Зміст та структура документознавства як науки

У межах історичної частини документологію має здійснюватись комплексне дослідження історії документознавства і документа як центрального об’єкта цієї науки. Особливу увагу слід приділити проблемам періодизації та історико-документознавчі реконструкції виділених періодів та їхніх основних етапів. Важливим напрямом такої реконструкції є проведення моніторингу розвитку документознавчого знання в цілому і складових цієї науки зокрема. Перспективним є комплексне дослідження артефакту як джерела історико-культурної інформації, із залученням пізнавального потенціалу нагромадженого історичного наукою і цілому і спеціальними історичними дисциплінами зокрема.

Здобутки документології мають принципове значення для розвитку спеціальних документознавчих дисциплін. Сучасний етап розвитку документознавства характеризується становленням групи спеціальних наукових дисциплін – теорії документальних комунікацій; теорії документних потоків; документного фондознавства; електронного документознавства; управлінського документознавства; теорії та історії діловодства. Кожна з цих дисциплін на загальнодокументознавчій і власній системі знань; вивчає специфічну документоутворення, що входять до документної інфраструктури суспільства і (або) функціонально орієнтовані на задоволення конкретних інформаційних потреб суспільства та особистості. В цих наукових дисциплінах також є теоретична та історична частини. Вони узагальнюють досвід практичної діяльності з документного забезпечення реальних сфер життєдіяльності суспільства, та розробляють наукові рекомендації щодо її удосконалення. Відзначимо, що в процесі подальшої диференціації документознавчого знання виникає принципова можливість для розширення структури документознавства за рахунок формування нових спеціальних дисциплін. Одночасно окремі дисципліни в разі недостатнього впливу на них здобутків документології мають реальні можливості для виходу з документознавчого комплексу.

Запропонована М. С. Слободяником структура документознавства є відкритою і може розвиватись у відповідності із збагаченням документознавчого знання і реальними потребами практики. Магістральним напрямом такого розвитку є посилення інтеграційних зв’язків між окремими дисциплінами комплексу. Цей процес має завершитися трансформацією документознавства в цілісну інтегровану науку, яка має яскраво виражений мета науковий характер і широку сферу практичного застосування. Відповідно розглянуті дисципліни трансформуються у самостійні напрями науки [11, c.21].

Не хотілося б залишати без уваги точку зору професора Г. М. Швецової-Водки. Структуру документознавства, вважає професор, можна визначити як перехрещення двох напрямків її диференціації: аспектного і об’єктного. Аспектами виступають теорія документа, історія документа, організація документаційної діяльності.

Об’єктний напрямок диференціації структури документознавства передбачає виділення таких підрозділів:

1. Документ в цілому, як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства.
2. Окремі види документа і системи документації.
3. Окремі процеси і операції документаційної діяльності [15, с.41].

Можна зробити висновок, що документознавство є науковою дисципліною, структура якої ще повністю не визначена, і потребує подальшого вивчення і, можливо, поглиблення. Існує багато думок щодо її визначення, але жодна з них ще не визнана науковою спільнотою, та не зафіксована офіційно.

Висновки

Не дивлячись на недовгу історію існування, документознавство пройшло великий шлях свого становлення. Насамперед треба зазначити що саме видатний вчений Поль Отле заклав фундамент для розвитку цієї дисципліни.

На сучасному етапі, документознавство є науковою дисципліною, яка виникла з традиційного документознавства. Єдине, що можна сказати з упевненістю це те, що назва «документознавство» добре закріпилася саме за сучасною його частиною. Воно має більш високу теоретичну забезпеченість, розглядає термін «документ» у широкому значенні. Відзначимо що, становлення документознавства також нерозривно пов’язане з ім’ям відомого історика, архівіста, доктора історичних наук, професора Московського державного інституту – К. Г. Мітяєва. Зорієнтована на теорію і практику архівної справи і діловодства, творчість неординарного науковця стала основоположною для створення документознавчої науки. К. Г. Мітяєв, визнаний засновник документознавства, котре пізніше дістало прикметникове означення класичне або традиційне. Традиційне документознавство сформувалося вперше як допоміжна дисципліна у рамках архівознавства, а після переходу на інформаційну парадигму і виникнення теоретичної бази виділилось у вигляді самостійної дисципліни, що вивчає різні форми оперативної документації. «Нова версія» документознавства з’явилася на базі традиційного документознавства, використовуючи широке трактування документа як об’єкта документознавства.

Структура документознавства поки що не розроблена повноцінно. Багато відомих вчених, такі як М. С. Слободяник, С. Г. Кулешов, Г. М. Швецова-Водка, Н. М. Кушнаренко та інші, працювало та працюють над проблемою визначення структури документознавства, але вони так і не пришли до єдиної думки щодо цього питання.

Сучасне документознавство має на своєму рахунку багато прогресивних концепцій та теорій. Його представники ведуть нескінченну працю з розширення його бази, ними написано багато книг та статей, котрі високо оцінені світовим науковим товариством. Питання розвитку та функціонування документознавства є дуже актуальними на наш час і потребують детальнішого його вивчення, де особливе значення треба приділити саме змісту та структурі цієї наукової дисципліни.

Список використаних джерел

1. Бездрабко В.В. Поль Отле і наука про документ // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2007. – № 4. – С.6 – 10.
2. Бездрабко В.В. К.Г. Мітяєв і становлення документознавства // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2008. – № 1. – С. 8 – 21.
3. Бєлоусова І.О. Основні етапи розвитку документознавства // Актуальні питання документознавства: історія та сьогодення: Матеріали І регіональної науково-практичної конференції. – Луганськ: Альма-матер. – 2008. – С.10 – 13.
4. Кулешов С.Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи. / УДНДІАСД, ДАККІМ. – К., 2000. – 162 с.
5. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник – 3-е изд., стер. – К.: О-во «Знання», КОО, 2001. – 460 с.
6. Ларьков Н.С. Документоведение: Учеб. пособ. Для вузов / Н.С. Ларьков. –М.: АСТ: Восток – Запад, 2006. – 432 с.
7. Матяш И.Б., Кулешов С.Г. Архивное дело и документоведение Украины на современном этапе // Отечественные архивы. – 2002. – № 6. – С. 46 – 55.
8. Нілова І. Документознавство як наукова дисципліна // Вісник Книжкової палати. – 2005. – № 4. – С.27 – 30.
9. Отле П. Труды по библиотековедению. Руководство для общественных библиотек. Организация умственного труда. Руководство к администрированию. Практическое пособие. – М.: «Либерия», 2002. – 232 с.
10. Плешкевич Е.А. Традиционное и нетрадиционное документоведение: о чистоте идей, а может быть и рядов // НТБ. – 2005. – № 6. – С.65 – 70.
11. Слободяник М. Структура сучасного документознавства // Вісник Книжкової палати. – 2003. – № 4. – С.18 – 21.
12. Сокова А.Н. Документоведение как научная дисциплина: объект, предмет, основные задачи // Документирование управленческой деятельности: Сб. науч. тр. / ВНИИДАД. – М., 2004. – №4. – С. 5 – 30.
13. Столяров Ю.Н. О дисциплинах общепрофессионального блока в проекте учебного направления «Библиотечно-информационная деятельность» // НТБ – 2004. – № 4. – С. 13 – 19.
14. Швецова-Водка Г. До питання про історію розвитку документознавства // Вісник Книжкової палати. – 2008. – № 7. – С. 15 – 16.
15. Швецова-Водка Г. Определение объекта и предмета документоведения // НТБ. – 2008. – № 4. – С. 30 – 43.