Комісія ООН справ міжнародної торгівлі

     ЗМІСТ

     ст.

     ВСТУП…………………………………………………………………….......3

     1. Характеристика міжнародних організацій з регулювання міжнародної торгівлі та сприяння її розвитку……………………………………………………4

     2. Характеристика ЮНІСТРАЛ (Комісії  ООН з прав міжнародної торгівлі)……………………………………………………………………………..11

     ВИСНОВКИ………………………………………………………………….14

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...…15 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП

     Торгівля - це прискорення темпів зростання, підвищення рівня життя та створення  нових можливостей через комерційну активність.

     Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) — створена в 1966 р. з метою  підвищення впливу ООН на процес зменшення  і ліквідації правових перешкод, що заважають розвитку міжнародної  торгівлі.

     Створюючи Комісію, Генеральна Асамблея визнала, що однією з перешкод торговельними  потоків є розбіжності, що виникають  в результаті застосування законів  різних держав з питань міжнародної  торгівлі, і розглядала Комісію в  якості інструмента, за допомогою якої Організація Об'єднаних Націй  могла б грати більш активну  роль у скороченні або усунення цих  перешкод.

     Метою написання даної роботи є характеристика міжнародних організацій з регулювання міжнародної торгівлі, зокрема ЮНІСТРАЛ  як основного юридичного органу системи Організації Об'єднаних Націй в галузі права міжнародної торгівлі.

     Інформаційною базою служили підручники та інформація мережі інтернет. 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Характеристика міжнародних організацій з регулювання міжнародної торгівлі та сприяння її розвитку

     Глобалізація  міжнародної господарської діяльності та зростаюча взаємозалежність держав об'єктивно зумовлюють підвищення ролі багатосторонньої координації торговельно–економічних  відносин і статусу відповідних  міжнародних організацій у системі  регулювання міжнародної торгівлі. Багатостороннє регулювання сприяє повнішому використанню переваг  сучасного міжнародного поділу праці, здійснює вплив на гармонізацію урядових рішень з питань міжнародних торговельно–економічних  відносин, не торкаючись національного  суверенітету його учасників, але спрямовуючи  їх дії на динамічний і справедливий розвиток міжнародної торгівлі.

     Політика і проблеми світової торгівлі є об'єктом діяльності багатьох регіональних, галузевих, глобально–універсальних інститутів, як міжурядових, так і неурядових. Усі ці інститути утворюють систему міжнародних організацій, пов'язаних з координацією і регулюванням процесів міжнародної торгівлі.

     Основною  в системі організацій з регулювання  та сприяння розвитку міжнародної торгівлі є Світова організація торгівлі (система ГАТТ–COT), яка має тривалу  історію. Перед початком Першої світової війни міжнародна торгівля досягла  вже значних обсягів. Розвиток торговельних зв'язків полегшувався у той період стабільністю валют і свободою руху капіталів і робочої сили, тому нагальної необхідності в створенні  міжнародної організації з торгівлі не було. Світова війна зруйнувала все це і призвела до появи режимів  майже економічної автаркії. Заходи жорсткої регламентації міжнародної  торгівлі, введені в ході війни, продовжували зберігатися і після її закінчення. Відродження свободи торгівлі за цих умов стало тим ідеалом, до якого прагнули країни. І справді, з 1919 по 1939 pp., було багато спроб створити механізм регулювання і розвитку міжнародної торгівлі.

     Вже в 1920 р. в Брюсселі під егідою Ліги Націй відбулась фінансова конференція  представників 30 країн. Прийняті цією конференцією резолюції стосувалися насамперед фінансових проблем. Відносно міжнародної торгівлі конференція висловила побажання, щоб кожна країна поступово переходила до принципів вільної торгівлі.

     Друга міжнародна конференція з економічних  питань проходила в Генуї в 1922 р. Вона набула великого історичного  значення, оскільки в ній брала  участь радянська Росія. Конференція  прийняла ряд резолюцій щодо розвитку міжнародної торгівлі, а також  з охорони торгівлі.

     Проект  статуту Міжнародної організації  торгівлі своїм змістом виходив  за межі проблем світової торгівлі, включаючи правила найму на роботу, угоди з окремих видів товарів, обмежувальної торговельної практики, міжнародних інвестицій та торгівлі послугами. Хоча у березні 1948 р. в  Гавані на Конференції ООН з проблем  торгівлі та зайнятості статут Міжнародної  організації торгівлі був затверджений, у подальшому його ратифікація деякими  національними законодавчими органами виявилася неможливою: статут ратифікували лише дві країни, а самі США відмовились  від свого проекту. Ця спроба виявилася  невдалою — організація фактично припинила існування, так і не розпочавши своєї діяльності.

     За  пропозицією США в жовтні 1946 р. в Лондоні Економічною і Соціальною Радою ООН була скликана конференція  для вивчення американського проекту  статуту Міжнародної торговельної організації. В Лондоні був розроблений  проект організації, який потім обговорювався  на конференції у Женеві (серпень 1947 р.). В роботі цих форумів брали  участь лише 18 держав. Женевська конференція  розглядала дві проблеми: по–перше, статут міжнародної організації, який пізніше в листопаді 1947 р. знову  обговорювався на Гаванській конференції, по–друге, питання митних тарифів  і домовленості щодо їх скорочення. Остання проблема була включена в  порядок денний нової конференції, яка почала роботу також у Женеві 20 жовтня 1947 р. Саме на цій конференції  представниками 23 держав була розроблена угода — Генеральна угода про  тарифи і торгівлю (General Agreement on tariff and trade).

     Генеральна  угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) була укладена урядами Австралійської Федерації, Королівства Бельгії, Сполучених Штатів Бразилії, Бірми, Канади, Цейлону, Республіки Чилі, Китайської Республіки, Республіки Куби, Чехословацької Республіки, Французької Республіки, Індії, Лівану, Великого Герцогства Люксембург, Королівства  Нідерландів, Нової Зеландії, Королівства  Норвегії, Пакистану, Південної Родезії, Сирії, Південно–Африканського Союзу, Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії та Сполучених Штатів Америки.

     Пакет торговельних правил, розроблених на конференції в Женеві, став відомим  під назвою Генеральна угода про  тарифи і торгівлю. Вона набула чинності з 1 січня 1948 р. Згадані 23 країни стали  членами–засновниками ГАТТ (офіційно сторонами–учасницями), яка організаційно  почала діяти як постійна конференція  держав–членів. З 1948 до 1994 pp. ГАТТ запроваджувала правила і відігравала провідну роль у світовій торгівлі, визначаючи принципи та правові норми, якими  мають керуватися під час торговельних стосунків держави–учасниці.

     Восьмий (Уругвайський) раунд торговельних переговорів виявився найконструктивнішим  і багатостороннішим з усіх, які  мали місце. Він стартував у 1986 p., а фінішував 15 грудня 1993 р. Уругвайський раунд завершився не тільки зниженням  торговельних тарифів і новим  етапом загальної лібералізації  взаємного виходу країн–учасниць на ринки, але й включенням до системи  ГАТТ нових секторів: торгівлі послугами, текстилем, сільгосппродукцією і товарами інтелектуальної власності, державних  закупівель. Запроваджені важливі зміни  до порядку здійснення торговельних субсидій, компенсаційних, захисних і  антидемпінгових заходів, процедур застосування стандартів і сертифікації товарів, урегулювання торговельних суперечок, механізмів формування загальної торговельної політики. І нарешті найважливішим  стало рішення про створення  Світової організації торгівлі (СОТ).

     Під час світової конференції в Марракеші (Марокко), в ході якої 15 квітня 1994 р. була підписана угода про заснування Світової організації торгівлі.

     Створення СОТ фактично стало найбільшою реформою міжнародної торгівлі за період, що минув з кінця Другої світової війни, що реалізувала у сучаснішій формі спробу створення Міжнародної  організації торгівлі (МОТ) у 1948 р. Цим  було завершено формування основного  комплексу універсальних договорів  системи ГАТТ, що дозволяє говорити про створення нового глобального  правового порядку в галузі торговельних, тарифних, митних, інвестиційних та інших сфер міжнародних економічних  відносин, до якого держави–члени  ГАТТ прагнули протягом останніх 50 років.

     Марракеська Угода про заснування Світової організації  торгівлі складається з 16 статей та 4 додатків. Статті обмежуються тільки фундаментальними організаційними  питаннями щодо СОТ, а всі самостійні правила СОТ містяться у додатках.

     Сьогодні  стає все більш зрозуміло, що неможливо  ефективно діяти в системі  міжнародної торгівлі, не будучи при  цьому членом СОТ. Як зазначається в  передмові до українського видання  «Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів», членство в СОТ відкриває широкі можливості щодо:

     – зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів  практично на всіх світових ринках;

     – не лише кількісного збільшення обсягів  експорту, а й зміни його структури. Україна, як відомо, високотехнологічна країна, багато підприємств якої виробляють наукомістку продукцію, але ця продукція  через аутсайдерський статус України  щодо системи ГАТТ–COT та низку інших  причин не знаходить ринків збуту. Різні  політико–правові, тарифні й нетарифні  обмеження не випускають її за кордон України;

     – кількісного та якісного поліпшення української торгівлі, яке відбудеться  одночасно стосовно 134 країн–членів СОТ, на частку яких припадає понад 90 % світової торгівлі;

     – забезпечення справедливого вирішення  торговельних суперечок. Навіть невелика країна з незначним потенціалом  у міжнародній торгівлі може розраховувати  на справедливе слухання та вирішення  торговельних спорів з великими торговельними партнерами;

     – застосування антидемпінгових і  компенсаційних заходів з метою  захисту внутрішнього ринку від  субсидованого експорту та як ефективного  інструменту боротьби із заниженням цін на імпортовані товари;

     – введення тимчасових обмежень імпорту  у разі появи проблем з платіжним балансом;

     – підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень з метою уникнення  серйозної шкоди вітчизняним  виробникам, яка може бути спричинена надмірним імпортом;

     – системної трансформації українського економічного законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів системи  ГАТТ/ СОТ, апробованих протягом десятиліть у багатьох країнах світу;

     – забезпечення передбачуваного розвитку торговельно–економічних відносин з основними торговельно–економічними партнерами. 
А саме:

     – Європейським Союзом, що відкриє двері  для здійснення стратегічної мети —  поступової інтеграції України в  ЄС шляхом реалізації положень Угоди  про партнерство і співробітництво, створення зони вільної торгівлі і набуття на цій основі асоційованого членства в ЄС;

     – країнами CEFTA (центральноєвропейської зони вільної торгівлі, до складу якої входять Болгарія, Польща, Румунія, Словенія, Словаччина, Угорщина, Чехія), які є традиційними торговельними  партнерами України. Враховуючи, що всі  вони є асоційованими членами  ЄС і в найближчому майбутньому  можуть стати повними членами, важливо  послідовно розширювати присутність  на ринках цих країн, створюючи необхідні  передумови для збільшення в подальшому присутності і на єдиному ринку ЄС;

     – Росією, іншими країнами СНД і Балтії, які перебувають на різних етапах процесу приєднання до системи ГАТТ–СОТ;

     – країнами–членами ASEAN (Асоціації держав Південно–Східної Азії, до складу якої входять Бруней, В'єтнам, Індонезія, Лаос, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни) з метою збереження і розширення українського експорту на ринки цих країн.Органи ООН.

     Згідно  зі статутом ООН метою діяльності організації в економічній сфері  є здійснення багатостороннього  співробітництва в розв'язанні міжнародних  проблем економічного характеру. Таке багатостороннє співробітництво реалізується за допомогою таких органів ООН:

     – Генеральна Асамблея;

     – Економічна і Соціальна Рада;

     – Секретаріат ООН;

     – спеціалізовані установи ООН та міжурядові організації, пов'язані з нею. 
У структурі цих органів регулюванням міжнародних економічних, у т. ч. й торговельно–економічних відносин, займаються: