Організація та методика обліку розрахунків

 
            Актуальність теми. Ринкові умови господарювання вимагають приведення до дії факторів, які здійснюють безпосередній вплив на ефективність управління. Вирішенню цієї проблеми сприяє раціоналізація інформаційного забезпечення. Збільшення обсягів та різновидів інформації зумовлює система суспільно-господарських відносин і, зокрема, фінансових відносин на рівні держави і на рівні суб’єктів господарської діяльності.

Фінансове середовище зумовлює функціонування та взаємодіє з системою розрахунків, яка опосередковує фінансово-господарську діяльність. Розрахунки, маючи постійно діючий, динамічний характер, потребують певних управлінських впливів, що виробляються в системі фінансового менеджменту на основі переробки чисельних потоків різноманітної економічної інформації, провідна роль у загальній сукупності якої належить обліковій інформації.

Такі важливі фінансові показники як платоспроможність та ліквідність обчислюються, виходячи з облікових даних про заборгованість за розрахунками та характеризують фінансовий стан кожного окремого підприємства, і держави взагалі, впливають на рівень їхньої інвестиційної привабливості, кредитоспроможності, загальної рентабельності діяльності. В Україні такий стан не можна назвати позитивним: оборотні кошти не іммобілізовані в запасах товарно-матеріальних цінностей, а зосереджені майже на 70% в дебіторській заборгованості, також в структурі пасиву балансу половина джерел є залученими. З цього можна дійти висновку, що незабезпеченість підприємств власними оборотними коштами викликана недоліками в управлінні заборгованістю, як дебіторською, так і кредиторською. Крім того, статистичні дані свідчать про те, що ця заборгованість характеризується, в свою чергу, достатньо високим рівнем питомої ваги простроченої заборгованості. Тобто в Україні продовжується криза неплатежів між підприємствами як за внутрішніми, так і за зовнішніми розрахунками, несвоєчасні надходження до бюджету та позабюджетних фондів, за іншими операціями. Подолати такий стан можна за умов впровадження на підприємствах ефективної системи управління фінансами і, зокрема, управління дебіторською та кредиторською заборгованістю. Існує також проблема, пов’язана із вірогідністю, об’єктивністю та ступенем довіри до даних бухгалтерського обліку. Таким чином, вирішення завдань фінансового менеджменту в значній мірі визначається рівнем організації і досконалістю методології бухгалтерського обліку як системи, що покликана забезпечувати користувачів на всіх рівнях управління змістовною та достовірною інформацією.

Реформаторські зрушення в економіко-політичній системі України потребують нових підходів до регулювання суспільно-економічних відносин і зокрема сфери бухгалтерського обліку. З 2000 р. керівники та бухгалтери отримали можливості самостійного обрання прийомів та способів обліку, які формують облікову політику підприємства. Однак практика свідчить, що більшість з них розглядають цей принцип як декларативний та не приводять його до реалізації. Одними з причин такого становища є недостатня теоретична розробка питань оцінки заборгованості і недосконала методика відображення інформації про розрахунки в системі рахунків бухгалтерського обліку, суперечності між фінансовим та податковим обліком.

Дослідженню цих проблем присвячені роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, таких як Р.А.Алборов, П.С.Безрукіх, О.С.Бородкін, Ф.Ф.Бутинець, С.Ф.Голов, О.М.Головащенко, Р.Грачова, І.Губіна, В.А.Єрофєєва, А.А.Єфремова, В.М.Костюченко, Т.Н.Малькова, Н.М.Малюга, М.Ю.Медведєв, В.Моссаковський, В.В.Нарєжний, С.А.Ніколаєва, В.Ф.Палій, М.С.Пушкар, Б.Райан, Н.В.Рассулова, Я.В.Соколов, А.Твердомед, П.Хомін, Ю.Д.Чацкіс, В.О.Шевчук та інші. 

Разом з тим, вивчення наукових праць та практика господарської діяльності свідчать про те, що деякі з теоретичних положень відносно трактування розрахунків, заборгованості та зобов’язань є дискусійними, а ряд важливих аспектів їхньої організації, оцінки та методики обліку потребують удосконалення. У зв’язку з цим вибір теми дослідження та його цільова спрямованість є достатньо актуальними.

Мета і задачі дослідження. Метою курсової роботи є удосконалення організаційно-методичних аспектів обліку розрахунків підприємств з дебіторами та кредиторами, розробка науково обґрунтованих рекомендацій відносно раціоналізації інформаційного забезпечення для управління ними через узагальнення теоретичних положень щодо представлення розрахунків як системи.

Відповідно до цільової спрямованості курсової на дослідження поставлено такі задачі:

- узагальнити  теоретичні положення щодо економічної  природи розрахунків з метою  визначення їх взаємозв’язку із зобов’язаннями та заборгованістю, розмежувати границі використання цих понять, також провести детальну класифікацію заборгованості задля використання визначених таким чином видів заборгованості при побудові рахунків для обліку розрахунків;

- показати місце розрахунків у системі управління фінансами та можливості вважати їх інтегрованим об’єктом фінансового менеджменту для того, щоб підвищити ефективність управління розрахунками через урахування якомога більшої чисельності факторів, що мають вплив на їх здійснення;

- критично  оцінити стан інформаційного  забезпечення фінансового менеджменту як однієї з головних умов, що має безпосереднє відношення до вироблення управлінських рішень і їх результатів;

- застосувати  системний підхід до дослідження  розрахунків з метою раціональної їх організації та ефективного управління, а також урахування цього при розробці облікової політики щодо обліку розрахунків;

- узагальнити  практику формування облікової  політики як головного документу, що визначає організацію та технологію обліку підприємства та дослідити особливості розкриття й використання методичного інструментарію обліку підприємств в обліковій політиці з метою удосконалення організації документування та інвентаризації розрахунків за умови використання електронних документів та електронного цифрового підпису;

- проаналізувати  методи обчислення резерву сумнівних  боргів та внести пропозиції щодо удосконалення методики розрахунку резерву сумнівної дебіторської заборгованості;

- дослідити  наукову обґрунтованість побудови Плану бухгалтерських рахунків для обліку розрахунків та рекомендувати удосконалену його модель, а також методику відображення інформації про розрахунки в облікових регістрах та фінансовій звітності.

Об’єктом дослідження є система розрахунків між суб’єктами господарської діяльності.

Предметом дослідження є організація та методика обліку розрахунків суб’єктів господарювання з дебіторами та кредиторами.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою курсової роботи стали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених за обраною проблематикою, законодавчі акти, нормативні документи, інструктивні матеріали, що регламентують порядок обліку розрахунків між суб’єктами господарської діяльності.

Дослідження ґрунтуються на застосуванні загальнонаукових та часткових прийомів і способів. Для уточнення категорій “розрахунки”, “зобов’язання” і “заборгованість” використано методи аналізу та синтезу, абстракції та конкретизації, індукції та дедукції. Для обробки масиву статистичної інформації застосовано статистичні методи обробки даних: зведення та групування – при визначенні критерію групування та формування основних груп підприємств, порівняння та співставлення основних показників зведеного балансу підприємств; вибіркового спостереження та історико-логічної аргументації досліджуваних проблем – при обробці даних анкетування підприємств та узагальнення невирішених проблем обліку. Для представлення розрахунків у вигляді самостійної системи та розробці моделі Плану рахунків для обліку розрахунків з дебіторами та кредиторами, методу обчислення резерву сумнівної заборгованості використовувались методи групування, порівняння, логічного моделювання, аналогії, системного підходу. Проведення розрахунків здійснювалося з використанням можливостей сучасної комп’ютерної техніки, технології та програмних продуктів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в уточненні теоретичних положень та розробці практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення методики обліку розрахунків та організації їхньої системи.

Основні результати дослідження, що складають його наукову новизну, одержані автором особисто та виносяться на захист:

вперше:

- виділені  вісім класифікаційних ознак  заборгованості (термін погашення, характер виникнення, економічний зміст розрахункових операцій, контрагенти, валюта розрахунків, забезпеченість, дотримання умов договору, ймовірність погашення). Запропоновану класифікацію використано при розробці рекомендованої моделі Плану рахунків для обліку розрахунків;

- на основі  застосування системного підходу дослідження категорії “розрахунки” сформульовано їх мету, визначені елементи (об’єкт, суб’єкти та механізм розрахунків) і зв’язки між ними, дано характеристику середовищу (надсистемі, рівноправним системам і підсистемам). Це стало підґрунтям розробки рекомендацій з удосконалення обліку розрахунків;

дістало подальшого розвитку:

- поняття  “розрахунки”, “зобов’язання” та “заборгованість”; запропоновано модель взаємозв’язку між ними, за допомогою якої визначені межі використання цих термінів, а також коригування їхнього формулювання у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку; доведено, що об’єктом обліку є саме розрахунки, а не зобов’язання чи заборгованість;

- система  об’єктів фінансового менеджменту, серед яких показано місце розрахунків, що дозволить розробляти ефективнішу політику управління фінансами підприємств, оскільки буде врахована більша кількість факторів, що мають вплив на розрахунки з дебіторами та кредиторами;

- тлумачення  змісту облікової політики та  її складових відносно обліку розрахунків: внесені рекомендації відносно організації документування та інвентаризації розрахунків й оформлення її результатів за умови використання електронних документів та електронного цифрового підпису;

удосконалено:

- методику  оцінки дебіторської заборгованості, для чого розроблено метод обчислення резерву сумнівних боргів, який на відміну від існуючих залежить від кількості днів прострочення умов розрахунків, а не суми простроченої заборгованості, та виходить саме з сумнівних, а не безнадійних  боргів;

- методику  відображення інформації про  розрахунки в обліку (рекомендовано  перегрупування бухгалтерських  рахунків по класах в Плані  рахунків і внесення коректив до Інструкції про його застосування; удосконалено форми регістрів аналітичного та синтетичного обліку розрахунків з дебіторами та кредиторами) та фінансовій звітності, що відповідатиме економічній сутності та системному характеру розрахунків і класифікації заборгованості, посилить аналітичну цінність балансу та дасть можливість оцінити реальний стан заборгованості підприємства, її якісний склад.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці науково обґрунтованих методичних рекомендацій щодо удосконалення організації системи розрахунків та методики їх обліку суб’єктами господарської діяльності, що сприятиме зростанню ефективності управління фінансами через підвищення вірогідності та реальності інформаційного забезпечення.

Рекомендації та пропозиції, викладені в дисертації, спрямовані на використання в практичній діяльності суб’єктів господарської діяльності та в навчальному процесі.

Особистий внесок здобувача. Курсова робота являє собою результат самостійного наукового дослідження. Теоретичні узагальнення, положення, висновки, рекомендації та пропозиції зроблені автором самостійно на основі проведених досліджень фінансово-господарської діяльності підприємства СТЗОВ ВФ «Гуменецьке» с. Гуменецьке Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Практичний матеріал курсової роботи отриманий в результаті проведених спостережень та опитувань керівників та спеціалістів з обліку підприємства.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, здійснено короткий аналіз стану проблеми, відображено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів дослідження.  

В розділі 1 “Теоретичні основи розрахунків в системі управління підприємством” при дослідженні економічної сутності категорії “розрахунки” було виявлено, що між науковцями і фахівцями у галузях бухгалтерського обліку, фінансів, економіки та управління не має одностайної думки, а в бухгалтерському обліку в період після початку його реформування з 2000 р. взагалі відсутнє будь-яке трактування. З погляду бухгалтерського обліку, розрахункові операції є об'єктом обліку, по-перше, як динамічний процес (проведення платежу до, одночасно чи після одержання товарів, робіт, послуг) і, по-друге, як статичний стан, тобто заборгованість між суб'єктами розрахунків.

Для того, щоб систематизувати різні види заборгованості, досліджено її класифікацію як основу для формування інформаційного забезпечення управління на різних рівнях. В результаті вивчення варіантів класифікації заборгованості спеціалістами з фінансів, економіки і управління, бухгалтерського обліку і фінансової звітності встановлено, що між ними немає принципових розбіжностей, виявлено не досить глибоку деталізацію видів заборгованості і не виділення класифікаційних ознак або виділення їх у кількості, що не розкриває специфіки заборгованості. У зв'язку з тим, що бухгалтерський облік представляє велику частину інформації для цілей управління, яке, в свою чергу, має потребу в достовірних даних для оперативних дій і прогнозування, вважаємо, що класифікація заборгованості, як одного з об'єктів управління і бухгалтерського обліку, повинна ґрунтуватися на єдиних, уніфікованих підходах до класифікаційних ознак. З приводу чого пропонуємо систематизувати різні її види за наступними класифікаційними ознаками:  терміном погашення, характером виникнення, економічним змістом розрахункової операції, контрагентами, валютою розрахунків, забезпеченістю, дотриманням умов договору та імовірністю погашення. В запропонованій класифікації ознаки “валюта розрахунків” та “дотримання умов договору“ є новими, а інші є узагальненими з різних варіантів класифікацій для цілей управління, фінансів та обліку.

Поняття “розрахунки” та “заборгованість” в переважній більшості містять посилання на “зобов’язання”: розрахунки виникають за зобов’язаннями або зобов’язання витікають з розрахунків, заборгованість – це зобов’язання або навпаки. Тобто є необхідність визначити місце кожного з понять та взаємозв’язки між ними.

Зобов’язання мають масштабний характер, проникають в усі сфери діяльності підприємства та виникають з моменту прийняття будь-якого рішення, але не кожне зобов’язання є дійсним. У разі прийняття рішення про практичну реалізацію зобов’язання, яке передбачає обмін ресурсами, та набуття ним юридичного оформлення, його можна вважати фінансовим. Виконання фінансового зобов’язання відбувається через систему розрахунків, які виникають та припиняються в момент руху тих чи інших ресурсів (або грошових коштів, або товарів, робіт, послуг). Стан розрахунків в будь-який момент їх існування характеризується дебіторською та кредиторською заборгованістю для кожного учасника.

Також пропонуємо уточнити трактування понять в нормативних документах з бухгалтерського обліку, зокрема, в П(С)БО 11 “Зобов’язання”:

Зобов’язання – це взаємовідносини між двома або більше сторонами з приводу здійснення діяльності, яка має економічну доцільність.

Фінансове зобов’язання – це належним чином оформлена угода, що передбачає обмін ресурсами, які мають грошовий вимір.

Розрахунки – це система взаємин між юридичними і фізичними особами, що виникають у момент практичного виконання юридично оформлених фінансових зобов'язань при здійсненні товарних і нетоварних операцій.

Заборгованість – це стан розрахунків за фінансовими зобов’язаннями на будь-який момент часу.

Кредиторська заборгованість – сума заборгованості підприємства кредиторам на визначену дату.

Кредитори – юридичні і фізичні особи, яким внаслідок минулих подій підприємство заборгувало певні суми коштів, їхніх еквівалентів чи інших активів.

Довівши, що об’єктом бухгалтерського обліку слід вважати саме розрахунки як первинну операцію, в результаті якої формуються об’єкти фінансової звітності – дебіторська та кредиторська заборгованість, показано як це може вплинути на ефективність управлінської діяльності і, зокрема, фінансового менеджменту. В загальній політиці управління фінансами багато уваги приділено формуванню політики управління дебіторською та кредиторською заборгованостями. При цьому підприємству необхідно враховувати протилежні цілі: з одного боку, максимально користуватися залученими коштами, з іншого, найшвидше отримати власні оборотні кошти. Виходячи з сутності розрахунків, кожне підприємство одночасно є і кредитором, і дебітором, а кожна розрахункова операція приводить до одночасного виникнення дебіторської заборгованості в одного підприємства, і кредиторської – в іншого. Відтак, кожна розрахункова операція генерує різні, здебільшого суперечливі, цілі її суб’єктів. З чого можна дійти висновку, що на кожному підприємстві політики управління дебіторською та кредиторською заборгованостями повинні розроблятися не окремо, а бути узгодженими між собою. Однією зі спроб їх поєднати є політика управління грошовими потоками підприємства.

Однак рух грошей – і позитивний, і негативний – не може відбуватись сам по собі, як не може представляти самостійну операцію. Тобто, формуючи політику управління грошовими потоками підприємству необхідно враховувати характер розрахункової операції, в результаті якої виник чи може виникнути рух грошових коштів. Серед об’єктів фінансового менеджменту слід виділити й розрахункові операції для підвищення ефективності фінансової політики підприємства, оскільки при її формуванні буде врахована більша кількість факторів, що впливають на розрахункові операції взагалі, а не тільки ті, що впливають на сформовану в результаті їхнього проведення заборгованість або рух коштів.

Розділ 2 “Організація та методика обліку розрахунків” присвячений дослідженню інструментарію організації та методики бухгалтерського обліку стосовно розрахункових операцій. Створення цілісної та ефективної системи бухгалтерського обліку неможливе без застосування такого специфічного елементу як облікова політика.

Питання вибору, формування та розкриття облікової політики потребують подальшого роз’яснення та уточнення. Облікова політика – принципи, методи, процедури – та вироблені пояснення відносно їхньої практичної реалізації, на базі чого формалізовано тлумачення змісту облікової політики: “вона повинна містити розкриття бухгалтерської процедури обробки даних про факти фінансового-господарської діяльності підприємства за допомогою прийомів та способів обліку – первинного спостереження, вартісного вимірювання, поточного групування та підсумкового узагальнення – з дотриманням принципів фінансової звітності”.

Практичну реалізацію такий підхід дістав шляхом дослідження формування облікової політики відносно розрахункових операцій через розкриття особливостей застосування способів документування та інвентаризації. Способи оцінки в обліковій політиці щодо розрахунків розкриваються через обрання методу обчислення резерву сумнівних боргів. Критичний огляд методів резервування сумнівної заборгованості дозволив виявити суперечливі питання, що виникають при їх практичній реалізації: для обчислення резерву сумнівності підприємству необхідно постійно мати на балансі безнадійні борги; відсутність чіткої вказівки на те, хто саме повинен приймати рішення про рівень сумнівності того чи іншого боргу; невизначеність у методиці відображення нарахованого резерву в обліку; розбіжності у визнанні безнадійних боргів у фінансовому та податковому обліку; невизнання сумнівних боргів та резерву на них для цілей оподаткування.

Способи поточного групування інформації про розрахунки мають бути закріплені в обліковій політиці шляхом побудови робочого плану рахунків, відносно якого національне законодавство припускає самостійність підприємств при обранні набору аналітичних ознак. Ретельний аналіз діючого плану рахунків показав, що перш ніж організовувати аналітичний облік, необхідно виправити серйозні недоліки в синтетичному, а саме: при групуванні рахунків для обліку розрахунків за класами в основу має бути покладена їх економічна сутність та класифікація. Існуючий план рахунків спрямований на облік дебіторської та кредиторської заборгованості як об’єкти фінансової звітності, не враховуючи те, що заборгованість це лише статичний стан розрахункових операцій; а також те, що ці операції відбуваються щоденно і, звичайно, повинні відображатись в обліку, а заборгованість представляють у фінансовій звітності лише на визначену дату. Доведений в першому розділі підхід з приводу того, що об’єктом бухгалтерського обліку слід вважати розрахунки, необхідно практично реалізувати через удосконалення плану рахунків для обліку розрахунків.

Встановлені протиріччя в плані рахунків обумовлюють необхідність удосконалення методики обліку інформації про розрахунки та регістрів обліку. Зокрема, на основі критичного огляду Відомостей 3.1. та 3.3. до Журналу 3, які пропонуються Методичними рекомендаціями, виявлено низку недоліків, що були припущені при їх побудові: виведення на перші позиції або номеру запису або номеру за порядком, а не контрагентів унеможливлює правильне ведення записів та не відповідає логіці лінійно-позиційного способу ведення облікових регістрів за розрахунками; відсутність необхідного ступеню аналітичності. Задля виконання принципів повноти, вірогідності та корисності інформації фінансової звітності запропоновано переглянути форму балансу з приводу відображення в ньому дебіторської та кредиторської заборгованості в залежності від дотримання умов договору, оскільки в існуючій формі рядок 161 “Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги за первісною вартістю” містить і нормальну і сумнівну заборгованість, які не можуть бути рівнозначними з точки зору прийняття управлінських рішень.

     У процесі діяльності підприємство не завжди здійснює розрахунки з іншими підприємствами або фізичними особами одночасно з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг тощо. У зв'язку із цим у нього виникає дебіторська заборгованість.

     Дебіторська заборгованість визначається  як сума заборгованості дебіторів  підприємству на певну дату. Дебіторами  можуть бути як юридичні, так  і фізичні особи, які заборгували підприємству грошові кошти, їх еквіваленти або інші активи. За даними бухгалтерського обліку можна визначити суму заборгованості на будь-яку дату, але звичайно така сума визначається на дату балансу. Оскільки відповідно до вимог національних стандартів бухгалтерського обліку підприємства подають також проміжну (квартальну) звітність, то суму дебіторської заборгованості підприємства слід визначити щоквартально.

Порядок бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості та її відображення у фінансовій звітності регулюються П(С)БО 10.

"Дебіторська  заборгованість". Дія П(С)БО 10 не поширюється тільки на бюджетні установи, всі інші юридичні особи зобов'язані керуватися його вимогами. 
      Дебіторська заборгованість відображається у формі № 1 "Баланс" у складі активів. Активи підприємства - це ресурси, що контролюються підприємством, від використання яких очікується отримання економічних вигод у майбутньому. Звичайно економічна вигода від дебіторської заборгованості виражається в тому, що підприємство в результаті її погашення розраховує рано чи пізно отримати грошові кошти або їх еквіваленти. Відповідно дебіторську заборгованість можна визнати активом тільки тоді, коли існує ймовірність її погашення боржником. Якщо такої ймовірності немає, суму дебіторської заборгованості слід списати. 
     Якщо заборгованість неможливо достовірно оцінити, тобто визначити її суму, вона не може бути визнана активом і не повинна відображатися в балансі. 
      Згідно з П(С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і короткострокову заборгованість.

Довгостроковою дебіторською заборгованістю визнається заборгованість, яка не виникає в ході нормального операційного циклу і буде погашена після 12 місяців з дати балансу. 
У П{С)БО 2 "Баланс" дається визначення операційного циклу - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності й отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг. Визначення нормального операційного циклу у стандартах немає, однак, використовуючи наведене вище визначення операційного циклу, можна зробити висновок, що це операційний цикл у звичайних умовах діяльності. Звичайно операційний цикл не перевищує 12 місяців, але за деякими видами діяльності він може продовжуватися більше одного року. Незважаючи на це, заборгованість, що виникла в ході такого операційного циклу, все одно визнається не довгостроковою, а поточною. 
Отже, довгострокова заборгованість - це в основному заборгованість, не пов'язана з операційною діяльністю.

Поточна дебіторська заборгованість (короткострокова) - це заборгованість, що виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу. 
Таким чином, якщо заборгованість, що виникла, не пов'язана з операційним циклом (наприклад, заборгованість орендарів за операціями фінансової оренди, працівників за наданими їм позиками], але передбачається, що вона буде погашена в термін менше 12 місяців, то така заборгованість визнається поточною.

Датою балансу звичайно є останній день звітного періоду. 
З наведених вище визначень довгострокової і поточної дебіторської заборгованості слід зробити висновок: оскільки віднесення заборгованості до поточної або довгострокової прив'язане до дати балансу, на вказану дату слід переглядати довгострокову заборгованість за окремими дебіторами за термінами її погашення. Якщо виявиться, що до терміну погашення заборгованості |залишилося менше 12 місяців, колишню довгострокову заборгованість слід відобразити на дату балансу як поточну. 
      Наприклад, у балансі станом на 31 березня числиться заборгованість працівника за наданою йому позикою, термін погашення якої - 10 травня наступного року. У звітності за перший квартал поточного року така заборгованість повинна відображатися як довгострокова, оскільки вона буде погашена через 13 місяців і 10 днів після дати балансу (31 березня). Але у звіті за другий квартал поточного року заборгованість повинна бути визнана короткостроковою, оскільки її погашення передбачається через 10 місяців і 10 днів після дати балансу (30 червня). 
У Балансі суми дебіторської заборгованості відображаються в різних рядках залежно від її видів.

Для обліку сум дебіторської заборгованості застосовується декілька видів оцінок.

1. Дисконтована вартість майбутніх платежів, що очікуються для погашення цієї заборгованості.

Оцінка за дисконтованою вартістю майбутніх платежів застосовується орендодавцями для відображення платежів за договорами фінансової оренди. Інакше кажучи, сума таких платежів повинна відображатися в сумі чистих інвестицій в оренду, що дорівнює загальній сумі мінімальних орендних пяатежів і негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням незаробленого фінансового доходу.

 
      У міжнародній практиці широко застосовується така оцінка. Що стосується українського бухгалтерського обліку, то до прийняття П(С)БО 14 "Оренда" застосування цієї оцінки неможливе. 
   2.     Чиста реалізаційна вартість.

Оцінка за чистою реалізаційною вартістю застосовується для поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи і послуги, Значення цієї оцінки полягає в наступному.

Підприємство, відвантажуючи продукцію або товари, виконуючи роботи або надаючи послуги, не завжди отримує оплату від покупців і замовників негайно. Воно змушене йти на певний ризик для того, щоб збільшити обсяг своєї реалізації в умовах конкуренції. По суті, підприємство надає своїм покупцям комерційний кредит. У таких умовах завжди залишається ймовірність того, що оплата від покупця не надійде. У той же час відповідно до принципу нарахування в момент відвантаження товарів (продукції), виконання робіт або надання послуг підприємство повинне? визнати дохід від їх реалізації. У дохід включаються також борги, що, імовірно, ніколи не будуть оплачені. Це призводить до того, що реальний дохід, який отримає підприємство в майбутньому, необгрунтоване завищується на суму зазначених боргів. Тому при визнанні доходу від реалізації його необхідно зменшити на суму сумнівних боргів. Цього вимагає і принцип обачності, згідно з яким не можна завищувати доходи. 
      Для оцінки суми сумнівних боргів існує спеціальна методика, відповідно до якої підприємство формує резерв сумнівних боргів. 
Таким чином, поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи і послуги в момент визнання ЇЇ активом збільшує дохід від реалізації та оцінюється за первинною вартістю. Але на дату балансу її сума повинна бути зменшена на величину резерву сумнівних боргів. До підсумку балансу заборгованість включається за чистою реалізаційною вартістю, що являє собою різницю між первісною вартістю поточної дебіторської заборгованості і сумою резерву сумнівних боргів.

2. Первісна вартість.

Оцінка за первісною вартістю застосовується для всіх видів довгострокової і поточної дебіторської заборгованості, які не є заборгованістю за продукцію, товари, роботи чи послуги, або очікуваними платежами за договорами фінансової оренди. Для цих видів заборгованості резерв сумнівних боргів не створюється.

Безнадійна заборгованість.

Будь-яка заборгованість, як довгострокова, так і поточна, у якийсь момент може бути визнана підприємством безнадійною. До 2000 року в національному бухгалтерському обліку було відсутнє поняття безнадійної заборгованості, хоч і було передбачене списання на збитки підприємства сум дебіторської заборгованості, за якою закінчився строк позовної давності або щодо якої є документальне підтвердження про неможливість її погашення, тобто документи, видані судовими органами. 
На сьогодні для того щоб визнати в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість безнадійною, не потрібно документального підтвердження.         

Досить, щоб була виконан одна з умов:

– закінчився строк позовної давності (3 роки);

– існує впевненість у тому, що боржник не погасить свою заборгованість. 
     Що таке "впевненість" у цьому випадку, П(С)БО 10 не уточнює, але можна передбачити, що коли підприємство-боржник оголошене банкрутом, то підприємство-кредитор може списати його заборгованість як безнадійну, знаючи, що майна банкрута ні: вистачить для погашення заборгованості. У цьому полягає відмінність, порядку визнання боргу покупця безнадійним у чинному бухгалтерському обліку від аналогічного порядку в податковому обліку.

Безнадійна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи або послуги списується в момент її визнання за рахунок резерву сумнівних боргів, який формується на дату балансу на підставі даних бухгалтерського обліку минулих звітних періодів. При створенні резерву сумнівних боргів збільшуються інші витрати операційної діяльності, а списання безнадійної заборгованості відбувається не за рахунок зменшення раніше нарахованого доходу, а за рахунок зменшення резерву сумнівних боргів. 
Якщо для списання безнадійної заборгованості покупців (замовників) не вистачило резерву сумнівних боргів, різниця списується на витрати періоду. Якщо резерву сумнівних боргів постійно не. вистачає для списання безнадійної заборгованості, підприємству необхідно переглянути методику його формування. Для відображення сум витрат на. формування резерву сумнівних боргів і на пряме списання поточної дебіторської заборгованості в новому Плані рахунків передбачений субрахунок 944 "Сумнівні і безнадійні борги" рахунка 94 "Інші витрати операційної діяльності". Нарахування резерву сумнівних боргів відображається по кредиту рахунка 38 "Резерв сумнівних боргів", а списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву - по дебету цього рахунку.

При списанні дебіторської заборгованості, що утворилася не в результаті відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг, застосовується метод прямого списання сум такої заборгованості на витрати періоду.

Після списання безнадійної дебіторської заборгованості підприємство зобов'язане враховувати її суму на забалансовому рахунку протягом не менше трьох років для спостереження за можливістю її стягнення у випадках зміни майнового стану боржника. Для обліку сум списаної заборгованості застосовується субрахунок 071 "Списана дебіторська заборгованість" забалансового рахунка 07 "Списані активи". Якщо протягом трьох років заборгованість не буде відшкодована боржником, слід остаточно списати її суму із забалансового рахунка. Сума заборгованості, відшкодованої після списання, відображається в бухгалтерському обліку по дебету рахунків 30 "Каса", 31 "Рахунки в банках" або інших рахунків обліку активів. Одночасно на цю ж суму слід відобразити дохід по кредиту субрахунка 716 "Відшкодування раніше списаних активів" рахунка 71 "Інший операційний дохід". • Розглянемо на умовному числовому прикладі порядок відображення сум безнадійної дебіторської заборгованості в бухгалтерському обліку.

 Резерв сумнівних боргів.

Резерв сумнівних боргів формується підприємством на дату балансу. Одночасно величина резерву збільшує витрати звітного періоду. За рахунок створеного резерву будуть списуватися безнадійні борги наступного року. Таким чином, метод списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву сумнівних боргів відрізняється від методу прямого списання датою включення сум такої заборгованості до витрат. Очевидно, що при застосуванні першого методу витрати визнаються раніше, що відповідає принципу обачності, згідно з яким витрати не можна занижувати. 
П(С)БО 10 передбачає два методи формування резерву сумнівних боргів: 
1) виходячи із платоспроможності окремих дебіторів; 
2) на підставі класифікації дебіторської заборгованості. 
Перший метод заснований на результатах аналітичного обліку дебіторської заборгованості по кожному дебітору. Якщо конкретний дебітор визнаний неплатоспроможним, то на суму його заборгованості слід збільшити резерв сумнівних боргів. Незважаючи на те що такий метод допустимий, при здійсненні підприємством досить великої кількості операцій краще використовувати другий метод формування резерву сумнівних боргів. 
Другий метод є базовим і заснований на періодизації дебіторської заборгованості. Для того щоб скористатися цим методом, підприємству необхідно проаналізувати інформацію за декілька попередніх звітних періодів щодо виникнення безнадійної заборгованості за продукцію, товари, роботи або послуги. При цьому слід ураховувати те, коли кожна конкретна заборгованість стала безнадійною - до настання строків оплати за договором чи після того, як вона стала простроченою.. 
За боргами, що стали безнадійними після строку оплати за договором, застосовується розбивка за періодами. Звичайно періодизація простроченої заборгованості здійснюється таким чином: окремо підсумовується заборгованість, що стала безнадійною протягом місяця після настання строку оплати за договором, у строк від 1 до 2 місяців, від 2 до З місяців, і заборгованість, що стала безнадійною більше ніж через три місяці після настання строку оплати за договором.

Оскільки заборгованість може стати безнадійною не тільки в результаті визнання покупця банкрутом, але й після закінчення строку позовної давності (тобто трьох років з дати оплати заборгованості, передбаченої договором), підприємству доведеться враховувати також дебіторську заборгованість, що виникла три роки тому.

За кожною групою заборгованості визначається коефіцієнт сумнівності. Формули для розрахунку величини зазначеного коефіцієнта не існує, він визначається приблизно на підставі спостережень і досвіду, а також даних бухгалтерського обліку за минулі періоди. Смисл розрахунку коефіцієнта сумнівності полягає в тому, щоб визначити для кожної групи дебіторської заборгованості (розподіленої за періодами) відсоток списаних неоплачених рахунків, тобто відсоток непогашення заборгованості. Звичайно коефіцієнт сумнівності зростає зі збільшенням періоду непогашення. 
Резерв сумнівних боргів визначається як сума/ добутків заборгованості за кожною групою на відповідні коефіцієнти сумнівності. 

     Розділ 3. «Контроль розрахунків з іншими дебіторами і кредиторами»

     Перевірка розрахунків з іншими дебіторами  і  кредиторами  проводиться  по окремих субрахунках  до  рахунку  76  «Розрахунки  з  різними  дебіторами  і кредиторами»  (з  орендодавцями  і  орендонаймачами,   квартиронаймачами   у відомчих будинках і гуртожитках, з батьками по сплаті за утримання  дітей  у дошкільних закладах і т. п.).

      Основні напрями контролю — це перевірка:

  1)  реальності  заборгованості,   виходячи   з   даних   аналітичного   і синтетичного обліку;

  2) повноти і своєчасності  нарахувань плати за вищевказані  потуги протягом ревізованого періоду;

  3) обґрунтованості перерахунків, надання пільг,  списання  заборгованості

минулих періодів;

  4) своєчасності та  повноти погашення заборгованості  в розрізі дебіторів.

У процесі контролю  стану  розрахунків  з  квартиронаймачами  ефективними  є застосування  прийомів   зустрічної   перевірки   даних   відомості   обліку розрахунків з мешканцями квартир і гуртожитків і  касових  звітів.  Стосовно боржників вибірково перевіряються дані квитанцій про оплату послуг,  наявних у них. Особлива увага звертається на дотримання діючих  тарифів  за  послуги при нарахуванні плати за звітний  місяць,  обґрунтованості  перерахунків  за минулі періоди, коригуючи  записи  бухгалтерії  щодо  виправлення  допущених помилок в обліку, первинні документи, які надають право на  пільгові  тарифи оплати, використання під оренду приміщень державних підприємств.

В розділі 4 “Удосконалення системи обліку розрахунків” розрахунки розглядаються за допомогою системного підходу. Системі розрахунків можна дати таку характеристику: за здатністю до змін вона є динамічною – за умови дії зовнішніх та внутрішніх впливів елементи системи розрахунків здатні переміщуватись, перегруповуватись, трансформуватись, не руйнуючи при цьому системи; за умовами функціонування вона є ймовірнісною – тобто це система, кінцевий стан якої можливо передбачити з певним ступенем ймовірності; за типом вона є соціальною – тобто системою, виникнення та цілісність якої визначається наявністю та взаємодією людей із спільністю конкретних цілей та інтересів; за обсягом вона може бути і малою, і середньою, і великою в залежності від кількості її елементів та числа внутрішніх зв’язків; за положенням в процесі взаємодії вона може бути як зовнішньою, так і внутрішньою, в залежності від того з ким взаємодіє: з державою, з контрагентом, з філіалом, з робітником, з покупцем – фізичною особою.

Однією з властивостей існування системи є орієнтованість на досягнення мети, яку визначають її суб’єкти. Метою системи розрахунків є виконання зобов’язань учасників розрахунків шляхом обрання оптимального для всіх суб’єктів часу між моментами передачі товарів, робіт, послуг та коштів з гарантією обумовленого рівня надійності.

У структурі елементів системи розрахунків можна виділити: об'єкти, суб'єкти і механізм розрахунків як сукупність методів та засобів впливу і регулювання на економічний процес розрахунків. Об'єктом системи розрахунків є фінансові зобов'язання, а також взаємини між суб'єктами системи розрахунків по їх погашенню. Суб'єктами системи розрахунків виступають: постачальники товарів, робіт, послуг – одержувачі коштів; покупці товарів, робіт, послуг – платники коштів; банки й інші фінансово-кредитні установи – посередники з переказу коштів; треті особи – гаранти при проведенні розрахунків. Механізм розрахунків, будучи елементом системи розрахунків, характеризується цілою низкою складових: умови та форми розрахунків, види, гарантії та засоби платежу. Елементи системи взаємопов’язані між собою за допомогою трьох типів зв'язків: функціонально необхідні, синергічні (спільної дії), надлишкові – зайві чи суперечливі.

Системи існують у деякому навколишньому середовищі, постійно взаємодіють з ним, завдяки чому можливо їх функціонування і розвиток. У складі навколишнього середовища системи розрахунків вділені надсистема, рівноправні системи та підсистеми.

Надсистемами виступають вищестоящі системи, але загалом, в більш широкому змісті надсистема являє собою сукупність різнорідних систем, що визначають і обмежують діяльність розглянутої системи, що споживають результати її діяльності. Для системи розрахунків надсистемою є держава, як основний орган, що регламентує й обмежує її функціонування шляхом створення відповідної законодавчої бази.

Системи, що знаходяться в рівноправних відносинах з розглянутою, відрізняються тим, що вони одночасно можуть бути як такі, що співробітничають з даною системою, так і байдужими до неї до визначеного моменту: банківська система, платіжні системи (українська СЭП, міжнародна СВІФТ і т.д.), валютна система, підприємства як системи і т.д. Їх називають ще суміжними системами.

Підсистеми, що забезпечують діяльність розглянутої системи, утворюються при об'єднанні однорідних груп елементів, піделементів і мікроелементів. Систему розрахунків можна представити як сукупність таких підсистем: технологічна, технічна, соціальна, організаційна, економічна, інформаційна. Технологічна підсистема системи розрахунків являє собою визначену послідовність операцій, своєчасне і якісне виконання яких забезпечує досягнення мети системи розрахунків. Технічна підсистема обумовлена структурою і змістом технологічної підсистеми, а також обсягами інформаційних потоків. Як правило, вона представлена спеціальним устаткуванням, комп'ютерною технікою, засобами зв'язку і телекомунікації. Технічна підсистема дуже сильно піддана впливу науково-технічного прогресу і вимагає періодичної модернізації. Соціальна підсистема характеризує використання людського фактора, визначає кількісні і якісні пропорції окремих видів праці, ступінь участі і впливу людини на процеси, що відбуваються усередині системи. Організаційна підсистема дозволяє найбільш раціонально і якісно використовувати елементи кожної підсистеми для досягнення загальної мети з найменшими витратами. Економічна підсистема виражає єдність всіх економічних процесів і зв'язків між підсистемами, елементами усередині системи і з навколишнім середовищем. Інформаційна підсистема – містить у собі сукупність різноманітних відомостей про стан системи розрахунків і процеси, що відбуваються в ній, які певним чином організовані, збережені і зафіксовані на різних носіях. Саме ця підсистема забезпечує можливість як внутрішніх, так і зовнішніх взаємозв’язків в системі, а, відтак, спонукає постійні зміни, що призводять до удосконалення системи. Усі перераховані підсистеми взаємозалежні і тільки в єдності складають розрахунки як систему за допомогою інформаційних зв’язків.

Таким чином, зроблено висновок, що розрахунки дійсно є системою, тому що функціонують задля досягнення певної мети та являють собою сукупність елементів і їхніх відносин, закономірно зв'язаних у єдине ціле.

Системність розрахунків обумовила характер змісту пропозицій щодо удосконалення формування облікової політики та методики відображення інформації про них у бухгалтерському обліку. В обліковій політиці у відношенні обліку розрахунків способи документування розкриваються наступним чином: наводиться перелік документів, що виробляються на бланках, розроблених підприємством, а безпосередньо форми бланків затверджуються у додатках; затверджується список осіб, які мають право підписувати первинні документи, а також можливі підстави для використання факсиміле, печаток та штампів підприємства; затверджуються способи захисту інформації та зберігання електронних документів. Також рекомендовано використання зведеного розпорядчого документу “Реєстр документів до сплати” з метою поліпшення контролю за доцільністю, обґрунтованістю та необхідністю платежів та розроблено зразок графіку документообороту за операціями розрахунків, в якому враховані особливості створення / передавання / отримання електронних документів, а також використання електронного цифрового підпису.

Запропоновано затверджувати в обліковій політиці перелік посадових осіб, які повинні входити до складу комісії з інвентаризації розрахунків, а також розроблено форму Акту звірення заборгованості, яка відрізняється тим, що має інформацію відносно отриманих податкових документів на підтвердження розрахунків підприємства з податку на додану вартість.

З метою представлення реальної інформації в фінансовій звітності запропоновано використовувати новий метод обчислення резерву сумнівних боргів та методику його відображення на рахунках бухгалтерського обліку. Для цього необхідно відокремити сумнівну заборгованість із загальної суми дебіторської заборгованості, яка є “нормальною” та одночасно виявити суму безнадійної заборгованості на звітну дату. Сумнівну заборгованість розподілити по групах в залежності від термінів непогашення (кількість груп за періодами несплати боргу визначаються в обліковій політиці). Встановити коефіцієнти сумнівності для кожної групи, які обчислюється за формулою (1):

 ТПБ

К С  і = ---------- ,                                                                                                  (1)

 ТПД               

 де  К С  і – коефіцієнт сумнівності кожної групи дебіторів;                   

 ТПБ – термін прострочення боргу, в днях або в місяцях;

 ТПД – термін позовної давності, в днях або в місяцях.

Розрахувати суму резерву сумнівності спочатку для кожної групи (в розрізі окремих боржників) як добуток суми боргу на відповідний коефіцієнт, а потім загальну суму резерву. На неї в обліку роблять відповідні бухгалтерські записи, а потім відображають в балансі. В подальших періодах розрахунок резерву сумнівності проводиться за такою ж схемою, однак перед тим необхідно провести коригувальні записи: сторнування резерву за тими дебіторами, від яких отриманий борг в звітному періоді; нарахування резерву на нових “сумнівних” дебіторів; донарахування резерву у відношенні тих дебіторів, які переведені у подальші групи сумнівності. Також рекомендовано визнати резерв сумнівних боргів для цілей оподаткування та впровадити граничний його рівень в 10% з метою недопущення зловживань при обчисленні суми резерву.

Рекомендовано перегрупування бухгалтерських рахунків по класах в плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій. Відповідно рекомендовано внесення коректив до Інструкції про його застосування: для обліку розрахунків призначити класи 5 “Довгострокові розрахунки” та 6 “Поточні (короткострокові) розрахунки” з умовою, що рахунки в них можуть мати і дебетове, і кредитове сальдо; здійснити переміщення та перейменування деяких рахунків; ввести нові субрахунки 514 (активний) “Довгострокові векселі отримані в іноземній валюті” та 534 (активний) “Розрахунки з орендарем за орендою цілісних майнових комплексів”.

Розроблено форму регістру аналітичного обліку “Аркуш-розшифровка розрахунків з контрагентом”, відповідно з яким рекомендовано внести зміни до регістрів синтетичного обліку: Журналу №3 та Відомостей до нього. Це допоможе зробити облік розрахунків з дебіторами та кредиторами більш простим, зрозумілим, ефективним, менш трудомістким.

  Для відображення в обліку розрахунків на умовах передоплати рекомендовано не використовувати рахунки 681 “Розрахунки за авансами отриманими” та 682 “Розрахунки з авансами виданими”, а вести облік лише за допомогою рахунків 62 “Розрахунки з покупцями та замовниками” і 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядчиками”. Доцільність використання такої методики підтверджено тим, що кількість бухгалтерських записів в цьому разі зменшується принаймні на одну, що за рік дає економію в обсязі 2,5 робочих дня, а в перерахунку на мінімальну заробітну плату 29,20 грн. заробітної плати одного працівника бухгалтерії на одному підприємстві.

З метою посилення аналітичної цінності балансу, його інформативності, співставленості показників, надання можливості користувачам фінансової звітності оцінити реальний стан заборгованості підприємства, її якісний склад запропоновано розділити рядок 161 форми №1 “Баланс” “Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги за первісною вартістю” на два: “Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги за первісною вартістю, термін сплати якої не настав” та “Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги за первісною вартістю, не сплачена в належний термін”. Аналогічно пропонуємо здійснити розподіл і для кредиторської заборгованості по рядку 530 “Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги”, розподіливши його на два: “Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, термін сплати якої не настав” та “Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, не сплачена в належний термін”.

Висновки

На основі критичного дослідження законодавчих, нормативно-інструктивних документів, теоретичних підходів до організації розрахунків, а також практичного досвіду ведення обліку розрахунків на підприємсті «Гуменецьке» с. Гуменецьке Кам’янець-Подільського району Хмельницької областів в курсовій роботі зроблені наступні висновки та пропозиції:

1. Уточнено формулювання “розрахунків”, “зобов’язань” та “заборгованості”. Згруповано всі види заборгованості за вісьмома класифікаційними ознаками, що дозволить якісно і вчасно формувати інформаційне забезпечення для прийняття управлінських рішень.
2. З метою підвищення ефективності управлінських рішень, що виробляє система фінансового менеджменту підприємств при розробці політики управління дебіторською, кредиторською заборгованістю, грошовими потоками, запропоновано вважати розрахунки за один з її об’єктів, враховуючи їхню специфіку та узагальнюючий системний характер як операцій, що спричинюють і появу заборгованості, і рух грошових коштів.
3. При дослідженні категорії “розрахунки” застосовано системний підхід з метою довести, що розрахунки є системою, а, відтак, являють собою об’єкт бухгалтерського обліку. З цього приводу сформульовано мету розрахунків як системи; визначено її об’єкт, суб’єкти та механізм розрахунків. Дано характеристику середовищу, в якому діє система розрахунків: надсистемі, рівноправним системам і підсистемам, а також встановлені зв’язки між елементами системи розрахунків.

4. Формалізовано тлумачення змісту облікової політики та визначено особливості використання при її формуванні способів первинного спостереження, вартісного вимірювання, поточного групування та підсумкового узагальнення. З метою оптимізації документування розрахункових операцій рекомендовано використання зведеного розпорядчого документу “Реєстр отриманих рахунків до сплати”; запропоновано використовувати розроблену форму Акту звірення заборгованості, в якій окремо виділено інформацію про наявні податкові документи для підтвердження розрахунків за податком на додану вартість.

5. Розроблено метод розрахунку резерву сумнівних боргів, при обчисленні якого слід виходити з даних про період сумнівності заборгованості, а не з суми вже безнадійних боргів. Також запропоновано методику його відображення на рахунках бухгалтерського обліку.

6. Рекомендовано перегрупування бухгалтерських рахунків по класах в плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій і внесення коректив до Інструкції про його застосування.

7. Удосконалено методику обліку інформації про розрахунки та регістри обліку: рекомендовано вести облік розрахунків на умовах передоплати за допомогою рахунків 62 “Розрахунки з покупцями та замовниками” і 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядчиками” без застосування спеціалізованих рахунків для обліку авансів отриманих та виданих; запропоновано вести регістри з обліку розрахунків лінійно-позиційним способом на підставі даних спеціалізованого регістру аналітичного обліку – Аркуша-розшифровки розрахунків з контрагентом, відповідно з яким внести зміни до регістрів синтетичного обліку: Журналу №3 та Відомостей до нього.

8. Удосконалено форму фінансової звітності №1 “Баланс” відносно відображення дебіторської та кредиторської заборгованості за розрахунками, в результаті чого посилиться аналітична цінність балансу, його інформативність, співставленість показників, з’явиться можливість оцінити реальний стан заборгованості підприємства, її якісний склад користувачами фінансової звітності.

Таким чином, узагальнення теоретичних положень і проведення досліджень дозволяє зробити висновок, що реалізація розроблених в курсовій роботі рекомендацій дозволить підвищити ефективність інформаційного забезпечення управління розрахунками суб’єктів господарювання через раціональну їх організацію, сприятиме удосконаленню методики бухгалтерського обліку розрахунків підприємств.

Список Використаної літератури

1. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку. – Ж.: ЖІТІ, 2000. – 640с.
2. Бутинець Ф.Ф., Олійник О.В., Шигун М.М., Шулепова С.М. Організація бухгалтерського обліку. – Ж.: ЖІТІ, 2001. – 576 с.
3. Гавриленко В.А. Гавриленко В.В. Теоретичні та методичні аспекти оцінки фінансового стану підприємства // Економіка і право, 2002 р., №1. – С. 92.
4. Грачов А.В. Аналіз і управління фінансовою стійкістю підприємства. – М.: Видавництво “Фінпрес”, 2002. – 208 с.
5. Лазепка В.І. Резервні фонди підприємства як джерело інвестицій. Фінанси України. – К., 2001 р., № 6. – С.79-81.
6. Святодух В. Власний капітал // Баланс. – 2003 р., № 49. – С. 55-58
7. Сопко В.В. Бухгалтерський облік. – К.: КНЕУ, 2000. – 578 с.
8. Статистичний щоденник Донецької області за 2001 рік. – Д., 2002.
9. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України. – К.: А.С.К., 2002. – 770 с.
10. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз. – Ж.: ЖІТІ, 2001. – 300 с.
11. Чабанова Н.В., Василенко Ю.А. Бухгалтерський фінансовий облік. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2003. – 688 с.
12. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (з урахуванням змін та доповнень, які внесено Законом України від 24.12.02 р. № 349 - IV).
13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 2 “Баланс”, затверджене МФУ від 31.05.1999 р. № 87.
14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 7 “Основні засоби”, затверджене наказом МФУ від 27.04.2000 р. № 92.
15. Закон України “Про господарські товариства” від 19.01.91 р. № 1576 – ХІІ.
16. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.91 р. № 1201 – ХІІ.
17. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 12 “Фінансові інвестиції”, затверджене наказом МФУ від 26.04.2000 р. № 91.
18.    Сайко О.В. Облік та організація заготівлі молочної сировини.// Наук. праці Кіровоградського державного технічного ун-ту. Економічні науки. Ч. І. Вип. 4.     – Кіровоград: КДТУ, 2003. – С. 399 - 403.- 0,2 д.а.
19. Сайко О.В. Особливості складу та класифікації виробничих запасів (на прикладі підприємств молочної промисловості). // Бухгалтерський облік і аудит. 2003. № 9. – С. 36 - 40.
20. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах за національними стандартами. – К.: Інститут аграрної економіки. – 2000. – 218 с.
21. Ворбієнко А. Бюджетні установи: працюємо за новим Планом рахунків. //Все про бухгалтерський облік. – 2000. - №23 (448) – с.5-32.
22. Голов С. Коментар до проекту плану рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій і установ. // Бухгалтерський облік і аудит. – 1999. - №6.-С. 10-24.
23. Голов С. Ф. Управлінський облік: Підруч. для студ. вищих навч. закл. за спец. «Олік і аудит». – 2.вид. – К.: Лібра, 2004. – 703с.
24. Желюк Л. О. Бухгалтерський облік виконання бюджетів. – Тернопіль: ТАНГ, 2000. – 200 с.