Управління трансакційними витратами

Управління трансакційними витратами. Сутність трансакційних витрат підприємства як об'єкта управління розглядається з позицій підходів, які дають змогу виявити сферу виникнення цих витрат – відносини між фізичними й юридичними особами з приводу передачі прав власності, та зміст цих витрат – збір і переробка інформації, проведення переговорів, прийняття рішень, контроль за виконанням умов договору, що уможливлює удосконалення системи управління трансакційними витратами підприємства. Найбільш вагомими факторами формування трансакційних витрат підприємства є розбіжність економічних інтересів контраґентів, невизначеність й ризик, що виникають у процесі укладання та реалізації угод.

Виходячи  з наведених визначень до трансакційних  витрат в економічній теорії найчастіше відносять наступні їх групи:

1. Витрати  пошуку інформації (витрати на  пошук покупців чи продавців,  витрати на отримання інформації про них, на отримання інформації щодо ситуації на ринку тощо). Недостатність та неповнота такої інформації призводить до виникнення додаткових витрат, пов’язаних з придбанням товарів за цінами, вищими ніж можливі на даному ринку та з продажем продукції за цінами, нижчими можливих. При цьому суб’єкти господарювання повинні порівнювати вигоди від кращих умов купівлі чи продажу та витрати на пошук інформації і від втрати часу на здійснення трансакції.

2. Витрати  пов’язані з веденням переговорів  та укладанням угод. Ці витрати  включають витрати на переговори щодо умов трансакції, на юридичне вивчення та оформлення угод. На сьогоднішній день в Україні діє надзвичайно складне та нечітке законодавство, норми якого постійно змінюються. Тому на вивчення, правове обґрунтування та укладання контрактів, які б задовольняли обидві сторони і мали один варіант тлумачення як з економічної так і з правової точки зору, українським підприємствам потрібно витратити багато часу і ресурсів.

3. Витрати  вимірювання якості. Це витрати  на оцінку якості продукції.  До них, в основному, відносять витрати на спеціальну техніку, що дозволяє контролювати якість, витрати на стандартизацію. До цих витрат можна віднести витрати на одержання права випускати продукцію під відомою торговою маркою, так як це зобов’язує підприємство дотримуватись якісних норм.

4. Витрати  специфікації та витрати на  захист прав власності. Вони  включають витрати на встановлення прав власності, втрати від неякісної специфікації прав власності, втрати від порушення прав власності та їх відновлення. Знову ж таки, для України, як держави де відсутній надійний правовий захист, параметри цієї групи витрат будуть досить значними.

5. Витрати  опортуністичної поведінки. Опортуністичною  вважається поведінка ухиляння від виконання умов угоди з метою отримання прибутку за рахунок інтересів партнерів. Витрати опортуністичної поведінки включають витрати на контроль за виконанням угод, на страхування ризиків їх невиконання, витрат на запобігання такій поведінці контрагентів.

6. Витрати  захисту від третіх осіб. Тобто  витрати на захист від інших  осіб (крім учасників угоди), які претендують на частку користі від реалізації положень угоди.

Розглянувши групи трансакційних витрат можна  констатувати, що практично всі вони є високими на підприємствах України. Причиною цього є недостатній  розвиток ринків, несформована структура інституцій, складне та неоднозначне законодавство, значний податковий тиск та факти корумпованості.

Управління  трансакційними витратами підприємства розглядається, насамперед, як професійна діяльність, спрямована на забезпечення ефективної контрактації підприємства в ринкових умовах завдяки раціональному використанню матеріальних, інформаційних і трудових ресурсів. Загальними цілями управління трансакційними витратами підприємства є зниження рівня трансакційного ризику та поліпшення конкурентних позицій підприємства на ринку. Знаходження оптимального компромісу між величиною трансакційних витрат і витрат контролю представляється вельми важким завданням для керівництва підприємства. Впровадження стратегічного управління витратами дозволяє мінімізувати трансакційні витрати, оскільки однією з умов ефективного функціонування такої системи є створення єдиної інформаційної моделі, при якій зберігаються всі переваги прогресивних організаційних структур.

Безумовно, всі зазначені методи мають бути в певному їх комплексі застосовані  в стратегічному управлінні витратами підприємства, проте всі вони є важко реалізованими в практичній діяльності вітчизняних підприємств з ряду причин.  До таких причин відносять причини зовнішнього макроекономічного змісту, такі як, наприклад, нестабільність економічної ситуації, високі темпи інфляції, недосконала законодавча база щодо діяльності підприємств різних форм власності та ін. До внутрішніх причин відносять відсутність методичного забезпечення щодо впровадження інструментів стратегічного управління витратами в діяльність підприємства, відсутність або незрозумілість джерел отримання необхідної інформації, недостатня кваліфікація управлінського персоналу, який займається плануванням та обліком витрат підприємства. Все це приводить до  небажання керівництва витрачати зайві, на їх погляд, кошти задля організації стратегічного управління витратами підприємства.