У сучасному спектрі політичних
партій України можна виділити
три основні блоки: лівий, центристський
і правий. В основу блокової
класифікації політичних партій
покладено їхню ідеолого-політичну спрямованість
(відношення до приватної власності, міра
і форми участі держави у суспільно-політичному
житті, сутнісне розуміння демократії,
ставлення до розпаду СРСР та ін.).
У свою чергу кожне
з цих спрямувань має внутрішні
відмінності щодо шляхів, термінів, темпів
розв´язання переважно тактичних завдань,
визначених у політичній платформі партії.
Саме такі відмінності й зумовлюють внутріганьоблокову
диференціацію політичного спрямування.
На ґрунті лівих, зокрема, створюються
відгалуження — ліворадикалів (ультралівих);
правих — праворадикалів (ультраправих);
центристів — ліво і правоцентристів.
Останні у свою чергу нерідко "клонуються"
і знаходять своє продовження в іншій
назві партії, створюючи тим самим атомізовану
мультипартійну систему, в якій сам поділ
на основні блоки (ліві, праві, центристи)
втрачає сенс, а отже, і призначення.
На межі 21 ст. в Україні
було створено саме таку партійну
систему, одну частину якої презентують
власне українські партії (ті, що
відстоюють державну незалежність і суверенітет України),
іншу — антиукраїнські (ті, що бачать перспективу
свого розвитку у федерації слов´янських,
а нерідко і євразійських народів, типу
СРСР).
Незважаючи на це, у політичному
лексиконі найбільше поширеною
продовжує залишатися класифікація політичних партій
України на ліві, центристські та праві.
Лівий блок складають Комуністична партія
України (КПУ); Соціалістична партія України
(СПУ), Селянська партія України (СелПУ),
Прогресивна соціалістична партія України
(ПСПУ), Комуністична партія України (більшовики)
(КПУ(б) і деякі інші.
Соціальну базу "лівих"
становлять в основному колишні
ортодоксальні комуністи, ветерани,
пенсіонери, незначна частина робітників
та селян. Так, Комуністична партія
України у своїй програмі задекларувала, що вона є партією робітничого
класу, селянства й інтелігенції. Соціалістична
партія України в своїх практичних діях
виходить із того, що в українському суспільстві
немає класів, бо бідні і багаті — це не
класи, тому немає і класової ідеології,
солідарності культури, немає загальних
ціннісних орієнтирів. Відтак діяльність
партійних функціонерів СПУ, за їхнім
визначенням, трохи схожа на роботу радянських
політичних радників ... в Афганістані.
Оскільки специфіка діяльності соціалістів
є привабливою для директорату середніх
і дрібних бізнесових структур, то вона
й імпонує дрібним і середнім бізнесменам,
директорам дрібних і середніх підприємств-немонополістів,
окремим категоріям науково-технічної
інтелігенції. Соціальна база Селянської
партії багато в чому споріднена з СПУ,
хоч і зорієнтована в основному на селянський
електорат, переважно на колгоспне лобі,
а нині — на директорів сільськогосподарських
кооперативів, незначного прошарку сільськогосподарських
виробників. Ідеологічною основою цих
партій є марксизм-ленінізм з елементами
соціал-демократії (планове господарство,
державний патерналізм, зрівнялівка, "інтернаціоналізм"
і т. ін.).
Прогресивні соціалісти (ПСПУ)
і комуністи-більшовики (КГІУ(б) у
своїй діяльності спираються
на крайньо лівий електорат, переважно на всіх тих, хто виявив
незадоволення політикою керівництва
КПУ і СПУ.
Ідеологічною основою діяльності
ПСПУ і КІІУ(б) є ортодоксальний
марксизм-ленінізм тоталітарного
та екстремістського типу. Програмні
документи і практична діяльність
партій лівого спрямування свідчать про
їхню переважну зорієнтованість на марксизм-ленінізм,
на пріоритет колективних форм власності
і господарювання в економіці. Ці партії
послідовно намагаються зберегти своє
наступництво в соціально-політичному
розвитку України з її недалеким минулим.
До власне центристського
блоку політичних партій України
належать Ліберальна партія України
(ЛПУ), Народно-демократична партія
(НДП), Демократичний Союз (ДС), Ліберально-демократична
партія України (ЛДПУ) і деякі
інші.
Ідеологічною основою партій центристського
спрямування виступають лібералізм (домінанта
прав людини, космополітизм) і соціал-демократизм
(права особи, соціальний захист її). Лівоцентристський
напрям у політичному спектрі України
репрезентують: Соціал-демократична партія
України об´єднана" (СДПУ(о), Українська
соціал-демократична партія (УСДП), Соціал-демократична
партія України (СДІІУ) і деякі інші. Соціальну
опору партій цього спрямування становлять:
науково-технічна інтелігенція, підприємницькі
і бізнесові структури. Ідеологічною основою
їхньої діяльності виступає соціальна
демократія (пріоритет прав людини, соціальна
справедливість, солідарність, демократія).
Правоцентристський, чи ліберально-консервативний,
блок політичних партій України
складають: Народний Рух України (НРУ), Партія "Реформи
і порядок"(ПРП), Партія зелених України
(ПЗУ) і деякі інші.
В основу ідеології правоцентристських
(націонал-демократичних) партій покладено
принцип єдності національних
і особистих інтересів. Програма
НРУ розглядає поняття "національна демократія"
як синтезуючу ідеологію, на засадах якої
і стоїть Народний Рух України. "...Національна
демократія, — підкреслюється в програмі
НРУ, — ... поєднує вартості консерватизму,
лібералізму і соціальної демократії
й ставить собі за мету реалізацію цих
вартостей у національній демократичній
державі європейського типу". Соціальну
базу правоцентристських партій становить
творча інтелігенція, робітники, селяни,
переважно із Західного регіону України.
Націонал-демократи виступають за проведення
ринкових реформ, духовне відродження,
за розбудову незалежної Української
держави.
Тотожні завдання ставлять
перед собою і партії правого
спрямування. Саме державотворчу, за
своєю сутністю консервативну
ідею покладено в основу діяльності
правих партій: Української республіканської
партії (УРП), Конгресу українських націоналістів
(КУН), Української консервативно-республіканської
партії (УКРП), організації Українських
націоналістів (ОУН) і деяких інших. Головному
завданню — розбудові державності — ці
й подібного їм спрямування партії схильні
підпорядковувати й інші важелі суспільного
буття (економічні, соціальні і духовні).
Ідеологічною основою цих
партій виступає націоналізм, який
виходить із пріоритету прав
і інтересів нації над соціально-економічними правами в розбудові Української
держави.
У спектрі правих партій
окремо слід виділити партії
ультраправого спрямування —
Українську національну асамблею
(УНА), Соціал-національну партію
України (СНПУ), Всеукраїнське політичне
об´єднання "Державна самостійність України" (ДСУ)
і деякі інші. Для діяльності цих партійних
об´єднань характерний жорсткий централізм
і чітка ієрархія. В організаціях подібного
типу завжди розвинутий культ провідників
і строге підпорядкування нижчих ланок
вищим. Тому в подібних організаціях велике
значення надається послухові рядових
членів своїм провідникам і безапеляційному
виконанню їхніх наказів. У своїй практичній
діяльності національно-радикальні партії
керуються ультранаціоналістичною, за
своєю сутністю фашистською, ідеологією,
відстоюють великодержавний шовінізм
і антидемократизм.
У партійній структурі
України окремо слід виокремити
партії, що з´явилися на основі
групового інтересу: партію "Жінки
України", Всеукраїнську партію
жіночих ініціатив, Партію мусульман України, ряд християнсько-демократичних
партій та ін.
Таким у загальних рисах
є сьогодні партійно-політичний
спектр України. Характерною його
рисою є багатопартійність, при
якій жодна із політичних партій
не має достатнього впливу
у загальнонаціональному вимірі. Серед головних причин цього
явища слід назвати такі:
1) нерозвиненість соціальної,
а отже, і політичної структури
українського суспільства;
2) зневіра переважної більшості
громадян у демократичних інститутах,
що сталася внаслідок стрімкого зниження життєвого рівня населення;
3) відсутність сталих політичних
традицій функціонування механізмів
плюралістичної демократії та
деякі інші.
Становлення "цивілізованої"
багатопартійності в Україні
прямо пов´язане з прийняттям
Закону про політичні партії. Держава
повинна впливати на цей процес, допомагати
становленню та функціонуванню громадсько-політичних
об´єднань — важливих складників громадянського
суспільства.