Методика аналізу податкового тягаря

      Методика  аналізу податкового  тягаря

Зміст

1. Поняття "податковий тягар" та методика аналізу

2. Законодавче регламентування встановлення і справляння податків

3. Податковий менеджмент та податкова політика

Список використаних джерел

Вступ

Податки існували з найдавніших часів для наповнення казни правителів і держав. Основною функцією податків є регулювання економіки. За допомогою податкової політики різноманітні державні утворення впливають на стан господарської кон'юнктури, стимулюють економічний зріст та перерозподіляють грошові потоки. У багатьох розвинених країнах податкове законодавство зведене до податкових кодексів - єдиного законодавчого акту, що систематизує норми податкового права. Створення податкової служби було викликане стрімким зростанням кількості суб'єктів господарювання в ринкових умовах.

Податкова політика провадиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання.

Принципи  оподаткування, що вперше були сформульовані  А.Смітом в його класичній роботі "Дослідження про природу та причини багатства народів", із якими в послідуючому, погоджувались економісти, зводяться до чотирьох понять: всезагальність, справедливість, визначеність і зручність.

Принципи  Адама Сміта, дякуючи їх простоті й зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики.Заслуга німецького економіста А.Вагнера в доповненні й обгрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікує в 4 групи:

1. Фінансові  принципи оподаткування:

- достатність  обкладання податками;

- еластичність, тобто здатність адаптуватися  до державних потреб.

2. Народно-господарські  принципи:

- правильний  вибір об'єкта оподаткування;

- вірна  комбінація різних податків у  таку систему, яка б рахувалася  з наслідками й умовами їх перекладання.

3. Етичні  принципи:

- всезагальність  оподаткування;

- рівномірність.

4. Принципи  податкового управління:

- визначеність;

- зручність  сплати податку;

- максимальне  зменшення витрат на стягнення  податків.

Ще один німецький економіст К. Еберг із принципів А.Вагнера виділяє ті, що стосуються народного господарства і головної мети його функціонування - як зростання добробуту населення в цілому, так і зокрема кожного громадянина - він вважає, що принципів побудоби податкової системи є два:

1. Оподатковувати  треба тільки прибуток, саме ж  майно треба щадити;

2. Податкова  система повинна по можливості  уникати прямого втручання ва  діяльність окремих господарств,  щоб не зашкодити в цілому  джерелу одержання суспільних  доходів.

Всі наведені принципи організації податкової системи сформовані з точки зору впливу податків на загальний економічний розвиток і добробут. По суті, всі вони в загальному вигляді були висловлені ще Ж. Сисмонді: "Податок ніколи не повинен припадати на ту частину доходу, яка необхідна для збереження цього доходу". Це фактично головний макро-економічний принцип податкової політики, спрямований на досягнення рівноваги між державою і платниками податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

З розвитком  суспільства відбувається постійне вдосконалення системи оподаткування, тобто йде процес постійної зміни структури податків, зростання їх ролі в доходах держави. Для того, щоб ця діяльність давала позитивні результати, необхідне наукове обгрунтування основ податкової системи. Науковий підхід до побудови податкової системи передбачає:

1. Системність;

2. Встановлення  визначальної бази цієї системи;

3. Формування  правової основи і вихідних  принципів.

Системність полягає в тому, що податки повинні  бути взаємопов'язані між собою й органічно доповнювати один одного. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяги бюджетних видатків. Правову основу системи становлять відносини власності. Вихідні принципи побудови податкової системи передбачають: формування доходів бюджету тільки в процесі перерозподілу, створеного в суспільстві валового національного продукту; становлення рівноцінних прав і обов'язків перед бюджетом для платників усіх форм власності; застосування фінансових регуляторів з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами власників підприємств і їх працівників.

Сьогодні  в Україні ці принципи розширені  та доповнені у відповідностями  з сьогодення.

Розуміння поняття "податковий тягар" та вміння його аналізувати багато в чому визначає податкову роботу платників податків та їх податковий менеджмент.

Деякі економісти пропонують розуміти під  податковим тягарем величину податкової суми, яка залежить від розмірів прибутку. Тобто під цим терміном розуміють долю прибутку, яка йде  на сплату податків.

Але даний метод розрахунку є недосконалим, адже він враховує лише податки, що платяться з прибутку, і не дає реальної оцінки стану справ в оподаткуванні, а значить – не може бути використаний для детального аналізу.

Обсяги  виробництва, а значить і обсяги прибутків, залежать не тільки від прямих податків, джерелом сплати яких є прибуток, а й від непрямих, що перекладаються на споживача і скорочують потенційний попит. Вони призводять до згортання потенційних обсягів виробництва та скорочення сукупних потенційно можливих прибутків підприємств. Аналогічно діють і податки з населення, різні збори, що застосовуються в Україні.

Для оцінки податкового тягаря в Україні  доцільніше використати аналіз, заснований на застосуванні показника рівня  оподаткування юридичних і фізичних осіб.

Рівень  оподаткування залежить від жорсткості шкали оподаткування, яка визначається як середньозважене навантаження з  основних податків (д).

Також він залежить від рівня збору  цих податків, який оцінюється сумарною часткою основних податків у ВВП (t).

Тобто рівень оподаткування можна розрахувати  за формулою:

r = g / t.

Середньозважене навантаження p основних податків, що формують доходи бюджету, можна розрахувати  за формулою:

g =∑i (Bi ´ Ai / Hi),

де Аі – обсяги окремих видів податків у доходах зведеного бюджету;

Ві –  частка окремого виду податку в сумарному  обсязі основних податків, що формують доходи бюджету у визначеному  році;

Ні –  базові показники для нарахування  відповідного податку.

Частку  податків, що формують дохідну частину  бюджету у ВВП, можна розрахувати за формулою:

t = ∑i (Ai / Wi),

де Wi, –  обсяг ВВП за відповідний рік.

Використовують  ще один метод розрахунку податкового  тиску на платників. Це визначення показника  рівня оподаткування на основі доданої  вартості. Це аргументується тим, що джерелом усіх податків є саме додана вартість. Так, її частиною є заробітна плата, з якої вираховується прибутковий податок і на яку нараховуються збори на обов’язкове пенсійне.

Останні включаються виробниками до собівартості продукції, перекладаються в цінах товарів на споживача і оплачуються ним із власних доходів. Іншою частиною є прибуток, що оподатковується податком на прибуток підприємств. Крім того, із загальної величини доданої вартості, створеної підприємством, стягується ПДВ.

Отже, величина рівня оподаткування може бути визначена послідовним зменшенням доданої вартості пропорційно податковим ставкам:

Н = [1 – (1 – Пд) (1 – Пп) / (1 + Пф) ] / (1 – Ун),

де Н  – рівень оподаткування в країні;

Пд –  середня величина ставки ПДВ;

Пп –  середня величина ставки прибуткових податків;

Пф –  середня величина ставки зборів на обов’язкове пенсійне, соціальне  страхування та до Фонду Чорнобиля;

Ун –  питома вага непрямих податків у загальній  сумі податкових надходжень.

Усі складові формули використовують у долях  одиниці. Середні ставки податків та зборів потрібно розраховувати шляхом ділення суми надходжень відповідних  податків на базовий показник для  їх нарахування.

Щоб більше наблизити аналіз до реальної дійсності, слід провести його на основі показників мікрорівня. Тобто можна розраховувати податковий тиск на окремі підприємства як відношення нарахованих за період (рік) податків та зборів до виробленої доданої вартості (суми прибутку і витрат на оплату праці).

Законодавче регламентування встановлення і справляння податків є основою податкової роботи та податкового менеджменту як платників, так і податкової служби. Податкові відносини в суспільстві можуть існувати й розвиватися тільки на базі прийняття і повного дотримання відповідних законів. Без наявності таких законів або в умовах їх нечіткої визначеності податкова робота втрачає орієнтири.

Функцію прийняття законодавчих актів у  податковій сфері, як і інших законів, в Україні здійснює вищий орган  державної влади – Верховна Рада. Підготовка проектів відповідних законів покладена на Кабінет Міністрів і безпосередньо на Державну податкову адміністрацію України. Проекти можуть також вноситися окремими народними депутатами. Оскільки оподаткування – досить специфічна сфера, то до підготовки проектів законів широко залучаються фахівці. Проект розглядається профільним комітетом Верховної Ради, за висновками якого рекомендується до розгляду сесії.

Правове регламентування у сфері оподаткування починається зі встановлення складу податкової системи. На сьогодні це регулюється законом "Про систему оподаткування". Він визначає принципи системи оподаткування, види податків, зборів та обов’язкових платежів, напрями їх зарахування, об’єкти оподаткування, права платників податків та відповідальність за порушення податкового законодавства.

Визначивши  принципи побудови і склад податкової системи, необхідно законодавчо  відрегулювати справляння податків шляхом прийняття окремих законів  за кожним із них. Ця робота теж покладається на Верховну Раду. В умовах розширених повноважень уряду в 1992 – 1993 рр. законодавче регламентування за окремими податками здійснювалося шляхом прийняття відповідних декретів Кабінету Міністрів України. Питання оподаткування, не врегульовані на законодавчому рівні, можуть регламентуватися указами Президента (до прийняття відповідних законів).

Для кращої організації податкової роботи планується зведення всіх законів з питань оподаткування в єдиний кодекс. Закони та інші законодавчі акти є відправною точкою, але ще не достатньою умовою організації податкової роботи. Вони встановлюють головні принципи та об’єкти оподаткування, платників податків, ставки, пільги, порядок і форми розрахунків тільки в узагальненому вигляді, тоді як для чіткої організації податкової роботи потрібні документи, що детально визначають порядок справляння податків (за винятком законів прямої дії).

Роль  таких документів у правовому  регламентуванні податкової роботи відіграють інструкції, методичні рекомендації та листи Державної податкової адміністрації. Вони повинні конкретизувати законодавчий акт. Але обов’язковими для виконання платником вони є лише за умови реєстрації Міністерством юстиції України.

Становлення в Україні ринкових відносин вимагає  розповсюдження на всі суб’єкти господарювання, включаючи і державний сектор економіки, некомерційні й комерційні організації, менеджерської практики управління фінансовими потоками. Податковий менеджмент – це сукупність специфічних форм і методів здійснення управління (планування, організації, контролю) процесом оподаткування підприємства.

Основними завданнями податкового менеджменту  є:

• Прогнозування обсягів податкових надходжень на середньострокову перспективу на основі прогнозних розрахунків зміни економічних оборотів;
• Вибір найбільш вигідних варіантів оподаткування.

Виходячи  зі сказаного, деякі автори називають  податковий менеджмент суб’єктів господарювання податковою політикою підприємств (внутрішньою податковою політикою  господарюючих суб’єктів).

Раціональну систему податкового менеджменту  дозволяють організувати норми податкового права. Тобто податковий менеджмент регулюється законами й підзаконними актами та залежить від цілого кола законодавчих вимог.