Господарський комплекс україни, його структура і трансформація в ринкових умовах

Категорія «структура економіки» є динамічною, постійно розвивається, удосконалюється. Новий етап науково-технічної революції, що припадає на другу половину XX ст., зумовив глибоку структурну кризу в більшості країн світу і в першу чергу в розвинутих. Ця криза пов'язана з переходом економіки до нової фази соціально-економічного розвитку. Сутність нинішньої структурної кризи полягає у переході економіки від періоду індустріалізації до епохи постіндустріалізації. Парадигма у змінах структурної перебудови на постіндустріальпій основі передбачає перетворення елементів сфери послуг на компонент продукту матеріальної сфери (інформація, програмне забезпечення), галузевої структури економіки у міжгалузеві комплекси (агропромисловий, інвестиційний, територіальний виробничий комплекс тощо) з характерною функціональною роллю перенесення центра ваги структурних змін на якісний рівень (індустріалізація сільського господарства, сфери послуг, інформаційні технології).

Сьогодні відбуваються структурні зміни у самому матеріальному  виробництві. Зокрема є істотна зміна співвідношення між видобувними, сировинними і обробними галузями шляхом рішучого переходу до ресурсозберігаючих технологій, істотного зростання інтелектуальних, наукомістких галузей, де високою є питома вага висококваліфікованої праці, новітніх технологій, використання науки і техніки.

Нині позначається прискорене зростання питомої ваги сфери послуг у структурі суспільного виробництва. І це закономірний процес для всіх високорозвинутих країн.

Економіка України  наприкінці XX ст. характеризується структурною кризою, яка поєднує в собі тривалу стагнацію в традиційно важливих галузях і секторах виробництва, тоді як нові галузі можуть розвиватися прискореними темпами. Співвідношення зайнятих у виробничій сфері до невиробничої становить до 65 %. Це говорить про великі резерви щодо можливого використання трудових ресурсів створюючи нові сфери виробництва. Бурхливий розвиток продуктивних сил в епоху науково-технічної революції і високий ступінь монополізації економіки висунули необхідність активного втручання держави в процеси структуроутворення. На державних і міждержавних рівнях розробляються цільові програми підтримки розвитку й модернізації традиційних галузей та регіонів спеціалізації із застосуванням кредитних, податкових підойм регулювання.

Для подолання  структурних криз концентрація ресурсів вважається найперспективнішою на тих підприємствах, що уражені кризою галузей, за рахунок економії на витратах підвищення рентабельності виробництва, його реструктуризації і технологічного оновлення.

Упродовж останнього періоду в Україні спостерігається  трансформація структури економіки через структурну кризу, а саме стадія структурного спаду з усіма характерними ознаками, тривале падіння ефективності виробництва, зокрема продуктивності праці та норми прибутку в матеріальному виробництві. У сфері послуг ці тенденції проявляються менше, а норма прибутку зростає, що означає перерозподіл ресурсів виробництва на її користь, зростання ролі домашніх господарств (індивідуального виробництва).

Проте результати зростання економіки підтверджують, що у структурній кризі стадія спаду поступово змінюється піднесенням. Базою для такого переходу має бути стратегія державного структурного регулювання. Досвід розвинутих країн стверджує, що метою структурної трансформації повинен бути безперервний розвиток продуктивних сил суспільства і, особливо, людський розвиток на базі зростання, а також економічного обґрунтування і соціального справедливого розподілу прибутку.

3. Регіональні особливості галузевої  структури економіки

Галузева регіональна  структура господарства безпосередньо  відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. Галузь представлена однорідними підприємствами, тобто подібними між собою за призначенням продукції, яка виробляється, спільності використовуваної сировини та за характером технології. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв'язків, порівнюються показники економічної ефективності виробництва. Пропорції і виробничі зв'язки між галузями утворюють галузеву структуру економіки, яка свідчить про ступінь розвитку суспільного поділу праці і, разом з тим, його кооперацію.

За даними статистики у промисловості виокремлюються 280 галузей і понад 500 окремих виробництв. їх класифікація полягає у групуванні підприємств за галузями з метою:

- забезпечення  наукового аналізу міжгалузевих  зв'язків і пропорцій;

- зіставлення  показників під час аналізу  економічної ефективності виробництва, господарства і зростання продуктивності праці.

Спеціалізовані  галузі поділяються за основними  ознаками однорідності, коли галузі випускають ідентичну продукцію (наприклад, галузі паливно-енергетичної промисловості), спільності у використанні сировини (галузі машинобудування, лісової та харчової промисловості), за характером технології (галузі хімічної промисловості).

За економічним  змістом і за формою, а також  за організацією виробництва, галузі економіки можуть бути різними. Коли ми візьмемо окрему галузь промисловості, то навіть в ній виявляються непорівнювані фактори: наприклад харчова і паливна промисловість виділяються за цільовим призначенням продукції, а інші - за вихідною сировиною чи матеріалами (машинобудування, металообробка; лісова деревообробка й целюлозно-паперова промисловість); треті - за єдиною технологією (на підприємствах хімічної індустрії вихідна сировина обов'язково змінює свій хімічний склад).

 У зв’язку   з дуже великою кількістю галузей і окремих видів виробництв. Їх прийнято поділяти на укрупнені (комплексні галузі). За кваліфікацією Держкомстату України, до промисловості належать 17 укрупнених (комплексних) галузей, які складаються з простих галузей. Так, наприклад, машинобудування і металообробка включає близько 60 галузей, хімічна і нафтохімічна -15, будівельних матеріалів - 15 тощо. В більшості, галузі поділяють на підгалузі. Так, у машинобудуванні і металообробці розрізняють понад 100 підгалузей виробництва. У вугільній промисловості розрізняють кам'яновугільну і буровугільну. Найдрібнішою одиницею галузевої структури господарства виступає вид виробництва.

В Україні на загальнодержавному рівні введена  «Класифікація видів економічної  діяльності» ДК 009-96 (КВЕД) відповідно до класифікації видів економічної  діяльності, прийнятої статистичною комісією Європейського Союзу (NАСЕ).

За цією класифікацією економічна діяльність - це процес поєднання дій, які дають змогу одержати відповідний набір продукції чи послуг. Вид економічної діяльності встановлюється таким чином, щоб об'єднати ресурси (устаткування та обладнання, наявність технології, робочу силу, сировину та матеріали) для створення виробництва певної продукції та надання послуг. Види економічної діяльності за своїм складом дуже неоднорідні. Серед них є прості види, які представлені одним видом виробництва (рибне господарство) і, в той же час, є дуже складні види, що об'єднують десятки й сотні виробництв (автомобільна промисловість).

Класифікація  видів економічної діяльності поділяє  галузі і виробництва на секції та підсекції, які позначаються спеціальними літерами, а також розділи, групи, класи та підкласи, які виділяють цифровими кодами. Кожний вид економічної діяльності має міжнародний код секції) позначений латинськими літерами.

Структура економіки  України характеризується рядом  особливостей: низька частка галузей сфери послуг (45 %); висока частка промисловості і, особливо, сільського господарства у внутрішньому валовому продукті - відповідно 38 % і 11,2 %, тоді як у країнах Європи: промисловість - 23-28 %, сільське господарство - 1-3 %.

Промисловість України історично орієнтована на розвиток чорної металургії (на базі родовищ кам'яного вугілля і залізної руди в Донбасі і Придніпров'ї), яка і сьогодні має дуже велику питому вагу. Сьогодні вона формує значну частину експорту, одночасно є великим споживачем дорогих паливно-енергетичних ресурсів та основним джерелом забруднення навколишнього середовища.

Значні структурні зміни відбулися у промисловості  України за галузями Порівняно з 1990 р. значно зросла питома ваги електроенергетики, чорної металургії, паливної промисловості. За вказаний період знизилась частка машинобудування і металообробки, легкої промисловості, борошномельно-круп’яної комбікормової промисловості. У решті галузей промисловості незначні відхилення.

Галузева структура  виробництва країни має свої певні регіональні особливості. В кінці минулого століття у ряді регіонів (Одеській, Львівській, Херсонській областях, А. Р. Крим, Києві, Севастополі) на послуги припадає більше половини виробництва валової доданої вартості, що свідчить про те, що постіндустріальний розвиток в Україні значно посилився.

В окремих регіонах у структурі валової доданої  вартості питома вага промисловості становить більше половини. Це такі індустріальні області, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька. У восьми областях (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська) у сільському господарстві виробляється більше валової доданої вартості, ніж у промисловості. У видобувних галузях промисловості вирізняються Дніпропетровська, Донецька, Івано-Франківська, Луганська, Полтавська, Сумська області, де найбільше сконцентрована частка видобувного виробництва. У структурі видобувної промисловості домінує частка видобування енергоносіїв (вугільна, нафтогазова промисловість).

Вище наведені особливості галузевої структури  економіки в різних регіонах великою  мірою пов'язані з такими основними  факторами, як територіальне розміщення природно-сировинних ресурсів, забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами, наявність робочої сили (трудових ресурсів), наявність споживачів готової продукції. Ці фактори і сьогодні значною мірою впливають на розміщення продуктивних сил. Потрібно також врахувати один із головних факторів, що збільшує витрати на одиницю продукції, - це транспортні перевезення як сировинних матеріалів, ресурсів, так і готової продукції.

Ще значними залишаються диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів. Це стосується співвідношення між максимальним та мінімальним показниками виробництва промислової продукції на душу населення в різних регіонах. Сьогодні воно досягає майже у 12 разів. Це явище треба обов'язково враховувати при збільшенні обсягів виробництва промислової продукції в окремих регіонах.

Також спостерігається  значна асиметрія та розпорошеність у регіональному розподілі інвестицій в основний капітал, в тому числі і за рахунок коштів державного бюджету. Так, наприклад, в Донецьку, Київську, Луганську, Одеську області та м. Київ спрямовується понад 65 % від загального обсягу державних капіталовкладень, тоді як у 7 інших регіонів - менш як 1 % на кожний. Для соціальної справедливості варто було б перейти на метод розподілу державних капіталовкладень в розрахунку на душу населення, що проживає в даному регіоні. Сьогодні цей показник становить по окремих регіонах один до десяти. Це стосується і заробітної плати, яка в індустріальних регіонах значно перевищує середню по країні.

4. Динаміка та ефективність структурної  трансформації економіки

Однією з  причин економічної кризи в Україні була вкрай спотворена структура економіки, особливо промислового виробництва, яке в основному орієнтувалося на виробництво засобів виробництва, тобто на самообслуговування. З кожних 10 чоловік, що були зайняті в народному господарстві, лише 2 працювали на забезпечення особистих потреб населення.

Історично склалося так, що структура економіки України  в цілому є неефективною, екологічно небезпечною, ресурсномісткою. Фактично економіка не була соціально орієнтованою, вона не працювала на задоволення потреб людини і не доставала імпульсів для свого дальшого розвитку.

Галузеву структуру  економіки України треба охарактеризувати як консервативну з великою кількістю  традиційних галузей, орієнтованих на витратні показники. Нинішня структура  економіки сприяє розширеному відтворенню архаїчного, ресурсомісткого господарства.

Слід зазначити, що частка галузей, які обслуговують НТП у структурі народногосподарського  комплексу України, нижча, ніж у  розвинутих країнах. Ресурсомісткість вітчизняної продукції перевищує світовий рівень у 2-3 рази, а енергомісткість - у 6-9 разів. Енергетична складова у вітчизняних товарах досягає приблизно 25 % їх вартості, тоді як у США вона не перевищує 6 %, а у Франції - 3 %. Реалізація 1 кг умовного палива в Україні дає 0,5 дол. ВВП, в Японії - 9,3 дол., тобто майже в 19 разів більше. Незважаючи на такий розрив, тенденція до зменшення ресурсомісткості продукції є досить повільною.

Тенденція до зменшення  частки сільського господарства в структурі  економіки в цілому є явищем закономірним і притаманним усім розвинутим країнам. Однак негативним моментом цього процесу є та обставина, що таке скорочення не супроводжується достатнім обсягом виробництва продукції і оновленням матеріально-технічної галузі.

Трансформації мають здійснюватися на новітніх наукових досягненнях і засадах, під чітким законодавчим і виконавчим контролем державних і господарських органів, у надійній системі організації та управління. Це має принципове значення, оскільки стратегія структурної перебудови економіки повинна ґрунтуватися на принципах самоорганізації, а не на зростанні ентропії економічних процесів.

Перехід економіки  у фази економічного пожвавлення  і зростання не може здійснюватись  «автоматично». Він потребує мобілізації та цілеспрямованого використання необхідних інвестицій та інноваційних ресурсів і стимулів до високопродуктивної праці та розвитку підприємництва. Цьому має сприяти і макроекономічна структура, якщо вона буде спрямована не на механічне відображення існуючої динаміки, а в певному значенні «запрограмована» на оптимізацію макроекономічних процесів. И. Шумпетер він довів, що сутність економічного розвитку полягає не стільки у нагромадженні капіталу і нарощуванні додаткової робочої сили, скільки у перерозподілі наявних капіталу і робочої сили з менш ефективних сфер економічної діяльності до більш ефективних.