Аналітико-синтетичні засоби обробки інформації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Полтавський національний технічний університет

 імені Юрія Кондратюка

Кафедра українознавства, культури та документознавства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           

Аналітико-синтетичні засоби обробки інформації

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Інформаційно-аналітична діяльність»

студентки 2 курсу гуманітарного факультету, групи. 201 - пГД

Стась Вікторії Ігорівни

 

Науковий керівник:

к.філ.н., Тур О.М

 

        

 

 

                                                                           

 

 

 

 

 

 

            

Полтава

2014 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що з кожним роком зростає обсяг і потужність інформаційного потоку. Упорядкувати цей потік і тримати його в контрольованому руслі можна тільки за допомогою автоматизованих систем обробки та переробки інформації. В основі цих систем (методів) лежать процеси аналізу первинних документів (індексація і предметизація) і синтезу (генерація вторинних документів, складання каталогів). У закінченому вигляді (база даних первинних документів, бібліографічні описи та засоби пошуку) разом з пам'ятками минулого і становлять національну спадщину країни.

Мета курсової роботи – дослідити різні види, процеси, технології аналітико-синтетичної переробки інформації, набуття практичних умов та навичок інформаційного аналізу і синтезу документів.

Завдання роботи.

1. Проаналізувати значення  і способи обробки інформації.

2. Отримати уявлення про  «поняття національної спадщини».

3. Вивчити поняття індексації, предметизації, анотування і реферування.

4. Оволодіти аналітико-синтетичним  методом обробки документів.

Об’єкт – вивчити основи аналітико-синтетичних засобів обробки документованої інформації.

Предмет – наукова обробка документів як сукупність процесів аналізу і синтезу.

Методи роботи: порівняльно-зіставний, типологічний.

Новизна роботи відповідає науковим джерелам, використаних у курсовій роботі.

Структура роботи.

Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, додатку і списку використаної літератури. У першому розділі розглядаються види наукової обробки документів, поняття «національна спадщина», основні положення аналітико-синтетичного способу обробки документів. У другому - вивчаються процеси індексації, предметизації, анотування і реферування в контексті інформаційних технологій. Список літератури складається з 26 джерел.

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ НАУКОВОЇ ОБРОБКИ ДОКУМЕНТІВ

1.1. Суть, значення і види наукової обробки документів

Суть наукової обробки документів полягає в процесі створення і перетворення документів. Цей процес призначений для полегшення користувачеві пошуку та виявлення необхідної інформації. Основними операціями (видами) наукової обробки документів є: класифікація,сортування, перетворення, розміщення в базі даних і пошук.[7, 116]

Кожному дослідникові необхідно вміти шукати і відбирати потрібну літературу для своєї роботи, тобто володіти знаннями основ бібліографії. Бібліографія інформує читача (користувача) про наявні друковані видання для чого складаються покажчики, каталоги, огляди та інші.

Процес ознайомлення з літературними джерелами необхідно починати з ознайомлення з довідковою літературою (універсальні та спеціальні енциклопедії, словники, довідники), потім проглядаються обліково-реєстраційні видання органів науково-технічної інформації (НТІ).

Власна бібліографія з проблеми, що цікавить складається на основі бібліотечних каталогів (це покажчики творів друку, що є в бібліотеці), які є набором карток, у яких містяться відомості про книги, журнали, статті і таке інше. У картку вносяться автор книги, заголовок, вид видання, місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок. У картці журнальної статті вказуються автор, заголовок, назва журналу, рік видання, том, номер випуску. При посиланні на документи і складанні переліку джерел необхідно звертати увагу на знаки пунктуації між елементами бібліографічного опису і застосовувати їх тільки так, як дано у картці.

Читацькі каталоги, що носять довідково-рекомендаційний характер, бувають трьох видів: алфавітний, систематичний і алфавітно-предметний.[17, 80]

Алфавітний каталог називається так тому, що його картки розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів або заголовків творів, якщо автор не зазначений. Завдяки цьому всі книги одного автора (індивідуального або колективного) зібрані в одному місці.

Основним у бібліотеках є систематичний каталог. Картки в ньому розташовані за галузями знань. Цей каталог дозволяє підібрати літературу за певними галузями знань, причому з його допомогою можна поступово звужувати кордон питань,що цікавлять читача. Каталог дозволяє також визначити книги, наявні в бібліотеці з тієї чи іншої теми, або дізнатися автора і точну назву книги, якщо відомо тільки її зміст.

У систематичному каталозі бібліографічні відомості наведені в систему знань на основі застосування спеціальної бібліотечної класифікації.

Найбільш широко використовується Універсальна десяткова класифікація (УДК).

Використовується також і вітчизняна Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК). Архівними установами і державними архівами складено кілька своїх класифікаційних схем систематичного типу. Серед них «Схема єдиної класифікації документальних матеріалів у каталогах державних архівів» .

Ключем до систематичного каталогу є алфавітно-предметний каталог. У ньому в алфавітному порядку перераховуються найменування галузей знань, окремих питань і тем, за якими у відділах і підвідділу систематичного каталогу зібрана література, наявна в бібліотеці.

При складанні власної бібліографії необхідно уважно переглядати списки літератури, що знаходяться в кінці книг, статей і т. д., або літературу, зазначену у виносках у вже знайдених літературних джерелах.[14, 40]

В процесі читання літератури потрібна постійна систематизація матеріалу, його упорядкування, це можна здійснити за допомогою картотеки, що складається з карток і роздільників.

Створення такої картотеки дозволяє по суті закласти основи майбутніх наукових публікацій. Однак інформація, що міститься у відібраній для вивчення літературі, часом перевищує дійсні потреби для певної роботи. Звідси випливає необхідність попередньо виявляти все потрібне і відкидати зайве. Таким чином, закладаються елементи виборчого читання (спочатку побіжний перегляд джерела, ознайомлення з назвою його розділів і лише потім докладне вивчення обраного змісту).

При роботі з літературними джерелами необхідно вміти правильно читати, розуміти і запам'ятовувати прочитане.[15, 86]

Вчені виявили три основних способи обробки інформації при читанні.

Це читання: по буквах, по словам (проглядається перший склад першого слова та перші літери другого слова, решта ж частина слова вгадується), за поняттями (з тексту вибираються тільки окремі ключові слова, а потім синтезується думка, що міститься в одному або декількох реченнях). Читання за поняттями характерно для людей, які мають певні навички, великий запас знань для розуміння матеріалу і хорошу пам'ять.

Для розуміння складного тексту необхідно не тільки бути уважним при читанні, мати знання і вміти їх застосовувати, але й володіти певними розумовими прийомами. Один з них полягає у необхідності сприймати не окремі слова, а пропозиції і навіть цілі групи пропозицій, тобто абзаци. При цьому використовується так звана антиципація - смислові здогади. Сутність її полягає в полягає в тому, що читаюча особа поперемінно здійснює то «забігання» вперед по рядку, до подальшого слову (словами), на основі чого відбувається «вгадування», створення смислових «гіпотез» («розподіл усіх прогнозування» читаного), то повертається назад до раніше прочитаного, в ході якого звіряє спочатку виниклу гіпотезу з написаним, і тільки тоді декодує значення слова.

При навчанні швидкому читанню ставиться завдання виховання нових звичок, які прискорюють читання. Перший шлях підвищення швидкості читання - виявлення прихованих резервів мозку, активізація процесів мислення при читанні.

Один із шляхів вирішення цього завдання - використання алгоритмів.

Інтегральний алгоритм визначає послідовність дій при сприйнятті тексту.

Слово «інтегральний» означає, що дія алгоритму поширюється на весь текст в цілому. Для використання інтегрального алгоритму необхідно запам'ятати всі його блоки, розуміти і уявляти собі їх зміст. Сучасна структурна лінгвістика стверджує, що всі суспільно-політичні та науково-технічні тексти мають надмірну надлишковістю-до 75%. Знайти і зосередити увагу при читанні на тематичних елементах тексту і допомагає інтегральний алгоритм читання. При його використанні значно скорочується час обробки неінформативних елементів тексту.

1.2. Суть, значення і види національної спадщини (книжкові пам'ятки історії та культури )

Пам'ятки минулого і досягнення сьогодення складають суть національної спадщини. Значення національної спадщини полягає в спадкоємності поколінь від давнини у майбутнє, коли пам'ятки старовини, розповідаючи про минуле, формують націю як ціле, перетворюють сукупність людей в народ. Види національної спадщини відповідають способу відображення інформації, обраному творцем спадщини. [6, 187]

У їх числі: архітектурні споруди (будівлі, музеї, інститути); пам'ятки образотворчого мистецтва і архітектури (картини, скульптури); літературні твори, музика.

У контексті спеціальності, в рамках якої пишеться курсова робота, нас в більшій мірі буде цікавити документальна форма національного надбання - книжкові пам'ятки історії та культури.

Книга зберігається в різних установах культури - бібліотеках, музеях, архівах, і книги-пам'ятки входять поряд з книгами звичайного використання та іншими матеріалами відповідного профілю в бібліотечних, архівних та музейних фондах України.

У теоретичному плані стоїть завдання визначення самого поняття "книжкова пам'ятка", види книжкових пам'яток, критерії ідентифікації опису і таке інше.[10, 62]

Прагматичне завдання - принципи і порядок обліку пам'яток, система їх зберігання, безпеки і використання цієї частини національної та світової культурної спадщини.

Книга - складне явище культури. Воно реалізується у єдності опублікованого твору і способу його матеріального втілення, тому аксіоматичним обов'язковість збереження книги у всьому обсязі її характеристик у вигляді, максимально наближеному до первозданного. Здійснення такого завдання виходить за рамки традиційного, розуміється меморіальної функції бібліотек, спрямованої на фонди в цілому і орієнтованої головним чином на збереження опублікованих творів, пам'яток людської думки, тобто наукової, літературно-художньої спадщини. А це можливо й у деформованих примірниках.

Перебуваючи у загальних фондах бібліотек книга живе своїм природнім життям, широко видається для читання, що знаходиться в протиріччі з виконанням книгою історико-культурних функцій у повному обсязі.

Збереження книги як пам'ятки здійснюється в музеях різного профілю та в архівах у силу особливого характеру використання та обмеження доступу до оригіналів. Але тут роль книги далеко не головна. Тенденція збереження цілісності матеріальної структури книги з істотними обмеженнями видачі оригіналів виявляється по відношенню до рідкісних і цінних видань у спеціалізованих фондах бібліотек, а також по відношенню до так званих архівних примірників у складі їх загальних фондів, в колекціях місцевій пресі і т.д. В даний час усвідомлення необхідності створення на їх базі архівів друку, що документує національний репертуар.

Нормативно-правові акти закріплюють в бібліотеках тенденції музейного та архівного використання книги, що дозволяє здійснювати великомасштабне збереження книжкового-культурної спадщини.

Ставиться завдання в обов'язковій державній реєстрації книжкових пам'яток зі створенням державних реєстрів і склепінь за аналогією з нерухомими пам'ятками історії та культури. Це надає книжковим пам'яткам офіційний статус охороняючого державого об’єкта з відповідними фінансовими та іншими гарантіями і формами протекціонізму.

Діяльність у відношенні рідкісних і цінних видань налічує десятиліття, але здійснюється кожною бібліотекою досить ізольовано і безсистемно, маючи на увазі як вертикальний ряд (тобто між регіональними та місцевими установами), так і горизонтальний - тобто між бібліотеками, архівами, музеями та іншими фондосховищами.[11, 29]

Актуальною є задача організації цієї діяльності на засадах єдності та цілісності. Цілісність забезпечується: єдиним підходом до книжкових пам'яток як культурної спадщини, що дозволяє здійснювати єдину політику щодо їх збереження і використання; єдиною системою обліку, що передбачає загальні принципи їх опису, ідентифікації і реєстрації; єдиною системою інформації як з метою контролю за збереженням книжкових пам'яток, так і з метою вивчення, популяризації та доступу; загальними вимогами до санітарних і технічних умов утримання; державною гарантією підтримки збереження національної спадщини Україною.[ 12, 12]

Стандарти України визначають документальну, національну, наукову, культурну та історичну спадщину (ДНН) як сукупність документів, що входять до складу Архівного фонду та бібліотечних фондів України.

ДСТУ 33.004:2006 встановлює загальні вимоги до умов зберігання страхових копій документації, що є національною, науковою, культурною та історичною спадщиною, до складу якої входять: мікроформи страхового фонду документації, страхові копії кінодокументів, фотодокументів, фонодокументів та відеодокументів.