Автобіографія Чарльза Діккенса

ЗМІСТ

 

Вступ.....................................................................................................................3

 

 

Розділ 1

1. Автобіографія Чарльза Діккенса………………………………………3
2. Чарльз Діккенс – представник реалістичного напрямку в англійській літературі 30-60-х років ХІХ століття…………………………………6

 

 

Розділ 2

Образ головного героя......................................................................................26

 

Висновки.............................................................................................................28

 

Список використаної літератури...................................................................29

 

 

 

 

                                                   Вступ

               Чарльз Діккенс був в Англії найпопулярнішим письменником свого часу. Його романи, що з'являлися спочатку в періодичному друці, а потім що виходили окремими виданнями, поширювалися з вражаючою прудкістю. Особливою любов'ю користувалися твори Діккенса у представників так званого середнього прошарку буржуазії. Буквально з часу появи першого романа і до кінця життя популярність письменника зростала і зміцнювалася. Кожен новий його твір рецензувався в солідних літературних журналах і в більшості провінціальних видань. З'являлися оглядові статті з аналізом тих або інших романів. Проте, відношення до творчості Діккенса було далеко не однозначним.

               Дитина і дитинство – одна  з провідних і ключових тем  літератури.  Чарльз Діккенс не перший у світовій літературі писав про дітей, однак він вперше подивився на молодь по-новому. Романіст не тільки описував їхні пригоди, як це робилось раніше, а проник у дитячу душу, у почуття та розум маленької дитини. Юні герої займають почесне місце у його творах. Це справжній талант - бачити світ дитячими очима.        

             Актуальність теми дослідження  полягає у тому, що творчість  Чарльза   Діккенса – це  дивовижний світ дитинства, показаний  зовсім не так, як звикли його  бачити більшість письменників. Тема дитинства у Діккенса  – це унікальний погляд  на  життя, це погляд дитини, яка занадто  рано дізналася, що таке світ  дорослих, що таке негаразди,  злидні і сум, самотність і  біль.

               Маленькі герої Діккенса –  це не звичайні діти, виховані  у звичних і зрозумілих умовах  батьківського піклування і лаки, а жертви підступних життєвих  поворотів.            

 

 

                                                     Розділ 1

                1.1.Автобіографія Чарльза Діккенса.

                Народився  Чарльз  Діккенс 7 лютого 1812 року в сім'ї незначного чиновника морського казначейства Джона Діккенса, що не міг похвалитися ні багатством, ні знатним родом. Дід майбутнього письменника був лакеєм, а потім дворецьким у маєтку Кру-Холл — власності члена парламенту Джона Кру, бабуся Ч. Діккенса була звичайною служницею. У подружжя Діккенсів з'явилося двоє синів — Вільям і Джон, останній з яких і був батьком видатного письменника. Спочатку Діккенси -молодші (дружиною Джона була сестра його друга Єлизавета Берроу) жили відносно благополучно, проте через деякий час почали з'являтися проблеми. Причиною негараздів було те, що Джон Діккенс занадто легковажив питаннями сімейного добробуту, дуже захоплювався театром і вином, часто позичав гроші, не  маючи надії найближчим часом їх повернути. Пізніше, у ще важчі часи, він нехтував вихованням сина через якийсь неусвідомлений егоїзм, і син це назавжди запам'ятав.Бракувало Чарльзові також материнської ласки та уваги. Мати просто не мала для нього часу. Звинувачувати її в цьому не слід, бо в період з 1810р. по 1832р. вона народила 8 дітей і намагалася дати собі раду з усіма. Тому книжки і саме життя були найголовнішими його вихователями. Початкову освіту Чарльз здобув у Чатемській школі, де тоді вчителював випускник Оксфорда Вільям Джілс; він і прищепив хлопчикові любов до англійської літератури і до читання взагалі. Взявши до рук книжку, Чарльз відкрив для себе світ, в який, окрім нього, не мав доступу ніхто. Тепер його можна було часто відшукати в закутках, де він тихенько перегортав сторінки улюблених книжок. Невеличке зібрання творів було у верхній кімнатці.  
                Ідилія юних літ тривала недовго батько геть заплутався в боргах, і сім'я подалася в Лондон - цілком ймовірно, щоб сховатися від кредиторів. Ситуація погіршувалася, марно намагалася мати відкрити приватну школу; можливо, за інших обставин це починання мало б успіх, бо знала вона і латинську мову, і французьку, а тепер було приречене. Тому коли батько Чарльза потрапив - таки у боргову тюрму Маршалсі, сім'я перебралася до нього (за англійськими законами це дозволялося). Щоб якось зарадити лихові, Чарльза влаштовують на фабрику вакси, власником якої був Джеймс Лемерт, далекий родич місіс Діккенс. Шість місяців, які він там пропрацював у брудному старому приміщенні на березі річки, де бігали щурі та миші, були для вразливого хлопчика чи не найстрашнішими: одноманітна праця тривала з ранку до вечора (за слабкого здоров'я Діккенса). Це була й моральна травма для Чарльза, котрий прагнув учитися, а доводилося мити банки, наклеювати етикетки, поряд із затурканими, неосвіченими ровесниками. Та одного дня він ще раз переконався, що під грубою зовнішністю, під брудним лахміттям б'ється чуйне серце. Сталося ось що. Під час роботи йому стало погано, один із робітників — Боб, котрий захищав його від ровесників - розбишак, називав його «юним джентльменом», постелив йому соломи і весь день прикладав банки з-під вакси, наповнені гарячою водою. Він хотів провести Діккенса додому, чим дуже збентежив його, бо сім'я ще продовжувала мешкати в борговій тюрмі. Чарльзові вдалося відкараскатися від Боба, проте доброти і щирості простого хлопця він не забував ніколи, як ніколи не зміг забути працю на фабриці. 
                У цей час у хлопця з'явилося ще одне захоплення - Лондон. Діккенс міг годинами блукати вулицями. У примарному світлі ліхтарів оживали будинки, двері, вікна і навіть ключові дірки — оживали, щоб надалі існувати таким реальним життям, яким їх наділяла фантазія Чарльза. Тут у лондонських нетрях, він навіть цього не підозрюючи, дістав своє справжнє виховання. Так хлопчик Діккенс створив діккенсівський Лондон. Він проклав шляхи своїм героям. В якому завулку нашого міста вони не ховалися, він побував там раніше. Які б чудернацькі речі він не оповів про них, усе це він пережив сам. Який би дивний персонаж він не створив, сам він був ще більшим диваком. Таємниця всього, що він написав пізніше, - у тій незнаній порі, коли він не написав жодного слова. Материного спадку, що дістався Джону і Вільяму Діккенсам, вистачило на те, аби розплатитися з кредиторами і забезпечити сім'ї більш-менш пристойне життя. Чарльз з великою радістю залишив фабрику  і продовжив навчання (з 1824р. по 1826р.) у приватній школі «Велінгтон Хауз», після закінчення якої почав працювати молодшим клерком в адвоката Блекмора. Та не з його кипучою енергією витирати запилені кутки в конторі і переписувати старі документи. Чарльзове життя в цей час нагадує калейдоскоп. Він відвідує спектаклі і, мріючи про театральний кін, бере уроки сценічної майстерності в актора Роберта Кілі. Приваблює його робота репортера, та для цього потрібно було знати стенографію - і молодий Діккенс наполегливо вчиться ночами, обмежуючи себе навіть у сні, а в день студіює закони. Згодом він говорив, що все це ледве витримав: йому вже і снитися почали якісь крапочки, кружечки, а то й взагалі щось незрозуміле. Проте він твердо вирішив «вибитися в люди» і наполегливо йшов до своєї мети. Крім того, був ще один стимул — кохання. Об'єктом пристрасті молодого Чарльза була гарненька Марія Біднелл, соціальний статус якої був вищий, і в очах якої гроші важили більше, ніж приємна зовнішність. Зрозуміло, що цей роман був приречений, бо вона не могла наважитися пов'язати, своє життя з бідним журналістом, їхні шляхи розійшлися, щоб через десятиліття перетнутися на якийсь момент. Цікаво, про що думала Марія, гостюючи у Чарльза Діккенса - тепер всесвітньовідомого письменника, людини поважної і заможної? Важко сказати, проте заради справедливості слід додати, що першого почуття Діккенс не забув. А тоді розлуку він пережив дуже болісно, а тому всю силу і енергію спрямував на удосконалення навичок стенографії. Результат не забарився: колеги визнали його найкращим стенографом, якого вони знали.  
                З 1832р. Чарльз працював у якійсь газетці, потім був співробітником часопису «Дзеркало парламенту», що належав його родичеві Дж. Х. Берроу. Діккенс дуже швидко зумів виділитися з-поміж інших працівників редакції: його репортажі були цікаві, а, головне, набагато точніші, ніж звіти колег, хоч усім журналістам заборонялося робити записи. Розгадка проста й оригінальна: Чарльз одягав довгі і тверді манжети, а потім — то вже справа техніки — вкривав їх дрібним письмом (знання стенографії все-таки знадобилося). Усе це так вразило Берроу, що той навіть познайомив Діккенса з власником газети «Морнінг Кронікл».  
               До професійних клопотів додалися й особисті — сім'я потребувала грошей, а батько знову заліз у борги. Це і вирішило подальші кроки — Діккенс узявся за перо. Особливих зусиль нова робота не потребувала: скільки було передумано, пережито, побачено, що варто лише взяти папір, а далі — то справа репортерського досвіду і часу.  Величезний успіх записок змусив автора повірити у власні сили й він, не закінчивши цього твору, підписав договір на новий роман "Пригоди Олівера Твіста".

                       1.2.  Ч. Діккенс – представник реалістичного напрямку в англійській літературі 30-60-х років ХІХ століття

               Англійський письменник Чарльз Діккенс увійшов у світову літературу як  художник-реаліст, майстер тонкого психологічного аналізу, широкої соціальної типізації, життєрадісного гумору і нищівної сатири. Його проза стала художнім символом Англії  Вікторіанської доби. Визнання прийшло до письменника вже після першого оповідання і не залишало до останніх днів, хоча сам митець, його погляди і творчість змінювалися. Секрет популярності англійського реаліста заключався у тому, що він гостро відчув зміни в житті Англії, став виразником сподівань і прагнень тисяч людей. Формування реалістичного методу в літературі Англії XIX ст. припадає на початок четвертого десятиліття і пов'язане з іменами Чарльза Діккенса, Вільяма Теккерея, сестер Бронте, Елізабет Гаскел. Незважаючи на те, що основні риси англійського реалізму співпадають з ознаками цього методу взагалі, література Великобританії XIX ст. має і деякі притаманні тільки їй особливості. Цю своєрідність можна пояснити обставинами як суспільно-політичного розвитку країни, так і прихильністю письменників (набагато сильнішу, ніж, скажімо, у Франції) до літературних традицій. 
                  Початок реалізму в Англії формально пов'язується з творчістю Діккенса, але по суті є відгуком і реакцією на реалії так званої доби "вікторіанства", тобто часу правління королеви Вікторії (1837 - 1901). Термін "вікторіанство" означає сукупність ідеологічних, інтелектуально-духовних понять, моральних і етичних настанов, способу життя - комплексу, що свідчив про добропорядний поступальний розвиток суспільства. Щоправда, політичні та ідеологічні тенденції "вікторіанства" формувались уже в 20-30 рр.

                 Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — літературно-мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.

                Починаючи з 30-х рр. XIX ст. реалізм набуває класичних форм у Франції, згодом і в інших країнах. До типологічних рис реалізму XIX ст. належать:

• тяжіння до достовірності, об’єктивності;

• звільнення від канонічності, переважання індивідуальних стилів над «спільними»;

• пізнавальне спрямування (зв’язки з природознавством, історією, соціологією, психологією);

• намагання відтворити світ як складну єдність;

• увага до проблем взаємодії людини і середовища, до типових характерів за типових обставин;

• перенесення центру уваги на соціальну сферу;

• поява синтетичних індивідуальних стилів, які поєднували реалістичні та романтичні елементи.

                Початок третього десятиліття  позначився приходом до влади  буржуазії (реформа 1832 р.). Цей час  започатковує значні успіхи національної  індустрії, розширення діяльності англійських підприємців у інших країнах, розвиток зовнішньої торгівлі, колоніальну експансію. Кiнець 30-х рокiв – перiод загострення суспiльних протирiчь та класової боротьби в Англii. У полiтичному життi цих рокiв вiдбуваються важливi подiї. У 1837 р. чартисти звернулися у парламент з вимогою  загального виборчого права. Влада вiдкинула вимоги робiтникiв. У вiдповiдь на це органiзований у 1893 р. Великий Пiвнiчний Союз закликав  робiтникiв до озброєної боротьби за свої права. У промислових центрах Англiї спалахують  повстання, проводяться масовi демонстрацiї  протесту. Налякана розмахом та силою  звiльнювального руху у країнi, буржуазiя жорстоко чинить розправу з повстанцями. Загострення соціальних протиріч (зокрема - рух чартистів) прискорило рішення правлячих кіл розв'язані низку соціальних проблем: народної освіти, боротьби з бідністю, стану робітних будинків і в’язниць тощо. Все це знайшло відображення в англійській критичній літературі. 
                Особливістю англійського реалізму є його міцний зв'язок з літературою Просвітництва, традиціями, які спрямовували митців до дидактизму і моральних категорій. Критикуючи всі сторони сучасного життя англійські письменники спирались на досвід побутового і моралізаторського просвітницького роману. Вони внесли в реалістичну структуру власних творів символіку і метафору, сатиричне забарвлення. 
                В історико-літературному процесі англійського реалізму можна виділити три основні періоди: 
- перший - 30-і роки - характеризується складною зміною соціальної структури англійського суспільства, що було пов'язано з посиленням буржуазного прогресу в країні і врешті-решт з приходом буржуазії до політичної влади. Саме в цей час вступають у літературу майбутні реалісти - Діккенс і Теккерей; 
- другий період - так звані "голодні сорокові", - пов'язаний із розвитком чартизму (робітничого руху). Цей час збагатив літературу розширенням функціональності художнього образу, комплексом соціальних і моральних завдань, ідеями "великих ілюзій"; 
- третій період - 50-60 рр. - пов'язаний зі спадом робітничого руху, економічною стабільністю. Літературна палітра збагачується штрихами позитивізму. Ця доктрина (головний ідеолог - Г. Спенсер) пов'язана з механічним перенесенням закону живої природу на суспільство. Суспільна моральність згідно з положенням позитивізму пов'язана з доцільністю самого суспільства. У практичному плані це означало необхідність власної праці, а не безпідставних сподівань на чиюсь допомогу зі сторони. Тому цей період іноді називають часом "втрачених ілюзій". 
               Найбільш помітним представником англійської літератури всіх трьох періодів є Чарльз Діккенс. Фундатор англійського критичного реалізму, він відразу заявив про себе як письменник-урбаніст, твори якого читали представники всіх прошарків суспільства. 
              У цілому творчість Ч. Діккенса можна поділити на чотири періоди. 
Перший період творчості (1833-1841) можна охарактеризувати як ранній. У цей час створено "Нариси Боза", "Посмертні нотатки Піквікського клубу", "Пригоди Олівера Твіста", "Життя і пригоди Ніколса Нікльбі". Показовим для цього періоду творчості Діккенса є побудований на матеріалах побутового нарису роман "Посмертні нотатки Піквікського клубу" (1837). Олівер Твіст" - це "роман виховання", жанр, до якого Діккенс буде звертатись протягом усього життя. Більше того, твори такого типу матимуть приблизно однакову структуру, сутність якої визначатимете дитина, покинута батьками в силу різних обставин (іноді сирота). Як правило, існує таємниця, пов'язана зі спадком, недоброчесні родичі (подекуди, навпаки, доброчесні, але бідні). Внаслідок щасливого збігу обставин (або переосмислення героєм своїх життєвих позицій) головний персонаж отримує спадок, а відтак і відповідне місто в суспільстві. 
                    Ранній етап творчості Діккенса у зв'язку з впливом романтичних тенденцій) характеризується мотивом маніакального Зла. В "Олівері Твісті", наприклад, Монкс намагається не вбити Олівера, а розбестити його душу. Таке Зло не піддається поясненню навіть раціоналістичними мотивами. Тяжіння письменника до реалістичного зображення життя примушує його розглядати проблему Зла під іншим кутом зору - як явище суспільне. В "Олівері Твісті" це, наприклад, "закон про бідних", завдяки якому і стало можливим існування робітних будинків. Саме в такому закладі малому Оліверу доводиться переживати голод, приниження. Наглядачі Бамбл і місіс Мені - уособлення тваринної жорстокості. У робітному будинку прохання про додаткову порцію каші сприймається як бунт. Внаслідок цього діти або помирають від побоїв чи з голоду; або перетворюються на забитих істот. 
Тема дитинства – одна із головних у творчості Чарльза Діккенса. Світ 
дітей особливий і разом із тим невід’ємний від світу дорослих, він дуже 
тендітний і потребує посиленої турботи. Такий світ уперше в світовій 
літературі і було відкрито та створено англійським митцем. Нерідко очима 
дітей письменник дивився на світ, оцінював різні сфери суспільного життя, 
людей та природу, і судив про все мірою їхнього душевного стану. Автор 
дитячими образами впливав на читача. Особливе зацікавлення Діккенса 
дитячим та юнацьким віком було викликане його власними ранніми 
переживаннями, розумінням обездоленого дитинства і співчуттям йому. 
У дитинстві прозаїк бачив знущання багатіїв над його батьками. Джон 
Діккенс разом з Елізабет жили легко і бездумно, через що життя їхніх 
численних дітей ускладнювалося бідністю та нестатками.  Молода людина мріяла про освіту, про справжню професію, проте становище родини не дало змоги вчитися. Навіть улюблені книги довелося продати. Саме цей період у його житті був таким важким, що, ставши дорослим, Діккенс боявся і не хотів про нього згадувати. Але, незважаючи на приниження, знущання та матеріальні нестатки, майбутній письменник зростав вразливою дитиною і відзначався спостережливістю: бачив радісний навколишній світ, з любов’ю згадував свої іграшки, дитячі розваги, пригоди, стосунки із близькими людьми.  Зневірений у суспільних порядках, Діккенс вбачав краще майбутнє у вихованні та розвитку моральної та чесної особистості. Тому і писав про дітей, керуючись потребою змінити і покращити умови їхнього життя, праці, освіти, виховання. Майстер слова оспівав красу дитячої душі, чисті та високі 
поривання своїх маленьких героїв. За висловами С.Цвейга, одного із дослідників творчості Ч.Діккенса, найкраще, що створив англійський романіст – це його юні персонажі, які з’являються майже у кожному романі. Автор розповів про них з моменту народження чи раннього дитинства і до моменту становлення дорослої людини. Роман «Пригоди Олівера Твіста» (1838) був написаний під впливом вражень від «Закону про бідних» (1834). За цим законом безробітних розлучали із сім’ями силоміць, забирали до спеціальних притулків, так званих «робітних домів». Трагедія мешканців цих домів, особливо дітей, вразила Діккенса. Він збирався написати модернізований «шахрайський роман», у якому б злодії виявилися «благородними героями». Але на цей задум наклалася соціально-викривальна ідея і з’явився не зовсім звичайний пригодницький роман. Роман «Пригоди Олівера Твіста» — перший «роман-виховання», жанр, до якого Діккенс неодноразово звертався. Структура цих творів схожа: дитину, яку кинули напризволяще батьки, переслідують родичі, що полюють за спадщиною. Завдяки дивному збігу обставин герой виривається з тенет злиднів, отримує спадщину, а разом із нею і визнання у суспільстві.  Діккенс вважав, що матеріальна нагорода, достаток — мета, до якої варто йти, яка робить людину щасливою. Зло в «Олівері Твісті» уособлюється в конкретному герої, який ставить собі за мету знищити Олівера. Образ хлопчика ідеальний, його характер не змінюється протягом роману. У наступних романах тема дитинства поглиблюється, Діккенс усвідомлює зв'язок між характером, героя й обставинами, в яких він діє. 
                   У «Передмові до Олівера Твіста», написаній через три роки після першого видання роману, Діккенс підкреслив, що його головне завдання – показати «жорстоку правду», змалювати світ злодіїв і злочинців без прикрас. У даному романі він залишився вірний своїм творчим принципам. Уїлсон, англійський письменник і один із дослідників творчості.  Ч.Діккенса, назвав роман «Олівер Твіст» — «гострою соціальною сатирою, спрямованою не на окрему особистість, а на людину взагалі». В ньому Дiккенс вперше звернувся до питання про взаємовiдносини особистостi та суспiльства , людини та оточуючого ii середовища. Герой Дiккенса Олiвер Твiст пiзнає i голод, й самотнiсть , й бiль  приниження. Він не глядач життя, а його учасник, не тiльки свiдок несправедливостi iснуючих порядкiв, але й їх жертва , яка , не дивлячись на все, знаходять в собi сили  та мужнiсть вистояти , зберегти людську гiднiсть. Щоправда, головному герою допомагае щасливий випадок несподiванно подарована долею  зустрiч  з добрими особистостями, однак тi випробування , через якi він пройшов, говорять багато про що.У долі свого героя Діккенс відобразив важке життя багатьох тисяч простих людей провів їх через кудла убогості, познайомив із життям крадіїв та злочинців; відобразив глухі окраїни міста, населені біднотою, брудні «крамнички», трактири, робочі будинки,розповів про жорстокі та дикі норови, які квітнуть у часних школах, про страждання та самотність дітей-сирот, які стали жертвами нелюдів та неосвічених людей, які звали себе «вчителями» та «вихователями». Він виступив захисником знедолених, але при цьому не обмежився жалістю. У звичайних людях Діккенс бачить не лише об’єкт співчуття; їм властиві високі моральні якості, моральні принципи, що ставить їх вище богатих та визначних, викликає симпатію та повагу. У важких умовах життя у героїв поступово розвиваються ці якості та розуміння світу. Те саме відбувається й з Олівером Твістом. Майже з початку твору і на протязі його відбувається моральне становлення головного героя. Життя сироти Олівера Твіста, одного з тих, хто відчув на собі усю важкість життя у притулку для бідних, почалося у робітничому  будинку. Діккенс нещадно розкрив цю легенду, розповівши у романі про те, що дійсно представляли з себе робочі будинки. Туди відправляли жебраків ,які зверталися за допомогою; жорсткий режим , який був встановлений у робочих будинках, мало чим відрізнявся від тюремного; не випадково у народі їх дуже точно прозвали “бастиліями для бідних” та лякалися їх: потрапити туди означало загинути. У своїх романах Діккенс часто покладається на цілком визначений реальний  життєвий факт, вірогідне явище сучасної йому суспільної дійсності, яке й становиться відправним моментом для наступного розвитку подій.        

                Головна тема – самотність дитини у жорстокому світі. Автор у творі 
торкнувся ряду важливих проблем: становлення особистості (історія молодої 
людини); показ страшних умов життя мешканців «робітних домів», зокрема 
трагедії дітей; зображення лондонського «дна», злочинного світу (побут 
злодіїв, їхні жорстокі та аморальні закони). На тлі цих складних проблем автор утвердив ідею добра і справедливості, висвітлив віру у краще майбутнє. Важливою особливістю композиції та стилю роману стали численні авторські коментарі та роздуми про сучасне йому життя, діючі закони, місце і ролі дитини у жорстокому світі. Вони мали різне стилістичне забарвлення і містили гумористичні, іронічні, а то й саркастичні елементи. Чарльз Діккенс майстерно використав засіб «контрастного монтажу» (несподіване чергування сцен і швидка зміна часу та місця дії), а також лірико-гуманістичну тональність, що найбільшою мірою відповідала його задуму.

               Майже всі романи Діккенса мають щасливий кінець. Це одна з рис філософії письменника. Він вважав, що література має велике виховне значення. Щасливий кінець дає надію, що людина ніколи не буде самотня. Але як письменник-реаліст Діккенс бачив, що в житті «щасливі кінці» бувають не завжди. Він змінює своє ставлення і до проблеми матеріальної нагороди героя, показуючи, що досягнення певного матеріального рівня не забезпечує людині щастя. 

 

 

 

                                                    Розділ 2

                2. Образ головного героя

          На мій погляд, Діккенс хотів змалювати не лише лондонські бідні квартали і злочинний світ в їх дійсній зовнішності, але також показати розвиток головного героя, формування його характеру і його еволюцію впродовж всього твору.Це підтверджується перш за все тим, що першопочаткова назва романа була не “Пригоди Олівера Твіста”,а “Олівер Твіст або Шлях приходського хлопчика”.Отже головною метою автора є не лише відобразити ті часи і те суспільство, той світ,в якому живе головний герой, і в якому він проходить випробування. Увага в романі також акцентується і на головному героєві, на розвитку його особи.Так, Діккенс змальовує реальний злий світ без усяких прикрас, але він дає можливість своєму герою відчути це на собі, він проводить його через ці випробування, ми бачимо вплив навколишнього світу на Олівера і помічаємо зміни, які відбуваються у його характері, але також ми помічаємо і його стійкість до навколишніх умов, своєрідний “іммунітет”.Головному героєві вдається, не дивлячись на все, зберегти свою “чистоту”.  

            Головний герой – безрідний  сирота і вихованець робітничого  будинку Олівер Твіст. Народження  Олівера оповите таємницею: батько  невідомий, мати – молода дівчина, яка, народивши первістка, відразу  померла, так і не назвавши  свого імені. Дитина вижила на  диво. Спочатку п’яний лікар та  доглядачка залишили на ніч  новонароджене дитя у холодній  кімнаті. Згодом на ньому випробувала  свою «систему виховання» місіс  Манн, відома в околиці тим, що  з кожних десяти її вихованців, виживало двоє. До дев'яти років він виховувався на «фермі» - своєрідній філії робітного дому, де «два-три десятки інших порушників закону про бідних вовтузилися цілий день на підлозі», голодні і брудні. Тому не дивно, що в день свого дев'ятиліття Олівер — «блідий, хирлявий хлопчик, замалий на зріст і худий, як скіпка. Але природа чи спадковість наділили Олівера здоровим, стійким духом, який завдяки порожньому шлунку мав досить місця, щоб розвиватися в його тілі». Йому ще пощастило, він зумів вижити, на інших чекала загибель — хто перевернув на себе ліжко, кого ошпарили окропом. 
          Хлопчик пройшов тяжку школу знущань. Він «одразу зайняв своє місце приходської дитини, сироти з робітного дому, покірливого голодного бідняка, який пройде свій життєвий шлях під градом ляпасів та ударів, зневажений усіма, ніде не зустрічаючи співчуття…».  Герой отримав ім’я та прізвище, вибір яких пояснив приходський бідл містер Бамбл: «Ми даємо прізвища нашим вихованцям в алфавітному порядку. Останній був на літеру С – я його назвав Суобл. Цей був на літеру Т – його я назвав Твіст. Наступний буде Унуін. Я вигадав прізвища до кінця алфавіту і, коли дійдемо до літери S, розпочну все з початку..».