Джерела вивчення міфів та легенд давніх слов'ян

План:

 

Вступ…………………………………………………………………3

1. Джерела вивчення міфів та легенд давніх слов'ян…………….4

2. Рівні у слов'янської міфології…………………………………...6

3. Світорозуміння у слов'янській міфології………………………11

Висновки……………………………………………………………..13

Список літератури…………………………………………………..14

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Міфологічні уявлення існували на певних стадіях розвитку практично  у всіх народів світу. Це підтверджується  як вивченням історії, так і вивченням  сучасних примітивних народів, у  кожного з яких існує той або інший вид міфології.

Головне завдання міфу полягає  в тому, щоб задати зразки, моделі для всякої важливої дії, чиненої  людиною, міф служить для ритуалізації повсякденності, даючи можливість людині знайти зміст у житті.

Сукупність міфів складає  основу міфологічного світогляду, властивого первісним народам. На зміну міфологічному світогляду з часом приходить релігійний, філософський і науковий.

Одним із найбагатших  і найколоритніших джерел, за яким можна вивчати культуру й світогляд  давніх слов'ян є міфологія, перекази й легенди давніх слов'ян.

Достовірних відомостей про слов'янську міфологію майже  не збереглося, тому тема роботи є дуже актуальною.

Мета роботи – розглянути особливості міфології давніх слов’ян.

 

1. Джерела вивчення міфів  та легенд давніх слов'ян

 

Відомостей про культуру стародавніх слов'ян дуже мало, а джерела її вивчення обмежені і в ряді випадків сумнівні. Часто буває важко встановити, які фрагменти в стародавніх історичних творах є вірогідними, а які є пізніми вставками різних переписувачів. Деякі автори робили довільні вставки, не турбуючись про достовірність висвітлення історичних фактів. Необхідно зважати й на те, що духовна культура стародавніх слов'ян виражалася в ранніх релігійних віруваннях, легендах і міфології.

Стародавні історики та філософи, особливо християнської орієнтації, ставились «поганської» культури зневажливо і тенденційно. Християнство, наприклад, знищило дохристиянську релігійну культуру. Ситуація ускладнилась і тим, що християнські письменники розглядали дохристиянську культуру як поганську, і про неї "неетично" було писати. Джерела про культуру стародавніх слов'ян нерідко ігнорувались.

Достовірних відомостей про слов'янські легенди та міфологію майже не збереглося, тому що в ті часи в слов'ян ще не було своєї писемності, писемність у слов'ян з'явилася лише в 9 столітті разом із християнством, коли слов'янські вірування вже почали витіснятися новою релігією. Проте, зі збережених християнських джерел, фольклору, народних традицій й археологічних свідчень можна приблизно судити про слов'янську міфологію.

Наскальний живопис дозволяє реконструювати духовний світ і господарське життя давніх слов'ян. Орнаментика є закодованою системою давньої міфології. Господарські знаряддя праці – показники своєрідності аграрної культури й побуту хліборобів. Предмети хатнього начиння не тільки свідчать про його певний асортимент, а й дають можливість реконструювати світоглядні уявлення давньої людини, систему ритуалів, обрядів і звичаїв.

За такого становища є лише один шлях вивчення старослов'янської культури: реконструкція культури слов'янських племен на основі вивчення літописів, стародавніх історичних хронік, спогадів купців і мандрівників, фольклору, мови, археологічних даних, стародавньої історичної літератури тощо.

Ранні відомості про східнослов'янські міфи та легенди сходять до літописних джерел. Згідно "Повісті тимчасових років", князь Владимир Святославович вчинив спробу створити в 980 році загальнодержавний пантеон у Києві, поза княжому двору були поставлені ідоли богів Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоши. Головними божествами пантеону були громовержець Перун і "скотий бог" Велес. Єдиний жіночий персонаж київського пантеону - Мокошь - зв'язаний з характерними жіночими заняттями (особливо з прядінням).

Серед науково-дослідницьких праць, присвячених слов'янській міфології, одною з перших і фундаментальних є "Слов'янська міфологія" М. Костомарова — письменника, літературознавця, фольклориста, котрий поряд із такими вченими, як І. Срезневський, О. Потебня, М. Драгоманов, може вважатись одним із перших українських учених-славістів. Слов'янська міфологія розглядається ним у контексті історико-генетичних, порівняльних і смислових характеристик.

Автор посилається на Прокопія Кесарійського, Літопис Нестора, особливо багато звернень до Гельмольда. За М. Костомаровим, докорінний принцип слов'янської релігії — еманації, слов'яни моральну й фізичну природу уявляють живою, притаманною кожному явищу своїм життєвим духом, який з'являється від творця. М. Костомаров типологізує й узагальнює вивчений ним міфологізований фольклор і фантастичні уявлення про живі істоти в уособлених силах природи, як, наприклад, у світлі й воді.

Цілісність слов’янської міфологічної системи була зруйнована в період суцільної християнізації. Тому нині можлива лише наукова реконструкція основних елементів цієї системи на основі вторинних джерел, літописів, творів давнього часу, позначених християнським світоглядом їх авторів, а також фольклорних творів і матеріальних пам'яток (мистецьких виробів) стародавньої доби.

2. Рівні у слов'янської міфології

 

Релігійні вірування стародавніх слов'ян максимально наближались до життєвих реалій і відображали у міфологічній формі прагнення єднання з природою, навколишнім середовищем, їх охорони. Вони формували думку про те, що добрі сили завжди мають перевагу над злими, що тільки мир і злагода дають змогу гідно продовжувати життя, забезпечують процвітання роду чи племені.

Вагомою складовою частиною світогляду стародавніх слов'ян була міфологія. За функціями й актуальністю слов'янська міфологія ділиться на декілька рівнів.

Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їх зв'язком з офіційним культом. До вищого рівня слов'янської міфології  належали два праслов'янських божества: Перун та Велес, а також пов'язаний з ними персонаж жіночої статі, праслов'янське ім'я якого залишилось нез'ясованим. Ці божества втілювали в собі військову і господарсько-природну функції. Вони пов'язані між собою як учасники громового міфу: бог грому Перун, що сидить на небі, переслідує свого ворога, що живе внизу, на землі. Причина їх ворожнечі в тому, що Велес краде людей, тварин, а в деяких міфах — вкрав дружину Перуна. Велес, перетворившись у змія, ховається під деревами, камінням, перетворюється на коня, корову, людину. Перун стріляє в нього вогняними стрілами. Перемога завершується рясним дощем, що сприяє врожаю. Знання про повний склад праслов'янських богів вищого рівня дуже обмежені. Правда, деякі дослідники вважають, що вони складали своєрідний пантеон. Крім названих богів, до нього входили інші — Сварог і Сварожня, Дажбог і Ярило. До середнього рівня слов'янської міфології відносилися божества, пов'язані з господарськими циклами робіт і сезонними обрядами, а також боги — покровителі племен і різних родів, такі як Чур і Рід. Можливо, до цього рівня відносилась значна кількість жіночих божеств — Мокош, Лада та ін. Функції цих божеств дуже абстрактні. Це дозволяє іноді розглядати їх як персоніфікацію основних протилежностей первісного колективу — Доля-Лихо (Недоля), Правда-Кривда. І. Огієнко вважає, що з назвою долі, щастя, божества, очевидно, пов'язано загальнослов'янський термін "Бог". Наприклад, багатий (має долю, багатство) — небога (нещасний, бідний). Термін "бог" входив в імена різних слов'янських божеств — Дажбог, Чорнобог та ін.

Міфологізація історичної традиції приводить  до появи міфологічного епосу. Героями  слов'янського епосу виступають Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь, які  вважаються засновниками м. Києва. Для  праслов'янської міфології взагалі характерна реконструкція рівня генеалогії героїв. Противниками цих героїв виступають персонажі змієподібної форми та різні чудовиська. Пізнішими варіантами образів цих персонажів слід вважати Солов'я-Розбійника, Змія Горинича, а також казкові персонажі: баба-яга, кощій, чудо-юдо, лісовий цар, водяний цар, морський цар тощо. Казкові персонажі належали до класу шкідливих, від яких людина відмежовувалась.

До нижчого рівня слов'янської  міфології відносяться різні  групи неантропоморфної нечистої сили, духів, тварин, що пов'язані з усім міфологічним простором від дому до лісу, від чистого озера до болота. Це домовики, мавки, водяники, мара, кикимора, болотяники, криничники, очеретяники, польовики, гайовики, перелесники, чорти, дияволи тощо. Всі ці персонажі пов'язані з негативними явищами в житті людини, і вона різними способами їх позбавлялася, уникаючи зла.

Універсальним синтезом рівнів слов'янської  міфології виступає дерево світу. У  слов'янських фольклорних текстах  цю функцію виконують вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. До трьох основних частин світового дерева, за міфами, приєднані різні тварини: до вершини і гілок дерева — птахи (сокіл, соловей), сонце і місяць; до стовбура — бджоли; до коренів — хтонічні тварини (змії, бобри). Світове дерево в цілому порівнюється з людиною, особливо жінкою. За допомогою світового дерева в образній формі моделюється потрійна вертикальна структура світу — три царства: небо, земля, підземелля; чотиривимірна горизонтальна структура: північ, захід, південь, схід; життя і смерть (в календарних обрядах зелене і квітуче дерево формувало сприйняття цілісної картини світу).

Творцем Всесвіту в українській  міфології виступає один з богів  під назвою Род. Він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя всьому живому, проливав дощ на посіви жита і пшениці, дарував людині долю. Він єднав усю родину: померлих предків, живих нащадків і майбутні покоління. Цей бог залишився довго в пам'яті народу і, на думку етнографа Г.С. Лозко, вшановувався подекуди аж до XIX ст. Йому відповідало жіноче божество Рожаниця, що була покровителькою плодючості і мала таємний зв'язок з зірками. Стародавні слов'яни уявляли душу як іскру небесної зорі, яку запалює бог при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.

Археологи знаходять найдавніші зображення Рода і Рожаниці у вигляді скульптур, які, вірогідно, мала кожна сім'я. Їх зображення збереглися на вишитих рушниках і в наші часи, у формі стилізованих мотивів дерева життя. Етнографічні знахідки фіксують, що в деяких селах зображення родовідного дерева на дверях хат практикувалось ще на початку XX ст. Чоловіків зображували у формі листків цього дерева, а жінок — у формі квіточок. У випадку смерті людини біля її імені малювали хрестик, а коли народжувалась дитина, то домальовували нову гілку з листками або квіточками.

Деякі етнографи вважають, що культ Рожаниці виник в епоху  матріархату, згодом це божество було втілене в образах Лади та її доньки Лелі. Ці образи нерідко зображували  у вигляді близнюків, які в  народі і до наших днів вважаються священною ознакою високої плодючості. У суспільній свідомості наших пращурів образи Лади та Лелі ототожнювалися з сузір'ями Великої та Малої Ведмедиці. Щодо походження культу Рода, то він виник, на думку деяких дослідників, в епоху патріархату, тобто бронзи. Згодом це божество перетворилося в хатнього домовика, який за народними повір'ями проживає біля домашнього вогнища і є його охоронцем.

У давнину на честь  Рода і Рожаниці жерці приносили  жертву у вигляді хліба, меду, сиру та куті. Перед вживанням ритуальної їжі (куті) на різдво глава сім'ї кидав першу ложку вгору (в стелю) як жертву богам. Етнографи фіксують побутування цього звичаю і в наші дні в багатьох селах України.

Міфологічні погляди  стародавніх слов'ян включають міфи про створення світу з яйця-райця. Сонце в цих міфах зображене в образі Жар-птиці, яку хоче викрасти злий чарівник (Зимовий холод). Жар-птиця встигає знести золоте яйце, яке стає навесні новим джерелом світла і тепла, пробудження і воскресіння природи. Воно опромінює, зігріває землю, розганяє тумани, викликає рясні дощі. Внаслідок цього настає весна, а потім літо. З яйця-райця з'являється все живе на Землі. Деякі дослідники вважають, що уява про сакральний характер яйця як відродження душі померлого була характерна для культури скіфів. Наприклад, покійників скіфи ховали в яйцеподібних курганах, а поховальні ніші обсипали жовтою глиною на зразок жовтка. З уявою про те, що яйце є джерелом усього живого, пов'язаний звичай розписувати писанки до Великодня. В Україні дуже розвинуте писанкарство як різновид образотворчого мистецтва. У дні Великодніх свят писанки дарують у супроводі обрядового цілування з побажанням здоров'я і довголіття. В поминальні дні українці на могили родичів кладуть писанки і паску, вшановуючи пам'ять про своїх предків.

Міфологія стародавніх  слов'ян включає погляд на походження людини. Первісним матеріалом, з  якого створено людину, було дерево. Це перш за все дуб, ясен, бук або  просто пеньок. Але для оживлення  потрібна жива іскра, небесний вогонь. Тому міфологія слов'ян, як і інших народів, пов'язує оживлення з блискавкою. В індійській міфології перший чоловік народився від блискавки. За грецькою міфологією, Прометей викрав у богів небесний вогонь і оживив ним першу людину. Слов'янський Дажбог таємно зійшов на землю і своєю життєдайною іскрою в чудесний спосіб запліднив дочок Отця Русі. У належний час дочки народили потомство. Бог земного достатку Велес прийняв пологи і забезпечив дітям щасливий добробут. У міфі відображено ідею єдності духовного (небесного) і матеріального (земного), яка була характерна для світогляду стародавніх слов'ян. З тих пір, згідно з міфом, слов'яни стали вважати себе дітьми Дажбога. Існують міфи про божественне походження інших народів. Так, за міфологією, євреї походять від сина бога Яхве, а родоначальником німців є бог Один тощо. Наші далекі предки продовження роду розглядали як священну справу, отже, при цьому шукали покровительства надприродних сил. Віра в божественне походження народу формувала впевненість людей в їх історичному призначенні, виховувала почуття злагоди, милосердя, поваги і любові до народу та рідної землі.