Кримінальна відповідальність неповнолітніх

Без усяких обмежень до неповнолітніх може застосовуватись такий основний і найбіль м"який вид покарання, як громадська догана.

Що стосується додаткових покарань, то хоча закон не передбачає заборони на їх застосування до неповнолітніх, однак і тут такі обмеження випливають із суті покарання і специфіки віку неповнолітнього. Це стосується насамперед таких видів додаткових покарань, як позбавлення батькіцвських прав і позбавлення права займати певні посади або займатись певною діяльністю.

Призначення конфіскації майна неповнолітньому за законом є можливим, але практично вона не застосовується, оскільки неповнолітні лише у вийняткових випадках мають відповідне майно.

5. Особливості  є і при призначенні кримінального  покарання неповнолітнім. Вони визначаються насамперед тим, що щодо них на перше місце серед мети покарання висувається мета виправлення. Як неодноразово зазначав у своїх постановах Пленум Верховного Суду України, "суд при призначенні покарання зобов"язаний враховувати, що щодо неповнолітніх покарання в особливому ступені повинно бути підпорядковане меті виправлення".

Крім того, суд зобов"язаний ураховувати віколві особюливості неповнолдітніх і умови їх життя, виховання та навчання, вплив дорослих, наявність або відсутність батькеів, стан здоров"я та ін.

Урахування вікових особливостьей передбачає встановлення не тіцльки того, що особа досягла віку кримінальної відповідальності, а й з"ясування всіх індивідуальних психофізичних властивостей, притаманних неповунолітнім певного віку. У зв"язку з цим практика йде шляхом виключення кримінальної відповідальності і покарання щодо тих неповнолітніх, які хоча й досягли віку відповідальності, однак відстають (не у зв"язку з психічним захворюванням) від того психічного розвитку, який є типовим для цього віку і визначає можливість усвідомлювати фактичні ознаки та суспільну небезпечність вчиненого. Тому можна сказати, що загальні засади призначення покарання щодо неповнолітніх застосовують з урахуванням специфіки їх вікового психофізичного розвитку.

6. Мжливість відносно  легко (порівняно з дорослими) змінити  спрямованість у формуванні особи підлітків обумовлює й загальний напрямок у призначенні їм покарання - його пом"якшення.

Саме тому практика однозначно йде шляхом найбільш частого застосування до неповнолітніх таких пільгових інститутів, як призначення більш м"якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 44), умовного засудження (ст. 45), відстрочення виконання вироку (ст. 46), звільнення від кримінальної відповідальності і покарання (ст. 50 КК).

Цим також обумовлено, що позбавлення волі як найбільш суворий вид покарання, що застосовується до неповнолітніх, може призначатися лише тоді, коли встановлено, що іншим видам покараннч досягти мети покарання неможливо. Незалежно від тяжкості злочину і небезпечності особи, кількісті судимостей до позбавлення волі неповнолітній не може бути визнаний особливо небезпечним рецидивістом з усіма суворими кримінально-правовими наслідками, що випливають з цього. Більш того, жодна судимість за злочин, вчинений у неповнолітньому віці, не може ураховуватись для визнання особи особливо небезпечним рецидивістом при вчиненні злочинів вже в повнолітньому віці (ст. 26 КК).

Певні особливості мають місце і в урахуванні обставин, що пом"якшують і обтяжують відповідальність: усі пом"якшуючі обставини, як передбачені законом, так і не передбачені ним, обов"язково ураховуються судами при призначенні покарання неповнолітнім. Обтяжуючі ж обставини можуть і не враховуватись. Так, вчинення злочину з використанням підлеглого чи іншого залежного стану особи, щодо якої вчинено злочин (п. 3 ст. 41 КК), а також підмовлення неповнолітніх до вчинення злочину або залучення неповнолітніх до участі в злочині (п. 7 ст. 41 КК) розраховані лише на призначення покарання повнолітнім особам. Вчинення злочину особою, яка раніше вчинила злочин (п. 1 ст. 41 КК), і вчинення злочину особою, яка перебувала в стані сп"яніння (п. 11 ст. 41 КК), урхування яких закон передає на розсуд суду, значно більшою мірою, ніж при призначенні покарання дорослим, не ураховуються судом як обтяжуючі обставини при вчиненні злочину неповнолітнім.

       3. Особливості звільнення неповнолітніх      від відбування покарання

1. Стаття 53 КК  прямо передбачає деякі особливості  умовно-дострокового звільнення осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, і заміни їм покарання більш м"яким. Ці особливості стосуються підстави і правових умов умовно-дострокового звільнення цих осіб і заміни їм покарання більш м"яким.

2. Відповідно  до цієї статті підставою умовно-дострокового  звільнення і заміни покарання більш м"яким щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, є наявність обставин, які свідчать про те, що засуджений довів своє виправлення зразковою поведінкою, чесним ставленням до праці і навчання.

Більш серйозні особливості стосуються  правових умов умовно-дострокового звільнення і заміни покарання більш м"яким:

1) ці види звільнення  застосовуються до осіб, які вчинили злочин в неповнолітньому віці, незалежно від віку, якого вони досягли на час їх звільнення;

2) умовно-дострокове звільнення  можливо лише від двох видів  покарання: позбавлення волі і виправних робіт, а заміна покарання більш м"яким - тільки при відбуванні позбавлення волі. Це обумовлено тим, що саме ці покарання можуть бути застосовані до неповнолітніх;

3) за загальним правилом  для умовно-дострокового звільнення  і заміни покарання більш м"яким  за ст. 53 вимагає відбуття не  менше однієї третини призначеного строку покарання (щодо повнолітніх за ст. 52 - не менше половини).

3. Залежно від характеру  і тяжкості вчиненого злочину, а також від наявності рецидиву, ст. 53 КК вимагає відбуття не менше половини призначеного строку покарання у трьох випадках: при засудженні до позбавлення волі за умисний злочин на строк не нижче п"яти років; особам, які раніше відбували покарання у місцях позбавлення волі за умисний злочин і до погашення судимості знову вчинили у віці до вісімнадцяти років умисний злочин, за який вони засуджені до позбавлення волі; особам, які вчинили у віці до вісімнадцяти років під час відбування покарання в місцях позбавлення волі умисний злочин, за який вони засуджуються до позбавлення волі.

Якщо порівняти ці положення з  аналогічними за ст. 52, тобто для осіб, які вчинили злочини в повнолітньому віці, то останнім необхідно відбути в цих випадках дві третини призначеного покарання.

4. Відповідно до ч. 6 ст. 53 ККУ передбачається найбільш триавлий строк фактично відбутого покарання (не менше двох третин) для осіб, які раніше засуджувалися до позбавлення волі за умисні злочини і були умовно - достроково звільнені чи їм замінилося покарання більш м"яким, якщо до досягання вісімнадцяти років і до закінчення невідбутої частини покарання вони знову вчинили умисний злочин, за який засуджується до позбавлення волі; засудженими за тяжкі і особливо тяжкі злочини, вичерпний перелік яких поданий в п. 2 ч. 6 ст. 53, наприклад, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ст. 93 ККУ), особливо злісне хуліганство (ч.3 ст. 206 ККУ), згвалтування при особливо обтяжуючих обставинах (ч.ч. 3,4 ст 117 ККУ) та ін.

Якщо зіставити умови, зазначені в ч. 6 ст. 53 ККУ, з аналогічними умовами, передбаченими ст. 52 для звільнення осіб, які вчинили злочин в повнолітньому віці, то для цих осіб вимагається відбуття не менше трьох четвертей призначеного покарання, або (відповідно до ст. 521) їх дострокове звільнення повністю виключається.

Таким чином, аналіз ст. 53 ККУ дає змогу зробити висновок, що умовно-дострокове звільнення і заміна покарання більш м"яким щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, є більш пільговим, ніж до повнолітніх. При цьому, незалежно від характеру і тяжкості вчинених злочинів, наявності рецедиву, небезпечності особи, закон не містить заборони на застосування цих пільгових інститутів до осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми.

Висновки

Ми розглянули питання, які стосуються кримінальної відповідальності неповнолітніх. В основу відповідальності неповнолітніх покладена психологічна характеристика цього віку (неусталеності психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки) З усього цього написаного можна   зробити слідуючі висновки, а саме:

- суб"єктом злочину є особа,яка досягла на час скоєнння злочину певного віку - шістнадцяти або чотирнадцяти років;

- кримінальна відповідальність  неповнолітніх наступає з вісімнадцяти років на час скоєння злочину;

- до неповнолітніх застосовуються  певні осбливості кримінальної відповідальності (неповнолітні звільняються від кримінальої відповідальності або покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;  до них застосовуються певні види покарання; неповнолітні можуть звільнюватися від відбування покарання);

- вчинення злочину неповнолітнім  є обставиною, що пом"якшує  відповідальність;

- до неповнолітніх застосовуються  примусові заходи лише тоді, коли  вичерпані усі інші заходи  впливу на поведінку неповнолітнього.