Обґрунтування
З появою
екранного мистецтва відразу
почали формуватися нові види взаємодії
музики і зображення. Одним з яскравих
прикладів такої взаємодії став
музичний відеокліп – найулюбленіший
жанр сучасної молоді, що синтетично поєднав
у собі виразні засоби музики, кіно,
театру, образотворчого мистецтва. Історія відеокліпу нараховує
вже 30 років, але за цей час було здійснено
небагато наукових розвідок. У музичному
середовищі тривають суперечки з приводу
того, коли з’явився перший відеокліп.
Так, музичний журналіст А. Троїцький вважає
першим відеокліпом сцену репетиції оркестру
з кінофільму "Веселі хлоп’ята" (1934),
Д. Ухов – численні музичні номери з індійських
фільмів (вже зсередини 1950-х років), біографи
Леоніда Утьосова – його ролик на пісню
"Пароход", знятий у 1939 році. Втім
у більшості інформаційних джерел стверджується,
що першим повноцінним музичним відеокліпом
слід вважати "Богемську рапсодію"
групи "Queen" (1976).
Музичний відеокліп став справжнім твором
мистецтва, здобувши статус нового телевізійного
жанру, про що було офіційно оголошено
на престижному кінематографічному Фестивалі
мистецтв в Единбурзі у 1995 році. Прем’єра
міні-стрічки "Road Movie" американської
групи "R.E.M." стала знаком всесвітнього
визнання відеокліпу як жанру, котрий
до цього недооцінювався та вважався лише
рекламою до компакт-диску нового альбому. Приклади фільмів
кліпового формату: «Стіна» (1982) (англ.
The Wall) - кінофільм режисера Алана Паркера
за сценарієм Роджера Вотерса. «Сезон
чудес» (1985) - художній, музичний фільм
режисера Георгія Юнгвальд-Хилькевича
за повістю Сергія Абрамова «Мелодія раннього
ранку». «Вище Веселки» (1986) - музичний
художній фільм за однойменною повістю
Сергія Абрамова, знімався в Таллінні
(Естонія) Одеською кіностудією.«Асса»
(1987) - фільм Сергія Соловйова. Перша частина
трилогії режисера «Асса». Перші кліпи (пісенні ролики)
були переважно статичними, з примітивним
студійним оформленням, з довірливою манерою
виконавця за типом "внутрішнього монологу",
з більш виразними жестами й мімікою. Невдовзі
почали використовувати фонограму у "незвичайному
антуражі": співали у лісі, на скелях,
біля моря, в автомобілі, на палубі, у потязі,
але завжди чомусь з поглядом "в нікуди". Існує багато класифікацій
відеокліпів (їх ми розглянемо безпосередньо
в моїй роботі), але мені найбільш близька
класифікація А. Троїцького. Вона передбачає:
1) сюжетні кліпи, як особливо близькі до
короткометражного кінематографу; 2) видові
кліпи з відсутністю чіткого сюжету; 3)
танцювальні кліпи, в яких візуальний
акцент зроблено на виступах танцювальних
груп; 4) виконавські кліпи, у центрі яких
знаходиться зображення музикантів; 5)
мультиплікаційні кліпи, для яких характерним
є поєднання реального, рисованого та
комп’ютерного зображень; 6) експериментальні
кліпи, як найбільш насичені комп’ютерними
технологіями та звучанням синтезаторів. Однією з найголовніших властивостей
музичного відеокліпу є його специфічний
монтаж, що забезпечує сприйняття відеоряду
як ланцюга миттєвих образів. Для кліпового
монтажу характерні швидкість (кадри тривають
секунди чи долі секунд), ритмічність (задане
співвіднесення з ритмом музики, що звучить)
і різкість (жодні правила класичного
монтажу, що забезпечують глядачу єдністьпростору
і часу, тут не виконуються). Стандартна тирвалість музичного
відеокліпу біля 4-5 хвилин. У своїй роботі
я розглянула творчість таких кліпмейкерів:
Алан Бадоев (візитка картка кліп Ірини
Білик на пісню «Сніг»), Катя Царик (кліп
Ані Лорак «Сонце»), Александр Філатович,
Дмитро Мухін,– українські. Юрій Бардаш
(гурт «Нервы» - «Кофе мой друг»), Олена
Вінярська (Оля Полякова «Рашен стайл»),
Федір Бондарчук – російські. Девід ЛаШапель
(Брітні Спірс «Everytime»), Девід Фінчер - американський.
Вивчаючи матеріал, стосовно
теми моєї роботи можу зробити висновок:
телевізійна інтерпретація музики (зокрема
у відеокліпі) – не тільки новий екранний
спосіб представлення музики, але й новий
спосіб переконання та пропаганди у мистецтві.
Кліпи диктують моду, пропагують певний
стиль життя, надають певні приклади для
наслідування як у поведінці, так і в оцінці
дійсності.