Групування країн за методикою Світового банку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

Факультет міжнародної економіки та менеджменту

Кафедра міжнародної економіки

 

 

 

ЕСЕ

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему:

«Групування країн за методикою Світового банку»

 

 

 

Виконала студентка 3 курсу,

спец. 6504, група 5,

денної форми навчання

Бреус Анна Віталіївна

Перевірив:

асистент кафедри міжнародної економіки,

Чернявська О.І.

 

 

 

Київ КНЕУ

2015 
Перш ніж приступити до розгляду методики Світового банку щодо класифікації країн, необхідно зрозуміти, що собою являє Світовий банк, і які він має на меті цілі та завдання.

Отже, Світовий банк (далі СБ) засновано у 1944 році, і він не є «банком» у загальноприйнятому розумінні цього слова, а натомість представляє одну з найбільших світових організацій щодо партнерства країн зі зниження бідності і надання допомоги з розвитку.

Спершу,  коли він розпочинав свою діяльність, спрямовану на прискорення ліквідації наслідків Другої світового війни, він був створений як Міжнародний банк реконструкції та розвитку і до його складу входило 38 країн. З того часу їх кількість зросла до 188 – це майже усі країни світу.

Вивчаючи аспекти діяльності СБ, я помітила, що чимало вітчизняних авторів і навіть урядовців плутають СБ з Групою Світового банку. Ці організації відрізняються. Нині, до СБ входять лише дві інституції у сфері розвитку – Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР), в той час як до Групи Світового банку входять, крім двох названих, ще три установи: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).

Основу СБ складає МБРР, діяльність якого зосереджується на скороченні бідності у країнах із середнім рівнем доходів та бідніших, але, разом з тим, кредитоспроможних державах. Натомість у центрі уваги МАР – найбідніші країни світу.

Мета Світового банку – сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок. Деякі позики СБ фінансують видатки, пов'язані з реструктуризацією економіки, що сприяє її стабільності, ефективності та ринковій орієнтації. Світовий банк забезпечує також «технічну допомогу» або експертну підтримку, допомагає урядам країн підвищити ефективність специфічних секторів їх економік відповідно до потреб національного розвитку.

СБ встановив дві основні глобальні цілі до 2030 року:

• Покінчити з крайньою бідністю за рахунок зниження кількості людей, що живуть менш, ніж на $ 1.25 в день, до 3%.
• Домогтися більшої справедливості та загального процвітання за рахунок поліпшення рівня життя і зростання доходів нижніх 40% населення в кожній країні.

Перш ніж перейти до основної теми даного есе, варто зазначити, що окрім класифікації країн за методикою Світового банку, існують ще дві найбільш вживані – за методиками ООН та МВФ. Дані методики дещо різняться, адже кількість країн-учасниць цих організацій є різною, а міжнародні організації спостерігають за економікою лише своїх країн-членів.

Щоб уникнути розмитості, невизначеності меж між різними типами країн, СБ запропонував кількісний критерій, а саме: душовий показник ВНД. Цей економічний параметр прийнятий головним критерієм Світового банку для економічного аналізу та формування власної економічної політики. Зокрема, зарахування будь-якої країни до тієї чи іншої групи даної класифікації дає їй можливість отримувати за необхідності пільгові кредити від Світового банку (і не лише від нього) або безкоштовну допомогу від розвинених країн та міжнародних організацій. ВНД на душу населення розраховується по особливій методиці Світового Банку і оновлюється щороку з врахуванням інфляції.

Світовий банк класифікує всі країни, що є його членами (188), а також всі інші країни з населенням, що перевищує 30 тисяч чоловік (в цілому 214 країн).

За рівнем доходу кожна економіка класифікується на: економіку з низьким доходом, середнім доходом (який може бути нижчим середнім та вищим середнім) та економіку з високим доходом. Станом на 2013 р. класифікація Світового банку охоплює 214 країн:

1. Країни з низьким доходом (low-income countries) – держави, у яких ВНД на душу населення становить 1405 дол. США або менше;
2. Країни з середнім доходом (middle-income countries), які діляться на:

1. країни з нижчим середнім доходом (lower middle-income countries) – держави з ВНД на душу населення у межах від 1046 до 4125 дол. США;
2. країни з вищим середнім доходом (upper middle-income countries) – держави, в яких ВНД на душу населення – 4126-12745 дол. США;

3. Країни з високим доходом (high-income countries) – держави, в яких ВНД на душу населення становить 12746 дол. США і вище.

Більшість країн з високим рівнем доходу – це індустріальні, промислово розвинені країни. Україна відноситься до країн з рівнем доходів нижче середнього (до 1995 року входила до групи країн з рівнем доходів вище середнього); за даними 2013 року, ВНД на душу населення в Україні складає 3960 дол. США.

Ця класифікація позитивно відрізняється від інших класифікацій тим, що вона встановлює чіткі межі, які можна вимірювати. Але й вона не позбавлена певних хиб. Справа в тому, що в одну групу часто потрапляють країни, які дуже відрізняються одна від одної структурою економіки, продуктивністю праці та іншими параметрами. Так, до вищої групи входять США (53470 дол. США), Велика Британія (41680 дол. США), Італія (35860 дол. США), а також Саудівська Аравія (26260 дол. США), Катар (86790 дол. США), Об’єднані Арабські Емірати (38360 дол. США). Зрозуміло, що останні три країни мають такий високий показник тільки внаслідок експорту нафти, а їхня економічна структура в цілому дуже відстає від перших трьох країн.

З іншого боку, деякі країни з потужним економічним потенціалом і диверсифікованою галузевою структурою, такі як Індія (1570 дол. США) потрапляють до групи бідних країн разом в Ефіопією (470 дол. США), Ганою (1770 дол. США), Єменом (1330 дол. США), що можна розглядати як нонсенс.

Тому, на мою думку, при більш об’єктивній класифікації країн, потрібно враховувати не лише ВНД на душу населення, але і абсолютний показник ВНД, рівень розвитку технології, галузеву структуру господарства, динаміку економічного розвитку тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

 

1. Gross national income per capita 2013, Atlas method and PPP. – World Development Indicators database, World Bank, 12 March 2015. Режим доступу: http://databank.worldbank.org/data/download/GNIPC.pdf;
2. http://10klasgeo.at.ua/countrytyp.htm;
3. http://buklib.net/books/21935/;
4. http://uk.wikipedia.org/wiki/Світовий_банк;
5. http://www.unaids.org.ua/uk/agency/wb;
6. http://www.worldbank.org/ru/about;
7. Козак Ю.Г. Світова економіка. Навч. посіб. / За редакцією Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, Н. С. Логвінової – К.: Центр учбової літератури, 2010.;
8. Козик В.В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. / В.В. Козик, Л.А. Панкова, Н.Б. Даниленко. – 9-те вид., стер. – К. : Знання, 2013.;

 

 

2.2. Регулювання  світового ринку праці на глобальному  рівні

	Міжнародна організація праці	Міжнародна організація міграції
Дата створення та кількість країн-членів	1919 рік; 185 країн-членів.	1951 рік; 157 країн-членів.
Мета створення	Відобразити ідею, що загальне і міцне благополуччя може бути досягнуте тільки, якщо воно засноване на соціальній справедливості	Сприяння гуманізації та впорядкування процесів міграції заради загального блага.
Основні завдання	Пропаганда і реалізація стандартів та основоположних принципів і прав у сфері праці; Створення більш сприятливих умов для жінок і чоловіків щодо гідної зайнятості та оплати праці; Розширення охоплення та підвищення ефективності соціального захисту для всіх; Зміцнення демократії та соціального діалогу; Боротьба з бідністю і безробіттям; Заборона дитячої праці.	Надання допомоги у задоволенні оперативних завдань управління міграцією; Більш глибоке розуміння проблем міграції; Сприяти соціально-економічному розвитку через міграцію; Захищати людську гідність та добробут мігрантів; Попередження і боротьба з негативними міграційними явищами — торгівля людьми, рабство (в тому числі сексуальне) трудових мігрантів.
Сфери регулювання	Сфери праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й охорони здоров'я.	Сфери міграції, охорони здоров’я, соціального, економічного та культурного розвитку.
Регулятивні механізми	Розробка конвенцій, рекомендацій і міжнародних стандартів.	Просування міжнародного міграційного законодавства, дискусії з питань політики і керівництва, захисту прав мігрантів.

 

Дати визначення категорій: аутстаффінг, хедхантінг, трафікінг, трансфертний переказ, міграційне сальдо.

 

Аутстафінг – це вивід персоналу за штат компанії-замовника і оформлення його у штат компанії-провайдера, причому співробітники, формально працевлаштовані в компанії-провайдері, але в той же час виконують свої обов’язки на попередньому місці роботи.

 

Хедхантінг – це один з напрямків пошуку і підбору персоналу ключових і рідкісних, як за фахом, так і за рівнем професіоналізму фахівців.

 

Трафікінг – це кримінальний злочин, пов'язаний з купівлею-продажем людей, з вербуванням, перевезенням, передачею, приховуванням або отриманням шляхом загрози силою, або її застосуванням, або іншими формами примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу, а також іншими угодами щодо людини з метою її експлуатації.

 

Трансфертний переказ – обмін населенням між державами на основі міжнародної угоди, автоматична зміна громадянства.

 

Міграційне сальдо – різниця між імміграцією до країни та еміграцією за її межі.