша точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Таке вимірювання досить умовне, оскільки немає чітко визначеної одиниці виміру. Тому надалі для порівняння різних корисностей використовуватимемо умовні бали, які споживач присвоює благам.

Корисність — поняття  виключно індивідуальне: те, що для  одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго. Хтось понад усе цінує зранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких умов її не питиме.

Економічна теорія виходить з того, що між корисністю та кількістю споживаних продуктів існує певний функціональний зв'язок.

Для побудови моделі поведінки  споживача введемо ще одне припущення: нехай споживач формує свій набір лише за рахунок двох товарів (X і У).

Якщо тижневе харчове  споживання студента формується за рахунок пиріжків (товар У) і котлет (товар X), то можна знайти такі їх набори, що мають однакову корисність для споживача. Перелік таких наборів утворює сітку споживача.

Можна побудувати відповідний графік (рис. 2). Крива на цьому графіку називається кривою байдужості. Крива байдужості для певного споживача — це всі ті комбінації товарів, які забезпечують кількісно однаковий рівень задоволення. Між наборами товарів Nlt N2, Na та N4 споживач не вбачає ніякої різниці.

Набір товарів, що відповідає координатам точки N5, забезпечує рівень задоволення споживача більший, ніж будь-який набір, що належить кривій байдужості. Однак можна знайти інші набори, що мають таку саму корисність, як і набір у точці N. Тому через будь-яку точку, що відповідає певному набору товарів, можна провести криву байдужості. Ці криві утворюють карту кривих байдужості (рис. 2)

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2

Карта кривих байдужості має певні властивості:

Набори товарів на кривих, більше віддалених від початку  координат, відповідають вищому ступеню  споживацького задоволення, ніж  ті, що лежать на менш віддалених кривих.