Підготовка оборонної операції

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

КАФЕДРА ОПЕРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

Тема “ Підготовка оборонної операції”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: слухач групи 2202

 майор О.В.Лихман

 

 

 

 

 

 м. Київ

2014 р.

 

ЗМІСТ

                                                                            

ВСТУП ....................................................................... .....2

1. ПІДГОТОВКА ОБОРОННОЇ  ОПЕРАЦІЇ ОК.  ...2

1. Завчасна підготовка.............................................. 3

2. Безпосередня підготовка.................................. .....4

ВИСНОВОК......................................................................22

 

 

Вступ.

Оборонна операція — форма ведення бойових дій оперативними (оперативно-стратегічними) об'єднаннями збройних сил; сукупність погоджених і взаємозв'язаних за метою, місцем і часом битв, боїв і ударів, що проводяться на театрі воєнних дій або стратегічному (операційному) напрямку за єдиним замислом та планом з метою прикриття (утримання) окремих стратегічних чи операційних напрямків, районів і об'єктів, зриву наступу противника, нанесення йому можливо великих втрат, виграшу часу і створення умов для переходу своїх військ у наступ або контрнаступ.

В залежності від обстановки в районі збройного конфлікту нашим військам (силам) можуть протистояти іррегулярні  формування  противника  (озброєні  групи опозиції) при підтримці диверсійно-розвідувальних сил (ДРС) і терористичних організацій, які переважно будуть застосовувати  партизанські  методи  ведення збройної боротьби та „повстанську тактику".

Цілі операції досягаються виконанням ряду оперативних завдань: ізоляція району збройного конфлікту; блокування виявлених районів базування ДРС, НСЗФ та їх розгром у випадку відмови виконати вимоги про припинення опору; посилення охорони та прикриття державного кордону, надання допомоги органам МВС у проведенні фільтраційних заходів, вилучення зброї, боєприпасів, матеріальних засобів, на приморського напрямку - забезпечення безпеки судноплавства, встановлення морської блокади узбережжя вздовж території, охопленої збройним конфліктом (в окремих випадках проведення заходів контрблокади), посилення охорони територіальних вод.

Крім того війська (сили) повинні бути готові до вирішення завдань щодо підтримки правового режиму воєнного стану: надання гуманітарної допомоги мирному населенню, його захисту та евакуації з небезпечних районів; знешкодження різноманітних вибухових пристроїв (мінно-вибухових   загороджень);   супроводження  та   охорона автомобільних колон; ведення комендантської служби.

Операція може включати: спеціальні (нетрадиційні) дії  загальновійськових частин  (підрозділів),  підрозділів і спеціального призначення, бойові дії РВ І А, ВПС, авіації Сухопутних військ по завданню дальніх вогневих ударів по об'єктах противника, а також по вогневій підтримці бойових; дій загальновійськових частин (підрозділів); бойові дії військ ППО; бойові дії частин і підрозділів спеціальних військ, підпорядкованих    безпосередньо    командувачу    військ оперативного командування: бойові дії частин (підрозділів) Збройних Сил спільно з Прикордонними військами щодо здійснення охорони та прикриття державного кордону (морського  узбережжя  на  приморському  напрямку), службово-бойові дії підрозділів Внутрішніх військ, заходи органів МВС, СБУ по підтримці правового режиму воєнного або надзвичайного стану та попередженню терористичних актів; охоронні дії щодо забезпечення переміщень на комунікаціях та недопущення диверсій.

1. ПІДГОТОВКА ОБОРОННОЇ ОПЕРАЦІЇ ОК.

Включає :оперативне планування ; організаційну роботу; підготовку органів управління та військ; розгортання та зайняття смуги оборони; підготовку району операції

 Підготовка операції ОК ведеться поступово, по мірі зростання імовірності виникнення збройного конфлікту і поділяється на завчасну і безпосередню.

• безпосередня підготовка
• *у загрозливий період
• *в ході бойових дій

1.1 ЗАВЧАСНА ПІДГОТОВКА.

Завчасна підготовка може включати:  постійне відслідковування обстановки у потенційно небезпечних районах,  прогнозування  можливих  варіантів  переходу конфліктних відносин у воєнну фазу та подальшого розвитку конфлікту; аналіз складу і бойових можливостей збройних формувань противника (регулярних, іррегулярних); визначення потрібного (кількісного і якісного) складу з”єднань та військових частин для участі у розв'язанні конфлікту; орієнтовне оперативне (оперативно-тактичне) планування їх застосування з урахуванням прогнозованих варіантів розвитку конфлікту; цілеспрямована оперативна, бойова, мобілізаційна підготовка з'єднань та військових частин, забезпечення їх постійної боєготовності до висування (перекидання) в райони можливих конфліктів і виконання відповідних завдань,   створення   необхідних   запасів матеріальних засобів і їх розміщення у відповідних районах; проведення під виглядом навчань можливих рекогносцировок районів виникнення збройного конфлікту;  оперативне обладнання території, розвиток інфраструктури, створення бази для послідуючого розгортання системи управління з’єднаннями та частинами, вивчення і використання зарубіжного досвіду ведення бойових дій у збройних конфліктах.

Рішення на застосування формувань Збройних Сил та інших військових формувань у збройному конфлікті, з метою його припинення, приймається вищим воєнно-політичним керівництвом держави. Генеральний штаб у взаємодії   з   міністерствами   (відомствами),   яким підпорядковані інші військові формування, розробляє пропозиції на застосування військ (сил) у збройному конфлікті.

В пропозиціях визначаються: висновки з воєнно-політичної обстановки (прогноз  розвитку збройного конфлікту); мета і характер  спеціальних (бойових) дій; масштаб застосування у конфлікті військ (сил), склад угруповань і терміни їх розгортання; організація управління та  всебічного забезпечення  виділеним контингентом Збройних Сил та інших військових формувань; заходи щодо забезпечення прийнятого  рішення в політичному, інформаційному, економічному відношеннях. Прийняття рішення здійснюється на основі результатів багатоваріантного моделювання сценаріїв розвитку можливих конфліктів. При прийнятті рішення необхідно враховувати специфічність цілей і завдань операції, особливо при визначенні складу військ (сил), способів дій, встановлення обмежень щодо застосування військ (сил) тощо.

Розроблені   Генеральним   штабом   пропозиції обговорюються на засіданні Ради національної безпеки і оборони. В ході обговорення доповідаються: результати обґрунтування і розрахунків на необхідну кількість військ (сил),   матеріально-технічних   засобів,   мобілізаційних ресурсів; визначаються з'єднання, частини (підрозділи), які доцільно залучити до участі у припиненні збройного конфлікту; необхідність, терміни і порядок проведення мобілізаційних заходів; склад і орієнтовні терміни створення тимчасового об'єднання; необхідні транспортні засоби для перевезення військ (сил) і матеріально-технічних засобів до району конфлікту; порядок фінансування спланованих заходів; доцільність і  масштаби  введення правового режиму надзвичайного або воєнного стану; уточнюються питання державного керування та управління Збройними Силами; визначається порядок взаємодії військових формувань з державними органами керівництва та інші питання, які продиктовані конкретними умовами обстановки і повинні знайти відображення в рішенні Президента України.

Рішення  Президента  України  є основою  для оперативного планування застосування Збройних Сил у збройному конфлікті. В ході планування   передбачається декілька можливих варіантів бойових дій, які враховують різні умови обстановки, склад сил і засобів сторін, особливості району конфлікту, ресурси і можливості держави. Для цього можуть використовуватися розроблені у мирний час, в рамках стратегічного (оперативного) планування, варіанти планів дій. Ці плани являють собою орієнтовні робочі документи (бази даних) для прийняття рішень на застосування військ (сил).

   Зміст,   терміни  та  обсяг  завдань  щодо безпосередньої  підготовки  ОК буде залежати від ступеня загострення воєнно-політичної обстановки навколо конфлікту і його характеру. Підготовка повинна вестись приховано, в стислі терміни з метою досягнення раптовості і перехоплення ініціативи.

1.2 БЕЗПОСЕРЕДНЯ ПІДГОТОВКА ОПЕРАЦІЇ

Безпосередня підготовка операції починається в ОК з отриманням оперативної директиви ГШ  на її проведення.

Основним заходами безпосередньої підготовки операції ОК можуть бути: підсилення і активізація розвідки в районі конфлікту і сусідніх районах; нарощування сил бойового чергування; прийняття (уточнення) рішення і постановка завдань з’єднанням та військовим частинам; приведення з’єднань та військових частин в повну бойову готовність; організація (уточнення) взаємодії з’єднань та військових частин; розробка (уточнення) плану операції; прийом у своє підпорядкування інших військових формувань, а також сил і засобів підсилення; перегрупування з'єднань і частин в район конфлікту;   здійснення   демонстративних   дій   для попередження  противника   щодо   наших  намірів  і можливостей; прийом з’єднань та військових частин командувачем армійського корпусу, завершення їх підготовки і створення угруповання, оперативної побудови; проведення навчань з метою злагодження дій різновидових військ (сил); всебічне забезпечення та створення надійної системи управління.

Послідовність роботи командувача ОК у складі об’єднаних сил швидкого реагування при прийнятті рішення на ведення операції залишається такою же, як при підготовці загальновійськових операцій. Вона починається з усвідомлення командувачем отриманого завдання, в ході якого необхідно чітко зрозуміти дозволені межі ведення воєнних дій та їх просторовий розмах, мінімально необхідну кількість з’єднань та військових частин, що залучаються, імовірні терміни початку воєнних дій та інші особливості виконання завдання. Крім того, шляхом моделювання можливих сценаріїв розвитку конфлікту він повинен зробити прогнозування можливих наслідків ескалації конфлікту.

В замислі операції визначаються:  приоритетні (найбільш важливі) напрямки (райони, об'єкти) дій і ураження противника; інші напрямки (райони, об’єкти); способи (тактичні прийоми) виконання найважливіших завдань по блокуванню, розгрому противника з визначенням порядку вогневого ураження і способів введення в оману та психологічної протидії; характер маневру силами і засобами; угруповання з’єднань та військових частин і оперативна побудова армійського корпусу; порядок висування і розгортання в районі збройного конфлікту; особливості   організації   взаємодії   (взаємовідносин)   з державними органами, органами місцевого самоврядування; організація та підтримання правового режиму воєнного або надзвичайного стану.

Крім того, додатково можуть визначатись: перелік об'єктів, які не підлягають ураженню у зв'язку з екологічною небезпекою; порядок розгортання з’єднань та військових частин у важливих районах; встановлення рубежів, за які не можуть просуватись угруповання  з’єднань та військових частин та визначення  районів,  в яких забороняється вести бойові дії, обмеження щодо застосування певних видів озброєння; заходи щодо забезпечення безпеки населення у районі конфлікту; порядок надання гуманітарної допомоги і евакуації. У цілому в рішенні повинна відображатися сукупність бойових дій та бойової, діяльності, узгоджених   із   заходами   політичного,   економічного, екологічного характеру, що здійснюються виконавчою владою та органами місцевого самоврядування.

Командувач ОК для уточнення рішення, прийнятого по карті, як правило, проводить рекогносцировку місцевості в районах запланованих дій. На основі прийнятого рішення визначаються завдання з’єднанням та військовим частинам, здійснюється планування операції, організується взаємодія, усі види забезпечення.

Постановка завдань здійснюється бойовими наказами і бойовими розпорядженнями.

При  постановці  бойових завдань  командирам, відповідальним за райони (сектора) в операційній зоні, вказуються: можливий характер дій ДРС та НСЗФ противника в зоні та у районах, що прилягають до неї; межі операційної зони; розташування базових районів з'єднання (частини), що діє на території операційної зони;    склад сил та засобів, що додатково підпорядковуються та порядок підпорядкування; напрямки (райони) зосередження основних зусиль; ділянки сухопутного кордону (морського узбережжя), що необхідно прикрити та надійно обороняти; важливі об'єкти, що підлягають охороні та обороні; маршрути висування до операційної зони, порядок організації комендантської служби на них; порядок боротьби з ДРГ і повітряними десантами противника; порядок встановлення і підтримки воєнного стану та участь у підтримці надзвичайного стану; порядок інженерного обладнання районів (позицій, опорних пунктів); кількість боєприпасів, що виділяються на операцію; льотний ресурс  авіації; завдання,  що  виконуються  старшим начальником у зоні; місце і час розгортання командного пункту оперативного угруповання; заходи щодо забезпечення безпеки цивільного населення та об'єктів, що мають статус захищених;   порядок   здійснення   цивільно-військових відносин; обмеження щодо районів бойових дій та застосування озброєння; заходи і способи щодо введення противника в оману; термін готовності до операції.

Органам   Державної   прикордонної   служби, з'єднанням (частинам) Внутрішніх військ, органам СБУ, МВС, з’єднанням (частинам) військ Цивільної оборони доводяться: завдання, порядок взаємодії, управління при їх виконанні.