Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Декабря 2013 в 13:13, реферат
Олімпійські ігри нині нерідко використовуються не стільки заради ідеалів миру і взаєморозуміння, скільки для задоволення національних претензій, особистих амбіцій, комерційних інтересів. Світ далеко не однорідний. Він складається з протистоять один одному держав, ідеологічних інститутів, фінансових і промислових корпорацій, які переслідують свої цілі та інтереси. Далеко не всі ці організації дотримуються олімпійських ідеалів. І тим не менш олімпійський рух і в наші дні є стримуючим чинником конфліктів між народами. Нехай краще буде поганий мир, ніж хороша війна, тоді більше шансів на наближення гарного світу.
Вступ
1. Історія Олімпійських ігор
2. Традиція запалення Олімпійського вогню
3. Україна в Олімпійських іграх
Висновок
Список використаних джерел
Зацікавлення Греції у
відродженні Олімпійських ігор почалося
з грецької війни за незалежність
від Османської імперії в 1821 році.
Вона була вперше запропонована поетом
і редактором газети Панайотісом
Суцосом у поемі «Діалог
Стадіон Панатінаїкос приймав Олімпіади в 1870 і 1875 роках. 81 Ігри 1870 року відвідали тридцять тисяч глядачів, на жаль, ніяких офіційних відомостей про відвідуваність для ігор 1875 року немає. Участь в 1890 році в Олімпійських іграх олімпійського товариства Уенлока, надихнула барона П'єра де Кубертена до заснування Міжнародного олімпійського комітету (МОК). Кубертен, базуючись на ідеях і роботі Брукса і Заппаса, вирішив створити міжнародні циклічні Олімпійські ігри, які б відбувалися кожні чотири роки. Він представив ці ідеї на першому Олімпійському конгресі новоствореного Міжнародного олімпійського комітету. Ця зустріч була проведена з 16 червня по 23 червня 1894 року в університеті Сорбонна в Парижі. В останній день Конгресу було вирішено, що перші Олімпійські ігри під егідою МОК, проходитимуть в Афінах у 1896 році. МОК обрав грецького письменника Деметріоса Вікеласа своїм першим президентом.
Еволюція олімпійського руху в 20-му і 21-му століттях призвела до певних змін в Олімпійських іграх. Ці зміни включають, зокрема, створення зимових Ігор, Параолімпійських ігор для спортсменів із фізичними вадами, а також Юнацьких Олімпійських ігор для неповнолітніх спортсменів. МОК був змушений адаптуватися до економічних і політичних змін та технологічних реалій 20-го століття. В результаті, Олімпійські ігри змістилися від чисто любительського спорту, як це передбачалось Кубертеном, до участі професійних спортсменів. Зростання значення засобів масової інформації створило проблеми корпоративного спонсорства та комерціалізації Олімпійських ігор. Світові війни призвели до скасування Ігор у 1916, 1940 і 1944 роках. Багато чемпіонів і рекордсменів прославилися у боях, багато з них загинуло. Щоб всі пам'ятали чому так довго не було олімпійських змагань, за іграми, які не відбулися, зберегли їхні номери. Бойкотування деякими країнами Ігор під час холодної війни призвело до обмеженої репрезентативності Ігор у 1980 і 1984 роках.
Олімпіади проводяться під гаслом «Citius, altius, fortius», що в перекладі з латини значить «Швидше, вище, сильніше», запропонованим католицьким ченцем Анрі Дідоном. Іншим популярним гаслом олімпіад є вираз «Головне не перемога, а участь».
Цілком очевидно, що змагання, які мають таку велику популярність, не могли обійтися без певних, спеціально розроблених правил та умов їх проведення. Ну, а довга історія напевно сприяла народженню традицій.
Історія свідчить про те, що в інших містах Еллади існував культ Прометея, а в його честь проводилися Прометеї - змагання бігунів з палаючими смолоскипами.
Фігура цього титана залишається і нині одним з найбільш яскравих образів в Грецькій міфології. Вираз «прометеїв вогонь» означає прагнення до високих цілей у боротьбі зі злом. Хіба не той самий зміст вкладали древні, коли близько трьох тисячоліть тому запалювали Олімпійський вогонь у гаю Альтіса.
Під час літнього сонцестояння учасники змагань і організатори, прочани і вболівальники віддавали почесті богам, запалюючи вогонь на вівтарях Олімпії. Переможець змагань з бігу удостоювався почесті запалити вогонь для жертвопринесення. У відблисках цього вогню відбувалося суперництво атлетів, конкурс художників, полягала угода про світ посланцями від міст і народів.
Ось чому була відновлена традиція запалювання вогню, а пізніше і доставки його до місця проведення змагань.
Серед олімпійських ритуалів особливою емоційністю визначається церемонія запалювання вогню в Олімпії і доставки його на головну арену ігор. Це одна з традицій сучасного Олімпійського руху. За хвилюючою подорожжю вогню через країни, і навіть - іноді - континенти, за допомогою телебачення можуть спостерігати мільйони людей. Початок факельної естафети - доставити вогонь з Олімпії в місто літньої Олімпіади, було покладено в 1936 р. З тих пір церемонії відкриття Олімпійських ігор збагатилися хвилюючим видовищем запалювання на головному олімпійському стадіоні вогню від смолоскипа, пронесенного естафетою. Біг факелоносців - урочистий пролог Ігор протягом більш як чотирьох десятиліть. 20 червня 1936 в Олімпії було запалено вогонь, що зробив потім 3075 кілометровий шлях дорогами Греції, Болгарії, Югославії, Угорщини, Чехословаччини та Німеччини. А в 1948 р. смолоскип уперше здійснив морську подорож.
22 грудня 1990 року І Генеральна
асамблея засновників прийняла
рішення створити Національний
олімпійський комітет України
і ця дата є офіційною датою
його створення. У вересні 1993
року НОК України був
Першим президентом НОК
України був обраний
Позитивним кроком стало визнання в Законі України “Про фізичну культуру і спорт” спорту вищих досягнень як пріоритетного напряму державної політики, який має на меті досягнення максимальних, рекордних спортивних результатів та збереження і подальше зміцнення позицій українського спорту в міжнародному спортивному співтоваристві. Велике соціальне значення також має визнання спортивної діяльності серед інвалідів як складової частини спортивного руху в Україні, спрямованої на підготовку громадян, які мають певний ступінь втрати здоров’я, для досягнення ними високих спортивних результатів на міжнародній спортивній арені з відповідних видів спорту і нозологій та державна підтримка спорту інвалідів.
З метою практичної реалізації
положень чинного законодавства
в галузі фізичної культури і спорту
за останні роки прийняті відповідні
нормативно-правові акти: - Укази
Президента України “Про затвердження
Цільової комплексної програми “Фізичне
виховання – здоров’я нації” (1998
р.). Однак чинний Закон України
“Про фізичну культуру і спорт”
не відповідає реаліям сьогодення.
Оскільки, в Україні проводиться
робота, спрямована на інтеграцію й
адаптацію законодавства
Для підготовки спортивного
резерву та спортсменів високого
класу створена відповідна інфраструктура,
яка включає 1356 дитячо-юнацьких спортивних
шкіл, 249 спеціалізованих дитячо-
Підготовка спортсменів
до складу олімпійської збірної команди
України здійснюється протягом 10-12
років. Досягнення спортсменами високих
спортивних результатів на міжнародній
спортивній арені можливо, перш за все,
за умови створення для них
сприятливих умов для тренування,
починаючи зі спортивної школи, та забезпечення
відповідної етапності
Але сьогодні питання паралімпійського і дефолімпійського спорту в Україні не врегульовані чинним законодавством.
Українські спортсмени на Олімпійських іграх вперше брали участь у 1952 р. у Хельсінкі у складі збірної СРСР. На цих іграх було започаткована скарбничка олімпійських медалей спортсменів-українців. Серед них гімнасти Віктор Чукарін, Ніна Бочарова, Марія Гороховська, борець Яків Пункін.
З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві.
А потім від Олімпіади
до Олімпіади лився дощ золотих,
срібних та бронзових медалей, здобутих
українцями. Героями Олімпіади стали:
Лариса Латиніна – олімпійська чемпіонка
з гімнастики, Віктор Цибуленко –
чемпіон Олімпіади в Римі з
метання спису, Віра Крепкіна – чемпіонка
римської Олімпіади зі стрибків у
довжину, Борис Шахлін – чемпіон
з гімнастики, Георгій Прокопенко
– „мушкетер із Києва”, Григорій
Крісе – чемпіон Олімпіади
в Мехіко з вітрильного спорту,
Валентин Манкін – легенда Мюнхенської
Олімпіади, „блискавка з Києва” Валерій
Борзов, дискометальниця Фаїна Мельник,
Сергій Бубка – легенда українського
спорту, чемпіон Олімпіади в Сеулі
зі стрибків з жердиною, чемпіон
Монреальської Олімпіади з
Наші спортсмени своїми перемогами возвеличують рідну Україну, гордо майорить синьо-жовтий прапор, коли вони біжать коло пошани. Українські олімпійці роблять для України більше, ніж всі політики разом.
У серпні 2008 року стартували XXIX Олімпійські ігри у Пекіні. Українські спортсмени виступили якнайкраще, показали, що вони козацького роду. 27 медалей, з них 7 золотих, 5 срібних та 15 бронзових поклали до спортивної скарбниці наші атлети. Золотими призерами стали: команда фехтувальниць, Наталія Добринська, Віктор Рубан, Василь Ломаченко, Інна Осипенко-Радомська, Олександр Петрів, Артур Айвазян. Наш молодий боксер Василь Ломаченко увійшов до десятки кращих спортсменів Олімпіади, названий кращим бійцем. Його ім’я поставили в один ряд з 14-кратним олімпійським чемпіоном Майклом Фелпсом, Ян Веєм, Яном Фродено, збірною США з баскетболу і т. д. На пекінській олімпіаді українська олімпійська збірна показала кращий результат за всю історію незалежної України.
Але найбільше захоплення викликають українські спортсмени-паралімпійці. Це люди, які перебороли життєві незгоди, фізичні вади і показали здоровим людям, що значить жити повноцінним життям. Звичайно ж героєм олімпіади можна вважати чотирикратного олімпійського чемпіона, плавця Максима Вераксу. Велике задоволення отримали наші вболівальники спостерігаючи за грою футболістів-параолімпійців, золотих призерів Олімпіади. Таку б волю до перемоги нашій національній збірній!