Розвиток способів і засобів документування

  1 Розвиток способів і засобів документування.

Від форми та способу запису інформації залежить рівень інформативності документа, віднесення його до того чи іншого виду, типу, різновиду.

На різноманіть способів запису інформації як характерну рису документа неодноразово вказував відомий архівознавець К. Мітяєв. Уже у 1946 р. в начальному підручнику «Теорія і практика архівної справи» він зазначав, що поняття «документ» не обмежується ані технікою запиту інформації, ані способом її відтворення

У 1959 р. у навчальному посібнику «Історія і організація діловодства в СРС» К.Г. Мітяєв, продовжуючи пошук визначення документ, підкреслював: «усе, що є документальним, тобто, що ґрунтується на означенні об’єктивної дійсності і є відображенням, фіксацією чи реєстрацією фактів, подій, явищ за допомогою письма, зображення, звукозапису може трактуватися як документ»

Еволюційний шлях способів записів інформації бере свій початок у попередньо згаданих його первісних формах.

Розвиток картографічного документа, наприклад, пов’язаний з первісною предметною формою запису інформації (паличкове письмо аборигенів), та із її зображувальною формою (система ієрогліфічних знаків-симолів для передачі просторових параметрів; ізографічні зображення певної території тощо), що мали ручний спосіб запису. Технічний же спосіб запису картографічного документа на сучасному етапі пов’язаний із використанням відповідних технічних пристроїв (у тому числі й електронних програм) для виготовлення, відтворення, розповсюдження та зберігання даного виду документа.

Нотні документи у свою чергу передають інформацію за допомогою умовних графічних знаків, що первісно виникли як зображувальна форма запису інформації ручним способом, але з часом, з розвитком технології нотодрукування, набули розповсюдження як документи технічного способу запису інформації.

Окрему групу за способом запису інформації становлять аудіовізуальні документи (кінофотофонодокументи). Технічний спосіб запису інформації даного вид є основним і невід’ємним, оскільки створення, відтворення та передача таких документів неможливо без використання технічних засобів (пристроїв, механізмів).

Набуває подальшого розвитку та поширення запис інформації з використанням комп’ютерної техніки. Великої популярності за сучасних умов набувають дискові та голографічні документи, флеш-карти.

Майбутнє технологій запису інформації – у використанні природних та синтетичних матеріалів, у першу чергу кварцу. Різноманіття матеріалів для виготовлення документів дає змогу створювати їх для різних цілей і, відповідно, різного призначення.

Потреба в більш широкому поширенні інформації знайшла своє вираження в механізованому розмноженні  фіксованих повідомлень. Новий технологічний  прийом фіксації й розмноження письмового документа здійснювався за допомогою  друкованого верстата, а потім  й інших засобів поліграфії.

З появою в 40-х роках XV в. друкарень  почалася епоха друкарства - печатки  зі складальної форми, інструменти  для стандартної виливки літер, типографського сплаву й фарби, друкованого  преса. Пов'язаний з ім'ям німецького винахідника Іоганна Гутенберга, перехід до тиражного розмноження книг був якісним стрибком в історії книжкової справи й всієї світової культури.

Завдяки появі поліграфії – галузі техніки, спеціалізованої на множинному відтворенні тексту й зображень, виникла друкована продукція. Друкований документ виготовляється за допомогою поліграфічних або інших засобів масового розмноження документів. Добутки печатки – вироби поліграфічного виробництва, отримані друкуванням або тисненням. На друкованому документі запис інформації виробляється переважно шляхом нанесення барвистого шару на його поверхню, а також тисненням і видавлюванням знаків шрифту Брайля.

Другий різновид друкованих документів – це ті, які отримані за допомогою копіювально-множинної техніки. До процесів оперативного розмноження документів відносяться офсетне, трафаретне, гектографічне друкування. Текст на відбитках виходить шляхом переносу фарби із друкованої форми на матеріал відбитку (папір, картон).

Завдяки поліграфії з'явилися  такі види друкованої продукції, як книги, брошури, журнали, газети, плакати й  малі друковані форми - листівки, програми, квитки, листівки, етикетки, бланки, буклети  й ін.

В 1740 р. уперше був застосований механічний запис інформації для  складання перфокарт, а з 1888 р. - для  фіксації звуку на грамплатівках.

Механічний запис виробляється за допомогою зміни фізичного  стану поверхні або структури  носія. Розрізняють термопластичну - здійснювану шляхом нагрівання носія  запису; поперечну - при якій напрямок коливань різця паралельно до поверхні носія запису; глибоку – при  якій напрямок коливань різця перпендикулярно  до поверхні носія запису (грамплатівка, фонограма, перфокарта).

Потреба в оперативній  передачі інформації й надійному  її збереженні призвела до виникнення фотографії, звукозапису й т.д., а  також до використання телеграфу, фототелеграфу, факсу й т.п. Так з'явилися нові, більш досконалі форми фіксування й передачі інформації.

Відкриття фотографічного запису датується 1839 р., коли отримав популярність фотографічний процес, названий дагерротипією. Родоначальницею сучасної фотографії є Франція.

Фотографічний запис –  оптична операція, яка здійснюється за допомогою фотографічного процесу  зміни оптичної щільності носія  запису відповідно сигналам записуваної  інформації. Різновидом фотографічного запису є електронно-фотографічний  запис, здійснюваний електронним пучком [22, c. 128].

Фотозображення виходить на фотографічному шарі плівки, платівки, фотопаперу за допомогою фотографічної  зйомки й друкування з наступною  їхньою хіміко-фотографічною обробкою (фотографії, діапозитиви). У ньому розрізняють негатив і позитив. Негатив - фотографічне зображення, на якому відносний розподіл почорнінь, кількісно оцінюваних оптичною щільністю, відповідає зворотному розподілу яркостей на об'єкті зйомки. У позитиві, навпаки, потемніння відповідають розподілу яркостей або кольорів об'єкта зйомки.

В 1870 р. на практиці перевірялася можливість багаторазового зменшення  й відтворення текстів. Це послужило  поштовхом до розвитку мікрофільмування на базі фотографії.

На початку 1920-х років  одержують розвиток безсрібляні світлокопіювальні способи, наприкінці 1940-х років ставиться на індустріальну основу порошкова безсрібляна фотографія.

До фотографічних носіїв інформації відносяться: фотографії, діафільми, діапозитиви, кіно -, мікрофільми, апертурні  карти. В 1960-і роки небувалими темпами  для всіх інших видів репрографій, бурхливий розвиток одержує телефаксовий зв'язок. Поряд з рулонним мікрофільмом з'являються його різновиди: у відрізку, апертурна карта й дискета. Застосування голографії й растрової фотографії призвело до виникнення голограм.

В 1895 р. винайдений кінематограф (Франція) - на кінодокументі зміст  переданий фотографічним способом у вигляді послідовно розташованих на кіноплівці зображень.

На початку XX в. з'явився магнітний  запис. Він здійснюється під впливом  магнітного поля шляхом зміни стану  носія запису або його окремих  частин при впливі сигналів записуваної  інформації. Розрізняють запис із поздовжнім і поперечним намагнічуванням, а також термомеханічний запис.

Існує також електромагнітний й магнітооптичний запис. Першими  з'явилися фонодокументи з електричним записом звуку. Технологія їхнього виробництва була розроблена в 1927 р. Пфлеймером (Німеччина).

В 1935 р. на радіовиставці в Берліні вперше демонструвалася магнітна стрічка типів Б і С. Із середини 1940-х років починається її промислове виробництво. Перша вітчизняна магнітна стрічка (тип 1) була випущена в 1954 р. В основі магнітного звукозапису лежить необоротна зміна магнітного стану ферромагнетиків в результаті впливу зовнішнього магнітного поля, тобто явище гістерезису.

Зараз випускається велика кількість магнітних стрічок  для звукозапису (магнітні фонограми), для обчислювальної техніки (використовують цифровий імпульсний запис інформації), стрічок для відеозапису, магнітних  карт, твердих і гнучких дисків, дискет, флоппі-дисків, застосовуваних у вигляді блоку ЗУ ЕОМ, мікро -, відеодисків і т.п.

Одним з основних способів фіксування інформації є звукозапис - це запис звуку на носії. Документи, що містять звукову інформацію, зафіксовану  будь-якою системою звукозапису, називають  фонодокументами.

Перші спроби запису звуку  відносяться до 1807 р. Однак перші  фонодокументи, що відтворюють звук, створені в 1877 р. Масове виробництво платівок було ропочато наприкінці 90-х років XIX в.

Розрізняють три види фонодокументів: з механічним (електромеханічним), оптичним й електромагнітним записом звуку. Групу фонодокументів з механічним записом звуку становлять фонографічні валики, грамплатівки, (звичайні, довгограючі й стереофонічні) грам-оригінали, стрічки шоринофона .

Фонодокументом є також фонограма звукової інформації, фільму й інші аудіальні документи.

З початку XX в. почали звучати  оптична фонограма й магнітна стрічка. Фонодокументом з оптичним записом звука є тонфільм - запис звуку виступу, музичного доробку на кіноплівці оптичним способом. Найбільше поширення звукозапис на кіноплівці мав в 1930 роки. У цей час тонфільми не виготовлялися. Поширені зараз магнітні стрічки й магнітні диски.

В 70-і роки XX в. виник оптичний запис інформації сфальцьованим  пучком електромагнітного поля оптичного  або близького до нього діапазону  випромінювання, що, впливаючи на робочий  шар носія запису, змінює його стан під впливом сигналу записуваної  інформації.

Запис і зчитування інформації можуть виконуватися й за допомогою  лазерного променя (оптичний диск, диски  типу СD-RОМ, компакт-диск, голограма).

При магнітнооптичному записі одночасна дія оптичного пучка й магнітного поля на носій викликає зміну магнітного стану носія відповідно до записуваної інформації. Причому передавачем інформації носію є магнітне поле, а оптичний пучок впливає на носій запису. Магнітооптичним є також запис даних за допомогою лазерного променя й магнітного поля (магнітнооптичний диск). Місцем розміщення інформації є концентричні доріжки.

Документи, зміст яких повністю або частково виражено перфораціями, матричним магнітним записом, матричним розташуванням стилізованих знаків і т.п., пристосовані для автоматичного зчитування, прийнято називати машиночитаємими документами. Вони містять інформацію на спеціальних матричних полях, матрицях. Для читання інформації використовують спеціальні машини. Поява машинного документування не скасовує попередніх способів фіксування інформації, а лише доповнює їх.

Постійне розширення способів запису (фіксування) інформації приводить  до виникнення усе більше складних нетрадиційних видів документів, які сполучаються із традиційними документами, рукописними й друкованими.

Незалежно від засобу й способу запису, документи служать цілям відображення інформації про явища об’єктивної дійсності й розумової праці людини. Через це, як вказував К.Г. Мітяєв: «вони стають одними з найважливіших носіїв інформації»