Якість товарів і розвиток науково-технічного та соціального прогресу

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Харківський національний аграрний університет  ім. В.В. Докучаєва

 

Кафедра економіки підприємства

 

 

 

 

 

 

Реферат

На тему: «Якість товарів і розвиток науково-технічного та соціального прогресу»

 

 

 

 

 

 

                                                                   Виконала: студентка 5 курсу 1 групи

Факультет: «Менеджмент  і економіка»

                                                  Спеціальність: «Менеджмент

                                                     Організацій і адміністрування»

                                 Венікайтене К.Ю.

                                              Перевірила: Сєвідова І.О.

 

 

 

Харків – 2012

План

Вступ

1. Вплив науково-технічного прогресу на процес споживання
2. Розвиток принципів управління якістю і НТП
3. Етапи розвитку менеджменту якості в економічно розвинених країнах

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Останнім часом, якість відіграє ключову роль у світовій економіці і є найважливішою конкурентною перевагою. Якість товарів тісно пов’язана з розвитком науково-технічного прогресу. Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі в якості найважливішого фактора економічного розвитку, усе частіше й у західній, і в вітчизняній літературі зв'язується з поняттям інноваційного процесу.

В даному рефераті розглядається, зв'язок якості з НТП, через призму таких питань: яким чином впливаю НТП на  процес споживання? Як розвивалися основні принципи управління якістю у ході НТП? Через які етапи пройшов менеджмент якості у розвинених країнах?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вплив науково-технічного прогресу на процес споживання

Науково-технічний прогрес  як процес нагромадження знань, що знаходить  відображення у стрімкому розвитку науки, техніки і технологій визнаний у всьому світі в якості найважливішого фактору економічних перетворень, все частіше і у західній, і у вітчизняній літературі пов’язується із поняттям інноваційного прогресу. Це, як справедливо відмітив американський економіст Дж. Брайт, єдиний у своєму роді процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він полягає в отриманні новизни і простягається від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи, таким чином, весь комплекс відносин: виробництво, обмін, розподіл, споживання.

Одним із найважливіших  ефектів НТП є постійне виникнення передумов для формування раніше неіснуючих високотехнологічних галузей  виробництва на базі нового набутого знання, що призводить до революційних змін виробничої структури і характеру  споживання. Задоволення несформованих потреб – це найважливіша складова радикальних інновацій.

НТП у виробництві  призводить не тільки до покращання умов праці, але і до суттєвих змін у  невиробничій сфері. У двох напрямах: по-перше, зменшуються витрати часу на задоволення біологічних потреб. Із одночасним зменшенням відмінності в його якості для споживачів із різною платоспроможністю, і, по-друге, збільшуються витрати часу на задоволення соціальних і духовних потреб, у тому числі пов’язаних і непов’язаних із участю у суспільному виробництві.

У виробництві нові наукові  знання уречевлюються у вигляді  оновлених елементів продуктивних сил і продукції. Нова продукція  набуває на завершальному етапі  виробництва форму нових предметів  споживання, які задовольняють потреби більш повно або із меншими витратами у розрахунку на окрему задоволену потребу. Поява нових предметів споживання стимулює появу нових технологій споживання, під якими розуміється варіант, спосіб процесу використання різних наборів матеріальних благ і послуг, які забезпечують певний рівень задоволення потреб людини.

Можлива також ситуація, за якої нові наукові знання породжують нову технологію споживання, а вона, у свою чергу, породжує потребу у  нових предметах споживання, стимулює оновлення виробництва. Наприклад, нові наукові знання про раціональне харчування суттєво змінюють вимоги до структури і якості споживаних продуктів, технологію їх виробництва і виготовлення.

Вплив науково-технічного прогресу на споживання відбувається за кількома напрямами, основними серед яких є:

1) значне збільшення  обсягу виробництва предметів  споживання, що спричиняє забезпечення  високих доходів від їх реалізації;

2) зростання кількості  варіантів можливого задоволення  потреб, підвищення комплексності  задоволення потреб, що зближує потреби різних груп населення одночасно із їх диференціацією за суб’єктами споживання;

3) посилення взаємозамінності  матеріальних благ, взаємозв’язку  матеріального і духовного начала  у споживанні;

4) мінімізація витрат  праці споживачів на задоволення потреб. Наприклад, система побутового обладнання, яка відповідає технології споживання, яка мінімізує витрати праці споживачів на задоволення потреб в економічному сенсі є аналогічним підвищенню продуктивності праці у виробництві. Цьому сприяє дія закону змінних пропорцій, або мінімально ефективного масштабу виробництва;

5) створення нових  предметів споживання, які надають  можливість підняти цей процес  на якісно новий рівень, тобто  робить вказані предмети споживання  більш престижними. У цьому  випадку критерії, за якими споживач вирішує змінити технологію задоволення своєї потреби на більш сучасну, використовуючи нові предмети споживання, переходячи із економічної сфери у соціальну або духовну. Наприклад, автомобіль для багатьох людей – це вже не стільки засіб пересування, скільки засіб завоювання репутації успішної людини, частина споживчого стандарту

6) відставання фізичного  зносу від морального. Наприклад,  побутова техніка замінюється  не стільки з причини фізичного  зносу, і відповідно до більш  повного і високоякісного задоволення потреби, у тому числі і відповідно до престижності, а саме через нові властивості предметів споживання. Наприклад, зміна поколінь звуковідтворюючої апаратури через появу нових функцій і через удосконалення існуючих (зміна якості звуку, конструкції і системи запису дисків, умови зберігання) викликає моральний знос апаратури і стимулює бажання споживача замінити її на нову.

В основі оновлення і  потенціалу споживача і виробничих можливостей лежать науково-технічні досягнення. Їх використання в умовах товарно-грошових відносин потребує економічних методів управління цим процесом, які б опиралися на зацікавленість усіх його учасників в ефективному, раціональному, кінцевому споживанні виготовленої продукції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Розвиток принципів управління якістю і НТП

Контроль якості в  сучасному розумінні цього терміна  виник у 1905 р., коли Генрі Форд (США) розділив складний цикл виготовлення автомобіля на короткі прості операції. Унаслідок цього постала можливість використовувати у виробництві некваліфіковану робочу силу, а контроль якості обмежити відокремленням неякісної продукції від якісної. Система мотивації передбачала штрафи за дефекти і брак. Взаємовідносини із постачальниками та споживачами будувалися на підставі технічних умов (ТУ). Концептуальні підходи цього етапу розвитку систем забезпечення якості обмежувалися головним — споживач має отримувати лише добротні вироби, котрі вповні відповідають стандартам. Головні зусилля виробничого менеджменту спрямовувалися на те, щоб браковані вироби не потрапили до споживача. У рамках цієї концепції чисельність контролерів якості у високотехнологічних галузях інколи досягала 30—40 % від чисельності виробничого персоналу. Це суперечило цілям підвищення ефективності виробництва. Подоланню такої суперечності сприяло широке застосування спеціальних карт, розроблених у 20-ті роки минулого століття американським ученим В. А. Шухартом. Їх запровадження започаткувало статистичний контроль якості. Статистичні методи уможливили збільшення виходу якісних виробів завдяки активному контролю та регулюванню безпосередньо технологічного процесу. У такий спосіб було здійснено перехід від управління якістю окремих виробів до управління процесами. Водночас ускладнилися відносини між постачальником і споживачем. У них все більшу роль почав відігравати статистичний приймальний контроль.

Наступний етап можна  визначити як дії для забезпечення якості. Цей термін упровадив Дж. Д. Еварс (США). Забезпечення якості покладалось на інженерів та менеджерів.

У роки Другої світової війни і після неї виник так званий загальний (тотальний) контроль якості — TQC, що сприяв поширенню процесу забезпечення якості, починаючи від розроблення і виготовлення продукції аж до початку її використання замовником. Забезпечення якості набрало комплексного характеру й охопило всі етапи життєвого циклу продукції (проектування, виготовлення, оборот, використання). Це сприяло розвитку концепції системи якості, управління нею та її забезпечення, а також стандартизації всіх процесів, пов’язаних з цими видами діяльності. Остаточно теорію комплексного управління якістю було сформульовано відомим американським фахівцем Армандом Фейгенбаумом. Фундаментальні принципи комплексного управління якості полягають у такому:

- якість продукції — це не специфічна відокремлена функція тільки технічних і спеціальних підрозділів, а різнобічний процес, що охоплює всі підрозділи компанії, а також її споживачів та постачальників, це спосіб управління організацією;

- підвищення якості має забезпечуватися на етапах маркетингу, проектно-конструкторських робіт, виробництва й технічного обслуговування виробів;

постійне поліпшення якості потребує застосування нових  технологій;

належної якості можна  домогтися тільки тоді, коли створено чітко орієнтовану на споживача  систему управління якістю.

Еволюція стратегічних і тактичних підходів до питань забезпечення якості послідовно поширилася на відносини  «споживач—постачальник» (зовнішні стандарти  гарантії якості). Споживачі почали здійснювати аудиторські перевірки  якості для того, щоб упевнитися у відповідності придбаної продукції власним стандартам. Однак практика аудиторських перевірок якості з боку споживача спричиняла величезні організаційні труднощі та матеріальні збитки. Тому почався загальний рух за стандартизацію цієї діяльності на національних, а пізніше й на міжнародних рівнях. Так, державні стандарти Великобританії стали вихідним пунктом для розроблення міжнародних стандартів серії IСО 9000.

 

Поштовхом до створення  міжнародних стандартів цієї серії  можна вважати значне підвищення вимог споживачів до якості продукції. Ці вимоги фіксуються посиланнями на відповідну нормативно-технічну документацію (стандарти або технічні умови та регламенти). Проте ці документи ще не гарантують задоволення вимог споживачів до якості, оскільки затверджених стандартів (технічних умов) недостатньо для реального забезпечення якості конструювання виробу, технології його виготовлення або організаційної системи проектування, створення чи реалізації продукту. Міжнародний досвід свідчить, що продукція найбільше відповідає вимогам споживачів, якщо на підприємстві діє ефективна система управління якістю продукції. Такий підхід став причиною обов’язкового внесення до контрактів, що укладаються, вимог до систем якості, котрі доповнюють чинну нормативно-технічну документацію. Крім того, сучасні контракти надають споживачу право перевірки не тільки якості кінцевої продукції, а й усіх елементів її забезпечення. Це, по суті, є реалізацією своєрідної філософії сучасного виробництва: споживач (покупець) завжди правий. Для регулювання процесу перевірки систем якості Міжнародною організацією зі стандартизації (IСO) було затверджено серію міжнародних стандартів МС IСO 9000. Серію стандартів становили:

МС IСO 9000 «Загальне керівництво  якістю та стандарти із забезпечення якості. Керівні вказівки щодо вибору та застосування».

МС IСO 9001 «Системи якості. Модель для  забезпечення якості за проектування та (або) розроблення, виробництва, монтажу  й обслуговування».

МС IСO 9002 «Системи якості. Модель для  забезпечення якості за виробництва і монтажу».

МС IСO 9003 «Система якості. Модель для  забезпечення якості за кінцевого контролювання  та випробування».

МС IСO 9004 «Загальне керівництво  якістю і елементи системи якості. Керівні вказівки».

В Україні, як і в усіх розвинутих країнах, ці стандарти було піднесено до рангу національних і використано для еталонного оцінювання системи забезпечення якості під час укладання контрактів між підприємствами (ДСТУ IСO 9000—9004). З їхньою допомогою визначалися мінімальні вимоги, котрі постачальник повинен виконати, щоб гарантувати споживачу отримання продукції відповідно до його запитів. Перевірка системи якості підприємства постачальника на відповідність цим стандартам здійснюється за взаємною згодою виробника та споживача і вважається однією із передумов для налагоджування господарських відносин. За домовленістю сторін вимоги до систем якості можна уточнювати, доповнювати та змінювати. Головним чинником вибору того чи того стандарту як моделі для створення та перевірки системи якості є особливості життєвого циклу відповідної продукції. Додатковими факторами вибору однієї із рекомендованих моделей можна вважати: обґрунтованість проекту; складність виробничого процесу; характеристику продукції чи послуги; безпечність продукції чи послуги; економічні показники. Отже, моделі забезпечення якості відображають три різновиди взаємовідносин постачальника та споживача залежно від обсягів робіт, передбачених договором між сторонами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Етапи розвитку менеджменту якості в економічно розвинених країнах

Методи і характер роботи, спрямованої на забезпечення належної якості продукції, постійно змінюються. Ці зміни розмиті в часі і не завжди чітко відокремлені одна від  одної. Разом з тим кожний етап еволюції має свою логіку і закономірності розвитку, що дає змогу виокремити 6 основних історичних етапів:

індивідуальний контроль якості;

цеховий контроль якості;

приймальний контроль якості;

статистичний контроль якості;

комплексне управління якістю;

забезпечення якості на базі стандартів ISO 9000.