Поняття та кримінологічна характеристика предмета кримінології як науки: злочинність, детермінанти (причини та умови) злочинності

    Саме даний факт дозволяє  говорити про особистість злочинця  як про окремий, самостійний соціальний  і психологічний тип. Його специфіка  визначає особливості духовного  світу злочинців, їхньої реакції  на вплив соціального середовища.

     Можна визначити особистість  злочинця як особистість людини, що вчинила злочин унаслідок  властивих йому психологічних  особливостей, антигромадських поглядів, негативного відношення до моральних  цінностей і вибору суспільно  небезпечного шляху для задоволення  своїх потреб або не проявлення  необхідної активності в запобіганні  негативного результату.

     Кримінологічне вивчення  особистості злочинця здійснюється  для виявлення й оцінки тих  її властивостей і рис, що породжують  злочинне поводження, із метою  його профілактики. У цьому виявляється  найтісніша єдність трьох вузлів  кримінологічних проблем: особистості  злочинця, причин і механізму  злочинного поводження, профілактики  злочинів. При цьому особистість  злочинця є основною тому, що  її кримінологічні особливості  первинні, оскільки є джерелом, суб'єктивною  причиною злочинних дій, а тому  саме вони, а не дії або поводження  повинні бути об'єктом профілактичних  зусиль. Те, що ці внутрішні особливості  можуть призвести до вчинення  злочинів, складає сутність суспільної  небезпеки особистості злочинця, а саме злочинне поводження - похідне  від них.

    Криміногенні риси особистості  формуються під впливом зовнішніх  соціальних чинників.

    Вчиненню злочину можуть  сприяти, навіть провокувати на  це ситуаційні обставини, зовнішнє  середовище. Але, та сама ситуація  сприймається й оцінюється різними  людьми по-різному. В остаточному  підсумку в механізмі індивідуального  злочинного поводження особистість  злочинця грає головну роль  стосовно зовнішніх чинників. Тому  вчинення злочину точніше було  б розглядати не тільки як  результат простої взаємодії  особистості з конкретною життєвою  ситуацією, де вони виступають  у якості рівнозначних “партнерів”. Злочин є наслідком, реалізацією  криміногенних особливостей особистості, що взаємодіє із ситуацією.

    До основних рис особистості  злочинця відносяться насамперед  соціально-демографічні.

     Кримінологічні дослідження  і статистичні дані свідчать  про те, що серед злочинців  значно більше чоловіків, ніж  жінок (їх біля 15 %). Але в злочинах, пов'язаних із розкраданням майна шляхом присвоєння, розтрати або зловживання службовим становищем частка жінок вище, тому що їх порівняно більше серед робітників суспільного харчування у системі торгівлі і легкої промисловості.

    В залежності від віку  злочинців можна зробити висновки  про криміногенну активність  і особливість різноманітних  вікових груп.

    За даними МВС Росії  більш половини злочинів чинять  особи у віці 16-29 років, але найбільше  криміногенною групою населення, що виділяється статистикою, є  особи у віці 30-49 років: їхня частка  в структурі злочинності доходить  до 47 %. Саме вони чинять біля 36 % особливо тяжких і 35 % тяжких  злочинів. З числа притягнутих  до кримінальної відповідальності  осіб неповнолітні складають 14-15 %. Найменша частка серед злочинців 60-літнього віку. Основну масу  таких злочинів як убивства, нанесення  тяжкої шкоди здоров'ю, крадіжки, розбої, хуліганство, зґвалтування, чинять  особи у віці до 30 років.

     Дані про соціальний  стан і рід занять осіб, що  вчинили злочини показують, що  половина злочинців до моменту  вчинення злочину не була одружена, що удвічі вище, ніж частка  всього населення, що не має  шлюбу.

    Переважна більшість  осіб, що чинять злочини, брали  участь у суспільно корисній  праці, проте багато хто з них, особливо з числа хуліганів, злодіїв, розбійників часто змінювали  місце роботи, мали значні перерви  в трудовій діяльності. Серед  непрацюючих велика частка злочинців-рецидивістів.

    Рівень освіти впливає  на вибір життєвого шляху. Дані  свідчать, що рівень освіти осіб, що чинять злочини, нижче, ніж  інших громадян. Найменш низький  рівень освіти в осіб, винних  у вчиненні насильницьких, насильницьки-корисливих злочинів, хуліганства, найбільше високий - серед посадових злочинів, що учинили шляхом розкрадання і присвоєння, розтрати або зловживання довірою.

    Серед властивостей особистості  злочинців уваги заслуговують  такі , як характер і тривалість  злочинного поводження. Більшість  рецидивістів серед злодіїв, розбійників, членів злочинних організацій.

    Серед злочинців чимало  осіб із яскраво вираженою  індивідуальністю, лідерськими спроможностями, великою підприємливістю й ініціативою. Ці якості в сполученні з  негативними ціннісними орієнтаціями, моральними і правовими поглядами  звичайно виділяють лідерів злочинних  груп і злочинних організацій, являючись суспільною характеристикою  останніх. Ці якості повинні використовуватися  в профілактиці злочинів і  виправленні злочинців.

     Вивчення лідерських спроможностей злочинців особливо важливо для сфери боротьби з організованою злочинністю. Лідерські риси означають уміння керувати людьми і підкоряти їх собі будь-якими засобами, байдужість до інших учасників злочинної групи або злочинної організації. Особистість лідера звичайно визначає загальну спрямованість злочинної активності групи і вчинення нею конкретних злочинних дій.

    Порівняльне психологічне вивчення особистості великих груп злочинців і законослухняних громадян показало, що перші відрізняються від других значно більш високим рівнем імпульсивності, тобто схильністю діяти по першому спонуканню й агресивністю, що сполучається в них із високою чутливістю і ранимісттю.

    Знаючи загальні характеристики злочинців, їхні відмінні риси і типологічні риси потрібно в будь-якій сфері практичної діяльності по боротьбі зі злочинністю - профілактиці, розкритті, розслідуванні злочинів, розгляді кримінальних справ у суді, призначенні карного покарання, виправлення і перевиховання злочинців - враховувати, що злочинець - це жива людина, особистість із її неповторністю, пристрастями і складностями.

     Особистість злочинця не існує поза суспільством тому, що саме суспільство, соціальне середовище формують саме таку особистість, її антигромадську спрямованість, а також тому, що тільки суспільство може віднести якісь вчинки до розряду злочинних, а саме поняття злочинця є похідним від злочину.

3. Попередження злочинності є системою, що об'єднує об'єкти профілактики, основні рівні й форми профілактики, заходи попереджувального впливу, суб'єктів профілактики, які виконують цю роботу.

    До об'єктів попередження злочинності належать процеси і явища різного порядку. По-перше, це економічні, політичні, психологічні та інші фактори, що зумовлюють стан і динаміку злочинності. Ступінь зв'язку цих факторів із злочинністю може бути різний. її пізнання за допомогою кримінологічного аналізу визначає масштаби профілактичної діяльності та її ефективність. По-друге, до об'єктів попереджувальної діяльності можна зарахувати діяльність людей, що повинна відповідати нормам права й соціальної взаємодії. Характер діяльності при цьому може бути різноманітний: професійний, адміністративний, технологічний тощо. І, по-третє, це особа злочинця.

    Залежно від ієрархії причин і умов злочинності розрізняють три основних рівня її попередження: загальносоціальний, соціально-кримінологічний та індивідуальний.

    Загальносоціальний рівень попередження злочинності (загальна профілактика) охоплює діяльність держави, суспільства та їх інститутів, що спрямована на розв'язання суперечностей в галузі економіки, соціального життя, у моральній сфері тощо. Цю діяльність здійснюють різні органи державної влади й управління, громадські формування, для яких функція попередження злочинності не є основною або професійною. Профілактичний ефект досягається завдяки ефективній соціально-економічній політиці загалом.

    Спеціально-кримінологічний рівень (кримінологічна профілактика) полягає в цілеспрямованому впливі на криміногенні фактори, пов'язані з окремими видами й групами злочинної поведінки, наприклад насильницькою або економічною злочинністю. Такі комплекси специфічних причин і умов злочинної поведінки усуваються або нейтралізуються у процесі діяльності відповідних суб'єктів, для яких профілактична функція є виконанням їх основних професійних завдань.

   Індивідуальний рівень попередження злочинності (індивідуальна профілактика злочинів — ІПЗ) охоплює діяльність щодо конкретних осіб, поведінка яких вступає в конфлікт з правовими нормами. Залежно від стадії генезису особи злочинця ІПЗ поділяється на чотири види.

    Перший вид ІПЗ стосується об'єктів, які перебувають на початковому етапі криміналізації особи. У цей період вони вчиняють різні правопорушення незлочинного характеру, які утворюють загалом певний вид антигромадської діяльності. Умовно цей вид ІПЗ називають ранньою індивідуальною профілактикою злочинів.

     Другий вид ІПЗ стосується осіб, які вчинили або вчиняють злочини. Суб'єктами цього виду профілактики можуть бути слідчі, оперативні та інші працівники органів внутрішніх справ, судді. Профілактична робота полягає в тому, щоб схилити особу до відмови від вчинення злочину, припинити його на стадії підготовки, а в разі вчинення злочину сприяти формуванню у особи почуття каяття, бажання сприяти розкриттю злочину. Умовно цей вид профілактики називають судово-слідчим.

    Третій вид ІПЗ охоплює осіб, які вчинили злочини і стосовно них суд прийняв рішення про застосування різних заходів кримінально-правового впливу. Цей вид профілактики по-перше, реалізується в діяльності установ виконання покарань, завдання яких полягає у виправленні та ресоціалізації засудженого, по-друге, здійснюється відповідними державними та громадськими організаціями при звільненні особи від реального виконання кримінального покарання (умовне засудження, відстрочка виконання вироку, примусові заходи виховного характеру). Цей вид профілактики умовно називають пенітенціарним.

    Четвертий вид ІПЗ стосується осіб, що відбули кримінальне покарання, але підлягають нагляду з метою запобігання рецидиву. Умовно цей вид профілактики називають пост пенітенціарним.

    Підхід до попередження злочинності з урахуванням рівнів профілактики відбивається в побудові структури органів і організацій, що здійснюють цю діяльність. Від правильного вибору рівня профілактики залежить її ефективність.

Профілактична діяльність втілюється у відповідних формах, характер яких залежить від рівня попередження злочинності та практики відповідних суб'єктів.

Загальносоціальна профілактика реалізується за допомогою державних планів економічного та соціального розвитку. Такі  плани складаються як на державному, так і на регіональному рівні. Профілактичне значення такого плану полягає в тому, що він передбачає стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни (регіону) з урахуванням можливих криміногенних наслідків від реалізації закладених у нього заходів. За допомогою такого плану досягається єдність впливу на загальносоціальні причини злочинності всіх попереджувальних заходів: економічних, соціальних, ідеологічних, культурологічних, технологічних та ін.

    Спеціально-кримінологічна профілактика здійснюється у формі відомчих і міжвідомчих планів або програм підсилення боротьби зі злочинністю. У них передбачається система заходів, спрямованих на профілактику конкретних видів і груп злочинності, злочинності взагалі, на певній території (держава, регіон). Передбачувані програми заходів реалізуються за рахунок взаємодії і взаємо узгодженості діяльності окремих суб'єктів профілактики. Прикладами є Державна програма боротьби зі злочинністю, ухвалена Верховною Радою України 25 червня 1993 p., і затверджена Президентом України Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки. Безумовно, ефективність попередження злочинів залежатиме від узгодженості програми боротьби із злочинністю з концепцією державного плану економічного та соціального розвитку країни.

   Індивідуальна профілактика реалізується, як правило, у двох формах.

   Якщо йдеться про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню конкретних злочинів, що були виявлені у процесі діяльності спеціальних суб'єктів, то це вимоги про вжиття заходів організаційно-управлінського, економіко-технологічного й ідеологічного характеру, які втілюються в особливому процесуальному акті — приписі прокурора, поданні слідчого, окремій ухвалі суду.

    Якщо йдеться про особу конкретного злочинця, то застосовують програми індивідуального коригування правопорушуючої поведінки. У програмі відбиваються детальний портрет особи, характеристика основних факторів мікросередовища формування її негативних рис, передбачаються диференційовані заходи профілактичного впливу і критерії ефективності їх застосування.

    Заходи попередження злочинності та їх класифікація

    За характером соціальної детермінації злочинності заходи профілактичного впливу поділяють на загальні та спеціальні (кримінологічні). Відмінність між ними полягає в тому, що загальні заходи спрямовані на позитивний розвиток соціально-економічної системи загалом і цим сприяють зниженню рівня злочинності, а спеціальні (кримінологічні) безпосередньо впливають на причини й умови наявного стану злочинності та її окремих видів з метою їх усунення, нейтралізації або обмеження.