Огляд наукових статей Н. Зелінської

Вступ

Наукові видання – це, безсумнівно, найбільша рушійна сила розвитку науки й прогресу, суспільного поступу людства загалом. В усьому світі питанням наукових видань присвячена низка досліджень, за допомогою яких перші виходять на достойний рівень редакційно-видавничого опрацювання. В Україні питаннями особливості і специфіки наукових видань, їхнього стилю, обов’язків редактора і автора перед науковою спільнотою та широкою читацькою аудиторією ґрунтовно займалася Н. В. Зелінська.

Метою роботи є аналіз наукових статей Н. В. Зелінської, присвячених проблематиці вітчизняних наукових видань та їх особливостей.

Об’єктом дослідження є наукові статті Н. В. Зелінської.

Предметом – особливості вітчизняних наукових видань, їх стилю, специфіки роботи редактора в межах об’єкта.

 

1. «Наукова книга в сучасному світі: тест на виживання»

У цій статті Н. В. Зелінська досліджує питання авторства та фінансування наукових видань. Зрозуміло, що якісна додрукарська підготовка наукового видання неможлива без фахової, кропіткої роботи редактора над текстом. Тому й це, а точніше, проблему відсутності необхідного досвіду роботи з науковими виданнями, а також недостатньої теоретичної бази для підготовки спеціалістів розглядає у своїй роботі дослідниця.

«Чи кожен редактор готовий до такої роботи? Чи володіє він необхідними для цього теоретичними знаннями, методиками, інструментарієм? І чи не тому так багато на ринку непрофесійно підготовлених наукових видань, що їх випускають професійно непідготовлені редактори?» – з цією думкою ми погоджуємося. Адже справді, сьогодні важко здобути ґрунтовні фахові знання, яких було б достатньо для роботи саме з науковими виданнями, що вже й казати про рівень практичних навиків студентства. В умовах недостатнього наповнення вітчизняного книжкового ринку якісною літературою для підготовки редакторів Н. В. Зелінська рекомендує звертатися «до праць зарубіжних дослідників, чиї багаторічні спостереження за науковою літературою, а також погляди на проблеми підготовки та випуску наукових видань, що вже давно визрівають на ринковому ґрунті, <…> викликають цілком закономірну довіру». Це, звісно, слушна порада, але нині далеко не кожен студент може мати повноцінний доступ до зарубіжної наукової спадщини.

В умовах інтелектуального атрофування, орієнтованості на масове і легке чтиво, наукова книга дедалі більше відходить на другий план у видавничій діяльності. Саме тому «видавець працює як наставник для своїх авторів, одночасно виконуючи наставницькі функції стосовно суспільства у цілому: по-перше, він захищає те, що завжди і постійно є цінним; по-друге, він захищає від корозії саме інформаційне суспільство». Як влучно зауважує Н. В. Зелінська, видавець повинен стояти на сторожі чистоти й потужності не лише книги, а й усього суспільства, бо ж саме оця «корозія» породжує сучасну культуру.

Ще одна велика проблема в царині наукового книговидання – маститі автори, які не бажають трансформувати свої наукові здобутки у зрозумілі широкому загалу видання. За таких обставин наукова книга залишається цікавою лише невеликому колу вузькопрофільних спеціалістів, що й робить цей сегмент видавничої справи комерційно непривабливим. Вони продовжують «зверхньо реагувати на несміливі спроби редакторів хоч трохи спустити їх з академічних небес на грішну читацьку землю, – але факт залишається фактом: розширення читацького кола наукової книжки за рахунок поліпшення форми її викладу – один із визнаних у світі ефективних шляхів ринкового існування наукової літератури».

2. «Наукове книговидання в Україні: на шляху до перезавантаження»

У цій публікації дослідниця звертає увагу на проблеми розвитку вітчизняних наукових видань в умовах ринку. Н. В. Зелінська зазначає, що для збільшення попиту на цю книгу необхідно зацікавити якнайбільшу кількість читачів (тобто, не лише науковців, дослідників чи студентів). Для цього дослідниця рекомендує «критичний перегляд видавничого репертуару, вивчення та сегментацію книжкового ринку з одночасним дослідженням читацьких запитів і можливостей, принципові зміни у тематиці та типології видань, постійне збагачення виражально­зображальних засобів у кожному окремо взятому виданні». Щодо останнього (зображальні засоби у наукових виданнях), то це – дійсно проблема. Ми не маємо на увазі практичні схеми чи ілюстрації в науково-технічних виданнях, де без подібного просто не обійтися. У багатьох наукових виданнях, наприклад, економічної тематики, поруч із текстами можна знайти лише таблиці, зрідка – графіки й діаграми. Проте більшість інформації людина сприймає зором, тому першочерговою є необхідність удосконалення інформації шляхом її зображального увиразнення, унаочнення.

Далі Н. В. Зелінська зазначає, що «при одночасному усвідомленні суспільної важливості наукового книговидання, необхідною для розв’язання суперечності стає принципова зміна видавничих стратегій». Бо ж, справді, ринок змінився кардинально за останні два десятиліття, натомість у сфері наукового книговидання особливо серйозних змін не помічено. Це також є причиною низького попиту на наукову літературу, яка тепер, здебільшого, орієнтована лише на вузькопрофільних науковців.

Ще одним важливим питанням, яке порушує дослідниця, є те, що підручники та навчальні посібники «не встигають за розвитком галузей, що відповідають навчальним дисциплінам», натомість «студентам … насамперед потрібні актуальні, на вістрі останніх досягнень, наукові видання». Маємо таку ситуацію, що новітні дисципліни й факультативи вводяться у навчальні плани вищої школи практично кожного семестру, а проте якісного теоретичного забезпечення вони не мають. Щоб вирішити цю проблему, потужне видавництво «різко скорочує кількість тематичних напрямів, натомість у межах цих напрямів випускає не лише наукові, а й навчальні, довідкові та інші видання». Така стратегія дозволить розширити діяльність на котромусь одному із сегментів науки, а також відкриє доступ до більш широкої аудиторії, що й стимулюватиме прибуток і розвиватиме галузь.

Ще одна важлива рекомендація, яку зауважує Н. В. Зелінська, це «ретельніший відбір і якісніша підготовка матеріалів для видавничого втілення», оскільки раніше «видавництва приймали і публікували книжки хороші, але не видатні». Отже, видавцям потрібно відшукувати дійсно вартісні дослідження, авторів-новаторів, які пропонують справді неповторні й значущі відкриття – тоді й книга читачів зацікавить, і прибуток збільшиться.

3. «Який він, науковий стиль?»

У роботі дослідниця констатує негативну тенденцію у царині сучасного наукового стилю як «вербально-термінологічний снобізм – свідоме, навмисне ускладнювання стилю мови науки, за яким відчувається бажання зробити її недоступною для непосвячених, через що ускладнюються очевидні і прості речі». Такими діями автор, по-перше, демонструє абсолютну неповагу до читача, який не обов’язково повинен мати науковий ступінь, щоб цікавитися такими публікаціями, а по-друге – власноручно відштовхує від себе потенційних читачів. Таким чином автор собі ж робить гірше, і все, на що може сподіватися такий науковець – бути «широковідомим у вузьких колах».

Червоною ниткою у статті проходить думка про те, що «твір має привернути до себе увагу, викликати інтерес, він має швидко й легко прочитуватись, засвоюватись і використовуватись. Усього цього можна досягти, лише удосконалюючи форму викладу, бо навіть дуже цінний за змістом матеріал читач може назавжди відкласти, коли йому доведеться долати опір “незручної” форми». Отже, науковий текст і стиль повинні бути максимально простими і доступними, не перенасиченими науковою термінологією. Це – запорука справжнього успіху наукового видання.

4. «“Традиційна” періодика у системі сучасної наукової комунікації: тенденції та перспективи»

Якщо про сучасні неперіодичні наукові видання проводяться дослідження, хоч і в малій кількості, то тема з періодичними науковими виданнями в науковій комунікації залишається практично нерозкритою. Саме тому Н. В. Зелінська присвятила свою наукову статтю розгляду й вивченню цього питання. Дослідниця зазначає, що основою для професійної діяльності вчених є наукова комунікація, яка завдячує своєму існуванню здебільшого саме науковій періодиці. Адже справді, наукові журнальні видання виходять із різною періодичністю (1-4 рази на рік), що забезпечує оперативне поповнення інформацією світ наукових досліджень. Часто окремі праці, що входять до складу монографії, можуть залишитися непоміченими, «розпорошеними», натомість у науковій періодиці кожному дослідженню відводиться чільне місце.

Н. В. Зелінська звертає увагу також і на історичний аспект становлення наукової періодики. Коли такі видання тільки почали розвиватися, редактор справді формував науковців, скорочуючи, утинаючи їхні праці, аби довести їх до потрібного аудиторії вигляду. «Редакторський радикалізм на зорі становлення різних функціональних стилів мовлення та зародження типологічних систем видань – у період, коли “критична маса” авторів ще до цього не готова, – має право на існування і схвалюється історичною практикою». Можна стверджувати, що цей «редакторський радикалізм» може бути великою мірою виправданим, а іноді й просто необхідним і сьогодні – адже серед дослідників є не лише досвідчені науковці, а й початківці, яким потрібно допомогти створити достойну публікацію, що привернула б до себе увагу наукової спільноти.

Окрім цього, Н. В. Зелінська формулює основні переваги наукової періодики над неперіодичними науковими виданнями. Серед них: забезпечення «новинами щодо вітчизняних та зарубіжних … наукових розробок», опублікування матеріалів, «які б за інших обставин були розпорошені через публікацію в індивідуальних працях», зосередження увагу не лише на результаті, а й «перебігу певного наукового дослідження», розвиток науки «відносно недорогими каналами комунікації» тощо.

5. «Редактор: сучасні трансформації відомого фаху»

В останній аналізованій нами публікації дослідниця розглядає особливості та специфіку професії редактора, її зміну та адаптування відповідно до вимог часу.

Серед мотивів, що спонукають людину обирати професію редактора, Н. В.  Зелінська визначає «інтелектуальність, причетність до створення (а раптом?) шедевра (або “хоча б” бестселера) і той романтичний ореол, що, за словами Дена Дейсі, мимоволі виникає навколо цієї складної, мінливої, не підвладної суворій регламентації справи». Бо ж дійсно, працюючи з виданням, редактор не послуговується шаблоном – увесь процес редагування повністю творчий, від початку й до кінця. Окрім того, редактор «знається на особливостях читацького сприймання і розуміння, а також є фахівцем з науки про текст». Власне, перш ніж братися до роботи, редактор зобов’язаний чітко окреслити читацьку аудиторію майбутнього видання, і створювати книгу лише виходячи з характерних особливостей і потреб цих читачів.

Але не лише творчістю повинен озброюватися редактор: він «здатний приймати самостійні рішення, підприємець, який уміє брати відповідальність на себе». У цьому плані функції видавця редактор дуже часто теж перебирає на себе – бо без підприємницької ініціативності, комерційної далекоглядності не можна випустити у світ повноцінний і конкурентоспроможний продукт.

«Творчий характер редагування зумовлений передовсім новизною змісту кожного окремого твору, оригінальністю його композиційного рішення, своєрідністю мислення автора, особливостями його манери викладу, цільовим і читацьким призначенням майбутнього видання» – тут маємо дві важливі думки: по-перше, про креативність редакторського ремесла в усьому процесі творення книги, а по-друге – про автора. Отже, важливою складовою роботи редактора є ще й добір кваліфікованих, відповідальних авторів, які знають, що й для кого вони пишуть.

 

Висновок

У тих наукових статтях Н. В. Зелінської, які ми розглянули, розкрито питання відмінності наукових видань від решти книг, особливості і специфіку їх творення в контексті співпраці автора й редактора, вимоги й характеристики останнього як фахівця, який відповідає за якість кінцевого продукту перед суспільства.

Проаналізувавши ці роботи, можемо сформулювати стрижневі думки, які окреслюють порушені Н. В. Зелінською питання:

1. Доступність викладу автора не лише для спеціалістів його профілю, а й для широкого загалу;
2. Ініціативність, креативність редактора як запорука успіху наукового видання;
3. Періодичні та неперіодичні наукові видання – дві складові єдиного центру розвитку наукового знання;
4. Удосконалення зображальної частини видання як спосіб популяризації наукових видань;
5. Актуалізація наукових видань відповідно до потреб часу та розвитку галузей, що відповідають навчальним дисциплінам.

 

Список аналізованих джерел:

1. Зелінська Н. В. Наукова книга в сучасному світі : тест на виживання // Поліграфія і видавнича справа. – Львів, 2008. – Вип. 1 (47). – С. 9-17.
2. Зелінська Н. В. Наукове книговидання в Україні : на шляху до перезавантаження // Ученые записки Таврического нац. университета им. В. И. Вернадского. – Сер. Филология. Социальная коммуникация. – 2008. – Т. 21 (60). – № 1. – С. 396-403.
3. Зелінська Н. В. Який він, науковий стиль? / Н. В. Зелінська // Культура слова. – К. : Наук. Думка, 1990. – Вип. 38. – С. 19-23.
4. Зелінська Н. В. “Традиційна” наукова періодика у дослідженнях зарубіжних учених: проблеми та перспективи // Українська періодика : історія і сучасність : Доп. і повід, восьмої Всеукр. наук, конф – Львів 2003. – С. 569-573.
5. Зелінська Н. В. та ін. Редактор : сучасні трансформації відомого фаху / Н. В.  Зелінська, Огар Е. І., Фінклер Ю. Е., Черниш Н. І. // Вісник Книжкової палати. – 2003. – №9. – С. 3-5.