Особливості готування до вчинення злочину

      - підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину;

      - пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину;

      - підшукування співучасників;

      - умова щодо вчинення злочину;

      - усунення перешкод;

      - інше умисне створення умов для вчинення злочину [13].

3.2. Засоби вчинення злочину

Засоби вчинення злочину  — це матеріальні об'єкти, які  використовують для досягнення злочинного результату. Це можуть бути сокира, камінь, палиця, відмичка, автомобіль, вибухівка, отруйна чи сильнодіюча речовина.

Криміналістична трасологія об'єктом дослідження вважає знаряддя злому, зброю, транспортні засоби, інструменти  та предмети.

Знаряддя злому — це спеціально виготовлені, перероблені  чи пристосовані для умисного застосування під час вчинення злочинів засоби (лом, "балерина", "клешня рака"). До знарядь злому не належать інструменти, які можуть бути використані для  здійснення злому. Наприклад, сокира, стамеска можуть бути засобами вчинення злочину, але не знаряддями злому. Від знарядь злому необхідно відрізняти також предмети (скажімо, камінь, палицю), що не є інструментами, тобто не пристосовані для трудової діяльності, але можуть бути застосовані з метою злому. За механізмом утворення слідів засоби вчинення злочину поділяються на такі:

• знаряддя (знаряддя злому, інструменти та прилади, предмети);

• зброя (вогнепальна, холодна);

• джерела підвищеної небезпеки (транспортні засоби, механізми, обладнання виробничого та побутового призначення);

• фізичні явища (електричний струм, випромінювання, сильнодіючі та отруйні речовини);

• явища природи (землетрус, вогонь, вода).

Сліди засобів вчинення злочину  утворюються здебільшого внаслідок  механічної дії. Розрізняють такі види руху засобів вчинення злочину: прямолінійний, прямолінійно-поступальний, зворотно-поступальний, обертально-поступальний і обертання-котіння. Кожному виду руху відповідають певні сліди.

У разі прямолінійного руху об'єкт, що утворює сліди, переміщується перпендикулярно до об'єкта, який сприймає їх, і утворює слід тиснення внаслідок формування, руйнування, залишкової деформації, нашарування, перерозподілу частин речовини, зміни та перебудови внутрішньої структури об'єкта.

Під час прямолінійно-поступального  руху об'єкт, що утворює сліди, переміщується  під дією двох сил, спрямованих по вертикалі та горизонталі, уздовж поверхні, сприймає сліди і водночас тисне  на поверхню. У результаті утворюються  сліди ковзання у вигляді системи валиків і рівчачків.

При зворотно-поступальному  русі об'єкт, що утворює сліди, по черзі  змінює напрям горизонтального руху, а під дією вертикальної сили розрізає предмет. У результаті утворюються  сліди розпилу чи тертя.

При обертально-поступальному русі об'єкт, що утворює сліди, обертається і водночас переміщується прямолінійно.

Підшукування засобів  чи знарядь для вчинення злочину  – це будь-які дії щодо придбання, отримання, тимчасового запозичення, купівлі, пошуку знайдення засобів  чи знарядь для вчинення злочину. Спосіб підшукування може бути, як правомірним, так і неправомірним, в тому числі і злочинним, наприклад особа може викрасти вогнепальну чи холодну зброю, що необхідна особі для реалізації іншого злочину.

      Під засобами вчинення злочину розуміють предмети матеріального світу, які застосовуються при вчиненні для його полегшення чи прискорення.

      Наприклад, підроблені документи  для шахрайства, відмички або  ключі для проникнення у житло  з метою крадіжки, одурманюючі  речовини для зґвалтування тощо. Знаряддя вчинення злочину – це предмети, які безпосередньо використовуються для виконання об’єктивної сторони складу злочину, зокрема для заподіяння суспільно-небезпечних наслідків. Так, наприклад, зброя. При так званому посередньому вчиненні злочину своєрідними знаряддями можуть визнаватися особи, які через певні психічні хвороби або недосягнення певного віку кримінальної відповідальності не несуть. Транспортні засоби можуть бути віднесені знаряддями злочину не тільки тоді, коли вони використовувались для безпосереднього вилучення майна чи заволодіння ними, а й коли без їх використання вчинення злочину було б не можливим чи надто складним. Автомобіль або інший транспортний засіб може визнаватись знаряддям викрадення майна, якщо він був одним із необхідних засобів вчинення виправдання, коли значна кількість майна могла бути вилучена і переміщена тільки за його допомогою. Засоби та знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені тільки для злочинної мети, наприклад, виготовлена отрута для вбивства, або так само можуть використовуватись для інших цілей, наприклад, папір та фарби – для виготовлення фальшивих грошей та предметів живопису.

      Приготування засобів чи знарядь  до вчинення злочину – це  такий вплив винного на матеріальні  предмети, внаслідок якого вони стають придатними або більш зручними для застосування при вчиненні злочину. Наприклад, виготовлення обрізу мисливської рушниці, ремонт несправної вогнепальної зброї. Поняттям пристосування охоплюється також виготовлення засобів і знарядь вчинення злочину. У разі, коли дії з придбання, виготовлення чи пристосування відповідних предметів самі по собі є злочинними, вони потребують самостійної правової оцінки, а все вчинене – кваліфікації за сукупністю злочинів.

       Наприклад, купівля пістолета з метою вчинити вбивство утворює готування до вбивства і склад незаконного поводження зі зброєю (ст.263 КК України).Підшукування співучасників – це будь-які дії щодо притягнення, залучення до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або пособника. Змова на вчинення злочину – це попередній зговір, досягнення угоди між двома або більшою кількістю осіб, яким притаманні ознаки суб’єкта злочину, спільними зусиллями вчинити конкретний злочин (ч.2 ст.28 КК України).У випадках, що передбачені в Особливій частині Кримінального кодексу України, такі види готування, як підшукування співучасників та змова на вчинення злочину можуть утворювати самостійні склади злочинів.Усунення перешкод – це дії чи бездіяльність, які полягають в усуненні перепон, що заважають реалізації злочинного наміру.Інше умисне створення умов для вчинення злочину – це найрізноманітніші дії, що створюють можливість для вчинення злочину. Наприклад, підготовка місця здійснення злочину, сховища для приховування викраденого, влаштування засідки, підготовка алібі, розробка плану вчинення злочину тощо.Підшукування або пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину, підшукування співучасників, змова на вчинення злочину, усунення перешкод – ці дії також охоплюються поняттям створення умов для вчинення злочину, бо є їх різновидами, але враховуючи їх поширення, законодавець виділяє їх у самостійні види готування злочину.

[2, С.236].    

3.3. Мотивація злочинної поведінки.

      Мотивація злочинної поведінки – це стимули, як зовнішні так і внутрішні, які зумовлюють прагнення вчинити конкретні суспільно-небезпечні діяння. Саме ці стимули, які можуть бути різними, породжують різні мотиви вчинення злочину – користь, помста, заздрість. Однак, слід зазначити, що не завжди мотивація підпадає під ознаки готування, а лише тоді, коли прагнення особи об’єктивовані назовні, знаходять свій прояв в конкретних актах поведінки. Вибір мети та об’єкту безпосередньо пов’язані з плануванням конкретного посягання. Обгрунтовуючи дані форми готування, Шахов В.Д.  вказує, що детально плануються корисливі злочини, насильницькі злочини, це поведінка складова організованої злочинності [14].

      Кримінальне право проводить  чітке розмежування між караною  і некараною діяльністю особи  спрямовано. на вчинення злочину. До сфери некараної, такої, за яку не можна притягнути до кримінальної відповідальності, діяльності особи відноситься будь яке виявлення наміру, не пов’язане з вчиненням дій, що направлені на здійснення та реалізацію злочинного наміру („голий умисел”). Якщо історично спостерігати розвиток даного положення, то можна відмітити, що виявлення та формування умислу (або злий умисел) підлягало покаранню згідно Соборного Уложення 1649 р., де вказувалось, що виявлення умислу караються смертю. В відповідності до Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. каралось виявлення наміру, під яким розумілось виявлення наміру, під яким розумілось виявлення на словах чи письмово, чи іншою будь-якою дією наміру вчинити злочин.

      Проте, один із перших російських юристів А.П.Куніцин рішуче виступив проти караності виявлення наміру по кримінальному праву. Як на початку ХІХ століття віл стверджував, що: „Одно намерение, за котрым еще не последовало никакого вредного действия, не дает властителю права употреблять наказание, або права других нарубают не помышления, а дела”.Сучасне кримінальне право не вважає злочинними виявлення наміру. Закріплений УКК підхід про безкарність виявлення наміру ґрунтується на відомих ще реальному праву тезах немає злочину без вчинення дії; думки не караються; сформований на постулатах французьких просвітителів ХУШ століття, так Ш.Монтесьє стверджував: „Закони повинні карати одні лише злочинні дії”; враховує сучасні конституційні положення про право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

      Під виявленням наміру (умислу) розуміється  зовнішній прояв тим чи іншим  способом (усно, письмово, шляхом конкретних  дій тощо) наміру особи вчинити  злочин, проти без реальних дій,  спрямованих на реалізацію цього наміру. Єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, в якому однією із обов’язкових ознак є суспільно-небезпечне діяння. Таке діяння повинно бути небезпечним у своєму зовнішньому прояві, тобто небезпечним для інтересі особи, суспільства чи держави в цілому. Тому, відповідно, все, що не виражене у діянні (дії або бездіяльності) знаходиться поза сферою кримінально-правового регулювання, є байдужим для кримінального права і не може тягнути кримінальну відповідальність.

      Виникнення злочинного наміру  і його вольове опосередкування  у вигляді прийнятого рішення  вчинити конкретне посягання  – це процес, що протікає в  свідомо-вольовій сфері і передуючий  цілеспрямованим діям. Тому формування  умислу не може бути етапом злочинної діяльності з допомогою якої об’єктивуються, перетворюються в реальність злочинні наміри. В свою чергу виявлення умислу хоч і виражається зовні в словесній чи іншій формі, також не може бути віднесено до стадії вчинення злочину, тому що зовнішні форми його прояву ще не утворюють суспільно-небезпечного діяння, що посягає на суспільні відносини. Отже аналізуючи працю Кузнєцової Н.Ф. варто відмітити, що вона розмежовує формування умислу і визначає його, як стадію розвитку злочину. Виявлення умислу на зовні, усно чи письмово або в будь-якій іншій формі не вважається стадією вчинення злочину, оскільки воно не зв’язано із злочином, не є умовою ні причиною.

      Настання злочинного результату, не є суспільно-небезпечним і  не посягає на об’єкти, що  охороняються кримінальним законом. З критикою позиції, що вчинення умислу є стадією вчинення злочину виступали Дурманов Н.В, Д.І.Тішкевич И.С., які вказують, що базуючись на матеріальному розумінні злочину, як суспільно-небезпечного діяння (дії чи бездіяльності) виявлення умислу не може бути визнане стадією розвитку злочину, а тому виявлення умислу ніколи не може тягнути кримінальної відповідальності [15].

      Отже, доведено та встановлено,  що виявлення наміру не кримінально  караним, проте, Кримінальне право  України вказує кримінально караними суспільно-небезпечнимі підготовчі дії, тому гостро постає питання про відмежування некараного виявлення наміру від караного готування. Відмежувати готування від виявлення наміру означає провести межу між караною підготовчою діяльністю, яка являє собою незакінчений злочин і діяльністю, хоча і пов’язаною з наявністю у суб’єкта злочинного наміру, але яка є незлочинною і некараною. Цю межу встановити досить легко. Це межа між думкою і дією, між наміром особи вчинити злочин і його реалізацією.

      Початок вчинення злочину є  суспільно-небезпечне діяння, що  спрямоване на реалізацію злочинного  наміру. Почавши вчинення такого  діяння, суб’єкт переступає межу  між некараною і караною діяльністю. Інакше кажучи, на етапі виявлення  наміру, особа ще не почала діяти, а на стадії готування вже вчиняє відповідне діяння. Таким чином межа між „голим” умислом та готуванням чітко визначена – це межа між словом і ділом, між наміром вчинити злочин і діями, які безпосередньо направлені на вчинення суспільно-небезпечного діяння.Практика свідчить, що злочинець задумуючи вчинення тяжкого злочину, попередньо обдумує де, коли і як вчинити злочин, щоб досягти бажаного результату. Але якщо ця діяльність не виходить за рамки „дій в думках” – обдумування плану вчинення злочину, то вона не є здійсненням злочинного наміру і не може бути визнана готуванням до злочину. Така діяльність ще не має характеру вираженого зовні суспільно-небезпечного діяння. Стан змінюється, якщо обдумування плану вчинення злочину здійснюється спільно декількома особами – співучасниками. Така діяльність набуває характеру конкретної зовнішньої поведінки по реалізації злочинного наміру і є не виявленням наміру, а початковою стадією вчинення злочину.

      Повідомлення іншій особі про  наявність злочинного наміру є некараним виявленням наміру, якщо воно не поєднано з пропозицією прийняти участь в вчиненні злочину. Якщо навіть така пропозиція зроблена, наявне підшукування співучасників, що є готуванням до злочину, незалежно від того чи успішне підшукування. Саме створення злочинної організації, сам факт згоди на вчинення злочинів в ряді випадків розглядається законодавством в якості самостійних злочинів незалежно від того, чи почала організація свою злочинну діяльність. У всіх випадках не є караним виявлення умислу, що якісно відрізняється від готування, що є караним в певних випадках. Різниця між ними – це різниця між караною і некараною діяльністю особи, що бажає вчинити злочин. Тому правильне проведення межі між виявленням умислу і готуванням до злочину є важливою умовою дотримання законності в судочинстві.