Облік наявності та надходження основних засобів

Поняття нематеріального активу потребує чіткого визначення для розрізнення з поняттям “гудвіл”. Існує внутрішня створена ділова репутація і ділова репутація, яка виникає при об'єднанні підприємств. Внутрішня ділова репутація не визнається нематеріальним активом і не відображається в обліку як актив, оскільки не є ідентифікованим ресурсом, не контролюється підприємством і не може бути надійно оцінена. Ділова репутація як актив виникає і відображається в обліку тільки при купівлі іншого підприємства як майнового комплексу. Різниця між сплаченою сумою та вартістю придбаних активів і зобов'язань є діловою репутацією.

В Україні гудвіл, згідно з П(С)БО 19 “Об'єднання підприємств”, був вилучений зі складу нематеріальних активів і обліковується окремо на рахунку 19 “Гудвіл”. Проте при придбанні іншого підприємства гудвіл, що виникає, є сукупністю нематеріальних чинників.

Організаційні витрати, які включаються до складу нематеріальних активів у більшості пострадянських країн, у вітчизняній практиці не відносяться до нематеріальних активів, оскільки вони напряму не пов'язані з отриманням від них економічних вигод.

Найбільш докладно умови визнання нематеріальних активів наведено уП(C)БО 14/2000 “Облік нематеріальних активів” Російської федерації, згідно з яким актив визнається нематеріальним, якщо виконуються одночасно такі умови:

2.   відсутність матеріально-речової (фізичної) структури;

3.   можливість ідентифікації від іншого майна;

4.   використання у виробництві продукції при виконанні робіт або надання послуг для управлінських потреб підприємства;

5.   використання протягом тривалого часу, тобто строку корисного використання більше 12 місяців або звичайного операційного циклу, якщо він довший за 12 місяців;

6.   підприємством не передбачається перепродаж майна;

7.   здатність приносити економічні вигоди (дохід) у майбутньому;

8.   наявність оформлених документів, які підтверджують існування самого активу і виняткового права у підприємства на результати інтелектуальної діяльності (патенти, свідоцтва, інші охоронні документи, договори придбання патенту, товарного знаку тощо).

Також існують відмінності у обліку нематеріальних активів після первісного визнання. Відповідно до МСФЗ 38 нематеріальні активи після первісного визнання можуть обліковуватися двома методами: за первісною вартістю та за переоціненою вартістю, що є допустимим альтернативним порядком обліку.

В Україні згідно з п. 19 П(С)БО 8 підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок.

У НСБО 13 “Облік нематеріальних активів” Республіки Молдова наводяться приклади видів нематеріальних активів, щодо яких можливе або неможливе існування активного ринку. Активний паралельний ринок існує при продажу ліцензій, різних привілеїв, прав з розподілу виробничих пільг. Проте він не існує за наявності певних нематеріальних активів в одному екземплярі (товарні знаки і знаки обслуговування, право на видання конкретної газети, право на певне музичне або кіно видання, патенти, фірмові назви тощо). На такі нематеріальні активи укладаються контракти купівлі-продажу.

У ПБО 14/2000 “Облік нематеріальних активів” Російської Федерації, “Інструкції про бухгалтерський облік нематеріальних активів” Республіки Білорусі, і СБО 28 “Облік нематеріальних активів” Республіки Казахстан не визначається можливість проведення підприємствами переоцінки нематеріальних активів, а в п. 3.2 Методичних рекомендацій до киргизького СБО 8 “Облік основних засобів та інших довгострокових активів” стверджується, що “первісна вартість нематеріальних активів не переоцінюється, навіть, якщо існує активний ринок і ринкова вартість активу збільшується”.

Таким чином, можна стверджувати, що окремі питання з методики бухгалтерського обліку нематеріальних активів у національних стандартах бухгалтерського обліку пострадянських країн висвітлюються більш докладно, ніж в Україні, тоді як певні питання потребують подальшого удосконалення. Тому доцільно розробити методичні рекомендації з бухгалтерського обліку нематеріальних активів, що сприятиме полегшенню тлумачення окремих складних та проблемних питань з методології бухгалтерського обліку цих активів та прискоренню процесу приведення вітчизняної облікової системи до вимог ринкової економіки і міжнародних стандартів.

2. Основні проблеми та шляхи  вдосконалення обліку основних засобів

Мета дослідження полягає у визначенні сутності основних засобів, здійснення ряду модифікацій щодо обліку й амортизації основних засобів, що дасть змогу знизити трудомісткість робіт та скоротити документообіг, а також визначити який з видів обліку краще застосовувати: податковий чи бухгалтерський.

Аналіз основних досліджень і публікацій. В обліку основних засобів використовують різні методи. Їх різноманіття зумовлює потребу в розгляді їх сутності, переваг і недоліків. Питання вдосконалення методів обліку основнихзасобів вивчали такі вчені, як: Лінник В.Г., Зюкова М.М., Задорожній З. та ін.

Питання, пов'язані з проблемами нарахування амортизації на основні засоби та перспективами їх вирішення в Україні, знайшли певне відображення у роботах Орлова П., Орлова С., Онишка Д., Мурашко О. та інших вітчизняних учених-економістів.

Виклад основного матеріалу. Реформування бухгалтерського обліку в Україні на основі Національних положень(стандартів) бухгалтерського обліку, що відповідають вимогам ринкової економіки та міжнародним стандартам бухгалтерського обліку, привело до суттєвих змін в облікуосновних засобів. В опублікованих нормативних актах – Плані рахунків, затверджену наказом МФУ від 30 листопада 1999р. № 291 із змінами та доповненнями; Інструкції про застосування Плану рахунків, затвердженій МФУ від 30 листопада 1999р. № 291 із змінами та доповненнями; П(С)БО 7 «Основні засоби» - не охоплено всіх без винятку питань, які виникли у зв’язку з реформуванням обліку основних засобів та їх зносу. У зв’язку з цим у практичній діяльності виникають проблеми, що стосуються обліку та амортизації основних засобів.

З моменту введення нового Плану рахунків і Національних стандартів, за якими підприємства України ведуть бухгалтерський облік, пройшло немало часу і це дало змогу виявити їх недоліки та переваги.

До переваг можна зарахувати:

1.         Зрозумілість вітчизняного обліку для іноземних інвесторів.

2.         Узгодженість Плану рахунків з фінансовою звітністю.

3.         Регламентація основних ділянок обліку окремими положеннями, які дають змогу при його веденні використовувати різні варіанти й кожному підприємству обирати найефективніші для нього методи

Серед недоліків можна виділити:

1.         Велику трудомісткість трансформаційних процесів.

2.         Низка стандартів, зрештою, як і більшість законів в Україні, написані важкодоступною мовою і є не досить зрозумілими.

3.         В опублікованих нормативних актах не охоплено без винятку питань, які виникли у зв’язку з реформуванням обліку основних засобів.

Амортизація по основних засобах починає нараховуватися в бухгалтерському обліку з наступного місяця після введення їх в експлуатацію. В П(С)БО 7 такої чіткості немає, у п.29 стандарту зазначено, що «нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт став придатним для корисного використання». Однак придатним для корисного використання може бути й обладнання, яке не потребує монтажу і зберігається на складі, а також інші види капітальних інвестицій. Таке визначення може спричинити формування неправильної думки на практиці стосовно того, що по капітальних інвестиціях теж можна нарахувати амортизацію. У зв’язку із зазначеним, передостанній абзац п.29 П(С)БО 7 треба викласти в такій редакції: «Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт основних засобів було введено в експлуатацію».

Важливу роль при амортизації основних засобів відіграє вибір методу нарахування амортизації. Найбільший вплив на вибір методу нарахування амортизації у практичній діяльності справляють такі фактори:

1) простота (складність) методу  та можливість його застосування;

2) вплив на собівартість  продукції й вартість засобів  у звітності;

3) кваліфікація працівника, уповноваженого вирішувати це  питання;

4) наявність корпоративної  політики у сфері нарахування зносу.

Не існує єдиної думки щодо найкориснішого або найдоцільнішого з методів. Тому в питанні вибору методу нарахування амортизації пропонуємо виходити з двох позицій :

1) принцип обачності;

2) очікуваний спосіб отримання  економічних вигід від використання  об’єктів.

Найбільше принципу обачності відповідає метод зменшення залишкової вартості, при якому нараховується найбільша сума амортизації в перші роки використання об’єкта. Наступним є метод прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний метод. За рівномірного випуску продукції показники виробничого методу наближається до прямолінійного.

Основні засоби можна поділити на 2 групи:

1.               безпосередньо зайняті у виробництві, допоміжні та обслуговуючі (рахунки обліку 104, 105, 106).

2.               інші основні засоби, які переважно становлять інфраструктуру підприємства (рахунки обліку 102, 103, 107, 108,109).

Дослідження процесу нарахування амортизації в інших країнах свідчить, що прогресивним підходом є законодавчий поділ основних засобів на групи із встановленням строків корисного використання.

Іншим ключовим моментом є визначення ліквідаційної вартості основних засобів.

Ліквідаційну вартість доцільно розраховувати лише для об’єктів, що знаходяться на рахунках 103, 104, 105 та мають у своїй структурі суттєву однорідну складову (метал, будівельні конструкції і т.д.). Для всіх інших пропонуємо встановлювати ліквідаційну вартість у мінімальному розмірі 1 грн. (це пояснюється тим, що для розрахунку амортизації методом зменшення залишкової вартості обов’язково потрібна ліквідаційна вартість, більша за нуль)[5,с.408].

Значною мірою це пояснюється визначеннями поняття «амортизація» в податковому законодавстві і в бухгалтерському обліку. За П(С)БО 7, амортизація – систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації)[3,с.68].

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», амортизація основнихфондів і нематеріальних активів – це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податків у межах норм амортизаційних відрахувань, передбачених цією статтею.

Ще однією проблемою є те, що первинна облікова інформація про наявність, рух, капітальний ремонт та інші операції щодо основних засобів відображається в численних спеціалізованих регістрах, постійні реквізити яких тотожні. Це не сприяє якісному веденню обліку, збільшує трудомісткість опрацювання та відображення інформації, створює певні труднощі у формування документообігу й забезпеченні необхідними видами бланків.

Так, діючі форми первинної документації з обліку основних засобів та інвентаризаційні описи дублюють один одного. Майже зовсім не відрізняються за змістом інвентарні картки форм ОЗ-6, ОЗ-7, ОЗ-8. Водночас у наявних формах обліку не передбачено відображення устаткування, придбаного підприємством для резерву, до запровадження в експлуатацію, що на практиці створює певні труднощі при розрахунку амортизаційних відрахувань.

Не знайшла відображення у формах обліку й інформація про зміни первинної вартості інвентарного об’єкта після переоцінки та індексації. Порівняння інвентарних карток форм ОЗ-6, ОЗ-7, ОЗ-8 з формою ОЗ-1 «Акт приймання-передачі основних засобів» засвідчує, що в них відсутня лише інформація про висновок приймальної комісії й підписи її членів[4,с.388]. Проте, сам факт складання акта і відкриття інвентарних карток свідчить про позитивний висновок комісії, адже при невідповідності технічним умовам об’єкт прийманню не підлягає й інвентарна картка не виписується. Таким чином, доповнивши інвентарну картку підписами членів комісії, можна скоротити форму ОЗ-1. А якщо ввести в неї ще й підписи здавача та одержувача, то при внутрішньому переміщенні об’єктів можна скоротити форму ОЗ-2. Доповнення інвентарної картки підписами комісії з упровадження основних засобів після ремонту, реконструкції, модернізації, а також графою для відображення змін після таких операцій дає змогу скоротити форму ОЗ-3. Можна також не використовувати форму ОЗ-4, якщо доповнити її підписами ліквідаційної комісії й відобразити окремим рядком результати ліквідації об’єкта.

 

 

 

 

 

Висновок

Підсумовуючи вищезазначене вважаємо, що необхідно на законодавчому рівні відмовитися від нарахування амортизації основних засобів у бухгалтерському обліку за податковим законодавством.

Також первинна облікова інформація про наявність, рух, капітальний ремонт та інші операції щодо основних засобів відображається в численних спеціалізованих регістрах, постійні реквізити яких тотожні. Це не сприяє якісному веденню обліку, збільшує трудомісткість опрацювання та відображення інформації, створює певні труднощі у формування документообігу й забезпеченні необхідними видами бланків. Здійснивши ряд модифікацій, можна одержати компактну конструкцію практично універсальної форми типу «Інвентарна картка – акт обліку руху основних засобів», що сприятиме не тільки зниженню трудомісткості облікових робіт і скороченню документообігу, а й посиленню контролю завдяки підвищенню рівня інформативності й наочності документів.