Контрольная работа по «Організація управлінського обліку»

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Донбаський державний технічний університет

Факультет економічної переподготовки

Кафедра обліку та аудиту

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

 

З курсу «Організація управлінського обліку»

Варіант 7

 

 

 

 

Виконав: ст. гр. БХП-12з

Решетняк І.О.

 

Перевірив: Рогозян С.М.

 

 

 

 

 

Алчевськ 2014

 

 

Зміст

 

1. Нормативна база організації управлінського обліку.
2. Організація бухгалтерського контролю об'єму й асортименту випуску продукції.

 

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Нормативна база організації управлінського обліку.

 

Розвиток ринкових відносин сприяє збільшенню кількості користувачів фінансової інформації. Це пояснюється тим, що кожна структура прагне знайти і утримати своє місце на конкретному ринку. Визначення пріоритетів і вибір правильної стратегії невід'ємно пов'язані із коригуванням правил, посиленням одних і послабленням значущості інших чинників, що відображується в обліковій політиці підприємства. У цьому випадку особливої уваги заслуговує важлива складова облікової політики – управлінський облік, який забезпечує виявлення, вимірювання, збирання, аналіз, підготовку і прийом інформації, необхідної управлінському персоналу для розробки бізнес-планів, фінансових бюджетів, і сприяє вирішенню поточних та довгострокових економічних завдань підприємства та прийняття управлінських рішень на рахунок зазначених питань.

Наведена проблема неодноразово висвітлювалась провідними вітчизняними вченими Ф.Ф. Бутинцем, Б.І. Валуєвим,  В.Г. Лінником , Л.В. Нападовською ,  П.Т. Саблуком , В.В. Сопком, М.Г. Чумаченком та іншими. Однак на практиці лише деякі вітчизняні підприємства застосовують систему управлінського обліку для ефективнішого вирішення питань i проблем ведення бізнесу. Основне пояснення цього — відсутність достатнього обсягу знань у керівництва. Водночас багато керівників не завжди усвідомлюють роль управлінського обліку в організації, недостатньо чітко розуміють поставлену мету i завдання.

Методика ведення управлінського обліку на підприємствах недостатньо розроблена, відсутня нормативно-правова база з ведення управлінського обліку. В Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" наводиться лише визначення управлінського обліку. 

 

Управлінський облік є інструментом управління діяльністю підприємства, об'єднуючи практично всі функції управління - облік, планування, координацію, контроль, аналіз, прийняття рішень.

На кожному підприємстві система управлінського обліку має свої особливості, але водночас може включати в себе подібні елементи: збір інформації, структуризацію обліку за центрами відповідальності, бюджетування та розробку стандартів, аналіз системи показників, контроль та прийняття управлінських рішень.

Процес формування та розвитку управлінського обліку можна поділити на три етапи.

Тривалий час бухгалтерський облік був лише засобом реєстрації господарських операцій методом подвійного запису і складання фінансової звітності. Облік витрат (виробничий облік), як частина бухгалтерського обліку, здійснював тільки узагальнення витрат для калькулювання собівартості продукції. Проте, вже на початку XX століття стало зрозумілим, що традиційний облік не повною мірою задовольняє потреби управління в умовах загострення конкуренції, ускладнення технології та організації виробництва. Внаслідок цього на підставі розробки методів нормування праці було посилено контрольну функцію обліку через застосування системи калькулювання стандартних витрат і оперативного аналізу відхилень.

Другий етап розвитку управлінського обліку розпочався з середини 30-х років XX ст. і був пов'язаний, насамперед, з розробкою системи калькулювання змінних витрат та обліку за центрами відповідальності.

Внаслідок запровадження цих систем сформувалась окрема підсистема бухгалтерського обліку, яка оперувала не тільки грошовими вимірниками. Вона була орієнтована не на потреби калькулювання продукції для складання офіційної звітності, а на прийняття поточних управлінських рішень.

Вважається, що управлінський облік як самостійна система сформувався в середині 50-х років XX ст. Саме відтоді він став обов'язковим початковим курсом для менеджерів в університетах США, а згодом і в інших країнах світу.

Третій етап розвитку управлінського обліку бере свій початок з середини 70-х років у зв'язку з посиленням ролі стратегічного управління в умовах глобальних змін у технології та в системах управління.

Якщо до цього часу управлінський облік був орієнтований лише на управління виробництвом, то тепер він дедалі більше перетворюється на стратегічний управлінський облік.

В сучасних умовах принципово змінилось концептуальне поняття суті бухгалтерського обліку, яке передбачає забезпечення обліковою інформацією не абстрактних осіб, а задоволення специфічних потреб конкретних користувачів: як зовнішніх, так і внутрішніх. Бухгалтерський облік і дві його підсистеми - фінансовий та управлінський облік - в сукупності складають систему інформаційного забезпечення економічної діяльності господарюючого суб'єкта. Фінансовий облік охоплює інформацію, яка використовується, в основному зовнішніми користувачами (акціонерами, банками, податковими органами тощо). Головною метою фінансового обліку є надання у вигляді фінансових звітів інформації про фінансовий і майновий стан підприємства. Управлінський облік охоплює всі види облікової інформації, яка необхідна для управління в межах даного підприємства. Його головною функцією є обґрунтування процесу прийняття управлінських рішень. Бухгалтери на підприємствах займаються обліком і формуванням пов'язаної з ним інформаційної бази. На великих підприємствах планові відділи співпрацюють з бухгалтерськими службами. Працівники планового відділу займаються плануванням і прогнозуванням на базі оперативної бухгалтерської інформації. Таким чином, вся інформація, що необхідна для управління підприємством, готується бухгалтерами, а вся пов'язана з цим професійна діяльність називається бухгалтерським обліком.

Фінансовий та управлінський облік мають спільні і відмінні риси.

Можна виділити основні відмінності між управлінським і фінансовим обліком:

- управлінський облік не підпорядковується  загальноприйнятим бухгалтерським стандартам і схемам, тоді як фінансовий - чітко регламентований за змістом і формами подання даних;

- в управлінському обліку зосереджується  увага на конкретних сегментах  господарської діяльності (на окремих  видах продукції, яку виробляють і реалізують, на певних сферах ринку і території збуту, а також на різних рівнях управління тощо), а не на всьому підприємстві в цілому, як в фінансовому обліку;

- управлінський облік, на відміну  від фінансового, не є обов'язковим, і керівництво самостійно вирішує, вести його чи ні, якщо так, то в якому обсязі;

управлінський облік, як правило, децентралізований, а фінансовий здійснюється в центральній (загальній) бухгалтерії підприємства.

 

2. Організація бухгалтерського контролю об'єму й асортименту випуску продукції.

Однією з умов успішної роботи підприємства є ритмічний випуск та реалізація продукції. Аритмія призводить до простоїв, наднормових робіт, до штурмівщини, а це підвищує собівартість продукції, веде до збитків, знижує рівень дисципліни виробництва та праці.

Cлід розрізняти два поняття: рівномірність роботи — однаковий випуск продукції за однакові проміжки часу; ритмічність — випуск продукції в повній відповідності до встановленого завдання на кожний окремий проміжок часу звітного періоду.

Міру (рівень) явища характеризують такі коефіцієнти.

Коефіцієнт ритмічності визначається методом заліку — до ритмічної роботи зараховують фактичний випуск, але не вищий від запланованого, і відносять його до запланованого.

Щоб визначити коефіцієнт рівномірності, знаходять питому вагу фактичного випуску продукції за кожний з однакових проміжков часу звітного періоду, а також того випуску, який був би в разі рівномірної роботи. Тут також беруть до заліку частку фактичного випуску, але не вищу, ніж у разі рівномірної роботи. Сума взятих до заліку показників частки випуску за всіма відрізками часу звітного періоду й дає коефіцієнт рівномірності.

Виконання завдань з асортименту — дотримання оптимальних пропорцій у розвитку економіки. Показник дає змогу визначати міру виконання завдання.

Коли визначають рівень виконання завдання за асортиментом, обсяг продукції (якщо вона різнойменна — запланований і фактичний) визначають в одних і тих самих цінах. Коли йдеться про виконання завдання з асортименту, до уваги беруть фактичне виконання за кожним видом продукції на рівні, не вищому від запланованого, тобто методом заліку. Рівень виконання завдання за асортиментом визначають відношенням взятого до заліку обсягу до запланованого.

Вивчаючи динаміку обсягу промислової продукції, розраховують індекси фізичного обсягу. Якщо в таких розрахунках використовуються дані про вартість продукції, то слід запобігати впливу зміни цін на остаточний результат. Цього можна досягти двома способами: обсяг продукції в базисному та звітному періодах визначають в одних і тих самих цінах, або до індексу вартості вносять поправку на зміну цін.

Держкомстатом України впроваджено порядок визначення темпів зростання обсягу продукції, який базується на щомісячних індексах цього показника, які становлять систему ланцюгових чи базисних індексів за період, що вивчається.

Одним із важливих напрямів деталізації обсягу випуску продукції є вивчення його в асортиментно-структурному розрізі. При цьому слід ураховувати, що підприємство має чітку предметну, а отже, й галузеву спеціалізацію. Її визначають ще за організації підприємства, але асортимент продукції з часом може змінюватися. Одні товари перестають виробляти, інші, навіть колись непрофільні для підприємства, включають до виробничої програми. Процес постійного оновлення асортименту є важливою складовою маркетингової політики сучасного підприємства.

Змінюваність складу продукції є наслідком цілеспрямованого чіткого керування цим процесом, що передбачає відносну стабільність асортименту за певні короткі проміжки часу, ретельне планування випуску продукції і суворий контроль за виконанням усіх асортиментних завдань і термінів випуску окремих видів продукції. Тому відхилення від планових завдань розцінюють як суттєвий недолік у роботі виробничих підрозділів, їхніх керівників та виконавців.

Під асортиментом розуміють перелік усіх видів продукції, що виробляється, із зазначенням обсягів випуску. Вужчим поняттям є номенклатура випуску, яка характеризує тільки кількість і різноманітність продукції. І нарешті, структура — це співвідношення (здебільшого у відсотках) окремих виробів у загальному обсязі виробництва. Зміна асортименту проти планового веде до асортиментних, а структури випуску — структурних зрушень. Ці явища завжди пов’язані одне з одним, а тому ми кажемо про асортиментно-структурні зрушення у випуску продукції.

Розгляд асортименту продукції є невідривним від вивчення темпів його розширення й оновлення. Перше пов’язують з кількісним збільшенням варіантів розфасування харчових продуктів, засобів побутової хімії, будівельних сумішей; розширенням кольорової, якісної та з іншої гами матеріалів і готової продукції (одягу, взуття, предметів хатнього вжитку); збільшенням параметричних рядів якогось технічно складного виробу за рахунок випуску його спрощених та спеціалізованих варіантів або різного типу зовнішнього оформлення. Є й деякі інші способи простого розширення асортименту продукції. Зрозуміло, що навіть просте розширення асортименту ускладнює процес виробництва, обліку та контролю, дещо збільшує виробничі витрати. Але водночас — це випробуваний засіб зміцнення ринкових позицій підприємства, освоєння нових сегментів ринку і залучення нових споживачів.

Оновлення асортименту — це процес заміни застарілих зразків продукції на сучасніші та технічно досконаліші або випуск принципово нової продукції. Іноді (хоч і помилково) його ототожнюють з простим розширенням асортименту продукції, що виробляється. 

Коефіцієнт оновлення асортименту розраховується як відношення кількості нових виробів до загальної кількості продукції. Проте його логічніше визначати як частку вироблених нових видів продукції (у грошовому вираженні) до загальної вартості товарної продукції.

Перспективним напрямом аналізу є розрахунок частки продукції, яка має товарні знаки, зареєстровані у вітчизняних і міжнародних організаціях. Наявність товарного знака на якусь продукцію і захист його на споживчому ринку свідчать про оригінальність виробу, його високу та стабільну якість.

Слід також ураховувати, що продукція з добре відомими товарними знаками, яка має сталий попит, — це об’єкт постійного копіювання і навіть фальсифікацій. Тому потребують обов’язкового розв’язання проблеми, пов’язані із захистом товарної марки, у тому числі в судовому порядку.

Під час аналізу асортименту продукції, що її випускає підприємство, необхідно враховувати, наскільки цей асортимент є традиційним, які нові види товарів самостійно розроблено і впроваджено у виробництво, а які вироблено за ліцензіями або за співучасті інших фірм. Підприємство має потурбуватися про належні документи, які засвідчують право користування технологіями або товарними знаками інших фірм та корпорацій. Не завадить зайвий раз нагадати, що самовільне (піратське) копіювання продукції з популярними в споживачів товарними знаками є злочином, що його має розглядати не економічний аналітик, а відповідні слідчі та судові установи.

За наявності додаткової інформації дуже корисним для оцінки асортименту був би розрахунок допоміжних показників — кількості застарілих зразків продукції, яку випускає підприємство, та відповідної частки обсягу товарної продукції. Бажано з’ясувати причини такого становища, вказати винних, розробити рекомендації для керівництва підприємства з метою поліпшення асортиментної ситуації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. Голов С.Ф. Управлінський облік. – К.: Лібра , 2004.-703 с.

2. Маляревський Ю. Д. Перспективи управлінського обліку: організаційно-економічний механізм як основа ефективної операційної діяльності підприємства : монографія /Ю.Д. Маляревський, С.В. Лабунська, Л.В. Безкоровайна. Харків : Видавництво ХНЕУ, 2008.- 161 с.