Історія розвитку безпеки життєдіяльності

                                               Міністерство освіти і науки України 
                      Київський національний торговельно-економічний університет 
                                         Вінницький торгово-економічний інститут 
 
 
 
 
 
 
                                                            Реферат 
                                            з дисципліни Безпека Життєдіяльності 
                            на тему: «Історія розвитку безпеки життєдіяльності». 
 
 
                                                                                                    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                                                                                                 Виконала: 
                                                                                                 студентка 1 курсу ГРС-11 групи 
                                                                                                денної форми навчання 
                                                                                                 Сікорська Ольга Ігорівна 
 
 
                                                                                                 Викладач:  
                                                                                                 асистент 
                                                                                                 Шевчук Л.М. 
                                                                                                
 
 
 
 
 
 
                                                      м. Вінниця 2014 
 
 
 
 
 
 
Історія розвитку та етапи формування БЖД, як науки 
 
Проблема захисту людини від небезпек постала водночас з появою на Землі людства. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, людству доводилося піклуватися про безпеку свого існування. У другій половині Х1Х століття в країнах Західної Європи, в Росії, США почався інтенсивний розвиток машинного виробництва з усіма його негативними вадами, характерними і для сучасності - недосконалість техніки, технологій і через це - забруднення природного середовища відходами, збільшення рівня захворюваності та смертності як загальної, так і пов'язаної з виробничими умовами - смертельні травмування, виробничі хвороби, зменшення тривалість життя людей, народжуваність, активні процеси деградації природи.

Все це ми тепер позначаємо єдиним терміном - глобальна екологічна криза. Це комплексне поняття, пов'язане з політичними, соціально-економічними умовами життя і діяльності людини в різних сферах - природній, яка зумовлює всі інші - виробничу, побутову, соціальну, політичну, економічну, психічну. Отже, в цей час виникла необхідність аналізувати, прогнозувати ці явища, від яких залежить безпека людини, суспільства, всієї цивілізації 
 
Первісна людина була тісно пов'язана з природою. Наші предки не просто поклонялися рослинам, тваринам, птахам, сонцю, вітру, воді тощо, а й використовували свої знання про них для життя в єдності з природою, оскільки саме природні небезпеки становили найбільшу загрозу. 
 
Другою групою небезпек, які представляли загрозу людині з часу початку його існування на планеті, були дії інших людей. Війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення, погрози, терористичні акти й інші насильства супроводжували і в наш час продовжують супроводжувати розвиток суспільства. 
 
Третьою на Землі з'явилася група небезпек, що походять від об'єктів, створених людьми, так званих антропогенних чинників; машин, механізмів, хімічних та вибухових речовин, джерел різного роду випромінювань, макро - та мікроорганізмів тощо Ці небезпеки пов'язані з прагненням людини глибше пізнати себе і навколишній світ, створювати матеріальні блага і, як це не парадоксально, з пошуком більшої небезпеки. 
 
Протягом усієї своєї історії людство прагне зробити життя зручним. У людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного ним же, а його творіння становлять загрозу для неї самої. 
 
Можна навести чимало прикладів, які, здавалося б, свідчать про те, що завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки людей зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя в розвинених країнах світу вже наблизилася до 80 років і продовжує зростати. Ці результати досягнуті завдяки розвитку медицини, що бере свій початок з часів Гіппократа (460-370гг. н.е.), який реформував античної медицини, та Аристотеля (384-322 рр. н.е.), який вже в ті далекі часи вивчав умови праці. 
Однією з найнебезпечніших галузей людської діяльності була і залишається в багатьох країнах, в тому числі в Україні, гірнича справа. Останні свідчення цьому - постійна загибель українських гірників на шахтах Донбасу. Тому вже з часів середньовіччя вчені досліджували небезпеки, пов'язані з гірничодобувним справою. 
Георг Агрікола (1494-1555 рр..) в 1545 р. першим зробив запис про випадок виділення та вибуху рудникового газу. 
У період епохи Відродження відомий лікар Парацельс (1493-1541 р.р.) вивчав небезпеки, пов'язані з гірничорудною справою. Він першим висловив принцип нормування (принцип Парацельса) - усе є отрута, і усе є ліки - все залежить від їх дози, норми. Цей принцип став тепер основою виробничої санітарії, нормування дії гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин на людину. Німецький лікар і металург Агрикола (1494-1555) виклав питання охорони праці у своїй роботі "Про гірничу справу". Італійський лікар Рамаццані (1633-1714) заклав основи виробничої гігієни у роботі "Про хвороби ремісників". 
 
Першим, на сучасному науковому рівні, про забезпечення безпеки людині вказав польський натураліст В. Ястшембовський. В 1857 р. він опублікував роботу "Риси ергономіки", розуміючи під цим науку про безпеку праці, в якій пріоритет надавався машинам, не враховуючи психіку людини-працівника, оператора. Він вважав, що коли машини, механізми, техніка стануть безпечними, то і людина, працівник (оператор) будуть у цілковитій безпечності. Але крім технічної сторони потрібно враховувати і психічний стан людини - людський фактор, який може часто змінюватися в залежності від ситуації на що вказував відомий російський вчений В.М. Бєхтєрєв. Він став засновником ергогології - вчення про психічні аспекти безпеки людини в її різних сферах діяльності, перед усім у виробничій 
 
Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М. в. Ломоносов (1711-1764гг.). У 1763 р. Він изд ал трактат з основ металургії та рудних справ, у якому розглянув різні питання гігієни та безпеки праці гірників, організації їхньої праці й відпочинку, укріплення грунтів, відведення рудникових вод, небезпечних концентрацій газу та пилу, раціональності одягу. 
 
У 1847 р. А. М. Нікітін видає книгу «Хвороби робітників та попереджувальні заходи», де описав заходи, що мали попереджувати професійні захворювання і аварії. 
 
У ХІХ-ХХ ст. у зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості проблемами безпеки на виробництві займалося багато вчених. Відзначимо, насамперед, учених, діяльність яких пов'язана з Україною. Це перший ректор Харківського технологічного і Київського політехнічного інститутів Ст. Л. Кирпичов (1845-1913гг.), який у своїх роботах пов'язав питання безпеки промислового обладнання з теоретичними питаннями прикладної механіки та опору матеріалів, і академік А. Л. Скочинский (1874-1960гг.), який зробив великий внесок у розвиток техніки безпеки на вугільних шахтах.  
 
Важливою проблемою безпечної життєдіяльності є професійний відбір або професійна орієнтація, про що йшла мова ще у 1921 році на Барселонській міжнародній конференції з безпеки праці. Тут були затверджені два терміни - професійний відбір та професійна орієнтація. В професійній орієнтації головним елементом є людина з її індивідуальними психо-фізіологічними особливостями, яку орієнтують на певну професію, для якої підбирається професія і у якій вона виявить найкращі результати. При професійному доборі головним є професія з її специфічними вимогами, у відповідності до яких підбирається людина. В цьому випадку важливими чинниками є здоров'я, спеціальні знання, інтелект, професійні шкідливості. Саме цьому приділяли і приділяють великої уваги в теорії та практиці безпечної життєдіяльності людини. 
 
Суттєва роль у забезпеченні БЖД належить індивідуальним засобам захисту. Одним з показових прикладів цих коштів є протигаз, створений академіком М. Д. Зелінським у 1915г., який майже без принципових змін використовують і сьогодні. 
 
Можна навести ще багато прикладів, які свідчать про людські зусиллях, спрямованих на власну безпеку, і разом з тим можна навести не менше прикладів, які дали підставу Жану Батісту Ламарку майже двісті років тому, а саме в 1809 р. заявити: «Інколи здається, що призначення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну ша р не придатним для життя». Але катастрофічні потрясіння XX ст. перевершили всі найстрашніші побоювання щодо долі людства і можуть розглядатися не інакше як війна на знищення, яку оголосила сучасна цивілізація феномену людини. 
 
У XX ст. людство увійшло в складний період історії свого розвитку, коли воно оволоділо величезним науково-технічним потенціалом, але ще не навчилося обережно та раціонально ним користуватися. Швидка урбанізація та індустріалізація, різке зростання населення планети, інтенсивна хімізація сільського господарства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили біологічний кругообіг речовин у природі, пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руйнування. Це поставило під загрозу здоров'я та життя сучасного і майбутніх поколінь людей, існування людської цивілізації. 
 
Людству почала загрожувати небезпека повільного вимирання внаслідок безперервного погіршення якості навколишнього середовища, а також вичерпання природних ресурсів. Стало зрозумілим, що для усунення цієї небезпеки необхідно переглянути традиційні форми природокористування і докорінно перебудувати господарську діяльність більшості країн світу. Одним з перших у світі звернув увагу на цю проблему перший президент Академії наук України в. І. Вернадський (1863-1945 рр..). 
 
Основою вчення академіка Вернадського була «жива речовина», до складу якого входять всі живі організми, які живуть на планеті. Незважаючи на малий обсяг - 0,25 % маси всієї біосфери, - завдяки геохімічної активності і здатності до розмноження жива речовина, використовуючи і перетворюючи світлову енергію, розвиває величезну вільну енергію, через що її функції проявляються у планетарному масштабі. До складу живої речовини Вернадський включив також і людину, розглядаючи природу і людське суспільство як одне ціле. Він обґрунтував положення про те, що обрис сучасної Землі сформований людиною, і показав, що діяльність сучасної людини викликає рух основних хімічних елементів у масштабах, які порівнюються з природними циклами руху цих елементів. За визначенням Вернадського, людина стала наймогутнішою геологічною силою на планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних лих. 
 
Такий стан навколишнього середовища і прогнози щодо глобальної соціоекологічні ситуації спонукали до проведення спеціальних досліджень та виконання заходів, які б дозволили вирішити двоєдине завдання - збереження рівноваги в природі та задовольнити вимоги життя, які весь час зростають. Перші положення, які отримали всесвітнє визнання, викладені у працях так званого Римського клубу. Римський клуб - це неформальна організація вчених математиків, економістів, екологів, соціологів, фахівців з управління тощо, створена у 1968 р. Основна мета робіт, які виконували члени цього клубу, полягала у розробці наукових методів опису світу як складної біосоціальної системи. Результати робіт, виконаних у рамках Римського клубу, показали, що необхідно переглянути систему загальноприйнятих цінностей і цілей та переходити від вузьконаціональні, регіональних цілей до оцінки і відновлення глобальної світової рівноваги, що забезпечить безпеку життєдіяльності всього людства. 
38-а сесія Генеральної Асамблеї ООН 1983 р. створює Міжнародну комісію з питань навколишнього середовища та розвитку, яка покликана аналізувати стан навколишнього середовища в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала фундаментальне дослідження «Наше спільне майбутнє». На сучасному рівні об'єктивних знань у ньому відображено розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічні проблематики, необхідність глобальної переорієнтації соціально-політичного, економічного, технічного, технологічного та культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загально планетарних проектів. 
 
У 1992 р. в Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН, присвячена Концепції сталого розвитку світового співтовариства. Конференція прийняла документ «Порядок денний ХХІ століття» та зробила висновок про необхідність глобального партнерства держав для досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного розвитку суспільства. 
 
У Харкові діє Українська спілка фахівців з БЖД та відділення Міжнародної Академії Наук екології та безпеки життєдіяльності. Ця міжнародна наукова спільнота є навіть асоційованим членом ООН з цих проблем, які стали тепер надзвичайно актуальними.  
Активно функціонує в Україні Академія безпеки та здоров'я, співробітники якої досліджують наукові проблеми в галузі безпеки життєдіяльності, освіти, за результатами яких проводяться конференції, симпозіуми, конгреси. Завдання ергономіки визначаються не тільки необхідністю підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції, але і суспільною потребою в збереженні здоров'я і розвитку особистості робітника. От чому в цьому вченні велика увага приділяється теоретичним і практичним проблемам людини, збереженню її здоров'я.