Загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи

З об'єктивної сторони злочин полягає в експлуатації дитини, тобто у привласненні прибутку як різниці між доходами, як матеріальними результатами її праці, і виробничими витратами. Оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Ставлення до наслідків у вигляді істотної шкоди також непрямим умислом або необережністю. До речі як свідчить практика ставлення до наслідків у формі необережності зустрічається частіше ніж непрямий умисел. Оскільки особа використовуючи працю дитини легковажно ставиться до того що дитина може зашкодити здоров’ю, тому що для цієї особи це чужа дитина і її по суті не турбує що з нею трапиться.

Отримання прибутку є обов'язковою  метою експлуатації дитини. 
Кваліфікованим складом злочину (ч. 2 ст. 150) є експлуатація:

1) кількох (двох чи більше) дітей  одночасно або в різний час;

2) дитини, якщо вона спричинила  істотну шкоду для здоров'я,  фізичного розвитку або освітнього  рівня дитини; 3) поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.

Під істотною шкодою для здоров я слід розуміти тяжку хворобу, втрату імунітету, що настали внаслідок експлуатації. Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини є шкода, яка полягає, наприклад, в припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до певних медичних критеріїв, а істотною шкодою для освітнього рівня дитини – в тривалому припиненні її навчання, тобто порушенні конституційного права дитини на обов'язкову повну середню освіту.

При цьому наявність шкоди для  здоров'я й фізичного розвитку дитини, що експлуатується, встановлюється судовою експертизою (медичною, психіатричною, психологічною). Істотність же шкоди та причиновий зв'язок між експлуатацією дитини та її суспільне небезпечними наслідками – особою, яка проводить досудове слідство, або суддею (судом).

Шкідливим виробництвом є виробництво  зі шкідливими і небезпечними умовами  праці, на якому згідно із законодавством України забороняється застосування праці неповнолітніх і жінок, а також будь-яке інше виробництво, яке, за законодавством України, належить до категорії шкідливих. 
Незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151). Потерпілим від цього злочину є тільки психічно здорова особа. Цей факт, що випливає із конструкції ст. 151, вимагає обов'язкового ретроспективного встановлення відсутності підстав для поміщення відповідної особи в психіатричний заклад. Не обов'язково, щоб особа була цілком психічно здоровою, тим більше, що межа між окремими психіатричними і неврологічними захворюваннями (скажімо, такими, як органічне і епілептичне слабоумство, корсаковський і епілептичний психоз) є надто тонкою. Головне, щоб стан особи не вимагав поміщення її в психіатричний заклад. 
З об'єктивної сторони злочин полягає в незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо. 
Психіатричний заклад – це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги. Поліпшення в психіатричний заклад означає поміщення у відповідний стаціонар такого закладу для здійснення обстеження стану психічного здоров'я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею.

Суб’єкт злочину спеціальний. Ним  може бути тільки лікар, який приймає  рішення про поміщення особи у психіатричний заклад. 
Злочин є закінченим з моменту поміщення особи у психіатричний заклад. 
Жодна людина не може бути поміщена в психіатричний заклад інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як: за рішенням суду в порядку виконання примусового заходу медичного характеру або для примусового лікування (статті 92–96); за рішенням суду для лікування особи, визнаної хворою на наркоманію, яка ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря, та поведінка якої є небезпечною; за висновком медико-експертної комісії для лікування в центрі медико-соціальної реабілітації неповнолітніх віком від 11 років, які вживають алкоголь чи наркотики; для визначення психічного стану обвинуваченого (підозрюваного) за наявності у справі даних, які викликають сумніви щодо його осудності; в порядку примусової госпіталізації осіб, хворих на психічні захворювання. В інших випадках поміщення людини в психіатричний заклад є незаконним.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків може виражатися у формі умислу або необережності. 
Кваліфікованим складом розглядуваного злочину є поміщення у психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи, що спричинило тяжкі наслідки. До тяжких наслідків слід відносити самогубство чи самокалічення особи, спричинення їй середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження тощо. 
Якщо злочин, що розглядається, супроводжувався умисним вбивством, умисним заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, доведенням до самогубства потерпілого, який є неповнолітнім, умисним заподіянням середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчиненого з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу їх до певних дій, скоєне потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 151 і, відповідно, ч. 1 або ч. 2 ст. 115, ч. 1 або ч. 2 ст. 121, ч. З ст. 120, ч. 2 ст. 122 КК.

ВИСНОВКИ

Кожен громадянин повинен  дотримуватися закону, виконувати свої обов’язки, як перед державою так  і перед суспільством, поважаючи  права та законні інтереси інших  людей. Найбільш тяжкі порушення  закону є злочинами - суспільно небезпечними діяннями, відповідальність за які  передбачена Кримінальним кодексом України.

Кримінально-правова охорона невід’ємних  прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України - “Злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи”. Серед цієї групи злочинів виділяють злочини проти волі особи.

Родовий об’єкт цієї групи злочинів - воля особи. З об’єктивної сторони дані злочини характеризуються діями або бездіяльністю, що посягає на свободу особи.

Таким чином, до злочинів проти волі особи належать:

незаконне позбавлення волі;

захоплення заручників;

незаконне поміщення до психіатричної лікарні;

викрадення чужої дитини.

По законодавчій конструкції дані злочини мають формальний і матеріальних склад злочину. З суб’єктивної сторони дані злочини характеризуються умисною виною. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони в складі злочину є наявність мети і цілі. Суб’єктами даного злочину можуть бути особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.

Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на волю особи, яка оберігається Конституцією, а якщо подібне діяння здійснюється при обтяжуючих обставинах, то додатково ставить в небезпеку житя і здоров’я людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кримінальний кодекс України
2. Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України. альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського. – К.: Атіка, 2003. – 208 с.
3. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
4. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.
5. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.
6. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с.
7. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ–Харків: Юрінком Ін-тер–Право, 2001. – 416 с.