Олімпійський рух

Самоконтроль до лікувального плавання - це загальне позитивне самоналаштування на виконання плавального навантаження, правильна оцінка свого стану на даний конкретний момент, підрахунок пульсу. При плаванні - це концентрація уваги на правильному диханні з видихом у воду і координація його з плавальними рухами; після плавання критеріями адекватності навантаження і його тренувальної ефективності є добре самопочуття, приємна втома, «м'язова радість», відсутність явищ гіпервентиляції (слабкість, головний біль, запаморочення, загальний дискомфорт, розбитість). Про це повинні інструктуватися всі особи, особливо детреновані. Самоконтроль включає також підрахунок пульсу до і після навантаження і порівняння його з індивідуальними належними значеннями. Адекватний самоконтроль і оптимальна психологічна установка на плавання повинні формувати культуру плавальної поведінки і потребу її дотримання в процесі курсу лікування.

Стан показників до лікувального плавання служить підгрунтям для рішення про допустимість виконання установленого плавального навантаження при кожному відвідуванні басейну. Плавання дозволяється при нормальному самопочутті і відсутності порушень пульсу, АТ і стабільності ЕКГ, позитивному налаштуванні на процедуру.

Стан показників при лікувальному плаванні. Під час відпочинку у воді контролюється самопочуття і пульс. Пульс визначається за 10 секунд на сонній артерії відразу після дистанції, що можна здійснити за наявності певних навичок і тренування. Реакція пульсу оцінюється шляхом співставлення: порівнюються отримана частота за хвилину з частотами на рівні порогової потужності при виконанні фізичної проби з навантаженням і віковим субмаксимальним значенням (число «175» мінус вік в літах). Після контролю плавання на чергову дистанцію вирішується при нормальному самопочутті, бажанні продовжувати процедуру, відсутності скарг, аритмії пульсу і дихання, вираженого серцебиття, болів в області серця; частота пульсу має бути не вище за віковий субмаксимальний рівень (або 75% значень ЧСС па рівні порогової потужності при визначенні індивідуальної толерантності до фізичного навантаження).

Стан показників після лікувального плавання. Добре самопочуття, відсутність скарг і нормальні характеристики пульсу, АТ в період відновлення через 5-10 хвилин після плавання - ознаки адекватності виконаного навантаження. Незадовільне самопочуття, виражена задишка, незвичайна втома, скелетно-м'язові і суглобні скарги, болі в області серця, відчуття серцебиття і перебоїв, запаморочення, головний біль відразу після плавання і в період відновлення - це ознаки неадекватності навантаження, що вимагають подальшого спостереження з ЕКГ контролем для вирішення питання про можливість продовження дозованого лікувального плавання зі зменшенням навантаження.

Методика лікувального плавання в басейні.

Купання в басейні і лікувальне плавання можуть призначатися лише за відсутності захворювань шкіри і грибкових поразок будь-якої локалізації, після вивчення стану серцево-судинної системи.

До лікувального плавання в басейні хворі приймають гігієнічний душ з теплою прісною водою 31-40°С. Купання в басейні поєднується з лікувальним плаванням в спокійному, повільному темпі і слабким або середнім фізичним навантаженням, що досягається при плаванні кролем на грудях з частотою 15-30 гребків за одну хвилину. Хворі, що не уміють плавати, пересуваються по дну басейну, імітуючи плавання у вказаному темпі. Через кожні 25 метрів показаний короткочасний відпочинок - спокійне стояння у воді з проведенням виходів у воду.

Для лікувального плавання в сучасних басейнах малого і середнього розміру встановлюють спеціальну систему зустрічної течії, яка дозволяє плисти проти регульованої за швидкістю течії на будь-яку відстань, причому, не відволікаючись на виконання безлічі поворотів по ходу дистанції.

Після перебування в басейні хворі приймають теплий душ з прісною водою. Потім рекомендується відпочинок протягом 20-30 хвилин.

Сумісність з іншими процедурами. Лікувальне плавання проводиться щодня або через день. Воно поєднується з повітряними ваннами, ультрафіолетовими опроміненнями, а також з різними видами "апаратної" фізіотерапії. У день, коли проводиться лікувальне плавання, виключаються теплові процедури (парафін, грязь, озокерит, соллюкс і др).

Лікувальне плавання в морі, річкових водоймах, термальних і мінеральних басейнах в санаторно-курортних умовах дозволяє активізувати лікувальну програму і значно підвищити ефективність лікування.

Масаж.

Масаж – це сукупність спеціальних прийомів механічного дозованого впливу на тіло людини, здійснених руками або спеціальними апаратами з лікувальною або профілактичною метою.

Масаж може бути загальним, коли масажують усі частини тіла, і місцевим, при якому масажують певну частину тіла. Залежно від задач розрізняють наступні види масажу: гігієнічний, косметичний, лікувальний, спортивний, самомасаж.

Гігієнічний масаж. Цей вид масажу є активним засобом зміцнення здоров’я, профілактики захворювань, збереження працездатності. Його застосовують найчастіше у формі загального масажу. При його виконанні застосовують різні прийоми ручного масажу, спеціальні апарати, використовують і самомасаж (сполучаючи його з ранковою гімнастикою) у сауні, російській лазні, ванні, під душем.

 Різновидом гігієнічного масажу є косметичний масаж, мета якого – догляд за нормальною й ураженою шкірою, запобігання її передчасному старінню, лікування від різних косметичних недоліків (наприклад, рубцевих змін шкіри та ін.).

Спортивний масаж. Цей вид масажу застосовують у спортивній практиці, маючи на меті фізично удосконалити спортсмена, досягти високої спортивної форми і тривалий час її зберігати, відновити і підвищити працездатність перед змаганнями, подолати втому, запобігти травмам і сприяти їх вилікуванню.

Самомасаж – один із засобів догляду за власним тілом при комплексному лікуванні деяких захворювань і травм опорно-рухового апарату – застосовується в рамках спортивного, гігієнічного, косметичного і лікувального масажу. Такий масаж може бути як загальним, так і локальним. При самомасажі можна використовувати різні масажери, щітки, вібраційні апарати тощо.

Лікувальний масаж. Цей вид масажу, застосовуваний при різних захворюваннях і травмах, являє собою науково обґрунтований, найбільш адекватний і фізіологічний для організму людини лікувальний метод. Розрізняють наступні різновиди лікувального масажу: класичний (російський, шведський, фінський), сегментарно-рефлекторний, сполучнотканинний, періостальний, точковий, за Манаковим, апаратний, самомасаж та ін.

Найбільш поширений метод лікувального масажу – ручний класичний масаж. Класичний  масаж – це масаж, при виконанні якого використовують 4 основні класичні (за А.Ф. Вербовим) прийоми: погладжування, розтирання, розминання, вібрацію. Крім основних прийомів, існують різні їх варіанти – допоміжні прийоми.

Погладжування – один із найдавніших і найбільш поширених прийомів, застосовуваних як із лікувальною метою, так і у спортивному, косметичному масажі, у вигляді ковзання руки масажиста по шкірі без  зсуву останньої. Цим прийомом рекомендується починати і закінчувати будь-яку процедуру масажу, а також використовувати його при переході від одного прийому масажу до іншого.

Розтирання впливає на організм більш енергійно, ніж погладжування. Воно полягає у зсуві або розтягуванні шкіри разом із підлягаючими тканинами в різних напрямках. Цей прийом нагадує погладжування, але різниться від останнього тим, що при розтиранні застосовується велика сила тиску, рука не ковзає по шкірі, а зрушує її при русі. Розтирання роблять як у напрямку струму лімфи і крові, так і у протилежному напрямку.

Розминання – прийом масажу, при виконанні якого пальці рук масажиста еластично захоплюють, відтягають, зрушують, розтягують, стискають, здавлюють (поперемінно) підлягаючі тканини. Розминання – це прийом, при якому рука, що масажує, виконує 2–3 фази: а) фіксація, захоплення масованої ділянки; б) здавлювання, стискання; в) розкочування, роздавлювання, безпосередньо розминання.

Вібрація. Вібрацією називаються такі прийоми масажу, за допомогою яких у масованих тканинах виникають коливальні рухи різної швидкості й амплітуди. Завдяки пружності тканин механічні коливання, виникнувши на поверхні, поширюються глибше у вигляді хвиль. При цьому, залежно від сили і потужності вібрацій, хвилі можуть проходити тільки по поверхневих тканинах і м’язах, а можуть проникати всередину і викликати вібрацію внутрішніх органів, судин і нервів, що лежать глибше.

Мануальна терапія – лікувальні дії, що використовують прийоми у фізіологічному діапазоні рухів суглобів з метою підтримки нормальної структури і функції рухового аппарату.

Основними завданнями мануальної терапії є корекція патологічних установок опорно-рухового апарату, поліпшення рухливості в суглобах,  нормалізація тонусу м'язів, формування компенсаторних реакцій з боку окремих м'язових груп, опорних і антигравітаційних реакцій, тренування механізмів підтримки раціональної стато-динамічної рівноваги, позитивний вплив на психоемоційний статус, гравітаційне розвантаження хребта, неспецифічна стимуляція імунітету.

Основні лікувальні прийоми мануальної терапії:

Мобілізація - прийоми, що виконуються в межах фізіологічного діапазону рухів в суглобах.

Маніпуляція - прийоми, що виконуються в межах анатомічного об'єму рухів в суглобах.

Нейром'язова терапія - комплекс лікувальних мобілізаційних прийомів, при використанні яких м'язове скорочення і викликані ним нейром'язові рефлекторні механізми служать розслабленню і розтягуванню м'язів, зняттю міогіпертонуса.

До функціональних рухових порушень, показаних для мануальних лікувальних дій, відносять: функціональний блок (оборотне обмеження рухливості хребетного сегменту або суглоба при зміні взаєморозташування внутрішньосуглобних сполучно-тканинних елементів, що реалізовується через рефлекторну навколосуглобову міофіксацію): гіпермобільність (підвищення рухливості суглоба); м'язовий дисбаланс (порушення міотонуса у вигляді поєднання гіпо- і гіпертонії); порушення рухового стереотипу (звичних стато-динамічних дій і навантажень).

Протипоказання: Онкопатологія будь-якої локалізації. Виражений остеопороз кісток. Гострі інфекційні захворювання. Запальні захворювання кісток, суглобів. Гострі травми, переломи. Специфічна інфекція будь-якої локалізації. Спонділолістез, виражена нестабільність хребта. Грижі міжхребетного диска (ускладнені). Гостра кровотеча. Хвороби крові. Захворювання внутрішніх органів у стадії декомпенсації. Захворювання шкіри. Психічна патологія. Алкогольне сп'яніння. Вік більше 65 років. Гострі порушення мозкового кровообігу (у ранньому періоді). Кісткові аномалії. Стан після нейрохірургічних операцій. Негативнее ставлення хворого до методу лікування.