Причини та закономірність виникнення системної кризи економіки України, її характер

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни

«Антикризове управління»

 

Варіант перший

 

 

 

Зміст

Вступ

1. Роль і функції держави в антикризовому управлінні.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

2. Причини та закономірність виникнення системної кризи економіки України, її характер.

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Вступ

 

Україна є державою, що інтегрується до сучасного світового політичного і економічного простору. Перебудова державної економіки з планової на ринкову породжує необхідність зміни підходів до державного управління, його перебудови та трансформацій. Україна, прагнучи бути державою з ринковою економікою, стикається з новими для себе кризовими явищами, що притаманні країнам, які функціонують у рамках ринкової моделі розвитку. Ці країни мають багаторічний досвід державного управління в кризових умовах, подолання кризових явищ та створення механізмів превентивного попередження та захисту від їх наслідків. Цей досвід необхідно вивчати та аналізувати з метою використання для розв'язання актуальних проблем державного управління України в кризові періоди.

 

 

 

 

 

 

Роль і функції держави в антикризовому управлінні.

 

Невід'ємною складовою сучасної світової моделі суспільного устрою є періодичні кризові явища, а роль головного інструменту в їх подоланні відведено такому суспільно-політичному утворенню, як держава. На нашу думку, у переважній більшості випадків сам факт виникнення кризових явищ є ілюстрацією недосконалості сучасної світової моделі суспільного устрою. Головною особливістю антикризового державного управління є принципова відмінність підходів, інструментарію та цілей діяльності. У кризових умовах державному управлінню притаманна швидка зміна тактичних і оперативних цілей. При цьому одні й ті ж інструменти, прийоми і підходи до управлінської діяльності приносять кардинально різні результати порівняно з безкризовим періодом. Вважаємо, що поняття "криза" найбільш вдало розкрите у визначенні В.Даля. Криза - це перелом, переворот, рішуча пора перехідного стану [5, с. 46]. Виходячи з цього в розумінні поняття кризи можемо виділити дві основні цілі, а також відповідні їм види антикризового державного управління: адаптація (модернізація або перебудова) системи державного управління до моменту виникнення в ній нових властивостей, що дають їй змогу змінити класифікацію ситуації, що виникла (кризова або штатна); усунення, недопущення, нівелювання впливу кризової ситуації на систему державного управління, а також параметрів її функціонування.

На нашу думку, перший випадок слід віднести до цілей стратегічного рівня, що відповідає за розвиток та вдосконалення системи державного управління. Він відрізняється великою потребою в часовому ресурсі. Виходячи з цього головними інструментами для нього є прогнозування та моделювання. У другому випадку маємо справу з тактичним рівнем, що відповідає за забезпечення достатньої кількості такого ресурсу, як час.

Антикризове регулювання має полягати у виробленні і реалізації урядом відповідної економічної політики. Ця політика повинна ґрунтуватися на застосуванні передусім ефективної системи оподатковування (податок на прибуток, прибутковий податок і т. ін.), допомоги по безробіттю, субсидій на підтримання цін на сільськогосподарську продукцію тощо. Це дозволить багатьом підприємствам з тіньовою економікою вийти з тіні пом'якшити вплив економічного спаду, а також негативних впливів циклічного коливання на розвиток держави (регіону).

Йдеться про те, що існуюча система надмірного оподатковування, з одного боку, тисне на чесного підприємця, не дає йому можливості розвиватися, з іншого - змушує деякі підприємства йти в "тінь", щоб вижити. Різні стартові можливості значною мірою позначаються на виживанні підприємств, а високі прямі податки, особливо на прибуток, зменшують бажання працювати ефективно і створюють загрозу для виживання в умовах жорсткої конкуренції. [1, с. 13-17].

За своєю сутністю антикризове управління економікою полягає у скоординованій та систематичній діяльності органів державної влади, яка спрямована на аналіз причин виникнення кризи, послаблення негативного впливу кризових явищ на економіку, цілковите усунення даних явищ, а також недопущення їх прояву в майбутньому, і при якій для досягнення поставлених цілей застосовується спеціальний комплекс методів впливу на суспільні відносини.

Антикризове регулювання виконує ряд функцій, до яких відносяться: передкризове регулювання, регулювання в умовах кризи, регулювання процесів виходу із кризи, стабілізація нестійких ситуацій, мінімізація втрат й втрачених можливостей, своєчасне прийняття рішень. Кожна із перелічених функцій має свої особливості, але у своїй сукупності вони характеризують антикризове регулювання в цілому як безперервний процес, що потребує наукового підходу до формування всіх його етапів з огляду на властивості економічної системи та на необхідність забезпечення сталого розвитку економіки.

Варто зазначити, що антикризова політика держави реалізується на трьох рівнях:

• підтримка конкурентноздатності основних галузей економіки;
• попередження й недопущення кризових явищ в економічно- і соціально значимих сферах;
• зменшення негативних наслідків банкрутства підприємств.

Аналіз поглядів фахівців з антикризового управління дозволив нам виокремити функції держави в системі антикризового управління, що можуть стати актуальними в період реформування економіки України:

1) відстеження взаємозв'язків  між масштабами, швидкістю перетворень, та виникненням тенденції небезпеки, яка загрожує соціальній стабільності  і безпеці країни.

2) постійний державний  моніторинг та аналіз наслідків  рішень, що приймається владою.

3) своєчасне виявлення  паростків нового та заохочення  розвитку ін-ституціональних форм  адекватних часу.

4) створення правової системи  і законодавчої бази та ефективних  механізмів реалізації цих заходів.

5) державний і суспільний  контроль за владою.

6) формування механізмів, що забезпечують розв'язання соціальних  суперечностей, підтримання економічної  безпеки, політичної стабільності.

З огляду на унікальність криз у системах державного управління зарубіжних країн розглянемо досвід державного антикризового управління, що належить до тактичного рівня наведеної вище класифікації. На нашу думку, саме цей досвід, у вигляді емпірично апробованих прийомів, комплексів заходів і вибору об'єктів та пріоритетних сфер діяльності може бути корисним для розвитку державного антикризового управління в Україні.

Кризові явища є індикатором диспропорцій і недосконалості системи суспільного розвитку, яка в сучасному світі має економічну основу. Відповідно, і державне антикризове управління переважно зосереджене на економічній сфері.

Кожна країна має свої пріоритети в антикризовій політиці. Наприклад, в Австрії - це державне кредитування, прямі фінансові "вливання" в реальний сектор економіки; у Чехії - підтримка пріоритетних галузей: сільського та лісового господарства; у Німеччині - політика стимулювання попиту та збільшення інвестицій (передусім в освіту та інфраструктуру); в Іспанії - залучення інвестицій та підтримка будівельної галузі [6, с. 201].

Загалом економічна та фінансова статистика свідчать, що упродовж останніх 30 років економіка 17 провідних держав світу зазнавала негативного впливу 113 фінансових криз (37 - у 1980-х рр.; 42 - у 1990-х рр., а також 34 фінансові кризи). Кризи фондового ринку становили близько 45% від їх загальної кількості, кризи в банківській сфері - 38%, валютні кризи - 17% [7, c. 19].

Значного масштабу набула сучасна світова криза, що охопила фінансовий і реальний сектори економіки. Оприлюднений у січні 2008 р. звіт Світового банку зафіксував уповільнення зростання світової економіки в 2007 р. (+3,6%) порівняно з 2006 р. (+3,9%) [8]. Досвід зарубіжних країн у подоланні криз є найбільш яскравим прикладом, що практично реалізовувався.

Уперше антикризове регулювання на державному рівні застосовувалося в США під час Великої депресії 1930-х рр. Світова економічна криза 1929-1933 рр. стала найпотужнішою за своїми наслідками для світового господарства. Наприклад, сукупний обсяг промислового виробництва капіталістичного світу скоротився на 46%, виплавка сталі та чавуну зменшилася на 62%, видобуток вугілля на 31%, зовнішньоторговельний оборот на 67%. При цьому кількість безробітних становила 26 млн осіб або 1/4 всіх зайнятих громадян. Водночас реальні прибутки зменшилися на 58%, а вартість цінних паперів на біржах "впала" на 60-75% [8].

Криза 2008 р. була несподіваною для уряду США, що логічно випливає лише з факту її настання. Вона змусила розробляти та реалізовувати низку повномасштабних програм і заходів державного антикризового управління. Одним з його перших кроків стало прийняття 21 червня 2010 р. Закону "Про реформування Уолл-Стріт та захист споживачів" (англ. The Wall Street Reform and Consumer Protection Act) або відомий за іменами авторів - Закон Додда-Франка (англ. The Dodd - Frank Act). Цей законодавчий акт спрямований на зниження ризиків американської фінансової системи. Він суттєво змінив діяльність федеральних органів влади, які регулюють порядок надання фінансових послуг, а також створив додатковий орган з фінансового нагляду - Раду з нагляду за фінансовою стабільністю. Закон передбачає такі зміни: ужиття заходів зі зниження ризиків фінансової системи; ужиття додаткових заходів із захисту споживачів фінансових послуг; посилення регулювання діяльності фінансових інституцій.

Правило, що назване на честь екс-голови Федеральної Резервної Системи (далі - ФРС) - Пола Волкера, яке міститься у цьому Законі, розділяє інвестиційно-банківські послуги, приватний капітал та хедж-фонди фінансових установ від споживчого кредитування. Зокрема, банкам, що користуються гарантіями влади, забороняється інвестувати кошти вкладників до хедж-фондів і фондів прямих інвестицій в обсязі, що перевищує 3% від капіталу першого рівня. Тобто забороняється володіти більше, ніж 3% капіталу таких фондів. Таким чином, це правило надає змогу відмежувати дозволені банківські операції від заборонених [9].

Другим заходом антикризової політики, до якого вдалася ФРС, стало коригування балансів. Стрімке зростання обсягів балансу резервів унеможливило їх стерилізацію шляхом продажу казначейських сертифікатів, деномінованих у валюті США, як це робили на початку кризи [9]. Це привело до того, що резервні баланси збільшилися від 10 млрд дол. США у 2008 р. до 850 млрд наприкінці 2011 р. До того ж упродовж 2008-2011 рр. ФРС викупила казначейських сертифікатів та облігацій на загальну суму 1,725 трлн дол. США. З такою забезпеченістю резервними активами банкам більше немає потреби "на них заощаджувати". У результаті, розрахунки здійснюються швидше, що знижує кількість затримок та усуває сумніви для бізнесу [10].

Крім цього, у рамках антикризової політики США використовували інструмент регулювання обмінного курсу долара. Зокрема, обмежували зростання курсу національної валюти шляхом стимулювання експорту та стримуванням інфляції.

До того ж певні заходи спрямовувалися на зниження обсягів запозичень. З цією метою підвищувалися ціни на активи. Як наслідок, зростав дохід у тієї категорії населення, яка мала у своєму розпорядженні ці активи. Це було спрямовано на стимулювання сукупного попиту, що, у свою чергу, знизило інфляційний тиск.

Упродовж 2008-2009 рр. США активно проводили політику фінансового стимулювання, яка включала в себе заходи зі збільшення державних видатків і зниження податкового тиску. Це було здійснено для стабілізації економічної активності та інфляції за рахунок активізації витрат населення та бізнесу.

Для того щоб досягти максимального антикризового ефекту, ФРС вирішила вдатися до нетрадиційних методів - зокрема, до кількісного пом'якшення (quantitative easing, QE). Це нетрадиційна монетарна політика, що полягає в купівлі центро- банками додаткових фінансових активів для "вливання" коштів до національної економіки. У США вона проходила у три етапи: QE1,QE2,QE3. Останній раунд було започатковано у вересні 2012 р. Він передбачає купівлю Центральним банком США цінних паперів, забезпечених нерухомим майном щомісяця на суму у 40 млрд дол. США. Ця програма є продовженням попередніх та є безстроковою. Таким чином ФРС сподівається знизити тиск на облікову ставку, підтримати ринок нерухомості та сприяти пожвавленню фінансової активності [11]. Загалом цей інструмент як кількісне пом'якшення сприяє зменшенню ризиків в економіці. Проте є і певні загрози його застосування. Зокрема, мова йде про загрозу інфляції, якщо оцінка фінансових активів буде завищеною. Проблема полягає також і в тому, що ця політика спрямована, насамперед, на підтримку фінансового сектору, водночас як реальний сектор залишається у тіні. Тобто ефективність такої політики залежить від вдалого та виваженого її впровадження. А перші її результати можна буде оцінити через деякий час [9].

Слід зауважити, що США є системоутворювальною державою сучасного фінансово-економічного простору. Виходячи з цього всі зазначені заходи спрямовані на збереження існуючої системи без її структурних перетворень. Ці заходи спрямовані не на кардинальну зміну системи, а на коригування лише певних характеристик її функціонування.

Для Європейського Союзу кризові явища були аналогічними. Проте наслідки їх впливу різнилися відповідно до специфіки кожної країни - учасниці Європейського Союзу. Отже, європейський досвід державного антикризового управління є результатом узагальнень і виявленням певних спільних антикризових заходів.