Особливостi iндивiдуального стилю Iвана Нечуй - Левицького: синтаксичний аспект

На кожній сторінці твору  можна зустріти багато метафор: «в хаті гризла Мелашку свекруха», «горшки застогнали», «Мелашка частувала миски рогачем», «горщик завищав під ножем, неначе цуценя», «заскубуть, заклюють вони мене, мамо, як лихі шуляки голубку» [12].

Особливої уваги заслуговують звертання з виразно фольклорним  забарвленням, які використовує автор. Справжні українські «милі» звертання, якими користувалися у сім'ях: «серце моє;  моя втіхо;  моя дитино; будь же гожа, як рожа, весела, як весна, робоча, як бджола» [12].

У повісті «Кайдашева сім'я» за допомогою художніх засобів окремі явища, вчинки, поведінка людей зображені в смішному, жартівливому тоні. Це є гумор. Коріння ж гумору лежить у народній творчості: піснях, казках, прислів'ях та приказках, поговірках, замовляннях та прокльонах. Так, Мотря співає жартівливу народну пісню про свекруху. Лаврін словами пісні звертається до Мелашки: «Десь ти, моя мила, з рожі та з барвінку звита, що додержала мене до самого світу» [12]. Навіть мовчазний Карпо пригадує слова пісні, коли думає про Мотрю: «Ой, важу я на цю дівчину вражу, та не знаю, чи буде моєю…» [12].  Мати Мелашки, стара Балашиха, розглядаючи свою дочку після розлуки, також говорить словами народної пісні: «У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в’яла» [12].

У мові головних героїв зустрічаємо  також поговірки і приказки. Напиклад, старий Кайдаш говорить до Карпа: «В гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить». «Хоч між дровами, аби з чорними бровами», — говорить Лаврін до матері і цим натякає на свою закоханість. Улесливість Кайдашихи підкреслюється звертанням до Мотрі під час сватання: «Щоб ти була здорова, як вода, щоб цвіла, як рожа...» [12]. Щоб розважити й заспокоїти Мелашку, стара Балашиха говорить: «Дівка, як верба: де посади, то прийметься». «Не питай, бо старий будеш», — грубо відповідає Мотря Карпові, виявляючи свою круту вдачу. Проти свекрухи вона вживає такі вислови: «Наговорила на вербі груші, а на осиці кислиці», «Старе, як мале». «Нащо тобі заглядати в наші горшки?» - говорить Кайдашиха до баби Палажки, використовуючи приказку; або: «Хвалила ж сова своїх дiтей, що нема кращих на свiтi, а яка ж там совина краса?» [12].

Нечуй-Левицький використовує і такі види фольклору, як казки та замовляння. Словами казки розповідає Мотря батькам про свекруху: «В мене свекруха - люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем» [12].

Автор звертається і до мотивів давніх замовлянь, вкладаючи їх в уста баби Палажки: «Пом'яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають: єромолай, бермолай, савтирю і ще туго, що телятиною обшита... Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах» [12].

Нечуй-Левицький збагачує мову твору, використовуючи   синоніми та антоніми.  Використовуючи синонімічне багатство розмовної мови, автор хоче підкреслити особисті стосунки між героями твору. В повісті знаходимо такі загальномовні синоніми, як: «Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво», «Кайдаш сидів, мов дерев’яний, і на його лиці розлився якийсь смуток та жаль», «Побила мене лиха година та нещаслива! – загомоніла Кайдашиха», «...і в хаті все стихло і втихомирилось», «Чи ти здурів, чи збожеволів?..» [12]. Вживаються такі дієслівні синоніми: бити: «вхопила з полиці горшка і хропнула ним об землю»; «свиснула по купі горшків кочергою»; «Кайдашиха лупила... горщики»; «Мелашка частувала миски...»; кричати: «вони разом верещали, ґвалтували, лаялись»; «пищала Кайдашиха»; «мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря», «їх лайка дзвеніла», «Кайдашиха сичала»; «Мотря репетувала та кляла Кайдашиху»; «Кайдашиха наробила галасу» [12].

Серед синонімів, уживаних І. Нечуєм-Левицьким, слід виділити і контекстуальні, які виникають внаслідок переносного  вживання слова в особливому,  специфічному значенні, яке не закріплене в мові, а створюється лише в певному контексті, тому контекстуальні синоніми є витвором індивідуальним, а не загальномовним. Наприклад, зовсім несинонімічними в їх прямому значенні є іменники, походеньки та посиденьки, хвильки і брижки; дієслова бродити і волочитися, тішити, колихати і гойдати. Але вони стають синонімами в такому контексті, як: «Мати важку роботу на Мотрю скидає, а сама походеньки та посиденьки справляє», «Червоний світ миготів ніби хвильками й брижками по стінах...», « І де ти бродиш, де ти волочишся цілу ніч?», «Кайдашиха тішилась унуком, колихала його, гойдала...» [12].

Надзвичайно цікавими у повістях є індивідуальні синоніми письменника, які використовуються для створення  яскравих образів, передають світобачення автора, його індивідуальну манеру: «Старий Омелько був дуже богомольний, горнувся до духовенства, любив молитись і постить», «Я люблю, щоб дівчина була бриклива, щоб мала серце з перцем», «Щоб мене мій син, моя кров...» [12].

Заходимо також такі різнокореневі  синоніми: «В її серці все якось помішалось, скаламутилось». Та однокореневі – «Вона [Кайдашиха] думала, що все це якось перетреться, перемнеться та й так минеться» [12].  
У повісті вступають у синонімічні пари і дієслова, і прислівники, і займенники: «Чи ви показились, чи ви знавісніли? – говорив Карпо», «Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав; Кайдашиха ридала, бо вона почувала свою провину» [12].

Автор звертається і до антонімів: «Палажка повагом та тихо, в білій катанці, зав’язана чорною хусткою», «Мотря сиділа коло вікна... і плутала ниткою вздовж і впоперек, і по комірі, й по пазусі», «Кайдашиха взяла чарку і наговорила приказок живим і мертвим повнісіньку хату» [12].

В антонімічні пари поєднуються  різні части мови. Найчастіше трапляються іменникові антоніми: «В Кайдашевій хаті стала мирнота, зате надворі почався нелад»; «Вона, Мотря, лучче витерпіла б лайку, ніж смішки» [12].

У системі виразних засобів  мови І. Нечуя-Левицького синоніми й  антоніми посідають досить помітне місце. Їх стилістична роль різноманітна. Функція синонімів, наприклад, полягає насамперед у тому, що вони допомагають уникнути повторення однакових слів на короткому відрізку тексту, якнайточніше виявити відтінок думки, показати багатство явища, інтенсивність прояву дії, різноманітність ознак. 

Загалом, у повісті автор використовує загальнонародну мову. Окремі вирази, а то й цілі діалоги нагадують живу розмову, немов підслухану письменником: «Та випийте-бо, свахо, більше. Невже оце ви зоставляєте стільки на сльози?» Або: «Це, мабуть, свекрушище тобі наговорило на вербі груші, а на осиці кислиці…» [12].

Отож, очевидна велика художня  майстерність І. Нечуя-Левицького у  використанні всіх художніх засобів  та лексичних елементів у вираженні  авторської позиції – людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин і разом із тим поважати право інших на власну гідність.

І. Нечуй-Левицький — великий  художник у змалюванні картин побуту, великий реаліст у відтворенні живої колоритної мови персонажів. Майстерність побутових картин досягається тим, що письменник добре знає життя селян і вміє з великою художньою виразністю відобразити його в деталях.

Високу оцінку повісті «Кайдашева сім’я» дав Іван Франко, зарахувавши її «до найкращих оздоб українського письменства». Особливу увагу він звернув на мову повісті і підкреслив: це «переважно буденна мова українського простолюддя, проста … але, проте, багата, колоритна і повна тої природної грації,   якою   вона   визначається в устах  людей  з  багатим життєвим змістом».

 

2.3 Фразеологізми,  як одна із провідних ознак  ідіостилю письменника (на прикладі  повісті «Кайдашева сім'я»).

І. Нечуй-Левицький – письменник, який вдало оперує фразеологічним багатством рідної мови, володіє мовними образними засобами. Його твори дають цінний матеріал для вивчення функцій фразеологізмів у художніх текстах. Тому слід звернути увагу на вживання фразеологізмів та їх стилістичні функції у повісті «Кайдашева сім'я».

Створюючи портретну характеристику Кайдашихи, письменник використовує такі оцінні фразеологізми: «Вона стояла над душею в Мотрi, наче осавула на панщинi, а сама не бралась i за холодну воду»; «Кайдашиха стала шута, як безрога корова»; «Кайдашиха таки випила чарку, хоч i скривилась, як середа на п’ятницю» [12]. Наведені розмовні фразеологічні одиниці створюють портрет зверхньої, пихатої свекрухи. Лихий образ свекрухи посилює наростаюча градація фразеологізмів, ужитих в одному реченні.

Портретну характеристику іншого колоритного персонажа – Мотрі  – письменник створює, уживаючи такі розмовні фразеологізми: «Але Мотря була не з такiвських, щоб комусь покорятись»; «Невiстка вешталась, наче муха в окропi, скрiзь встигала…»; «Оце як сама не догляну, то напартолить такого борщу, що й собаки не їдять»;»Як помаже комин, то всi вiхтi знать»; «Я скажу слово, а вона десять»; «Мотря мовчала, тiльки зуби зцiпила»; «В неї снiгу зимою не дiстанеш» [12]. Іноді фразеологізми є не лише засобом створення портретної характеристики, а й виконують оцінну функцію.

Автор вводить розмовні фразеологізми і в мову персонажів. Так, у діалозі Карпа та Лавріна, коли вони обговорюють дівчат – потенційних наречених, письменник застосовує низку фразеологізмів:

- Як би на мене, то я б сватав Палажку, - сказав Лаврін. - В Палажки брови, як шнурочки; моргне, нiби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другiй бровi й цiни нема. А що вже гарна! Як намальована!

- Коли в Палажки очi витрiшкуватi, як у жаби, стан кривий, як у баби.

- То сватай Хіврю. Хiвря доладна, як писанка.

- I вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступi горох товче, а як говорить, то носом свистить.

- То сватай Вівдю. Чим же Вiвдя негарна? Говорить тонiсiнько, мов сопiлка грає, а тиха, як ягниця.

- Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дiвчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, - сказав Карпо.

- То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся, - сказав Лаврiн.

- Коли в Химки очi, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небi млинцi печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такi викрутаси виробляє… [12];

- Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний мiсяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як бiла рiпа, коса, як праник, сама дiвка здорова, як тур: як iде, то пiд нею аж земля стугонить.

- Гарна ... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обiддя гни.

- Ну, то сватай Одарку Ходакiвну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькi, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха неначе вода в криниці.

- Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як трiска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як iде, то аж кiстки торохтять.

- Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину корчаківну, - сказав Лаврін і засміявся.

- Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вiкно, то на вiкно три днi собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сiм кiп гороху змолотив.

- Ну, то бери Ганну.

- Авжеж! Оце взяв би той кадiвб, що бублика з’їси, поки кругом обiйдеш... [12].

Для опису комічного автор  використовує такі фразеологізми: «В Семигорах нема де i втопиться, бо в ставках старiй жабi по колiна…»; «Вiн заговорив дрiбно й сердито, наговорив синам сiм мiшкiв гречаної вовни, невважаючи на святу п’ятницю, та й пiшов у повiтку»; «Кайдаш глянув на перець, i в його слинка потекла» ; «Оце вигадала таке, що й купи не держиться»; «Вона вискочила з-за вугла як козак з маку»; «В тебе вже розуму, як у дiрявому горшку; стiльки, як у твоєї свекрухи!» [12].

Розмовні фразеологізми  в мові твору є також одним  із засобів мовної характеристики персонажів, наприклад, у свекрухи мова лайлива, підлеслива: «Коли хоч, то я й над тобою стану з нагайко»;. «Цить! А то як вiзьму кочергу, то й зуби визбираєш, - крикнула Кайдашиха й скочила з мiсця» [12]. ; у Мотрі – груба, нахабна: «Будеш ти в мене циганської халяндри скакати, а не я в тебе!»; «Я вашого сина не силувала мене брати»; «Я до вас з хлiбом з сiллю не ходила, порогiв ваших не оббиваал» [12]; у свекра мова залежить від ситуації: «Чорт вашого батька знає, в якому там горшку ви приставляєте кашу!» [12]; у Лавріна - лірична, більш ніжна: «Як намальована!»; «пишна, як у саду вишня» [12].

Фразеологізми, ужиті в репліках героїв, є важливим засобом індивідуалізації колоритних персонажів повісті. Поряд з наведеними розмовними фразеологізмами у творі широко вживані прислів’я та приказки розмовно-побутового плану. Вони відображають сприйняття героїв, їх життєву позицію, народну мудрість: «Твоя жiнка не дiвка: їй замiж не йти»; «Недурно ж кажуть: дiвка, як верба: де посади, то прийметься»; «Старе, як мале!» [12].

 Таким чином, розмовні фразеологічні одиниці визначають стилетвірні риси повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», індивідуалізують оповідь, а також збагачують фразеологічну систему літературної мови. За допомогою стилістично маркованих фразеологізмів автор передає сільський колорит, уводить читача в побутове життя українського народу. Розмовні фразеологізми збагачують мову твору, надають їй експресивності, невимушеності. Серед їх стилістичних функцій у творі «Кайдашева сім’я» найбільш виразно виявилися функції портретної та мовної характеристики персонажа, створення гумору, узагальнення та вираження експресивної оцінки.

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ  ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ І. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКОГО

 

2.1. Іван Нечуй-Левицький  – визначна постать в історії  української культури другої  половини XIX – початку XXст.

 

Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім — Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сім'ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Закінчив Київську духовну академію, вчителював.