Фізична культура стародавнього світу

Реферат

з дисципліни: Історія фізичної культури і спорту

тема: Фізична культура стародавнього світу

2009

План

1. Фізична культура Стародавнього Сходу

2. Фізична культура Античної Греції

3. Давньогрецька агонистики

4. Фізична культура Стародавнього Риму

1. Фізична культура Стародавнього Сходу

Месопотамія. Перші відомі сліди фізичної культури серед країн стародавнього Сходу були виявлені в Месопотамії (південна частина сучасного Іраку, Ірану, Сирії), яку по праву вважають колискою людської культури і цивілізації. У цьому регіоні проживали самі дивні народи старовини - шумери. Вони першими почали вирощувати злаки, розводити худобу, обробляти метали. Їм належать найдавніші на землі міста-держави, де вперше на державну службу були поставлені мистецтво, писемність, фізична культура. "Історія почалася з Шумерії!" - Стверджував відомий в світі американський вчений Семюел Крамер. На жаль, збереглися лише розрізнені відомості про фізичну культуру державних утворень на території Месопотамії починаючи з IV тис. до н.е. Вони надають істографам інформацію про те, що в період становлення держав, фізичною культурою займалися не тільки привілейовані групи людей, а й вільне населення. Заняття фізичними вправами носили демонстративний змагальний характер і танцювальну ритуальність, при виконанні яких були потрібні дуже високі фізичні дані учасників, так як використовувалися численні акробатичні елементи.

Вирішальну роль у революціонізації фізичної культури Месопотамії, а потім і всього стародавнього світу зіграло винахід легкого і швидкого бойової колісниці в II тис. до н.е. Масове використання коней призвело до перетворення фізичної культури. З'явилася "Книга тренінгу" мітанійці Кіккулі, яка є найдавнішим методичним посібником з дресирування тварин. Археологічні знахідки підтверджують виникнення у цей період в Месопотамії вправ ігрового характеру - гра в м'яч з битою, кінне поло. Бронзова статуя, виготовлена ​​приблизно в 2800 р. . до н.е. свідчить про розвиток у шумерів боротьби на поясах, в основі якої лежали бойові прийоми і полон противника. Ритуальні змагання шумерів, що проводяться в новорічні свята на честь бога Мардука, більш ніж на 1000 років передбачили олімпіади античних греків. Про розвиток фізичної культури Вавилона свідчать висічені на камені тексти Законів Хаммураппи, що датуються 1800-1750 рр.. до н.е., що включають обов'язкові вміння загону тварин, стрільби з лука, кулачного бою й змагань на колісницях. У стародавніх ассірійців була організована система навчання фехтування на мечах і метання списа. Знайдені археологами барільефи з зображенням пливуть воїнів, руху яких нагадують стиль "кроль" ( 1200 р . до н.е.), свідчать про наявність умінь пересування у воді народів Стародавньої Месопотамії. Інтерес представляє фізичне виховання персів, які навчали своїх дітей з 7 до 16 років у "виховних будинках", які діяли при дворах сатрапів. У виховання входило навчання верховій їзді, метання списа, стрільбі з лука і правдивості. Пізніше з цих закладів утворилися "вдома розвитку сили", які довгий час залишалися центрами фізичної культури Персії. При фізичній підготовці перських юнаків широко застосовувалися обов'язкові мисливські випробування на сміливість, змагання з кінного поло, гра "шатрани шахових".

Давня Індія. У фізичній культурі Стародавньої Індії в період з III тисячоліття по II тисячоліття до н.е., марно шукати класичні ознаки розвитку вище згаданих держав. Форми рабовласництва носили тут патріархальний характер, що відбивалося на всі сфери діяльності населення.

Фізична культура Стародавньої Індії мала у своєму розпорядженні цінними традиціями у сфері ритуальної оздоровчої гімнастики, танцю і самооборони без зброї. А також методикою зняття болю за допомогою точкового масажу і розтирань. Стародавній Індії належить створення системи йоги, заснованої на спостереженнях за психічними змінами в організмі під час медитацій і танців шаманів. Це підтверджує знайдена кам'яна пластина в Пендшабе (у III тис. до н.е.), на якій зображена фігура людини, що сидить в позі "лотос" (падсамана). Крім цього, у Стародавній Індії на високому культурному рівні проводилися кінні змагання, єдиноборства з нанесенням ударів рукою і ногою по чутливим до болю частинам тіла. Була розроблена методика ритуалу виразних рухів. Існували інститути танцівниць (девадасі). У Стародавній Індії були відкриті медичні університети в Наланде і Такасіма II століття до н.е. Правила, норми гігієни і зміцнення здоров'я, встановлені йогою, були обов'язковими для всіх представників вищих верств Стародавньої Індії.

Ті, що прийшли з півночі кочові племена індо-арійців (1200 - 600 рр. до н. Е.) остаточно закабалити корінних жителів Індії і сформували громадську модель з кастовою градацією. Привілейовані касти - брахмани (священнослужителі), кшатрії (військове дворянство) і Вайт (почесні ремісники, скотарі). Сільське населення і неарійців об'єднувалися в касти шудрів. Знедолені верстви населення, раби, що займаються "брудною" роботою, не могли належати до жодної з каст і були паріями (тобто недоторканними). Все це в сукупності призвело до того що, хоча жодна соціальна група не відлучалася від прилучення до фізичної культури, тим не менш кастова приналежність диктувала, кому і чим можна займатися. Для неарійських каст, наприклад, вважалися "недоторканними" йога, верхова їзда і всі вправи зі зброєю, що забезпечують бойову підготовку. У той же час кшатрії (вища каста) шанували абсолютно неприйнятним для себе займатися танцювальними вправами, вправами з опудалами, кубиками, обручами, які були поширені серед шудрів. Слід зазначити, що представники вищих каст у Стародавній Індії та їх челядь отримували фізичну підготовку високого рівня, тому що згідно із законами Ману (I століття до н.е.), вони були зобов'язані успішно боротися з переважаючим за силою противником, володіти прийомами керування бойових колісниць і верховою їздою, відмінно стріляти з лука і досконало володіти мечем і щитом, майстерно керувати слонами і пересуватися на човнах з водних просторах. Від їхнього вміння залежала сила і процвітання давньоіндійських міст і громад. Велику увагу у вищих каста Стародавньої Індії приділялася ігор на дошках, тобто ігор попередниць сучасних шахів, які вимагали розумових скупчень і роздумів. Проведена у V ст. до н.е. буддистська релігійна реформа зробила окремі елементи йоги доступними і для нижчих каст. Канони йоги придбали релігійне обрамлення. Роль йоги для неарійських каст не служила поліпшення здоров'я народу, а формувала позиції втечі з убогості у щасливе ніщо (нірвану). Класичні проповіді Будди стверджували малоцінність індивідуального життя, звеличували безвольність і відсутність бажань. Джайнізм, який визнає безсмертя душі, розцінював умертвіння плоті як релігійний подвиг. Під впливом цього в індійській фізичної культури виникла нова деформація - система аскетичної практики. Умови аскетизму були дуже суворі - сон на голій землі, вистоювання цілий день на кінчиках пальців ніг, нескінченні нахили, стрибки через вогонь, ходіння під проливним дощем, крутіння на одному місці і т.п. Ця система фізичних вправ, приправлена ​​психологічними випробуваннями стала поступово витісняти колишню систему фізичної культури Стародавньої Індії. Однак, у сільських кастах у формі таємних обрядів продовжували жити вправи, пов'язані з самообороною без зброї, біг, стрибки у висоту, ритуальні танці та обмивання.

Стародавній Китай. Прикладом високого розвитку фізичної культури Стародавнього Китаю була книга "кунфу", написана орієнтовно в 2698 р . до н.е., яка систематизувала розповсюджені серед народу вправи лікувальної гімнастики, болезаспокійливого масажу, ритуальних і бойових танців. На підставі останніх склалася складна система вправ пантоміми для підготовки китайських воїнів.

Класова структура Стародавнього Китаю, що зберігатиме позитивні первіснообщинні риси, крім привілеїв, одержуваних у спадок, давала можливість досягти успіху за рахунок фізичних і розумових здібностей. Для того щоб, наприклад, потрапити в стан мандаринів (чиновників) потрібно було здати іспити на фізичні здібності і спеціальні знання.

Велике значення на розвиток фізичної культури Стародавнього Китаю надали природно-філософські погляди і медичні знання, отримані на основі експериментів. За допомогою методів лікування, заснованих на русі, була відкрита можливість впливу на функціональні системи організму.

Під час панування першої династії Шан нарівні з лікувально-терапевтичними рухами культивувалася військова підготовка, що включає змагання на колісницях, стрільбу з лука, рукопашний бій без зброї, метання списа.

Свого розквіту стародавня китайська фізична культура досягла під час панування династії Чжоу (XI-III ст. До н.е.), коли були відкриті школи, в яких обов'язковим предметом було навчання гімнастичним вправам, навчання дихальним вправам, масажу і розтирання. Виховання в Древньому Китаї в VI-V ст. будувалося на філософської теорії "дао-де". Її основоположник Лао-цзи вважав людину зменшеною копією всесвіту. Щоб бути здоровим, згідно даодістскім принципам, людині слід зберігати і забезпечувати гармонію "цзинь" і "цзянь". Це можливо за допомогою фізичних і дихальних вправ. Зберігаючи внутрішню гармонію, людина стає здоровим і, значить, досконалим і доброчесним.

Крім згаданої системи, пов'язаної з внутрішнім досконалістю, в Стародавньому Китаї склалася система ідеалів в галузі фізичної культури, звана "Мей". Вона формувала зовнішня досконалість і була спрямована на благо суспільства, виховання моралі і почуття смаку, волі і характеру. Наприклад, якщо борець грубив судді, його удостоювали високого ступеня презирства.

Серед бідного народу Стародавнього Китаю, за винятком рабів, була поширена гра "Чжу-ке" - попередниця сучасного футболу. Вона проводилася за суворими правилами, де вказувалися 10 порушень та розрізнялося 70 різних видів ударів по м'ячу. Крім "Чжу-ке" просте населення проводило змагання з кулачного бою, підняття важких речей, перетягування каната, танцям і змагань на воді.

У період диктаторського правління династій Цинь і Хань (III-I ст. До н.е.) в Стародавньому Китаї почався перехід до феодалізму. Імператор (Великий жовтий) провів докорінну військову реформу. Фізична культура стала витіснятися бойовими мистецтвами. Були відкриті військові школи з обов'язковим навчанням верховій їзді, стрільбі з лука зі танцював коня, рукопашним прийомам у ближньому бою, накидання арканів для упіймання противника. Були знищені і місця проведення представницьких турнірів, переслідувалися змагання у фізичній силі, організовувані серед нижчих шарів. На противагу цьому, буддійські ченці і даосистском таємний союз, організували народний рух "жовтих тюрбанів", заохочував фізичні вправи, пов'язані з самообороною простих людей.

2. Фізична культура Античної Греції

У кінці II тис. до н.е. на захід від держав Близького Сходу з деспотичними режимами, які проповідують сталість, покірність, послужливість, почала розвиватися фізична культура рабовласницького суспільства, зовсім відмінної від зазначених держав. У Античній Греції суспільним ідеалом стали незалежність, свобода, прагнення до вищих досягнень в усіх сферах життя. Такий спосіб життя привів до суспільного визнання ролі фізичної культури.

Класична Еллада в суспільно-економічному відношенні не була найбільш розвиненим рабовласницьким освітою (у порівнянні з Давнім Китаєм і Стародавнім Римом). Незважаючи на це, фізична культура грецьких полісів у VI-V ст. до н.е. досягла такого рівня, якому можуть позаздрити сучасні цивілізації - багатогранне початкова фізична навчання, агонистики, система регулярних публічних змагань, мережа стадіонів і спеціальних навчальних закладів. Розквіт системи фізичного виховання Древньої Греції знайшов найбільш яскраве вираження у фізичній культурі Спарти і Афін.

Спарта. У VI ст. до н.е. в Лаконії близько 9 тис. спартанців правили 30 тисячами напіввільних громадян і майже двомастами тисячами рабів. За таких пропорціях правлячий клас Спарти міг утримувати владу, лише організувавши життя держави за зразком військового табору. Тому головною метою фізичного виховання стала підготовка підростаючого покоління, здатного перемогти в будь-яких умовах, відважного і сліпо підкоряється старшим. Для досягнення цієї мети в Спарті була розроблена своєрідна система фізичного виховання. Ця своєрідність, на думку великого Платона, полягала в привчанні малолітніх до дорослого способу життя. Тобто дітей з 7 років забирали у батьків і, розбивши на групи, передавали у розпорядження державних вихователів. Вихователі несли відповідальність за доручених дітей і були найбільш заслуженими вільними громадянами Спарти. З кожним роком дитина все більше звикав до душевних і фізичним випробуванням. Його навчали основам гімнастики і орхерістікі (мистецтво рухатися і вправи на спритність), яким надавався більш жорсткий характер. У ході фізичних занять діти не повинні були виключати ударів ногами, укусів і дряпання нігтями. Щоб переконатися, що хлопчики ростуть "молодця", в їхньому середовищі навмисно провокувалися розбрати і бійки. Кожен рік навчання завершувався змаганнями, пов'язаними з різними культами. Наприклад, змагання перед могилами героїв для виховання почуття відповідальності перед пам'яттю предків. З 12 до 14 років режим фізичного виховання спартіат будувався так, щоб привчити їх до невибагливості і максимальної витривалості. Вибирався старший загону - Ірен, який повністю розпоряджався однолітками. Юні спартіати зобов'язані були здобувати собі їжу крадіжкою, тому що на думку вихователів (геронтів), розвивалася спритність, сміливість. Одяг, навіть взимку, зводилася до мінімуму - для гарту. За найменшу провину слід було жорстке покарання - так виховувалося терпіння. Одним з найсерйозніших випробувань було свято Артеміди. У 14 років на вівтарі, у присутності батьків і жителів Спарти, підлітків сікли різками. Хто витримував це випробування з мовчазним мужністю, отримував нагороду. Траплялося, що підлітки без єдиного стогону вмирали. На їх честь споруджувалися статуя. Минулі випробування вважалися присвяченими. Навряд чи наші сучасники схвалять подібну «педагогіку». Але спартанці були твердо впевнені, що тільки так можна виховати справжніх чоловіків і воїнів. Минулі випробування з 15 років допускалися до нічних походів (крипта). Це був випробувальний рік, по закінченню якого підлітки ставали ейренамі. В основу фізичного навчання ейренов входило володіння технікою зброї та стройові вправи, п'ятиборство, кулачний бій, "спартанська гімнастика", танці з списом. Ейрени допускалися до підготовки загонів молодших спартанців. З 20-річного віку юнаки піддавалися жорстких випробувань і переводилися в групу ефебів. Таке систематичне навчання тривало 30 років. Дівчат Спарти навчали подібно юнакам до досягнення 20 років, тому що за відсутності чоловіків вони забезпечували порядок в державі. Дівчатка Спарти допускалися до публічних змагань і занять.

Афіни. Фізичне виховання афінської молоді суттєво відрізнялося від навчання в Спарті. В Афінах фізична підготовка обов'язково включала розумовий і естетична освіта, за принципом філософії «золотої середини», тобто все в людині має бути в міру. Починалося навчання з 7-річного віку до 16 років в окремих навчальних закладах - палестрах (палє - майданчик для боротьби). Платон у своїй праці "Протагоре" писав про цілі фізичного виховання афінян наступне: "... Направляють їх у вчителю фізичних вправ, щоб тіло їх було навчено, слухалася їх благородної душі і щоб з-за тілесної слабкості їм не довелося на війні або в іншому випадку брати на себе роль боягуза ". У рамках системи вправ палестри входили комплексні випробування та пентатлон (біг 192 - 196 м , Стрибки у довжину з альтер, метання диска і списа, боротьба). У школі навчали бігу зі зброєю, верховій їзді, стрільбі з лука, плавання та веслування. На відміну від консервативно-землеробської Спарти, в Афінах дітей не відлучали від сім'ї. На заняття в палестри їх супроводжували "дядьки" або раби. Крім цього афіняни відвідували граматичну та музичну школи. З 16 років виховання тривало в громадських гімнасіях (від гюмнос - оголений). У цих типах навчальних закладів збільшується фізичне навантаження (дорослий пентатлон) і додавалися елементи суспільного виховання - бесіди, відвідування театрів, судів, народних зборів, музичних, поетичних і фізичних змагань. Включалися елементи військової підготовки. З 18 років юнак приймався в загін ефебів і ставав вільним громадянином, приймав присягу на вірність державі і в урочистій обстановці отримував екіпіровку воїна. У загонах ефебів навчання тривало 2 роки і проходило, в основному, в таборах і віддалених гарнізонах. Вони вели життя регулярних солдатів, освоювали техніку і тактику бою, несли службу з охорони кордонів держави.

3. Давньогрецька агонистики

Вагоме місце у розвитку фізичної культури Стародавньої Греції, і згодом в сучасній спортивного життя, зіграли давньогрецькі агони (ігри). Агонистики - це розроблена система демонстрації фізичних можливостей через публічні змагання за строго встановленими правилами. Корінь агонів лежить в ритуальних обрядах посвячення. З появою еллінської системи фізичного виховання, починаючи з IX ст. до н.е., агонистики відродилася у новій якості. Причиною послужили постійна міжусобиця і розбрат Давньогрецьких держав. Щоб запобігти їх, цар Еліди Іфіт і Лікург із Спарти підписали договір "Про обов'язкове збереженні божественного світу під час ігор". Проте надавати давньогрецьким агонах тільки політичне забарвлення було б несправедливо, тому що вони ще мали і глибокі культові, культурні і моральні витоки. На переконання античних греків, чим прекрасніше тіло людини, тим краще він сам. Це переконання будувалося на ідеалі калогатіі (сума досконалості тіла і духу) і визначало спосіб життя вільного громадянина Еллади за принципом "золотої середини". Прагнення до досконалості та естетиці знайшло своє відображення у назві учасників давньогрецьких агонів - "aisthetikos", що означало естетичний, чуттєвий, тобто красивий. У ролі атлетів вважали почесним виступати історики, філософи, оратори, драматурги. Яскравим прикладом може служити переможець у боротьбі Аристокл (Платон). Місцем проведення перших агонів була обрана Олімпія. Офіційною датою перших Олімпійських ігор Древньої Греції вважається 776 г . до н.е. Однак, згідно із записами істориків Арістодама і Полібія, це сталося на 108 років раніше, тобто в 884 г . до н.е. Популярність агонистики була настільки велика, що слідом за олімпійськими стали проводитися Істмійські ( 586 г . до н.е.), піорійскіе ( 582 г . до н.е.), Немейські ( 473 г . до н.е.), Панафінейські ( 565 г . до н.е.). Таким чином, Олімпійські ігри були не єдиним святом у змаганнях атлетів. У 4-річний інтервал між Олімпійськими іграми влаштовувалися ігри та для жінок на честь богині Гери. Ці жіночі аргону носили назву Гереі або Героїди.