Олімпійський спорт в Україні

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 12 Декабря 2013 в 14:38, реферат

Описание работы

До 1992 року, коли МОК був визнаний НОК України як самостійної незалежної держави, олімпійський спорт України був складовою частиною олімпійського руху Росії (до 1917 р.), а в подальшому – колишнього СРСР. Це й визначало розвиток українського олімпійського спорту протягом майже цілого століття.

Файлы: 1 файл

Лекція №9 ОЛІМПІЙСЬКИЙ СПОРТ В УКРАЇНІ.doc

— 162.00 Кб (Скачать файл)


ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

 

Кафедра теоретико-методичних основ спорту

 

 

Бріскін Ю.А.

Линець М.М.

Пітин М.П.

 

 

 

 

 

ОЛІМПІЙСЬКИЙ  СПОРТ В УКРАЇНІ

 

Лекція з навчальної дисципліни

„Олімпійський спорт”

 

 

 

 

 

 

 

“ЗАТВЕРДЖЕНО”

на засіданні кафедри теорії спорту

„31” серпня 2010 р. протокол № 1

Зав. каф _____________  Ю.Бріскін.

 

 

 

 

 

 

1. Олімпійський спорт  в Україні до 1992 р.

 

До 1992 року, коли МОК був визнаний НОК України як самостійної незалежної держави, олімпійський спорт України  був складовою частиною олімпійського руху Росії (до 1917 р.), а в подальшому – колишнього СРСР. Це й визначало розвиток українського олімпійського спорту протягом майже цілого століття.

Важливим етапом розвитку спорту на Україні став 1913 рік, коли був утворений  Київський олімпійський комітет під керівництвом А.К.Анохіна і в Києві був побудований стадіон. На той час в Україні не було жодної капітальної спортивної споруди. У ці роки в Україні нараховувалось біля 200 різних спортивних колективів, в яких займалося спортом близько 8 тисяч чоловік.

Після Жовтневої революції 1917 року спортивне життя в Україні  активізувалося. Почали будуватись спортивні  споруди, створюватися нові спортивні  організації, зросла кількість людей, що займалися спортом.

У 1923 році в Харкові пройшла І Всеукраїнська спартакіада, в якій взяло участь близько 300 спортсменів з 8 губерній.

На ІУ Всеукраїнській спартакіаді, яка проводилася у 1927 році, на старти різних змагань вже вийшло більше 20 тисяч чоловік. Вперше в змаганнях  взяли участь сільські колективи, а також спортсмени Німеччини і Чехословаччини.

Майстерність спортсменів України  була показана на І Всесоюзній спартакіаді  у 1928 році, де українські спортсмени стали  переможцями у багатьох видах  спорту – гімнастиці, волейболі, гандболі, баскетболі, водному поло та ін.

Тридцяті роки стали періодом бурного  розвитку українського спорту. У 1930 році було відкрито у Харкові Державний  інститут фізичної культури України (ДІФКУ). П'ять технікумів фізичної культури працювали в Києві, Дніпропетровську, Одесі, Луганську й Артемівську. У 1931 році в Харкові було відкрито науково-дослідний інститут фізичної культури, а в 1935 р. при ДІФКУ була утворена вища школа тренерів.

В Україні виросла велика група  спортсменів вищої кваліфікації. Наприклад, у 1935 році В.Титов встановив два світових рекорди з кульової стрільби. Важкоатлет Г.Попов, застосовуючи науково обгрунтовану систему підготовки, протягом трьох років (1938-1940 р.р.) встановив 126 рекордів СРСР, 79 з яких перевищували світові.

На жаль, спортсмени України майже не мали можливості брати участь у змаганнях за кордоном. Але ті можливості, що мали місце, використовувалися досить пристойно. Так на ІІІ Олімпіаді робочих-спортсменів в Антверпені у 1937 році гімнасти М.Дмітрієв, О.Бокова, Т.Деміденко, А.Зайцева, легкоатлетка З.Синицька, важкоатлети Г.Попов, М.Касьяник, Я.Куценко та інші спортсмени виступили дуже успішно.

Інтенсивно розвивалась база для  занять спортом. У 1940 році в Україні  було вже 610 стадіонів і комплексних  спортивних майданчиків, більше 2,5 тисяч футбольних полів, біля 1,5 тисячі спортивних залів, біля 15 тисяч ігрових майданчиків.

Принципово новий етап розвитку спорту вищих досягнень почався  в Україні після визнання МОК  Олімпійського комітету СРСР і прийняття  рішення про участь у ХУ ОІ в  Хельсінки.

Спортивні організації, тренери і  спортсмени України включилися в  олімпійську підготовку. Не дивлячись  на відсутність досвіду участі в  міжнародних змаганнях, спортсмени України чудово виступили на ХУ ОІ (10 золотих, 9 срібних і 1 бронзова медаль).

Належно виглядали спортсмени України і на ОІ у 50-60 роки. Кожна четверта золота медаль була українською. В цей період в Україні була вихована плеяда видатних спортсменів сучасного олімпійського руху: гімнасти В.Чукарін, Л.Латиніна, Б.Шахлін; легкоатлети В.Голубничий, В.Крепкіна, важкоатлет Л.Жаботинський, плавчиха Г.Прозуменщикова, веслувальник А.Шапаренко.

Такі результати були відображенням  добре відпрацьованої системи підготовки в Україні спортсменів вищої  кваліфікації. Основними елементами цієї системи були:

  • піклування держави про розвиток фізичного виховання, дитячо-юнацького спорту і спорту вищих досягнень;
  • наявність організаційно-методичної системи масового спорту і спорту вищих досягнень;
  • широка мережа спортивних споруд, колективів фізкультури, дитячих спортивних шкіл та інших організацій, зайнятих підготовкою спортсменів;
  • популярність спорту серед населення України, особливо у дітей і молоді, здорова соціальна атмосфера навколо спорту вищих досягнень;
  • ефективна система підготовки тренерів і організаторів спорту в інститутах і технікумах фізичної культури;
  • високий рівень розвитку спортивної науки, перш за все теорії і методики спортивного тренування і спортивної фізіології.

Після поразки на Іграх ХІХ Олімпіади  в Мехіко (1968) в Україні була значно модифікована система організації підготовки спортсменів, інтенсифікувались будівництво сучасних спортивних споруд, збільшилось фінансування олімпійського спорту, почали створюватися сучасні центри олімпійської підготовки. Велика увага зверталась на підготовку спортивного резерву, централізацію підготовки збірних команд, суттєво була вдосконалена методика підготовки, значно зросли тренувальні й змагальні навантаження.

З'явилося нове покоління видатних спортсменів в Україні, про що свідчать виступи українських спортсменів на Іграх в Сеулі (ХХІІ ОІ, 1988) і в Барселоні (1992).

Досягнення спортсменів України  в ці роки були обумовлені в першу  чергу інтенсивним розвитком  сучасної бази для занять спортом. Комплексні центри олімпійської підготовки включали не тільки стадіони, басейни, зали та інші споруди, але і місця для проживання, харчування, навчання, відпочинку, відновлення та інше.

Аналізуючи рівень розвитку олімпійського  спорту в Україні в останні  десятиріччя слід відзначити, що основні  досягнення були в літніх видах спорту – в першу чергу, в легкій атлетиці, гімнастиці, фехтуванні, різних видах боротьби, гандболі, футболі та інших.

Що стосується зимових видів  спорту, то тут вклад спортсменів  України у складах збірних  команд СРСР не був суттєвим. На різних ЗОІ від України брало участь по декілька спортсменів.

 

2. Сучасний стан олімпійського  спорту в Україні

 

Після визнання Моком НОК України  у 1992 році олімпійський рух в Україні  став самостійним і відразу зустрівся  з великою кількістю складних проблем:

  • докорінна перебудова суспільства;
  • тяжка економічна криза;
  • політична нестабільність,
  • відсутність структур керування олімпійським спортом;
  • відсутність представництва в міжнародних структурах;
  • відсутність кваліфікованих суддів з олімпійських видів спорту;
  • відсутність досвідчених тренерів збірних олімпійських команд;
  • відсутність достатньої фінансової бази спорту вищих досягнень;
  • відсутність серйозної підтримки з боку держави. 

Слід відзначити, що до 1992 року вся  робота з підготовки збірних олімпійських команд здійснювалася на 90% московськими фахівцями. Виключення складали окремі видатні тренери України, які мали великий досвід роботи в якості головних і старших тренерів збірних олімпійських команд.

Саме силами цих фахівців вже  до кінця 1992 року була розроблена концепція  підготовки спортсменів України до ХУІІ ЗОІ1994 р. в Лілліхаммері і до Ігор ХХУІ ОЛімпіади 1996 р. в Атланті.

Основна увага була концентрована  на наступних принципах:

  • органічний взаємозв'язок усіх компонентів підготовки спортсменів до ОІ – організаційних, матеріально-технічних, науково-методичних та ін.;
  • спрямованість всієї системи олімпійського спорту на демонстрацію найвищого, максимально можливого для кожного спортсмена результату на ОІ;
  • визначення елітної групи спортсменів вищої кваліфікації, здатних досягти результатів, необхідних для успішного виступу на ОІ і створення цій групі усіх необхідних умов, подібних закордонним конкурентам.

В концепції також були виділені приоритетні завдання у сфері  загальної стратегічної підготовки, в її організації і матеріально-технічному забезпечення, плануванні підготовки, системі відбору кандидатів в збірні команди і в стартові склади, в науково-методичному, медико-біологічному та інформаційному забезпеченні підготовки спортсменів і команд, у підготовці кадрів спеціалістів і підвищення їх кваліфікації.

Велику організаційну роботу в  стислі строки здійснив НОК, який очолював дворазовий олімпійський чемпіон Валерій  Борзов федерації з олімпійських видів спорту.

НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об'єднує 40 федерацій з олімпійських видів спорту. НОК також має 27 відділень у всіх областях, а також в Автономній республіці Крим, містах Києві і Севастополі.

Президентами НОК України в різні роки були:

- Валерій Борзов – 1990-1998 роки;

- Іван Федоренко – 1998-2002 роки;

- Віктор Янукович – 2002-2005 роки.

З 2З червня 2005 року НОК України  очолює Олімпійський чемпіон, член МОК, Герой України Сергій Бубка. Генеральні секретарі НОК України: 29 вересня 1991 року - Володимир Кіба; 13 березня 1992 року - Борис Башенко;19 квітня 1997 року - Володимир Геращенко.

Членами МОК в Україні є Олімпійські  чемпіони Сергій Бубка та Валерій  Борзов. НОК України має угоди  з відомими у світі компаніями, які підтримують олімпійський рух.

В 1995 році НОК України почав випускати  свій офіційний журнал під назвою "Олімпійська арена", який виходить кожного місяця, а з 1997 року видає  раз на два тижні бюлетень "Олімпійські  новини від НОК України". 
НОК України має широкі зв'язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими організаціями. Представники НОК України є членами різних міжнародних організацій і об'єднань.Тісні зв'язки НОК України має з українськими спортивними осередками за кордоном. Комітети друзів НОК України були створені і працюють зараз у США, Канаді, Австралії.

 

3. Спортсмени України  в Іграх Олімпіад (після 1952 р.)

 

Всього за 57-річний період участі в  Олімпійських іграх українські спортсмени завоювали 599 медалі (станом на 2009 рік), з них: 229 золотих (особистих - 102), 167 срібних (особистих - 75), 203 бронзових (особистих - 85) нагороди.

 

 Ігри ХУ Олімпіади, Хельсінки, 1952 р.

25 представників України здобули  10 золотих, 9 срібних та 1 бронзову  нагороду.

Гімнаст зі Львова Віктор Чукарін став володарем золотої медалі абсолютного чемпіона та золотих медалей у вправах на коні, стрибках і у командному заліку. У вправах на брусах і кільцях він завоював срібні медалі. Львів'янин Дмитро Леонкін отримав золоту медаль за командну першість і бронзову за вправи на кільцях.

Харків'янка Марія Гороховська  виграла золоту медаль абсолютної чемпіонки  і чотири срібні медалі у всіх видах  гімнастичного багатоборства. Киянка Ніна Бочарова посіла друге місце  у багатоборстві і перше у  вправах на колоді. На золоту сходинку олімпійського п'єдесталу піднявся борець класичного стилю – спортсмен із Запоріжжя – Яків Пункін. Таким чином майже весь здобуток олімпійських медалей Україні принесли гімнасти.

 

Ігри ХУІ Олімпіади, Мельбурн, 1956.

34 спортсмени України (14 золотих, 4 срібних і 11 бронзових нагород). Ці Ігри відкрили світу одну з найталановитіших спортсменок сучасності – Ларису Латиніну. Латиніна виступала на ХУІ, ХУІІ і ХУІІІ ОІ.на перших двох вона стала олімпійською чемпіонкою у багатоборстві, на всіх трьох – чемпіонкою у вільних вправах, один раз – в опорному стрибку. Ця видатна спортсменка є володарем 18 олімпійських медалей – рекорд для спортсменів сучасності.

У Мельбурні першу золоту медаль у вправах на коні отримав київський  гімнаст Борис Шахлін. Латиніна, Шахлін, Чукарин, а також киянин Юрій Титов та донеччанка Поліна Астахова були нагороджені золотими медалями за командну першість. А Віктор Чукарин повторив свій успіх ХУ Олімпіади і став знову абсолютним чемпіоном.

Чемпіоном став харківський важкоатлет Ігор Рибак, киянин Віталій Романенко переміг у стрільбі по мішені "бігучий кабан". Володарем золотої медалі у командній першості змагань сучасного п'ятиборства став киянин Іван Дерюгін.

Таким чином знову левову частку всіх медалей для України здобули гімнасти.

 

Ігри ХУІІ Олімпіади, Рим, 1960 р.

36 спортсменів України (16 золотих, 11 срібних та 6 бронзових медалей).

Найбільше нагород здобули олімпійці  України у змаганнях зі спортивної гімнастики. Борис Шахлін: абсолютний чемпіон в особистій першості, золоті медалі за вправи на брусах, коні, опорному стрибку, срібні за командну першість і за вправи на кільцях, бронзова – за вправи на перекладині.

Юрій Титов: срібна медаль в команді, срібна – за вільні вправи і бронзова в особистій першості.

Лариса Латиніна: золоті медалі – в команді, абсолютна особиста першість, вільні вправи, срібні – за вправи на брусах і колоді, бронзова – за опорний стрибок.

Поліна Астахова: золото – командна першість, вправи на брусах, срібло –  за вільні вправи і бронза за особисту першість у багатоборстві.

Маргарита Ніколаєва: золоті медалі за командну першість і за опорний стрибок.

ХУІІ ОІ ознаменувались появою чемпіонів  серед легкоатлетів України. Чемпіоном  став Володимир Голубничий – ходьба на 20 км.

Информация о работе Олімпійський спорт в Україні