|
|
-
Визначення і класифікація
виробничих шкідливостей
|
У трудовій діяльності на працівників
впливають різні шкідливі фактори виробничого
середовища. Тому умови праці на виробництві
значною мірою визначаються наявністю
виробничих шкідливостей (шкідливих факторів
виробничого середовища). Під виробничими
шкідливостями розуміють умови виробничого
середовища, трудового та виробничого
процесів, які за нераціональної організації
праці впливають на стан здоров’я працівників
та їх працездатність.
Шкідливі виробничі фактори за характером
впливу поділяються на фізичні, хімічні,
біологічні та психологічні (табл. 2.1).
Залежно від характеру походження виробничі
шкідливості поділяються на три групи:
шкідливості, пов’язані з трудовим процесом.
Вони зумовлені нераціональною організацією
праці (надмірним напруженням нервової
системи, напругою органів зору, слуху,
великою інтенсивністю праці тощо);
шкідливості, пов’язані з виробничим
процесом. Вони створюються за рахунок
технічних недоліків виробничого устаткування
(промислового пилу, шуму, вібрації, шкідливих
хімічних речовин, випромінювання). Майже
всі вони нормуються шляхом установлення
стандартів, санітарних норм і кількісно
оцінюються;
шкідливості, пов’язані із зовнішніми
обставинами праці і виробництва. Вони
зумовлені недоліками загальносанітарних
умов на робочому місці (нераціональним
опаленням виробничих приміщень та ін.).
Численними дослідженнями гігієністів
і фізіологів праці встановлено, що виробничі
шкідливості несприятливо впливають на
працівників, знижують їх дієздатність
та погіршують стан здоров’я.
Наслідком дії виробничих шкідливостей
можуть бути:
професійні захворювання;
посилення захворювання, яке вже має працівник
та зниження опірності його організму
відносно зовнішніх чинників, що зумовлюють
підвищення загальної захворюваності;
зниження працездатності та продуктивності
праці. |
-
Мікроклімат виробничих
приміщень, його вплив на організм працівника
і заходи щодо зниження його негативного
впливу
|
На підприємствах на самопочуття, стан
здоров’я людини впливає мікроклімат
виробничих приміщень, який визначається
дією на організм людини температури,
вологості, рухомості повітря і теплового
випромінювання. Виробничий мікроклімат,
як правило, відрізняється значною мінливістю,
нерівномірністю по горизонталі та вертикалі,
різноманітністю сполучень температури,
вологості, рухомості повітря, інтенсивності
випромінювання залежно від особливостей
технології виробництва, кліматичних
особливостей місцевості, конструкцій
споруд, організації повітрообміну із
зовнішнім середовищем.
Джерелами теплості повітря на виробництві
є:
технологічне устаткування, яке має високі
температури нагріву (плавильні, сушильні
печі, котли, паропроводи та ін.);
нагріті до високих температур деталі
й розплавлені матеріали, наприклад метал,
скло;
теплова енергія, яка виділяється рухомими
механізмами.
С. Високий температурний режим спостерігається
в мартенівських цехах у металургії, термічних
і ливарних цехах у машинобудуванні, у
фарбувальних, сушильних цехах тощо. На
деяких виробництвах люди працюють при
зниженій температурі (на складах, у суднобудівній
промисловості, елеваторах).°Тепло від усіх цих джерел викликає
значне підвищення температури повітря
у робочих приміщеннях. Наприклад, у гарячих
цехах у теплий період року температура
повітря може досягати 40.
Технологічні процеси, пов’язані з підвищеною
вологістю, мають місце на підприємствах
харчової промисловості, заводах з обробки
шкіри, у гальванічних і травильних відділеннях
у машинобудуванні тощо.
Розрізняють оптимальні, допустимі та
шкідливі мікрокліматичні умови. Оптимальні,
допустимі й шкідливі норми температури,
відносної вологості і швидкості руху
повітря для виробничих приміщень та відкритих
територій у спекотну і холодну пору року
наведені в ДСН 3.3.6 042-99 «Санітарні норми
мікроклімату виробничих приміщень».
Розглядаючи механізми впливу метеорологічних
факторів виробничого середовища (температури,
вологи, швидкості руху повітря, чинності
променевої енергії нагрітих деталей
і агрегатів) на людину, маємо на увазі,
що людський організм прагне підтримати
відносну динамічну сталість своїх функцій
за різноманітних метеорологічних умов.
Ця сталість забезпечує насамперед один
з найважливіших фізіологічних механізмів
— механізм терморегуляції. Вона спостерігається
при певному співвідношенні теплоутворення
(хімічної терморегуляції) і тепловіддачі
(фізичної терморегуляції).
Відомо, що надлишкова вологість повітря
негативно впливає на механізм терморегуляції
організму. Особливо шкідливою є вологість
повітря, яка перевищує 70—75 % за температури
30 °С і більше. За даними М. Є. Маршакова
і В. Г. Давидова (1985), верхньою межею термальної
рівноваги людини, що перебуває у стані
спокою, є температура повітря 30—31 °С
за відносної вологості 85 % або 40 °С градусів
за відносної вологості 30 %. Ці межі змінюються
при виконанні фізичної роботи.
Фізична робота в умовах підвищеної температури
призводить до прискорення серцебиття,
зниження артеріального тиску. За низької
температури може статися переохолодження
організму, що спричинить простудне захворювання.
Згідно з результатами досліджень людина
є працездатною і нормально себе почуває,
якщо температура навколишнього повітря
не виходить за межі 18—20
Висока температура послаблює організм,
викликає млявість, а низька — сковує
рухи, що при обслуговуванні машин спричиняє
підвищену небезпеку травмування. За високої
температури та вологості може статися
перегрів тіла, навіть тепловий удар. Він
може бути викликаний також інфрачервоним
випромінюванням.
Теплові апарати, що використовуються
на підприємствах, є джерелом інфрачервоного
випромінювання. Останнє негативно впливає
на функціональний стан нервової системи,
викликає зміни у серцево-судинній системі,
негативно впливає на очі, викликає кон’юнктивіт,
помутніння рогівки й таке професійне
захворювання, як катаракта.
Зниження негативного впливу мікроклімату
можна досягти за рахунок вжиття таких
заходів:
впровадження раціональних технологічних
процесів (наприклад, заміни гарячого
способу обробки металу холодним);
механізації та автоматизації виробничих
процесів;
дистанційного управління, що дозволяє
вивести людину в більшості випадках з
несприятливих умов;
захисту працівників різними видами екранів;
раціональної теплової ізоляції устаткування;
раціонального розміщення устаткування;
ефективного планування і конструкторського
рішення виробничих приміщень (гарячі
цеха розміщуються в одноповерхових приміщеннях);
раціональної вентиляції та опалювання;
раціоналізації режимів праці й відпочинку,
перерви;
спеціального питного режиму (забезпечення
білково-вітамінними напоями, хлібним
квасом, підсоленою водою). Працівники
гарячих цехів отримують газовану підсолену
воду (з вмістом від 0,2 до 0,5 % хлористого
натрію). Пиття такої води зменшує спрагу,
потовиділення, сприяє зниженню температури
тіла, покращує самопочуття і працездатність;
застосування спецодягу.
Захист від інфрачервоного випромінювання
забезпечують пристрої:
огороджувальні, герметизуючі, теплоізолюючі,
знаки безпеки, дистанційне управління. |
-
Промисловий пил,
його вплив на організм працівника і заходи
щодо боротьби з пилом.
|
Чимало виробничих процесів пов’язано
з дією промислового пилу на працівників.
Дрібні частки твердих речовин, зважуваних
у повітрі, прийнято називати пилом. Наявність
пороху в повітрі робочих приміщень зумовлена
характером та організацією технологічного
процесу, ступенем герметичності устаткування,
наявністю або відсутністю вентиляційних
установок, ефективністю їх роботи.
Пил буває органічний (рослинного чи тваринного
походження — борошно, цукор, тютюн тощо)
і неорганічний (металевий), мінеральний
(гіпс, цемент і т. д.).
Запиленість має місце на виробництві
з такими процесами, як обточка, обдирка,
поліровка, вибиття опок, заточка, шліфовка
абразивними кругами. Часом пил виникає
під час горіння, транспортування і розважування
порошкуватих речовин. Про стан запиленості
на окремих виробництвах свідчать дані
табл. 2.
Концентрацію пороху в повітрі робочої
зони визначають безпосередньо за допомогою
фотопиломіру.
Важливе значення має гігієнічна оцінка
пилу, тобто визначення її дисперсності
(розміру та кількості пилових частин
у повітрі). Багатьма дослідженнями Е.
І. Андеєвої-Галакіної, Л. К. Хоцянова, Р.
Г Лейтеса та інших доведено, що найглибше
в організм людини проникають пилові частинки,
які мають розмір менше 5 мг/м3. При цьому
встановлено, що чим менший розмір частинок
пилу, тим більша їх біологічна, фізіологічна
та хімічна активність.
Пил шкідливо впливає здебільшого на верхні
дихальні шляхи. При цьому його дія залежить
від його природи, концентрації, дисперсності,
а також розчинності. Виділяють розчинні
небезпечні види пилу (пил свинцю, миш’яка),
а також розчинені безпечні (пил цукру,
пил борошна).
Пил шкідливо впливає на легені працівників.
Під його впливом виникає таке тяжке професійне
захворювання, як силікоз (при незначних
концентраціях — через 6—10 років, а при
великих дозах — через 2—3 роки). Це захворювання
найбільше проявляється серед працівників
гірничої промисловості (бурильників,
підривників), у керамічному, гончарному
виробництві, при шліфуванні на піскових
каміннях.
Важливою властивістю окремих видів пилу,
таких як вугільний, цукровий, пил цинку,
алюмінію, борошна та деяких інших є вибуховість.
За певних умов (достатньо високої температури,
наявності електричного розряду, полум’я,
відповідній концентрації пилу у повітрі)
пил здатний вибухнути. Мінімальна концентрація
пилу, за якої може виникнути вибух, становить
для вугілля — 30 г/м3, алюмінію — 7 г/м3,
для цукру — 10 г/м3.
Заходи щодо боротьби з пилом різноманітні
і, як правило, повинні вживатись у комплексі.
Їх можна поділити за характерними ознаками
та спрямованістю: скорочення утворення
пилу, зменшення запиленості приміщень,
ліквідація пилоутворення від устаткування
та обмеження поширення пилу у приміщенні.
До заходів, завдяки яким скорочується
утворення пилу, належать: раціоналізація
технологічних процесів, мокрі способи
обдирання та шліфування виливок, зволоження
переробних матеріалів і підтримання
чистоти приміщень та устаткування. Знижує
пилоутворення і використання прогресивних
технологічних процесів та устаткування
(формування методом пресування, термомеханічні
й механічні види зварювання, електрохімічне
очищення виливок).
Заходами, які ліквідують пилоутворення
та обмежують поширення пилу у приміщенні,
є герметизація устаткування, влаштування
місцевої вентиляції.
Якщо санітарно-технічні заходи щодо зниження
пилу у робочій зоні не дають достатнього
ефекту, необхідно застосовувати індивідуальні
засоби захисту. Важливе значення у профілактиці
профзахворюваності мають медичні огляди
працівників. |
-
Шкідливі хімічні
речовини, їх вплив на працівника та заходи
щодо зниження їх несприятливого впливу
|
Хімізація народного господарства сприяла
значному розширенню виробництва та застосуванню
в промисловості різних хімічних речовин.
Значно збільшився їх асортимент: одержано
багато нових хімічних сполук, які становлять
небезпеку для оточуючого середовища
і людей.
Шкідливою речовиною є така речовина,
яка при контакті з організмом людини
у випадку порушення вимог безпеки може
викликати виробничі травми, професійні
захворювання або відхилення стану здоров’я
від норми. Шкідливі хімічні речовини
використовуються як сировина (хлор для
виготовлення хлорного вапна) чи допоміжний
матеріал (бензол, який застосовується
як розчинник). У деяких випадках вони
є побічними продуктами, що створюються
у технологічних процесах.
За фізіологічним впливом на організм
людини всі шкідливі речовини поділяються
на такі групи: подразнюючі, що вражають
шляхи дихання, очі, шкіру, слизові оболонки
(аміак, кислоти тощо); задушливі, які викликають
токсичний набряк легень (вуглекислий
газ і т. д.); наркотичні, що спричиняють
наркотичний вплив і впливають на центральну
нервову систему (ацетон тощо); сомотичні
(ртуть й ін.); канцерогенні речовини, що
впливають, на злоякісні новоутворення
— пухлини (азбест, хром тощо).
За ступенем впливу на організм людини
шкідливі речовини поділяються на чотири
класи небезпеки:
І — надзвичайно шкідливі;
ІІ — високошкідливі;
ІІІ — помірно шкідливі;
ІV — малошкідливі.
Чинними в Україні є значення гранично
допустимих концентрацій шкідливих речових
у повітрі робочої зони, що містяться в
переліку «Предельно допустимые концентрации
(ПДК) вредных веществ в воздухе рабочей
зоны» № 4617-88, доповненнях № 1—7 до нього,
а також ГДК та орієнтовані безпечні рівні
впливу, затверджені Головним державним
санітарним лікарем України після 1 січня
1997 р. (табл. 3).
Найбільш поширеними і небезпечними речовинами,
що використовуються у промисловості
і побуті, є аміак і хлор. Аміак використовується
у промислових побутових холодильниках
на м’ясокомбінатах, молокозаводах, овочевих
базах, тобто там, де є необхідність в охолодженій
продукції. При малих концентраціях він
діє на людину збуджуючи, при великих —
може призвести до інвалідності.
Найкращі методи захисту в даних випадках
— це застосування ізолюючого протигазу,
респіратора, захисного костюма типу Л-1,
гумових чобіт, рукавичок.
При виробництві або застосуванні хімічних
речовин вони, потрапляючи у робочі приміщення
чи безпосередньо на працівників, являють
небезпеку для здоров’я та нормальної
життєдіяльності організму. Шкідливі
речовини можуть проникати до організму
через органи дихання, шлунково-кишковий
тракт, шкіряні покрови і слизові оболонки.
Ступінь токсичності хімічних речовин
та характер викликаних ними патологічних
зрушень залежать від низки факторів:
хімічної структури речовини (чим вища
дисперсність, тим глибше і швидше вони
проникають у дихальні шляхи);
розчинності в організмі працівника (чим
вища розчинність, тим більша токсичність
хімічної речовини);
концентрації у повітрі (чим вища концентрація
хімічних речовин, тим швидше настає отруєння);
тривалості дії хімічних речовин.
Дія хімічних речовин може бути місцевою
та загальною. Місцева дія зумовлюється
опосередковано впливом дратівних речовин
на тканини організму. Наприклад, мінеральні
кислоти (соляна, азотна) та луги подразнюють
шкіру. Загальна дія виявляється після
потрапляння хімічних речовин у кров,
причому деякі речовини діють на окремі
органи, інші — викликають загальне отруєння
організму.
Захист працівників від несприятливого
впливу хімічних речовин здійснюється
за допомогою таких заходів:
удосконалення і розробки нових технологічних
процесів, які виключають використання
шкідливих хімічних речовин;
застосування безперервних технологічних
процесів, автоматичного контролю за технологічним
процесом;
заміни шкідливих речовин менш шкідливими
(заміни метилового спирту бутиловим,
жовтого фосфору — червоним при виробництві
сірників, заборони використання ртуті
при виробництві капелюхів тощо);
установлення концентрації хімічних речовин
у сумішах (бензол як розчинник у лаках
має становити 10 % рідкої частини лаку,
кількість миш’яку в кислотах для травлення
металу не повинна перевищувати 0,2 %);
комплексної механізації та автоматизації
процесів, що супроводжуються шкідливими
виділеннями;
дистанційного управління технологічними
процесами;
раціонального планування цехів і обладнання
(ізоляції шкідливих речовин);
удосконалення конструкції обладнання
(герметизації тощо);
влаштування місцевої вентиляції для
відсмоктування шкідливих речовин безпосередньо
від місця їх утворення;
використання індивідуальних засобів
(спецодягу, окулярів, шоломів, масок, протигазів
та респіраторів, антисептичних паст і
т. д.);
контролю за станом повітряного середовища
на робочих місцях;
токсикологічної експертизи і гігієнічної
стандартизації всіх хімічних речовин. |
-
Шум, його вплив на
організм працівника та заходи щодо зниження
шуму
|
Одним з найшкідливіших факторів, притаманних
нашій цивілізації, є шум. Виробничий шум
— це хаотична сукупність різних за силою
і частотою звуків, що виникають у повітряному
середовищі і безпосередньо впливають
на працездатність.
Джерелами шуму є: всі види транспорту,
насоси, промислові об’єкти, пневматичні
та електричні інструменти, верстати,
будівельна техніка тощо. З шумом пов’язані
деякі технологічні процеси — клепання,
карбування, обрубка, вибивка лиття, штамповка,
робота на ткацьких верстатах, випробування
авіадвигунів тощо.
В останні роки шум став одним з небезпечних
факторів зовнішнього середовища на виробництві.
Це пов’язано з підвищенням потужності
та продуктивності машин, їх повсюдним
застосуванням на всіх ділянках і сферах
виробництва.
Вимірювання шуму на робочих місцях здійснюється
шумовимірювачами та аналізаторами спектра
шуму. Рівень шуму на робочих місцях потрібно
контролювати не менше одного разу на
рік. В умовах виробництва, як правило,
мають місце шуми різної інтенсивності
і спектри, які виникають унаслідок дії
різноманітних механізмів, агрегатів
та інших пристроїв.
Класи умов праці залежно від рівня шуму
поділяються на допустимі, які відповідають
ГДР згідно з Державними санітарними нормами
ДСН 3.3.6 037-99, шкідливі та небезпечні.
Шум несприятливо впливає на людину. У
робітників, які мають справу з гуркотливими
машинами та механізмами, виникають стійкі
порушення слуху, що нерідко призводить
до професійних захворювань (глухуватості
і глухоти). Найбільша втрата слуху спостерігається
протягом перших десяти років роботи,
і з плином часу ця небезпека зростає.
Проте тривалий шум впливає не лише на
слух. Він робить людину нервовою, погіршує
її самопочуття, знижує працездатність
та швидкість руху, сповільнює розумовий
процес. Усе це може спричинити аварію
на виробництві.
Шум впливає на систему травлення і кровообігу,
серцево-судинну систему. У разі постійного
шумового фону до 70 дБ виникає порушення
ендокринної та нервової систем, до 90 дБ
— порушує слух, до 120 дБ — призводить
до фізичного болю, який може бути нестерпним.
Шум не лише погіршує самопочуття людини,
а й знижує продуктивність праці на 10—15
%. У зв’язку з цим боротьба з ним має не
лише санітарно-гігієнічне, а й велике
техніко-економічне значення.
Рекомендовані такі діапазони шуму для
приміщень різних призначень: для сну
та відпочинку — 30—40 дБ, для розумової
праці — 45—55, для робітників цехів, гаражів,
магазинів — 56—70, у службових приміщеннях
касового вузла банку — 60, виробничих
приміщеннях касового вузла — 75 дБ.
Найефективніший засіб боротьби із шумом
— зниження його в джерелі створення.
У першу чергу необхідно замінювати устаткування
ударної дії на устаткування безударної
дії. Так, ефективними є заміна клепання
клепальними молотками на гідравлічне
клепання чи зварювання, застосування
прокладок великим внутрішнім тертям
(гуми), поглинаючих коливальну енергію.
Зниження шуму можна досягти шляхом заміни
металу іншими матеріалами — пресованим
текстолітом, капроном та різними пластмасами.
Боротьба із шумом тертя в джерелі його
створення здійснюється головним чином
за допомогою змащувальних матеріалів
(наприклад, машинного масла при різанні
та шліфуванні металу). Своєчасне змазування
не тільки забезпечує безшумну роботу
устаткування, а й зменшує зношення деталей,
підвищує їх довговічність.
Важливе профілактичне значення мають
організаційно-технічні заходи, такі як
своєчасний ремонт, догляд та відповідне
зберігання ручного механізованого інструмента.
В тих випадках, коли зниження шуму в джерелі
його створення не досягло потрібних результатів,
слід застосовувати засоби зменшення
шуму на шляху його поширення. Для цього
рекомендується використовувати місцеву
та загальну звукоізоляцію, шумовловлюючі
екрани, поглинаючі фільтри, глушителі
шуму. Загальна звукоізоляція досягається
створенням загорож (стін, стель) із звукопоглинаючих
матеріалів (цеглини, бетону, залізобетону).
Місцева звукоізоляція здійснюється у
вигляді боксів, де розміщують окремий
агрегат чи технологічну лінію.
Застосовуються також різні конструкції
звукоізолюючих кабін з цегли, бетону
та інших будівельних матеріалів, завдяки
яким можна забезпечити практично будь-яке
необхідне зниження шуму.
Важливу роль у боротьбі з шумом відіграють
архітектурно-будівельні і планувальні
рішення при проектуванні та будівництві
промислових споруд. Шумні цехи підприємств
повинні бути сконцентровані в одному—двох
місцях. Їх необхідно оточувати зеленою
зоною для послаблення шуму. За зеленою
зоною слід розташовувати цехи середньої
шумності, за ними — безшумні цехи й адміністративні
приміщення. Приміщення з джерелом шуму
залежно від його інтенсивності слід розташовувати
на відстані 100, 200 та 1000 м від безшумних
приміщень.
Захист від високочастотного шуму забезпечують
засоби індивідуального захисту (навушники,
заглушки для вух та ін.). Працівники, які
направляються у цехи з високим шумом,
повинні обов’язково проходити медичні
огляди, а під час праці для профілактики
профзахворювань — профілактичні медичні
огляди не менш одного разу на рік. Такі
огляди допомагають своєчасно виявити
зміни у стані здоров’я і запобігти профзахворюванню. |
-
Вібрація, її вплив
на працівника та методи захисту
|
Деякі виробничі процеси пов’язані з
вібрацією. Вібрація — це тремтіння всього
тіла або окремих його частин унаслідок
виконання певних робіт.
Джерелом вібрації є механічні, пневматичні
й електричні інструменти ударної або
обертальної дії, обладнання, встановлене
без достатньої амортизації та віброізоляції,
а також транспортні і сільськогосподарські
машини. За характером впливу на організм
розрізняють загальну та локальну вібрацію.
Загальна вібрація викликає тремтіння
всього тіла людини, локальна — залучає
до коливання лише окремі частини тіла
(руки, передпліччя, ноги).
Вібрація завдає великої шкоди здоров’ю
людини — від перевтоми організму та незначних
змін функцій організму до струсу мозку,
розриву тканин, порушення серцевої діяльності
і нервової системи, деформації м’язів
та кісток, порушення чутливості шкіри
і кровообігу тощо. Вібрації частотою
понад 200 Гц перевантажують нервову систему
людини, потребують підвищеного психічного
напруження.
Систематичний вплив на людину довготривалої
та інтенсивної дії вібрації може стати
причиною вібраційної хвороби. Локальні
вібрації викликають деформацію та зменшення
рухомості суглобів. Класи умов праці
залежно від рівня вібрації поділяються
на допустимі, які відповідають ГДР —
ДСН 3.3.6.037-99, шкідливі та небезпечні.
Вживаються колективні та індивідуальні
заходи щодо боротьби з вібрацією. Найпоширенішим
інженерним методом захисту від вібрації
є віброгасіння. Вібруючі машини з динамічним
навантаженням (вентилятори, насоси, агрегати)
встановлюють на окремі фундаменти. Джерела
коливань ізолюють від опорних поверхонь
гумовими, пружинними або комбінованими
віброізоляторами.
Для зниження вібрацій, що передаються
на несучу конструкцію, застосовуються
пружинні або гумові віброізолятори. Віброізоляція
зменшує рівні вібрації, що передаються
від джерела на тіло працюючого. Вібропоглинання
може бути здійснено: використанням конструктивних
матеріалів з великим внутрішнім тертям;
нанесенням на поверхню виробу шару пружнов’язких
матеріалів, що мають потужне внутрішнє
тертя.
Вібропоглинання здійснюється покриттям
машин в’язкими матеріалами (мастикою),
використанням масляних ванн для зубчастих
зчеплень. Дистанційне керування дозволяє
виключати постійне знаходження людини
в зоні шкідливих вібрацій.
До засобів індивідуального захисту від
вібрації відносяться: спеціальне віброзахистне
взуття, рукавиці з м’якими надолонниками. |
-
Випромінювання,
його вплив на людину та засоби захисту
|
Джерела випромінювання мають місце в
різних галузях виробництва: промисловості,
сільському господарстві, медицині, атомній
енергетиці. Ризик випромінювання виникає
також при роботі на рентгенівських установках,
з радіоактивними ізотопами, при дефектоскопії
металів, контролі якості зварних з’єднань,
під час роботи на комп’ютерах тощо.
Випромінювання поділяється на: іонізуюче,
ультрафіолетове, електромагнітне, лазерне.
Іонізуючим є будь-який вид випромінювання,
взаємодія якого із середовищем спричиняє
виникнення електричних зарядів різних
знаків. Проникаючи до організму людини
та проходячи через біологічну тканину,
воно призводить до загибелі клітин, порушує
функції центральної нервової системи,
що, у свою чергу, викликає порушення функції
заліз внутрішньої секреції, зміни судинної
проникності. Внаслідок цих змін порушується
нормальний перебіг біохімічних процесів
та обмін речовин, що призводить до променевої
хвороби.
Діючи на шкіру, іонізуюче випромінювання
викликає опіки або сухість, випадіння
волосся, під час дії на очі — катаракту.
Захист від іонізуючих випромінювань
забезпечується такими засобами та методами:
ізоляцією або захищенням джерел випромінювання
за допомогою спеціальних камер, огорож,
екранів;
обмеженням часу перебування персоналу
в радіаційно небезпечній зоні;
відділенням робочого місця від джерел
випромінювання;
використанням дистанційного керування;
застосуванням приладів сигналізації
і контролю;
використанням засобів індивідуального
захисту.
У виробничих умовах має місце й ультрафіолетове
випромінювання, джерелами якого є електродугове
зварювання, плазматичне обладнання, газорозрядні
лампи тощо. Дія його полягає в порушенні
поділу та загибелі клітин. Великі дози
випромінювання можуть призвести до уражень
шкіри та органів зору.
Виділяють наступні засоби захисту від
ультрафіолетового випромінювання:
екранування джерел випромінювання;
загородження робочих місць щитами, ширмами,
спеціальними кабінами;
застосування індивідуальних засобів
захисту (спецодягу, спецвзуття).
Електромагнітне випромінювання — це
процес утворення вільного електромагнітного
поля, що випромінює заряджені частинки,
які прискорено рухаються. Його головними
джерелами є телевізійні передачі та радіолокаційні
станції, пристрої сотового й інших видів
радіозв’язку, високовольтні мережі електропередач,
комп’ютерна техніка тощо.
Ступінь біологічного впливу електромагнітних
полів на організм людини залежить від
частоти коливань, напруженості та інтенсивності
поля, тривалості його впливу.
Підвищений рівень електромагнітних випромінювань
шкодить здоров’ю людини. Від цього страждає
передусім нервова і серцево-судинна системи,
виникають головний біль і перевтома,
знижується точність робочих рухів, порушується
сон. Електромагнітне випромінювання
викликає зміни тиску крові, гіпотонію
або гіпертонію.
Захист від електромагнітного випромінювання
здійснюється за такими напрямами:
завдяки дистанційному контролю і керуванню
в екранованому приміщенні. Захистні властивості
екранів базуються на ефекті послаблення
напруженості електричного поля в просторі
поблизу заземленого металевого предмета.
Екрани виготовляються у вигляді металевої
сітки, розміщеної між екранним простором
та джерелом електричного поля;
організаційними заходами (проведенням
медичних оглядів та ін.)
застосуванням засобів індивідуального
захисту (окулярів, шоломів).
Екранувальні костюми виготовляються
зі спеціальної механізованої струмопровідної
тканини у вигляді комбінезона, куртки
зі штанами. Впровадження електронної
техніки набуває все більших розмірів
на промислових підприємствах.
Здійснюється швидке переналагодження
устаткування на новий вид продукції,
яка стає конкурентоспроможною, що без
сумніву є важливим фактором успішної
діяльності великих і малих підприємств.
Водночас при зменшенні коштів на охорону
праці та скороченні служб охорони праці
далеко не завжди приділяється належна
увага навчанню персоналу безпечних прийомів
роботи на комп’ютерно-дисплейній техніці.
Дослідження свідчать, що при роботі за
комп’ютером мають місце небезпечні й
шкідливі чинники, які поділяються на
фізичні та психофізіологічні, пов’язані
з великим обсягом оброблюваної інформації.
До фізичних чинників належать:
підвищене значення напруги електричного
поля;
збільшений рівень електромагнітного
випромінювання;
підвищений рівень статичної електрики;
зростаючий рівень іонізації повітря.
До психофізіологічних чинників належать:
статичні та динамічні перевантаження;
розумове перенапруження;
перенапруження зору при роботі з екранами
пристроїв.
За даними Міжнародної організації праці
(МОП) в операторів, які обслуговують дисплейну
техніку, погіршується зір, з’являються
м’язові болі, реєструються гінекологічні
захворювання, психічні та нервові розлади,
захворювання серцево-судинної системи,
новоутворення. Наслідки залежать від
кількох факторів: тривалості роботи з
дисплеєм тощо.
Професійний ризик операторів, які обслуговують
комп’ютери, пов’язаний також з можливим
опроміненням. Катодне, ультрафіолетове,
інфрачервоне, а також радіочастотне випромінювання
екрана також можуть становити певну небезпеку.
Однак з приводу її серйозності думки
спеціалістів розходяться.
В Україні розроблені й діють нормативні
документи, що регламентують роботи з
візуальними дисплейними терміналами
(ДНАОП 0,00-1,31-99) і затверджені наказом Держнаглядохоронпраці
від 10.02.1999 р. № 2 за умови додержання Державних
санітарних правил і норм роботи із візуальними
дисплейними терміналами електронно-обчислювальних
машин 3.3.2.007-98. Одним з найбільш ефективних
напрямів вирішення зазначених питань
є широке і швидке поширення атестації
та раціоналізації робочих місць, пов’язаних
із візуальними дисплейними терміналами
й електронно-обчислювальною технікою.
При цьому необхідно звернути увагу на
такі вимоги:
обмеження часу постійного перебування
службовців і робітників біля пульту дисплея
(не більше чотирьох годин на зміну);
обмеження контролю за обсягом оброблюваної
оператором інформації;
видачу дозволів на довільні перерви в
роботі;
створення умов для участі працівників
в інших видах діяльності;
впровадження бригадного методу організації
праці;
підвищення значення розумової діяльності
в роботі операторів завдяки раціональному
розподілу робочого часу.
Лазерне випромінювання має місце у техніці,
медицині, де використовуються лазери.
Найістотніше лазерне випромінювання
впливає на очі (ушкоджує сітчатку очей).
Серед засобів захисту виділяють:
застосування телевізійних систем спостереження
за технологічним процесом, захисних екранів;
системи блокування та сигналізації;
загородження лазерно-небезпечної зони;
індивідуальні засоби захисту. |