Створення повідомлення

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

на тему:

 

Створення повідомлення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала: студентка 1 курсу, спеціальності «Журналістика» ФУФСК

Платонова Олена

Перевірила: Корчагіна О.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Луганськ 2014

1. Робота з джерелами інформації

 

В першу чергу журналіст повинен знати:

- яка організація займається  питаннями, що цікавлять журналіста  для отримання тієї чи іншої  інформації, як вона організована, хто є ключовими фігурами (керівниками), хто може дати інформацію, яка відповідатиме дійсності. Коли матеріал з’являється в полосі чи ефірі, необхідно перевірити його достовірність – зробити посилання на джерело.. В деяких випадках, інформація дається без вказівки на її походження, що часто зустрічається в передвиборчій боротьбі, чи це робиться для забезпечення конфедиційності джерела. Кращий варіант, коли інформатори не заперечують проти обнародування їх імен. Дуже часто журналіста попереджають: «Це не для друку». Що робити в таких випадках? Кореспондент умовляє співрозмовника залишити в матеріалі інформацію, яку інтерв’юєр не бажає залишати. Якщо співрозмовник не піддається умовам – слід поступати згідно з законом.

Інколи плітки стають привидом для журналістського розслідування і наприкінці припиняють бути такими.

З анонімними джерелами слід бути уважним:

- не користуватися ними;

 

          - або ретельно перевіряти.

Одно з самих розповсюджених правил для збору інформації для журналістів – представники органів влади. Близько 80% журналістів звертаються в органи виконуючої влади. Деякі служби виконавчої влади постіно співпрацюють зі ЗМІ.

Існує декілька правил та способів перевірки інформації:

- коли матеріал готовий, необхідно передзвонити джерелу та, опираючись на текст, переперевірити цифри, факти, дані, імена тощо, та вголос прочитати все, а потім перепросити: «Чи правильно я все виклав?»;

- по можливості слід спів поставити отримані дані з існуючими відео-аудіо записами, текстовими документами;

- опросити допоміжних свідків;

- показати текст експертам;

- зачитати матеріал досвідченим спеціалістам в редакції;

- дати прочитати текст редакційному юристові.

Усі ці дії позбавлять журналіста від можливих неприємностей. Та така інформація дійде до аудиторії цілком достовірною.

 

Способи отримання інформації

 

Журналіст, що збирає інформацію, зіштовхується з трьома проблемами: вибору самого надійного способу, фіксування отриманих даних, забезпечення техніки безпеки в роботі.

Зазвичай мас-медіа використовують 3 самих розповсюджених метода отримання інформації: інтерв’ю, спостереження, вивчення документів. Однак, самі надійні – інтерв’ю та спостереження [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Використання спеціальних технічних засобів для негласного отримання інформації

Сучасні технології мають ширший асортимент ніж у середині минулого сторіччя. Це зумовлено значним технічним прогресом людства. Наприклад, та сама масова комп’ютеризація усіх можливих сфер життя людини, спричинила виникнення нових засобів негласного знімання інформації: віруси вільного поширення, спеціалізовані комп’ютерні закладки, що у потрібний час зчитують и надають зацікавленим особам певну інформацію. Але все ж основну масу займають пристрої знімання відео та акустичної інформації. В Україні використання СТЗ можливе лише правоохоронними органами, під час здійснення ОРД, згідно з законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінально-процесуальним кодексом України та окремими підзаконними актами. Спеціальними технічними засобами є технічні засоби, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, препарати та інші вироби, спеціально створені, розроблені, запрограмовані або модернізовані для виконання завдань з негласного отримання інформації під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

До таких засобів належать:

• спеціальні технічні засоби для негласного отримання та реєстрації аудіоінформації;

• спеціальні технічні засоби для негласного візуального спостереження та документування;

• спеціальні технічні засоби для негласного прослуховування телефонних переговорів;

• спеціальні технічні засоби для негласного перехоплення та реєстрації інформації з технічних каналів зв'язку;

• спеціальні технічні засоби для негласного контролю поштових повідомлень і відправлень;

• спеціальні технічні засоби для негласного обстеження предметів і документів;

• спеціальні технічні засоби для негласного проникнення у приміщення, транспортні засоби, інші об'єкти та їх обстеження;  

• спеціальні технічні засоби для негласного контролю за переміщенням транспортних засобів та інших об'єктів;

• спеціальні технічні засоби для негласного отримання (зміни, знищення) інформації з технічних засобів її зберігання, обробки та передачі.

Спірні питання щодо належності до спеціальних технічних засобів конкретного технічного засобу, який розробляється, виготовляється і реалізується суб'єктом господарювання, вирішуються експертно-технічною комісією Служби безпеки України. Виходячи з законодавства України усі існуючі спеціальні технічні засоби, які використовуються державними органами України, можна умовно розділити на сім основних класів:

  1)  Засоби зв’язку;  

 

  2)  Засоби сигналізації та промислового телебачення;  

 

  3)  Оперативно-технічні засоби:  

 

             Засоби негласної фотозйомки та відеозапису  

 

             Засоби негласного звукозапису  

 

             Пошукові прилади  

 

             Прилади нічного спостереження  

 

             Спеціальні хімічні речовини  

 

  4)  Засоби розвідки та технічного захисту інформації;  

 

  5)  Криміналістична техніка;  

 

  6)  Інформаційні системи;  

 

  7)  Засоби індивідуального захисту та активної оборони.  

 

     Кожний оперативно-технічний засіб потрібно розглядати з позицій його використання у практичній діяльності правоохоронних органів, а також можливості застосування у процесі проведення того чи іншого оперативно розшукового заходу. Наприклад виходячи з Закону «про оперативно розшукову діяльність», міліція може використовувати СТЗ з метою:

• проведення оперативних заходів для попередження та розкриття злочинів, а також розшуку осіб, які вчинили злочини;

• документування протиправних дій юридичних та фізичних осіб;

• використання результатів застосування технічних засобів в якості доказів у суді.

 

     Можливості застосовуваних СТЗ визначаються загальним технічним розвитком людства та технологічними можливостями суб’єктів, що їх виробляють. При відправленні фактів використовуються, як правило, звичайні телефонні лінії, тому їх перехоплюють так само, як і телефонні розмови. Електронна пошта, Інтернет та інші види відправлення комп'ютерних даних в звичайних користувачів теж відбуваються по таких же лініях зв'язку (кабель, супутник). Комунікації через Інтернет містять, як і, приміром, телефонні переговори в зашифрованому цифровому виді, не тільки самі дані, але й відомості про тих, хто їх відправляє й одержує, наприклад адреси IP або Cookies, що полегшує їхню оцінку зацікавленими суб’єктами. А це дозволяє зробити їм висновки про ідентифікацію осіб, що цікавлять, їхніх пристрастях, хобі, манерах поведінки й т.д. 

 

     Для перехоплення даних, переданих через Інтернет, є дві можливості: або підслухуються лінії передачі даних, або через співробітництво із власниками мереж і провайдерами. В останньому випадку використовується т.зв. програмне забезпечення Sniffer-Software, у дев'яти найважливіших пунктах обміну в Інтернет, у яких з'єднуються між собою різні частини світової мережі. Але на сьогодні слід виділити новий тип СТЗ, що за допомогою програмної складової перетворює звичайний телефон в засіб стеження та зняття необхідної інформації. Прикладом є програма прослуховування мобільних телефонів Spy Phone Suite, яка дозволяє отримувати доступ до всієї інформації, що проходить через телефон об’єкта стеження, навіть його місце перебування на мапі певної місцевості. Нормативно-правова база визначає та регламентує ринок спеціальних технічних засобів суб’єктів ОРД, що визначенні чинним законодавством.

 

   Однак в зв’язку зі стрімким розвитком сучасних комп’ютерних і телекомунікаційних технологій виникають потреби в удосконаленні питань державного контролю у цій сфері. Визначення СТЗ доповнено стосовно технічних засобів загального використання (комп’ютерна техніка, телекомунікаційне обладнання тощо) запрограмованих з використанням спеціального програмного забезпечення з метою негласного отримання інформації. На сьогодні існуючий рівень розвитку інформаційно-телекомунікаційного середовища характеризується широким розповсюдженням інформаційних у тому числі спеціальних технологій на базі спеціального програмного забезпечення, призначених для негласного отримання інформації. При цьому спеціальне програмне забезпечення встановлене на технічні засоби (апаратно-програмні засоби загального користування) обумовлює їх цільове використання для негласного отримання інформації.

 

     Тому ліцензування господарської діяльності з розробки СТЗ має передбачати можливість контролю за розповсюдженням спеціального програмного забезпечення, яке забезпечує основну функцію технічного засобу, як засобу негласного отримання інформації. За таких умов, впровадження державного регулювання господарською діяльністю у цій сфері з метою забезпечення вирішення проблеми унеможливлення незаконного обігу СТЗ під час їх розроблення, виготовлення та торгівлі ними не має достатньо відповідної альтернативи. Застосування ринкових механізмів, які зазвичай спрямовані на задоволення потреб споживача та отримання максимальних прибутків не передбачають вирішення завдань державної безпеки.

 

     Це підтверджується досвідом провідних демократичних країн, у яких так само впроваджено жорсткі обмеження у сфері обігу СТЗ. Українське законодавство широко описує можливості застосування СТЗ для негласного отримання інформації – наприклад Закон України «Про перехоплення телекомунікацій» [1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Аналітична стаття і коментар

Коментар. Для позначення самостійного жанру журналістики слово «коментар» стало застосовуватися в нашому сторіччі. Публікації, що підходять під це визначення, «коментували» (пояснювали, обговорювали, роз'яснювали) важливі події. В даний час у комплексі основних журналістських форм коментар займає своє важливе місце. З його допомогою автор виражає відношення до актуальних подій, формулює зв'язані з ними завдання і проблеми у формі стиснутого аналізу чи недоліків досягнень, а також виражає їхню оцінку, прогнозує розвиток і т.д. Коментар різниться від інформаційних жанрів саме наявністю аналізу. Від статті, огляду, й інших аналітичних жанрів коментар відрізняється тим, що в ньому звичайно аналізується якесь явище, що вже відоме аудиторії, і в цьому аналізі превалює відношення до предмета відображення.

Функції жанру коментарю нерозривно зв'язані з його предметом. Питання про предмет коментарю не слід відносити до академічних – він виникає з повсякденної журналістської практики. Визначення мети майбутнього виступу припускає ясність у встановленні його предмета.

Коментар розповідає про взаємозв'язки виявленого предмета. Питання, що розв'язуються з його допомогою, націлені на пізнання суті явищ, на оперативне рішення задач, на спонукання до дії. Нескінченне розмаїття конкретних коментованих проблем може бути у великій мірі охоплено поруч з типовими питаннями, зведеними у групи: про особливості чи нові якості факту, його цінності; про причини, умови, передумови існування фактів; це зв'язано з питаннями про прецеденти, паралелі; про мету, мотиви, плани дій учасників коментованої події (факту); про порядок розвитку коментованого явища; про тенденції, закономірності розвитку суспільства, що виявляються в коментованому факті, про протиріччя усередині цього факту; про завдання, що випливають з факту, що коментується, про шляхи і методи їхнього рішення в конкретній ситуації; про вірогідність фактів, що коментується.

Аналогічно відомим питанням, властивим інформаційному повідомленню: що? Де? Коли? Як?, коментарю властиві питання: що (хто) дійсно? При яких обставинах? Чому? Кому вигідно? Яка ситуація? Що робити? Як краще? Які існують розходження, протиріччя? Як виявляється напрямок розвитку? Яка його стратегія і тактика?

Чим ясніше задум автора, тим точніше його рішення про постанову визначених питань, на які треба відповісти. Чим ясніше мета і постанова питань, тим цілеспрямованіше збирається інформація, тим глибше осмислюється взаємозв'язок предмета, тим легше і впевненіше зрештою пишеться матеріал. При всій еластичності форми коментар володіє міцною структурою. Коментар являє собою в цьому плані (за винятком коротких форм коментарю) структуру доказового міркування з приводу якогось одного основного питання. Це визначено змістом, функціями, предметом жанру. У ході міркування, що коментується, нова подія зв'язується з більш широкими загальними процесами, ситуаціями і завданнями, як правило, вже відомими аудиторії. Таким чином, здійснюється інтерпретація нових явищ, їхнє пояснення, оцінка. Вдалий коментар має завжди гарний логічний висновок.