Безробіття молоді як соціально-педагогічна проблема

шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям. Ми будемо розглядати методи соціально-педагогічної роботи як складову методів соціальної роботи.

Метод у загальній практиці соціальної роботі виконує под-

війну роль, оскільки він виступає як спосіб, шлях пізнання і

застосування знань, що вироблені в науках про життєдіяльність

людини і в соціальній практиці, а з іншого боку - як конкретна дія, що сприяє якісній зміні існуючого об'єкта (суб'єкта).

З цим підходом І.Г. Зайнишева перегукується визначення "метод

соціальної роботи", що запропоновано російськими вченими

М.В. Ромм та Т.А. Ромм [35,с.88]. Вони розглядають метод як спосіб

раціонального дослідження і перетворення дійсності, найкоротший шлях досягнення мети. Більшість дослідників проблеми методів в теорії соціальної роботи виділяє дві групи методів: методи соціальної роботи як наукового знання і як практичної діяльності [ 16,с.92 ]. Методи соціально-педагогічної роботи слід іднести "саме до другої групи.

Ґрунтуючись на цих підходах, під методом соціальної роботи

ми будемо розуміти спосіб організації соціальної роботи, що

призводить до досягнення оптимального результату і забезпечує позитивну динаміку розвитку об'єкта (суб'єкта)соціальної діяльності.

Виходячи з цього, метод соціально-педагогічної роботи ми

будемо розглядати як спосіб організації узгодженої діяльності

соціальних педагогів та клієнтів (дітей та молодь) з метою оптимізації результатів соціально-педагогічної роботи.

Торкаючись питання класифікації методів соціально-педагогічної роботи, варто зазначити, що цей компонент в спеціальній

літературі знаходиться лише в стадії становлення. Але по-

мітною   є тенденція класифікацій загальних методів соціальної

роботи через призму ступеня спільності, що обумовлено інтегративним характером теорії та практики соціальної роботи. На цій підставі в класичній літературі з соціальної роботи визначають такі групи методів [ 20 ,с.14 ] :

1.

Загальні (філософські) методи.

2.

Загальнонаукові методи, що застосовуються в багатьох галузях суспільної діяльності, в тому числі і в соціальній роботі. Вони визначають деякі аспекти процесу пізнання і перетворення світу.

В сучасній літературі з проблем соціальної роботи [31,с.14]

найчастіше згадуються такі загальнонаукові методи: наукової абстракції; аналізу та синтезу; індукції та дедукції; єдності спільного та особливого; історичний; пересування від простого до складного; єдності якісного та кількісного аналізу; генетичний; конкретно-соціологічний; формалізації; аналогії; системно-структурний метод.

3. Спеціальні наукові методи - це специфічні способи пізнання  і перетворення окремих сфер  суспільного життя, що притаманні  тій чи іншій системі знань.

Зупинимось більш детально на характеристиці педагогічних

методів, пріоритетних для практики соціально-педагогічної роботи, і які є різновидами методів виховання. Серед них виділяють: методи формування свідомості, методи організації діяльності, методи стимулювання та методи самовиховання.

Методи формування свідомості спрямовані на формування

певних понять, оцінок, суджень, світогляду особистості. [10,с.176]

Переконання - це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої інформації з метою підсилення чи зміни поглядів, установок, оцінок у об'єкта впливу.

Навіювання - сіє спосіб впливу на особистість, заснований на некритичному сприйманні інформації об'єктом впливу. Важливою відмінністю навіювання від переконання є його спрямованість не на логіку та розум особистості, її здатність мислити та розмірковувати, а на емоції людини, її готовність отримати готові інструкції до дії.

Приклад - метод виховання, заснований на свідомому відтворенні особистістю певних способів поведінки.

Методи організації діяльності - це способи закріплення, формування позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Як найбільш типові методи організації діяльності називають методи доручення, соціального навчання та закріплення позитивного   досвіду.

Доручення є методом організації соціально-керованої діяльності. За типологією виділяють управлінські та виконавські

доручення, постійні та тимчасові (змінні), індивідуальні та групові. В соціально-педагогічній практиці отримав розповсюдження метод чергування творчих доручень. До соціально-педагогічних умов успішного застосування методу доручення слід віднести: наочність, гласність виконання доручення, забезпечення методичної підтримки його виконання, урахування інтересів

та соціального досвіду клієнта.

До методів організації діяльності більшість авторів відносить

гру як спосіб соціальної взаємодії і розвитку творчої особистості

клієнта. Специфіка ігрової діяльності в системі соціально-педагогічної роботи полягає, на наш погляд, в профілактичній, превентивній спрямованості гри як засобу організації змістовного дозвілля, запобіганні асоціальній діяльності клієнтів. У цьому контексті гра є одним з провідних інструментів в арсеналі соціального працівника ще й тому, що її можна застосовувати з метою

діагностики, психокорекції міжособистісних стосунків. Крім

того, гра сприяє духовному і фізичному звільненню, зняттю

напруги, посиленню відчуття радості від подолання певних

труднощів, перешкод. Під час гри людина відчуває насолоду від

вільного прояву своїх здібностей. Ця ситуація ігрової творчості,

що неодноразово повторюється, закріплюється і створює пев-

ний "творчий ключ", яким кожний соціальний працівник може

користуватись у своїй діяльності.

До умов застосування гри в соціальній роботі ми відносимо: визначення творчого потенціалу гри; визначення місця і часу проведення, визначення кількості учасників; забезпечення комфортності і природності гри; урахування вікових та анатомо-фізіологічних властивостей учасників гри; захист людської гідності, морального самопочуття кожного учасника гри; визначення місця ігротехніка під час проведення гри; цілеспрямоване поширення прав учасників гри.[34, с.25]

Сьогодні в практиці соціальної роботи атпвно застосовуються ділові, рольові ігри, тематичні ігрові програми, вуличні ігротеки. Внаслідок цього класичні ігрові форми та техніки набувають сучасного звучання.

Методи стимулювання діяльності спрямовані на стимулювання особистості до покращення чи зміни своєї поведінки, розвитку мотивації на соціальне схвалені способи та видитдіяльності. Серед методів стимулювання визначають: методи позитивного   підкріплення, методи негативного підкріплення, методи змагання.

Методи самовиховання сприяють свідомій зміні людиною

власної особистості у відповідності до суспільних вимог та особистісного плану самовдосконалення. До цієї групи належать методи самооцінки, самоорганізації, самоконтролю та самокорекції.

Психологічні методи в соціально-педагогічній роботі застосовуються з метою діагностування особливостей індивіда та організації на основі отриманих результатів різних видів психотерапевтичної та психокорекційної роботи. До цієї групи методів належать: тестування, психодрама, соціодорама, соціально-психологічний тренінг; психотерапія (сімейна, ігрова, арттерапія).

До достатньо нових засобів терапевтичної допомоги

клієнтам, що отримали останнім часом застосування в практиці

діяльності соціальних установ, можна віднесті епістолярну та

казкотерапію.

Соціологічні методи використовуються в практиці соціально-

педагогічної роботи найчастіше з метою збору інформації щодо

окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до

них. До цієї групи методів ми відносимо: спостереження, опитування, інтерв'ювання (у тому числі і в умовах фокус-групи), анкетування, біографічний метод та метод аналізу документів. [3,с.21]

В основу реалізації методів соціально-педагогічної роботи мають бути закладені принципи соціальності та розвитку. Наукове обґрунтування методів, їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціальної діяльності. Взаємозв'язок факторів, що впливають на поведінку особистості, потребують комплексного використання всіх груп методів соціально-педагогічної роботи, тим паче, що більшість з них у практичній діяльності перетинаються, їх застосування взаємообумовлене.

Одним з найбільш нерозроблених питань в теорії соціальної роботи є класифікація форм соціальної роботи. На нашу думку, до найбільш типових класифікаційних ознак слід віднести такі: за кількісним складом учасників (індивідуальні, групові, масові); за домінуючим засобом впливу на клієнта (словесні, практичні, наочні); за складністю побудови (прості, складні, комплексні); за часом проведення (довгочасні, короткочасні); за місцем проведення (кабінетні, вуличні).

Достатньо типовим є підхід до класифікації методів та форм

соціально-педагогічноїї роботи залежно від позиції взаємодії соціального педагога та клієнта. Вирішення основних завдань соціально педагогічної роботи безпосередньо пов'язано із необхідністю   організації взаємодії соціального педагога і вихованців, при цьому механізми, що закладені в основу цієї взаємодії, будуть суттєво розрізнятись залежно від того, хто буде виступати клієнтом: індивід,

група чи община. Відповідно йдеться про методи та форми індивідуальної, групової та масової роботи.

Метод індивідуальної соціальної роботи (кейсуорк) був запроваджений в практику соціальної роботи М. Річмонд. Його сутність полягає у вирішенні проблеми з метою надання підтримки і створення ситуації, що спрямовує клієнта до розгляду ситуації і викликає бажання подолати життєві перешкоди. В основі метода закладено механізм адаптації клієнта до життєвої ситуації. До основних складових метода належать:встановлення первинної комунікації, вивчення та аналіз проблемної ситуації, визначення мети і завдань сумісної роботи; оцінка прогресу та результату сумісної роботи. [29,с.36]

В основу здійснення індивідуальної соціальної роботи закладено завдання корекції взаємостосунків індивіда із соціальним

оточенням і з собою. Корекція ставлення до себе, до власного "Я"

передбачає прояв адекватної самооцінки; усвідомлення причин

пригніченості і їх подолання; реставрацію адаптивності; вироблення навичок самостійності; створення ситуації антинавіювання; формування почуття гідності; поваги до себе; зміну ієрархії у системі цінностей, домагань клієнта. Корекція ставлення до інших (далеких і близьких) базується на здатності до емпатії, розумінні почуттів інших, чуйності; здатності до доброзичливого сприйняття стану та інтересів, переваг і недоліків інших осіб; набуття навичок повноцінного спілкування, вміння запобігати появі конфліктів і своєчасного долання конфліктних ситуацій. Корекція ставлення до життя можлива за умови отримання навичок вибору і прийняття рішення; мобілізації і самоорганізації; досягнення стійкості до неприємностей, загроз; оптимістичного ставлення до реальності; подолання перешкод, труднощів.

Використання методу індивідуальної роботи найбільш виправдано при визначенні перспектив клієнта, адаптації його до

умов реальності, подоланні стресів, у самопізнанні та самоприйнятті. До суттєвих переваг цього методу належить те, що окремо взятому учаснику приділяється уваги більше, ніж в умовах роботи групи.

Основними формами   індивідуальної роботи в практиці соціально-педагогічної роботи є: зустріч, інтерв'ювання, консультація, співбесіда, переадресація, доручення.

Метод групової соціальної роботи активно розроблявся в 70 рр.

XX ст. Особливе значення  для розробки теорії методу  відіграли результати досліджень  теорії малих груп (Я. Коломенський, Р. Кричевський, К. Рудестам та ін.). У сфері міжособистісних стосунків людина відчуває потребу в емоційному теплі, розумінні і контакті з іншою людиною. Соціальні суперечності нашого суспільства нерідко викликають у людини відчуття небезпеки, недовіри і безсилля. Таким чином, досвід, що набувасться в спеціально організованих групах, сприяє протидії відчуженню, допомагаючи вирішенню проблем, що з'являються в процесі міжособистісної взаємодії.

До переваг групових форм у практиці соціально-педагогічної роботи можна віднести такі:

1.

Група створює умови «суспільства в мініатюрі», що відображає зовнішній світ і дозволяє програвати реалістичні ситуації в штучно створеній взаємодії.

2.

Приховані фактори соціального тиску стають явними в умовах групи і виливають на індивідуальні життєві позиції вихованців.

3.

Група надає можливість отримати зворотній зв'язок і підтримку від учасників, що мають спільні проблеми чи переживання.

4.

У процесі групової взаємодії відбувається прийняття цінностей і потреб інших.

5.

В умовах групи дитина чи молода людина відчуває себе

прийнятою іншими, користується довірою, оточена турботою і має можливість отримати допомогу. Крім того, член групи сам приймає, довіряє, турбується про інших і допомагає іншим.

6.

Ситуація групи може значно полегшити проблеми, що з'являються в міжособнстісних стосунках; вона дає можливість відчути реакцію на себе і свої вчинки, проекспериментувати з різними стилями спілкування з партнерами по групі.

7.

У групі кожен відчуває себе рівноцінним партнером у спілкуванні чи в будь-якій творчій взаємодії (на відміну від спілкування клієнта з соціальним працівником, при якому існує певний соціально-психологічний бар'єр).

8.

Група заохочує спробу саморозкриття та самовдосконалення кожного її члена і внаслідок цього зростає впевненість клієнта своїх силах.

9.

Гнучкість форм групової роботи робить цей метод більш

демократичним, придатним для більш   значної кількості клієнтів, що потребують допомоги.[28,с.65]

В практиці соціально-педагогічної роботи існують наступні