Финансовый анализ

Відмітимо, що в міжнародній практиці для оцінки фінансового стану підприємства широко використовують математичні моделі, за допомогою яких формують узагальнений показник фінансового стану підприємства – його інтегральну оцінку, серед яких заслуговують на увагу моделі Е. Альтмана, У. Бівера, К. Беєрмана, Спрінгейта, Таффлера, Ліса, R-модель Іркутської державної економічної академії та універсальна дискримінантна модель.

Сучасні умови функціонування суб'єктів господарювання вимагають  нових підходів у загальному управлінні підприємств та організацій, і особливо, щодо їх фінансової сфери. Їх поступальна діяльність в ринкових умовах залежить як від умов зовнішнього середовища функціонування підприємств, так і від їхньої обґрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, внутрішніх механізмів формування і використання фінансових ресурсів. Одне з основних завдань фінансового управління в цих умовах - забезпечення належного фінансового потенціалу розвитку підприємства.

Фінансовий потенціал  підприємства визначається його спроможністю забезпечити постійний приріст  обсягів діяльності, валового та чистого доходу, прибутку, вартості цінних паперів та інших критеріальних показників діяльності при покращенні якості управління. Він характеризується таким станом фінансових ресурсів, їх розміщення і використання, за якого підприємство забезпечує процес відтворення в основному за рахунок внутрішніх джерел поповнення власного капіталу. Розвиток ринкових відносин збільшує відповідальність та самостійність підприємств у розробці, прийнятті та реалізації управлінських рішень щодо визначення шляхів та способів забезпечення необхідного фінансового потенціалу розвитку підприємства, які знаходять своє відображення у фінансових результатах господарювання.

Результати операційної, інвестиційної та фінансової діяльності мають різний ступінь взаємозв'язку і у кінцевому результаті відображаються у підсумковому показнику, що характеризує фінансовий стан підприємства. Сама економічна категорія "фінансовий стан" має комплексний характер, і відображає рейтинг підприємства на ринках, де воно функціонує, його здатність генерувати прибуток, фінансову стабільність тощо. Вважається, що задовільний фінансовий стан характеризується стійкою платоспроможністю, достатнім обсягом робочого капіталу та ефективним його використанням, чіткою організацією розрахунків, наявністю значного фінансового потенціалу подальшого розвитку. Незадовільний фінансовий стан відображається в неефективному розміщенні фінансових ресурсів підприємства, їх іммобілізацією, незадовільною платіжною дисципліною, протермінованою заборгованістю перед бюджетом та іншими контрагентами ринку, недостатнім фінансовим забезпеченням подальшого розвитку у зв'язку з несприятливими тенденціями в операційній діяльності, неправильно обраною фінансовою стратегією та тактикою, неадекватних управлінських рішень відповідно до умов діяльності підприємства.

Аналіз та оцінка фінансового  стану підприємства здійснюється за допомогою системи економічних  категорій, якими він визначається, а саме: фінансовою стійкістю, рентабельністю, платоспроможністю і ліквідністю  та діловою активністю. Дані показники є самостійними і водночас тісно взаємопов'язаними, що доповнюють один одного і можуть використовуватись як комплексно, так і кожен зокрема зовнішніми і внутрішніми інвесторами, кредиторами, діловими партнерами, управлінцями тощо.

Для забезпечення задовільного фінансового стану підприємства важливе значення має тактика фінансового управління, в тому числі і стосовно оцінки його фінансового стану у поточному і майбутніх періодах. Вивчаючи фінансовий стан необхідно визначитись із системою зовнішніх і внутрішніх чинників, які на нього впливають і визначають. Такий поділ чинників є загаль- ноприйнятним, і застосовується в тому числі і Л.А. Лахтіоновою, Є.В. Мнихом, К.В.Ізмайловою та ін. До них належать: стан національної економіки, який характеризується приростом ВВП, обсягом грошової маси, платоспроможним попитом споживачів, фінансово-кредитною політикою уряду, ступенем розвитку фондового, страхового ринків тощо. До внутрішніх чинників відносять обсяг і структуру капіталу підприємства, склад і структуру його активів, здатність формувати необхідний фінансовий результат господарювання, рівень фінансових ризиків та інші.

У науковій літературі використовують і поділ чинників, що впливають  на фінансовий стан підприємства, на поточні  та стратегічні. До поточних чинників відносять ті, що визначили наявний фінансовий стан, до стратегічних - ті, що можуть вплинути на досягнення його необхідного рівня.

Більшість науковців, а  саме М.Я. Коробов, В.О. Мец визначають необхідність дослідження фінансового стану підприємства як в оперативному, так і у загальному управлінні, що зумовлює необхідність експрес і поглибленого аналізу фінансового стану з розробкою системи уніфікованих показників для цих видів аналізу.

На нашу думку, для  забезпечення задовільного фінансового  стану на кожному підприємстві у загальній системі фінансового менеджменту необхідно розробити та забезпечити реалізацію системи аналізу та оцінки фінансового стану, адаптованої до особливостей функціонування даного підприємства на ринку, завдань його фінансової стратегії та політики, фінансової ментальності власників тощо. Така система повинна забезпечити наявність необхідної інформаційної бази для проведення ґрунтовного аналізу фінансового стану як в оперативному, так і поточному режимах, з врахуванням всіх чинників, що його визначають, проведення аналізу і розробку заходів щодо його зміцнення в майбутньому. Дана система може функціонувати тільки за наявності компетентних і висококваліфікованих спеціалістів з фінансового управління, що спроможні забезпечити виконання даних завдань. Найважливішою ознакою такого управління буде здатність функціонувати і розвиватись підприємству за умови задовільного стійкого фінансового стану.

Впровадження у загальну систему управління підприємством  управління його фінансовим станом дозволить вітчизняним підприємствам забезпечити ритмічну та високоефективну господарську діяльність підприємства за умови його ресурсного збалансування, раціонального формування і розміщення фінансових ресурсів, фінансової рівноваги та можливості прийняття оптимальних управлінських рішень для забезпечення досягнення мети його діяльності.

Ефективна протидія кризовим проявам, що впливають на стан підприємства як ззовні, так і у його внутрішньому середовищі, можлива за умов своєчасного  виявлення передвісників кризи. На грунті існуючих наукових і практичних підходів щодо визначення стану підприємства та його чутливості до дестабілізуючого впливу різних чинників господарювання найбільш ефективним є моніторинг стану підприємства та зовнішнього для нього середовища. Даний моніторинг являє собою сукупність заходів своєчасного виявлення ознак кризи підприємства і є складником системи антикризового управління підприємницької структури. Однак, на сучасному етапі економічних трансформацій ще не сформовано достатній методологічний апарат, який би забезпечив відповідний рівень та високу якість проведення моніторингу стану підприємства, як сукупності заходів щодо запобігання його кризового стану.

Під моніторингом стану  підприємства слід розуміти регулярні , що виконуються за заданою програмою, спостереження оточуючого підприємство ринкового середовища, матеріальних, трудових та фінансових ресурсів підприємства, його виробничих, інформаційних та управлінських процесів, що дозволяє визначити їх стан, а також зміни, які відбуваються у об'єктах спостереження під впливом підприємницької діяльності конкретної інституціональної структури. У рамках загального моніторингу стану підприємства, повинен проводитись і антикризовий моніторинг. Під антикризовим моніторингом треба розуміти організований моніторинг підприємницької діяльності, який забезпечує постійну оцінку оточуючого ринкового середовища підприємства та його структурних підрозділів, а також оцінку стану і функціональної цінності підприємства як системи, створює умови для визначення корегуючих дій в тих випадках, коли цільові економічні показники діяльності підприємства не досягаються та створюються передумови для розвитку кризових процесів.

При розробці методологічної бази антикризового моніторингу  сформовані основні задачі та реалізуємі процедури щодо виконання робіт із спостереження за основними передвісниками кризи підприємства. Визначені різновиди моніторингу з огляду на організацію проведення цих робіт, також сформована концепція організації та діяльності мережі системи моніторингу стану підприємства.

Основні положення організації  та підходи реалізації заходів моніторингу  стану підприємства можна використовувати  не тільки при виявленні та запобіганні  кризових процесів, а й при формуванні виробничих і маркетингових стратегій підприємства на визначену перспективу та в межах виокремлених цілей.

Проблеми фінансового  оздоровлення і шляхи його поліпшення стоять перед будь-яким підприємством  і потребують оперативного розв’язання. Для цього слід виробити універсальний  підхід до управління з урахуванням індивідуальних особливостей діяльності підприємств. Такий підхід має ґрунтуватися на об’єктивних закономірностях функціонування й розвитку економічних систем, враховувати вплив зовнішніх і внутрішніх факторів, особливості діяльності підприємства.

Практика показує, що найдосконаліші форми планування фінансового стану підприємства не можуть бути ефективно задіяні  без розробки і впровадження сучасних форм контролю.

Звісно, що в  тій чи іншій мірі на кожному українському підприємстві має місце внутрішній контроль, який виступає як система заходів, які забезпечують його нормальну роботу, перш за все в фінансовій області, зокрема, збереження активів, досягнення планових показників, в тому числі по прибутку. Такого роду контроль здійснюється адміністрацією підприємства. Крім того, має місце внутрішній бухгалтерський і фінансовий контроль та зовнішній контроль за результатами діяльності підприємства з боку аудиторських організацій.

Але для того, щоб підприємство мало можливість добитися значних успіхів і визнання на ринку, необхідно впроваджувати в практику більш передові, прогресивні методи роботи. До складу таких новацій відноситься практика впровадження фінансового контролінгу. В наш час система контролю має доповнюватись системою контролінгу, який забезпечуватиме більш ефективне управління підприємством з метою довготривалого існування його на ринку, який являє собою інструмент управління досягненням високих кінцевих результатів діяльності підприємства.

Контролінг  виступає як система забезпечення виживання підприємства в умовах ринкових відносин, в короткостроковому плані націлена на оптимізацію прибутку, в довгостроковому - на підтримання гармонійних відносин з навколишнім середовищем. Контролінг - це сукупність методів оперативного і стратегічного менеджменту, обліку, планування, аналізу і контролю на якісно новому етапі розвитку ринку, єдина система, яка направлена на досягнення стратегічних цілей підприємства.

Якщо підприємство прагне мати стійкий фінансовий стан в майбутньому, то необхідно заздалегідь готувати відповідну основу. В цьому - одна з ключових задач системи контролінгу.

В наш час  контролінг, як система економічного управління діяльністю підприємства, широко застосовується в економічно розвинених країнах. Немає практично  ні однієї великої або середньої компанії, де його використання в тій чи іншій мірі не було б запорукою успіху на ринку. Все частіше він практикується і на невеликих підприємствах. Це зумовлено тим, що контролінг виступає в якості ефективного інструменту, який надає реальні шанси вистояти в конкурентній боротьбі.

Використання  потенціалу контролінгу допомагає  підприємству своєчасно реагувати  на зміни ринку, діяти на ньому, постійно орієнтуючись на майбутнє, визначати  перспективу шляхом ефективного  планування з прямим і зворотнім зв'язком, досягати високих фінансових результатів і не хвилюватись за своє майбутнє. У теперішній час контролінг в Україні отримав найбільше розповсюдження на великих підприємствах, в організаціях фінансово-кредитної системи.

Система контролінгу інтегрує облік, планування, маркетинг в єдину самокеровану систему. В ній чітко визначаються цілі підприємства, принципи управління, способи їх реалізації. Контролінг направлений на усунення вузьких місць в роботі підприємства, орієнтацію на майбутнє у відповідності з фіксованими в його місії цілями, на досягнення конкретних результатів бізнесу з комплексним використанням методів оперативного і стратегічного менеджменту.

Сьогодні за популярністю в якості інновації  сучасного менеджменту контролінг знаходиться на першому місці у менеджерів, економістів, бухгалтерів, фінансистів. Відкриваються все нові області використання контролінгу з бухгалтерським обліком і фінансовою звітністю, інформаційним менеджментом.

Підприємство  повинне планомірно рухатись до цілі, незважаючи на постійні перешкоди на ринку. Регулююча діяльність контролінгу полягає, зокрема, в тому, щоб про відхилення, допущені в одній сфері діяльності сигналізувати іншим відділам, показати їм необхідні дії, скоригувати планові показники підрозділів як відповідь на зміни, які сталися в зовнішньому і внутрішньому середовищі. Це, звичайно, веде до закріплення позицій підприємства.