Методологія теорії фізичної культури як наукової дисципліни

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

імені Т.Г. ШЕВЧЕНКА

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Методологія теорії фізичної культури як наукової дисципліни»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                      Виконала: студентка 55-ї гр.

                                                                              факультету фiзичного виховання

                                            Воробей А.В.

 

 

 

 

 

 

 

                                               

Чернiгiв 2013

 

 

Зміст

1. Сутність поняття методології як наукової дисципліни
2. Основи теорії фізичної культури та спорту
3. Блок схема
4. Дидактичне забезпечення
5. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Методологія - це: 
1) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці; 
2) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності. 
Методологія науки (rp.methodos - спосіб, метод і logos - наука, знання) - це система методологічних і методичних принципів і прийомів, операцій і форм побудови наукового знання. Філософський рівень методології функціонує у вигляді загальної системи принципів діалектики. Вона формує світоглядну концепцію світової науки, тобто основні вихідні теоретичні положення, які затвердилися в науці і які рівною мірою треба знати: і філософію, і правознавство, і філологію. У кожній галузі науки є, крім загальних, ще й свої специфічні теоретичні вихідні положення, які становлять її теоретичний фундамент. 
Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про методи пізнання або систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів. Найчастіше методологію тлумачать як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці. Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом. 
Методологія виконує такі функції: 
- визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динаміку процесів та явищ; 
- передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета; 
- забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається; 
- допомагає введенню нової інформації; 
- забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці; 
- створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних явищах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання. 
Ці ознаки поняття «методологія», що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: методологія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об'єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища. Розрізняють три види методології: 
1. Філософську або фундаментальну - систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію. 
2. Загальнонаукову, яка використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання тощо. Сучасні дослідники в наукових розробках віддають перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів: потреба; суб'єкт; об'єкт; процеси; умови; результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, структурність, взаємозв'язок з зовнішнім середовищем, цілеспрямованість і самоорганізацію дослідження, створює умови комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності. 
3. Частково-наукову сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми.

 

2.Теорія фізичного виховання є складовою частиною педагогічних наук. Вона вивчає фізичне виховання як феномен соціального життя, його мету і

завдання на різних етапах розвитку суспільства, його кореляції  з Іншими науками, способи, методи та форми організації спортивної практики. Теорія фізичного виховання пояснює  шляхи розвитку та передбачає тенденції  еволюції фізичного виховання як суспільного явища, обґрунтовуючи  свої педагогічні положення соціальними, психологічними і біологічними закономірностями.

Місце науки в системі  знань визначається, насамперед,її предметом. Предметом теорії фізичного виховання є загальні закономірності функціонування і розвитку фізичного виховання. При цьому, в залежності від прийнятих вихідних засад, процес фізичного виховання може бути інтерпретований і зрозумілий по-різному. Згідно з прийнятими у даному підручнику засадами, цей процес трактується: з одного боку — як невідкладне формування організму (якщо занедбати його в дитячі роки, то, щоб досягти позитивних зрушень пізніше, буде архіскладно), з іншого - як формування особи в напрямку піклування про свій організм (тому що жоден рівень тренованості організму в молодості не забезпечує його фізичної підготовленості на все життя).

При цьому піклування про  стан організму після закінчення шкільного навчання залежить не від  рівня фізичної підготовленості, а  від стану свідомості, розуміння  особою значення і необхідності такого пожитгєвого піклування.

Наукові судження і гіпотези про процес формування організму і вплив на нього рухової активності та про процес формування свідомості і вплив на неї соціального середовища належать до різних галузей знань, тому теорія фізичного виховання (враховуючи неподільність особи вихованця) є інтегральною наукою, яка займає проміжне місце між природознавчими і суспільними науками. Вона тлумачить значення фізичного виховання для формування уміння піклуватися про організм, спираючись при цьому на знання про біологічні причини короткочасності, невідкладних ефектів його тренування.

Предмет вивчення теорії у  практиці наукових досліджень представлений  У вигляді об'єкта і суб'єкта.

Під об'єктом дослідження розуміють певний педагогічний фактор, що вивчається (метод навчання, шляхи активізації учнів, організація їх діяльності, ефективність фізичних вправ тощо).

Під суб'єктом розуміють людину, в якої вивчають реакцію на ті зміни, що вносяться до навчального процесу (застосування вправ, використання певних методів навчання чи організації діяльності учнів та ін.).

Зрозуміло, що об'єкт і  суб'єкт вивчення існують завжди разом, бо будь-яке дослідження здійснюється з метою впровадження в практику найефективніших засобів, методів, умов та форм роботи, оцінку яким

можна дати, простеживши  зміни, що відбулися в розвитку учнів, їх фізичній і технічній підготовленості, знаннях, ставленні до фізичного  виховання.

Крім теорії, процес фізичного  виховання вивчають інші науки, які  можна поділити на дві групи:

а) суспільні дисципліни, що вивчають соціальні закономірності розвитку фізичного виховання: історія  й організація, управління й економіка  фізичного виховання в суспільстві; психологія фізичного виховання; соціологія спорту;

б) природничі дисципліни, що вивчають закономірності розвитку і  функціонування організму в умовах виконання фізичних вправ та передумови раціонального здійснення процесу  фізичного виховання: динамічна  анатомія, фізіологія, біохімія та гігієна  фізичних вправ, біомеханіка, біометрія.

Будучи методологією фізичного  виховання, теорія узагальнює дані, одержані названими дисциплінами, розкриває  багатогранні внутрішні (наприклад  виховання фізичних якостей і  навчання техніки) і зовнішні (інтелектуальне

виховання у процесі занять фізичними вправами) зв'язки фізичного  виховання І представляє його як цілісне явище, тому розуміння  суті фізичного виховання, його теоретичних  основ неможливе без ґрунтовного  оволодіння належним обсягом медико-біологічних, суспільних та психолого-педагогічних дисциплін. Проте тільки теорія І методика фізичного виховання займаються вивченням фізичного виховання як цілісного процесу. Решта дисциплін висвітлює певні аспекти цього процесу (психологічні, фізіологічні та ін.) або розглядає його окремі практичні фрагменти (плавання, гімнастика, ігри та ш.). Це накладає на теорію фізичного виховання особливо відповідальний обов'язок - об'єднання цих аспектів в логічно завершену, компактну дисципліну, яка виступає основою для методики. В цьому полягає її дидактична функція при підготовці фахівців, формуванні їх педагогічної свідомості.

Таким чином, теорія фізичного  виховання - синтезуюча наука, предметом  пізнання якої є людина у процесі  її соціальної інтеграції (при допомозі фізичних вправ) з метою фізичного  і духовного вдосконалення та підвищення соціальної активності, її завданнями є:

• інтеграційно-цілісно  осмислювати всю сукупність компонентів, найсуттєвіших властивостей І зв'язків, що утворюють і об'єднують різні  сторони фізичної культури;

• виявляти її фундаментальні природні і соціальні основи та відношення до інших явищ;

• формувати в інтересах  практики загальні закономірності доцільно спрямованого використання і дальшого розвитку фізичної культури в суспільстві.

Таким чином, методика фізичного виховання є спеціальною галуззю педагогіки, упорядкованою сукупністю методів, методичних прийомів, засобів і форм фізичного виховання.

Базуючись на загальних закономірностях, які розробляє теорія , методики відкривають окремі закономірності, створюючи базу для теоретичних  узагальнень, а реалізуючи загальні закономірності у вигляді систем педагогічних рекомендацій, трансформують  загальні теоретичні положення в  опис конкретних дій учителя й  учнів у процесі фізичного  виховання. Цей процес є безперервним, бо всі його розділи і підрозділи об'єднані внутрішньою логікою пізнання практики фізичного виховання як цілісного явища з поступовим переходом від вузьких до широких  узагальнень. У всій масі явищ практики фізичного виховання теорія прагне відкрити закономірне, відділившисуттєве від несуттєвого, необхідне від випадкового, прогресивне від відживаючого для того, щоб озброїти практику науковим скеруванням до дії.

"Спорт є органічною  частиною фізичної культури, особливою  сферою виявлення та уніфікованого  порівняння досягнень людей у  певних видах фізичних вправ,  технічної, Інтелектуальної та  Іншої підготовки шляхом змагальної  діяльності" (стаття І Закону  України "Про фізичну культуру  І спорт")

Спорт є ефективним засобом  фізичного виховання Його цінність визначається стимулюючим впливом  на поширення фізичної культури серед  різних верств населення, І в цьому  плані спорт має міжнародне значення

Але він не зводиться лише до фізичного виховання Спорт  має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та Інші значення Це особливо стосується "великого спорту" Крім того, ряд видів спорту взагалі  не є дійовим засобом фізичного  виховання або має до нього  лише опосередковане відношення (наприклад, шахи) 3 Іншого боку, фізичне виховання  не може обмежуватись лише спортом, І  він не може розглядатись як універсальний  засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей  організму людей, їх віку, стану здоров'я  І рівня підготовленості.

 

 

3.Блок схема

          Методологія теорії фізичної культури та спорту

 

Розкриття                 Формування всебічного        Наукове обґрунтування     Спрямування на

закономірностей        розвитку особистості          найбільш раціональних    покращення спорт.

                                                                          засобів, принципів,         результату та фіз.

                                                                                методів                           розвитку

                                         

                                                  Рівні дослідження

 

        Емпіричний                          Теоретичний рівень                        Математичний

(пов`язаний із збиранням         (вивчення питань фіз. вих.               (вивчаються самі теорії і

фактичного матеріалу,              та спорту з застосуванням                розробляються шляхи їх

      його аналізом.)                    комплексу методів дослідж.,         побудови та удосконалення)

                                              аналізом та систе-ею отрим. фактів.)

 

                                           

Організація та планування дослідження

 

 

 

                1-й етап

                                                                              2-й етап

Визначення актуальності проблеми,                                            Перевірку спрямованості на

формування мети дослідження                                                                                 гіпотезу

                3-й етап

                                                          4-й етап

 

Теоретичне осмислення отримання                                                        Оформлення результату

даних та оформлення результатів                                                             наукових досліджень

дослідження

                                             5-й етап

                 Впровадження його результату у  практику

                                         

 

4. Методологія — це вчення про структурну побудову, логічні конструкції, методи і принципи розв'язання наукової проблеми, конкретніше — вчення про основоположні принципи побудови, форми і засоби наукового пізнання дійсності.

Отже, методологія базується  на сукупності принципів і методів, застосування яких у конкретному  науковому дослідженні дає можливість розв'язати певну проблему.

Основна мета досліджень в  теорії фізичного виховання –  розкриття закономірностей у  формуванні всебічно розвиненої особистості, наукове обґрунтування найбільш раціональних засобів, принципів та методів навчання; оптимальних організаційних форм фізичної культури, спрямованих  на зміцнення здоров’я, покращання фізичного розвитку, виховання моральних  та вольових рис характеру, рухову підготовленість  людини на різних етапах її життя.