Гідродинамічні процеси життєдіяльності

Феофан (Єлеазар) Прокопович — український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії

(1710-1716рр.), архієпископ  Великоновгородський та Великолуцький

Народився у Києві 7 червня 1681 року в родині крамаря Церейського. Після смерті батька й матері його опікуном став дядько по матері, Феофан Прокопович.

Дядько  віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. Після її закінчення,Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. В роки навчання був одним з кращих учнів,добре опанував церковнослов'янську, грецьку та латинську мови, не раз

перемагав у наукових диспутах, крім традиційних  для колегіуму дисциплін вивчав твори європейських філософів.

     1698 року Єлеазар закінчує  Києво-Могилянський колегіум і  вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у василіянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея.

Уніатський володимир-волинський єпископ Заленський сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія.

28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закінчивши повного курсу академії. Пішки проходить Францію, Швейцарію, Німеччину.

1704 року повертається  в Україну, спершу в Почаївський  монастир, потім у Київ, зрікається  католицької віри,  постригається у православні ченці, прийнявши ім'я Феофана в пам'ять про свого дядька.

З 1705 року викладав риторику, піїтику та філософію у  Києво-Могилянському колегіумі, уклав  курс піїтики та риторики, написав  трагікомедію «Володимир», присвятивши  її гетьману Івану Мазепі. Водночас пише й виголошує богословсько-філософські  проповіді, завдяки яким був помічений київським генерал-губернатором Д.Голіциним та О.Меншиковим.

1711 року його беруть  у складі почту царя Петра  I в Прутський похід, під час якого в Яссах він виголошує з нагоди річниці Полтавської битви проповідь, яка сподобалася цареві. Після повернення до Києва Феофана Прокоповича призначено ректором Києво-Могилянської академії і професором богослов'я.

19 вересня 1736 року помер у  Новгороді, похований у Новгородському  Софійському соборі.

У радянські часи були опубліковані твори Ф.Прокоповича в Москві та Ленінграді Ф.Прокопович — автор «Букваря», за яким багато десятиліть вчилися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини, болгари. Його твори були дуже поширені в усіх східнослов' янських країнах.

Твори Ф.Прокоповича видавалися книжною і літературною українською, латинською,

 старослов' янською, російською, німецькою, англійською, французською, шведською, іншими мовами.

      Час Ф.Прокоповича  — це час, коли активно йшло  розмежування науки і теології. Феофан Прокопович виступає одночасно як провідний теолог і науковець свого часу. Безперечним фактом є те, що він робить спробу вдосконалити традиційну теологію, примирити науку і релігію.

Отже, Феофан Прокопович відіграв дуже важливу роль у розвитку науки і України в цілому.Він був основним ідеологом реформ Петра І і виступав за примирення науки і релігії.