Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ

1. Кримінологічна характеристика поняття латентної злочинності
2. Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності

2. Жіноча злочинність: загальна характеристика та її профілактика.

2.1. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності

2.2. Причини та умови жіночої  злочинності

2. 3. Запобігання жіночій злочинності

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

В умовах побудови правової держави  особливо актуальним стає питання про  формування режиму законності, припинення і профілактики правопорушень. Програми боротьби зі злочинністю мали би великий коефіцієнт корисності, якби включали заходу для попередженню латентності окремих категорій і видів злочинів. 

 Актуальність вивчення проблеми латентної злочинності визначається необхідністю реалізації відправних принципів кримінально-правової політики. Насамперед, мова повинна йти про послідовну реалізацію принципу невідворотності кримінальної відповідальності особи, що вчинила злочин, про забезпечення повноти розслідування і дозволи кримінальних справ, про адекватність і домірність засобів правового впливу вчиненому, що по суті є необхідною умовою винесення справедливого покарання, його індивідуалізації. Велике практичне значення має вироблення науково обґрунтованої методики виявлення схованих злочинів, вивчення факторів латентності злочинів, їхні профілактики і попередження. 

В основі політики боротьби зі злочинністю повинна в першу чергу лежати ідея про те, що не тільки можливо контролювати латентну злочинність, але і впливати на неї за допомогою комплексу мір загальної, кримінологічної й індивідуальної профілактики. Що у свою чергу припускає точне визначення самого поняття латентного правопорушення, розробляючи яке, виділяються три основних елементи його складу: об'єкт діяння, суб'єкт і саме діяння, яке варто розглянути з його суб'єктивної й об'єктивної сторони. 

Діяльність по попередженню латентних  злочинів може бути спрямована безпосередньо  на суб'єкт правопорушення, а може і на фактори, що обумовлюють вчинення злочину, причому не тільки на безпосередні, але і більш широкими суспільними умовами. Стрімко змінюється соціально-економічна і політична ситуація в країні, криміналізація систем керування державою, залучення в кримінальну структуру нових шарів населення Україні створюють умови для першочергового росту латентної злочинності (корупція, наркоманія і т.п.), що складає на сьогоднішній день основне тло кримінальної картини суспільства. Сьогодні керування соціальними процесами в сфері попередження латентних злочинів, що є однієї з тих найважливіших функцій держави і суспільства, має потребу в подальшому удосконалюванні правових основ, що вимагає серйозного наукового аналізу цих процесів.     Вищевказані положення, що обґрунтовують актуальність і значення дослідження проблем латентної злочинності, послужили автору основою для вибору теми дослідження, визначили його напрямок і характер.  
1. ПОНЯТТЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ

 

1.1 Кримінологічна характеристика поняття латентної злочинності

 

Злочинність - соціально зумовлене, історично мінливе, негативне, стійке, масове та кримінально-правове явище, яке являє собою сукупність певних видів злочинів вчинених на певній території за певний проміжок часу.

Розглядаючи злочинність як соціальне  явище й оперуючи її кількісними та якісними характеристиками треба зазначити, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів. Проте загальновідомо, що кримінальна статистика не відбиває повністю справжнього стану злочинності оскільки не всі злочини, що вчинені, а також особи, які їх вчинили, реєструються відповідними державними органами, утворюючи латентну злочинність. Незареєстрована частина злочинності створює так звану «темну цифру» злочинність. В юридичній літературі латентну, тобто приховану, злочинність визначають як частину всієї злочинності, інформація про яку не надійшла до органів, що реєструють злочини і злочинність.

В усіх державах фактична злочинність  перевищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так залишається і зараз.

Про ознаки, поняття і визначення латентної злочинності в юридичній  літературі єдності думок немає.

Латентна злочинність, її розміри  обумовлюють викревлене, неповне  уявлення про злочинність в цілому і тому мають вивчатися, визначатися, для отримання більш адекватного уявлення про фактично вчинену кількість злочинів.

Латентність кримінологи схильні  вважати ознакою іманентною ознакою  злочинності. Семантичне походження терміна  «латентний» (від лат. latentis) oзначає прихований, невидимий, тобто той, що не виявляє себе видимими ознаками. У міжнародному значенні латентна ознака явища злочинності найчастіше позначається виразом «dark side», або «темний бік злочинності» чи «nonreported crimes», тобто «злочини, про які не було повідомлено поліції».

Іноді вважають, що до числа латентних належить злочини, приховані від одного з органів, яким згідно із законом надане право розслідувати або розглядати справи про вчинення суспільно небезпечних діянь. Проте одного факту приховування злочину від відповідного правоохоронного органу, деякі науковці вважають, далеко недостатньо, щоб відносити його до числа латентних. Тут необхідна інша, причому вирішальна, ознака, а саме: чи потрапив даний злочин до офіційного державного обліку про вчинені злочини. Тому більш правильно розглядати латентну злочинність як сукупність фактично вчинених злочинів, які, однак, не були виявлені або внаслідок інших обставин не стали відомими правоохоронним органам і судовим органам, відомості не знаходять відображення в офіційній кримінально-правовій статистиці. Наведене визначення побудоване на базі двох ознак «невідомості» і «неврахованності», тобто невідомості про факт вчинення злочину і неврахованості цього факту в статистичній звітності.

Висловлювалося твердження, що не може бути єдиного правового поняття латентної злочинності. За своєю природою вона нібито має троякий зміст: кримінологічний, криміналістичний і кримінально-процесуальний. Латентна злочинність у кримінологічному аспекті (вищезазначеному) – це сукупність не виявлених і не включених в статистичну звітність злочинів. Під латентною злочинністю в криміналістичному значенні розуміють не виявлені і не розкриті злочини. Латентну злочинність у кримінально-процесуальному значенні становлять ті злочини, вчинення яких не потягло за собою виникнення юридичних наслідків – порушення і вирішення кримінальної справи в порядку кримінального судочинства.

Подібній погляд на латентну злочинність  позбавлений вагомих підстав. Виділення  її криміналістичного значення і кримінально-процесуального змісту не відповідає її істинній природі. Вони усього-на всього похідні від її розуміння в основному і єдиному аспекті – кримінологічному. Так зване криміналістичне його значення виступає як передумова латентності (злочин не виявлений, не розкритий), а кримінально-процесуальний її зміст – результат втрат у роботі органів кримінальної юстиції (вчинений злочин не спричинив юридичних наслідків). Крім того, слід мати на увазі, що криміналістична і кримінально-процесуальна сторони латентної злочинності можуть бути застосовані лише до окремих елементів злочинності (конкретних злочинів) і не характеризують злочинність взагалі як соціальне явище. Тому латентна злочинність – поняття суто кримінологічне. Вона охоплює певну частину злочинності, тобто явища, яке віднесене до предмета кримінології і не входить до предмета криміналістики і кримінального процесу.

Латентна злочинність - сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом. Суспільна небезпека латентної злочинності полягає в тому:

- питання боротьби з цим видом злочинності не беруться до уваги, не плануються, а тому не можуть бути ефективними;

• зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з нею; - почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі злочини, породжує продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної ;

- підриває авторитет правоохоронних органів держави;

- зменшує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;

- сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;

- якщо при розкритих злочинах спричинення матеріальних збитків частково відновлюється, то в разі прихованих - вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесуальних шляхів для цього;

- латентна злочинність, оскільки вона все ж "помічається" довколишніми, руйнує їхні моральні та правозаборонні бар'єри;

- під її впливом деякі члени суспільства стають на злочинний шлях;

- складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;

- заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинені злочини.

На думку дослідників, різниця в обсязі і рівні зареєстрованої латентної злочинності є досить значною. Наприклад, С.С. Бослохов вважає. Що співвідношення між відомою (зареєстрованою) і реальною (фактичною) злочинністю становить 1:4. Це співвідношення визнається МВС РФ. За оцінками міжнародних експертів не виявлені та, відповідно, не відображені в офіційній статистиці, злочини становлять приблизно 60-70% від практично вчинених. А за окремими цей показник коливається ще в більших межах. Таку оцінку підтримує більшість зарубіжних кримінологів.

 

1.2 Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності

 

Взагалі наявність латентної злочинності  є одним із закономірних проявів  феномену злочинності. Повністю ліквідувати латентну злочинність можна тільки разом із самою злочинністю, якщо припустити, що це б трапилося.

У науковій юридичній літературі розрізняють  латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.

Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам, представникам адміністрації підприємств, установ, окремим громадянам. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, які, зрозуміло, не зацікавлені у розголошенні відомостей про це. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.

Штучна латентність – становить великий масив злочинів, які хоча і відомі посадовим особам, але з різних причин вони не інформують про них правоохоронні органи, які не ставлять їх на облік. Серед мотивів, які спонукають їх до цього, можна назвати : прагнення приховати злочин, бо його виявлення може завдати шкоди престижу організації або її керівникам.

Також виділяють латентну злочинність пов’язану з порушенням законності, іноді її позначають «граничні ситуації». Вона являє собою групу тих злочинів, інформація про які стала відома правоохоронним органам. Але їх конкретний представник помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійної підготовки, дав неправильну юридичну оцінку діянню, не вбачав у ньому ознак злочину, в зв’язку з чим воно опинилося поза статистичним обліком.

Погранична латентність - факт злочину стався, але потерпілому не відомо про це, або факт його вчинення не приймається чи не усвідомлюється потерпілим як злочин (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).

Проміжну категорію становлять так звані напівприховані злочини або «сіра злочинність», тобто діяння, зареєстровані правоохоронними органами, але не розкриті або такі, що розкриті, однак підозрювані звільняються від відповідальності за недостатністю доказів вини.

Запропонований варіант поділу, на думку кримінологів, не охоплює всі можливі причини та механізми латентизації злочинів. Крім того, деякі із запропонованих груп, зокрема межова латентність, не мають чітких критеріїв виділення.

Тому вчені пропонують інший  варіант поділу латентних злочинів залежно від причин і механізмів їхньої латентизації. Він реалізований у Програмі вивчення причин латентності злочинів та розробки засобів забезпечення боротьби з латентною злочинністю. Програма затвердження прем’єр-міністром України 01.12.1998 р. Та реалізована у правоохоронних органах і наукових установах України. Згідно з цим поділом всі латентні злочини з названих підстав (причини і механізми набуття латентності) поділяються на шість основних груп.

1. Злочинні прояви, які з низки  причин (вчинення з необережності, правова некомпетентність тощо) помилково не сприймаються як передбачені Кримінальним кодексом України кримінально карані діяння.

2. Злочини, про які потерпілі  з різних мотивів не повідомляють  компетентним органам.

3. Злочини, в яких немає персоніфікованого потерпілого суб’єкта. Заінтересованого повідомляти про їхнє вчинення (посягання на державні, загальносуспільні об’єкти та відносини).

4. Злочини, факт вчинення яких відомий обмеженому колу осіб або лише винуватцям, проте через вжиття ними спеціальних заходів щодо нерозповсюдження відомостей про згадані прояви, а також через незаінтересованість у цьому потерпілих, повідомлення про злочини не надходять до правоохоронних органів. Дуже часто такі злочини вичиняються у тіньових сферах економіки, у корумпованих ланках апарату управління. Вони спостерігаються і серед злочинів так званого загально-кримінального (неекономічного та управлінського) характеру, які вчинять організовані злочинні групи (вбивства, захоплення заручників, шантажування, вимагання, шахрайство тощо)

5. Злочини, інформація про які відома правоохоронним органом, але вони (помилково або свідомо) не оцінені ними у встановленому кримінально-процесуальному порядку як кримінально карані діяння та залишені поза обліком. Це так звані «приховані» злочини, де оцінювалася сучасна практика правоохоронних органів щодо розгляду заяв і повідомлень про вчинені злочини, з яких лише один із чотирьох – п’яти отримує реагування у вигляді порушення кримінальної справи. Скорочення цієї латеності цілком залежить від дотримання правоохоронними органами вимог закону.