Iсторичні етапи становлення та розвитку вищої освіти на Україні

 

                                                        ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

1. ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ НА УКРАЇНІ.

1.1 Положення освіти у часи Київської Русі та заснування навчальних закладів……………………………………………………………………………4

1.2. Заснування Острозькой та Києво-Могилянської академій…...........5

     1.3.Виникнення університетів на українській території………..………9

     1.4.Становлення та розвиток віщої освіти після Лютневої революції1917р.....................................................................................................16

      1.5. Сучасне становлення освіти……………………………...…………19

БІБЛІОГРАФІЯ.....................................................................................................20

 

 

 

 

 

 

 

   

        3

   Вступ.

Становлення вищої освіти в Україні розпочалося ще з  давніх-давен. Протягом всього цього  тривалого періоду вона розвивалася, збагачувалася, накопичувалася і набула яскраво-вираженого характеру, притаманного українцям. Впродовж тисячоліть зміст освіти зазнавав якісних змін під впливом різних чинників. Розвиток освіти в Україні, починаючи з ХІV ст., відбувався у складних соціальних і націоналрьно-культурних умовах.

  Все становлення вищої освіти в Україні умовно можливо поділити на такі історичні етапи: заснування Острозьскої академії; етап, пов’язанний з існуванням Києво-Могилянської колегії; виникнення університетів на українській теріторії, що перебувала у складі двох імперій- Російській та Австрійській; етап розвитку вищої освіти в Радянські часи; розвиток після Великої Вітчизняної війни; етап розвитку після проголошення  державної незалежністі.

В цієй роботі буде розглянута специфіка та проблеми кожного історичного етапа становлення та розвитку вищої освіти на Україні, а також їх вплив на положення українського суспільства та формування культурологічних цінностей  взагалом.

 

 

 

 

 

4

1.1.Положення освіти у часи Київської Русі та заснування перших навчальних закладів.

Український народ завжди прагнув до розвитку й піднесення освіти й культури. Починаючи з XV століття, поступово освіченість Заходу проникає в Україну і набирає сили в братських школах XVI-XVII ст., а потім розквітає у стінах Києво-Могилянської академії, але спочатку треба подивиться на  освітню систему на українських землях в епоху Середньовіччя.

Потреби суспільного розвитку, виникнення та становлення власної  держави – Київської Русі – вимагали певного рівня культури, писемності, освіти. Упорядкування слов’янського письма пов’язують з просвітницькою діяльністю Кирила і Мефодія. Розвиток освіти у Київській Русі ґрунтувався на власних традиціях та використанні античного й болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Київські князі почали створювати школи.У літописі під 988 р. вперше згадується про запровадження князем Володимиром шкільного навчання на Русі, до якого в першу чергу були залучені діти бояр і дружинників. Початкові школи існували при великих монастирях.  У Київській Русі існувало три типи шкіл: палацова школа (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); школа “книжного вчення” (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (переважно для купецького й ремісничого населення міст). Школи організовувалися за грецьким зразком. Виходячи з державних потреб, у давньоруських школах вивчали основи письма, читання, рахунку (арифметики), співів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку й латинську).Знання учні отримували не тільки від учителів, але й з перекладної літератури. Важливе значення для поширення освіти на Русі мали переклади книг з іноземних мов, започатковані Ярославом Мудрим.

 

      5

У другій половині ХІІІ-ХІV ст. писемність не була монополією лише духовенства.

Розвиток  освіти в Україні, починаючи з  ХІV ст., відбувався у складних соціальних і національно-культурних умовах.. На українських землях давався взнаки кризовий стан шкільної освіти, відсутність власної вищої школи. Як правило, школи існували при церквах і монастирях, де навчались переважно діти міщан, селян, дрібної шляхти, які міцно трималися своєї національності й православної віри. У ХVІ ст. в Україні з’являються мандрівні дяки та світські вчителі, які організовували своєрідну пересувну школу. Першим підручником у школах був буквар, першою читанкою – часослов. У 1491 р. Святополк Фіоль видав у Кракові “Часосолов”, якій призначався для користування в українських землях і який став першою слов’янською книжкою, друкованою кирилицею.

1.2.  Заснування Острозькой та Києво-Могилянської академій.

Посилення впливу світських шкіл, проникнення гуманістичних і реформаційних ідей обумовили вагомі зміни в українській освіті у цей період, виникнення якісно нової школи – греко-слов’яно-латинської. Вона ґрунтувалась на національних традиціях, поєднуючи їх з передовими досягненнями західноєвропейської школи й науки. Першим навчальним закладом такого типу була школа в Острозі на Волині, яка піднесла систему освіти в Україні до рівня вищих протестантських і католицьких шкіл. Наприкінці ХVІ ст. Острог перетворився на великий просвітницький центр. Навчання здійснювалося за поширеною в Європі системою “семи вільних мистецтв”. Острозька школа, як і більшість шкіл того часу, мала переважно гуманітарну спрямованість. Князь Костянтин Острозький у 1576 р. у м. Острозі заснував вищу школу – Острозьку греко-слов’яно-латинську колегію, що в історію шкільництва України ввійшла як Острозька академія.

          6

За декілька десятків років свого  функціонування академія підготувала 500 випускників, багато з яких стали  організаторами й реорганізаторами вже існуючих шкіл, відігравши тим  самим чималу роль у поширенні  освіти серед українського та інших  народів. Острозька академія була не лише навчальним і науковим закладом, а й літературним та книговидавничим центром. Тут побачило світ перше повне кириличне видання Святого письма – знаменита Острозька Біблія (1581), яку потім Росія продала Великобританії за 510 000 доларів. Тривалий час точилася дискусія щодо статусу Острозької академії: чи можна називати її вищою? Професор А. М. Алексюк вважає, що розглядати це питання необхідно з урахуванням історичного періоду її існування. На той час порівняно з іншими школами Острозька академія стояла вище. Проте донині це питання залишається відкритим. Дослідники історії розвитку освіти ще на початку 70-х років ХХ століття висловлювали припущення, що школи «вищого типу» існували ще за часів Київської Русі. Існує також думка, що перша вища школа в Києві була заснована 1037 року у храмі Святої Софії. Вона готувала кадри вищого духовенства і феодальної знаті. Частина дослідників схильна залишатися на позиції, згідно з якою першим вищим навчальним закладом на терені східного слов’янства була Києво-Могилянська академія. В Острозькій академії навчали учнів усім предметам «тривіуму» (граматика, риторика, діалектика) і «квадривіуму» (арифметика, геометрія, музика, астрономія). Тут вивчали дисципліни, пов’язані з медициною, філософією, богослов’ям та ін. Для викладацької роботи в академію запрошували вчених із західноєвропейських університетів. Зокрема, в Острозькій академії працювали: Герасим Смотрицький (перша половина XVI ст. – жовтень 1594) – перший ректор академії, Дамін (світське ім’я – Дем’ян) Наливайко (друга половина XVI ст. – 1627) – український церковний і культурний діяч, письменник, перекладач; Мелетій (Максим) Смотрицький (1578 – 1634) – відомий український

        7

письменник і громадський діяч, доктор медицини, єпископ, ректор Київської  братської школи, проповідник; Ян Лятос  – професор Краківського університету, математик, астролог, доктор медицини і філософії; Іова (Іван) Княгининський (бл. 1550 – 1621) – український церковно-освітній діяч, письменник-полеміст та багато інших. Серед вихованців академії був і майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Після смерті князя К. Острозького (1608) розпочався процес занепаду Острозької академії, і в 1624 р. вона припинила своє існування, оскільки внучка князя Анна-Алуїза Ходкевич відкрила на її базі єзуїтську колегію. З відродженням незалежної Української держави Острозька академія як вищий навчальний заклад розпочала нову сторінку в історії вищої школи нашої держави.

  Кінець XVI – початок XVII ст. позначився пробудженням «сплячого генія» українського народу. З другої половини 1580-х рр. значну роль у суспільно-політичному і культурному житті починають відігравати братства – громадсько-політичні організації українського міщанства, які створювалися для захисту своїх станових і національно-релігійних інтересів. Вони розпочинають боротьбу проти національного і релігійного обмеження, за збереження православ’я та української культури, у тому числі у галузі освіти. Створення шкіл було одним з головних положень статутів братств. Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. в Україні виникає близько 30 братських шкіл, першою з яких була школа при Львівському Успенському братстві (1586 р.) Визначним здобутком Львівської школи було створення її студентами греко-слов’янської граматики “Адельфотес”.У 1615 р. була заснована Київська братська школа. Братські школи не обмежуються релігійними справами, а вважають своїм основним завданням поширення освіти серед українського населення та захист української нації і православ’я перед католицтвом. При братствах засновувалися, також, друкарні, які ставали основними осередками розвою національної культури.

8

Особливо активну роботу проводили Віленське (1588), Берестейське (1591), Мінське (1592), Більське (1594), Могилівське (1597), Луцьке (1597), Київське (1615) братства. Після Берестейської унії (1596 р.) розпочалось створення уніатських шкіл. В уніатських школах вивчались латинська, польська, грецька, а іноді й церковнослов’янська мови, але головним їх завданням було насадження уніатства. Королівський універсал 1613 р. прирівняв ці школи до католицьких. У 1631 р. митрополитом Київським став Петро Могила, який заснував Лаврську школу як вищий заклад європейського типу, в ній вивчались “сім вільних мистецтв” і більше уваги приділялось латинській мові. Злиття Братської і Лаврської шкіл - було новим кроком на шляху розвитку вищої освіти на Україні. Безперечно, велика заслуга в цьому належить Петру Могилі - високоосвіченій людині, визначному просвітителю і гуманісту. Всі свої знання, блискучі організаторські здібності і матеріальні кошти Петро Могила віддав колегії, яка на його честь стала найменуватися Києво-Могилянською і під цією назвою увійшла в історію. Могила найбільшим своїм здобутком вважав створення цієї Колегії, про яку він турбувався до останніх днів свого життя. Рівень освіти, який отримували випускники Київській колегії, був достатньо високим, що давало їм можливість продовжувати навчання за кордоном і відкривало шлях до європейської науки. Київська колегія продовжувала залишатись центром українського культурного життя і у другій половині ХVІІ ст. Незважаючи на всі перешкоди, Києво-Могилянська Колегія розвивалася як вищий навчальний заклад і невдовзі стала відомим у всій Європі центром освіти, науки і культури. Зберігаючи традиції українських братських шкіл, вона в той же час своєю структурою, обсягом і змістом навчальних програм, відповідала вимогам, що ставилися перед Європейською вищою школою. Звичайно вона мала деякі відмінності, що зумовлювалося освітніми традиціями та історичними умовами.

       9

Київська колегія наприклад, не поділялася на факультети, не присвоювала  своїм випускникам учених ступенів, курс наук, що читався в ній, не був  постійним у різні часи її існування. Український народ гаряче підтримував свою вищу школу, пов'язуючи з нею великі сподівання у боротьбі за незалежність, але польський уряд не бажав, однак, надавати їй статусу академії, оскільки це означало надати їй право на самоврядування і дозволити читати богослов'я, дозволити готувати освічених борців проти католицизму і унії. Лише наприкінці вісімдесятих років, коли Київ був остаточно приєднаний до Росії, Могилянська колегія розпочинає клопотання про надання їй права вищого навчального закладу. І 26 вересня 1701 року Петро Перший у своїй грамоті підтвердив це право. Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, який задовільняв освітні, наукові, громадські потреби України, а також значною мірою Росії та Білорусії.

1.3.Виникнення університетів на українській території.

Починаючи з XVII ст. починається новий період української історії, який характеризується появою буржуазних зв'язків. В конкретний період починають рости міста розширюється внутрішній і зовнішній ринок, збільшується кількість міського населення - ремісників, торговців різних категорій, посилюється і соціально-класова диференціація. Зростають і духовні сили українського народу, його національна свідомість. В умовах боротьби проти польсько-шляхетної експансії пробуджуючи інтерес українців до власної історії, мови, культури, традиціям.Зрушення, які проходили в духовному житті українського народу, були частиною загального піднесення, яке переживала Європа в XV-XVI ст. відоме як Відродження.

 

10

У 1750 р. у Глухові при підтримці  імператриці Росії Катерини II було обрано останнього гетьмана України – Кирила Розумовського. Перед цим він отримав вищу освіту в університетах Західної Європи, побував у Франції, Італії, Німеччині. Очевидно, під впливом побаченого у цих країнах щодо організації освіти у К. Розумовського виникла ідея відкриття Батуринського університету. На той час Батурин був гетьманською столицею України. У 1760 р. була завершена робота над проектом Батуринського університету. Ознайомлення з цим документом дає підстави стверджувати, що майбутній університет за структурою і змістом діяльності мав бути прогресивним освітнім закладом. Проте задуми К. Розумовського не справдилися: імператриця своїм указом від 10 листопада 1764 р. скасувала гетьманство в Україні, у 1775 р. було зруйновано Запорізьку Січ, а невдовзі у 1783 р. було введено кріпосне право. Усе ж прагнення українського народу до розвитку освіти не вдавалося знищити. У вересні 1820 р. у Чернігівській губернії було відкрито Ніжинську гімназію вищих наук. Ініціатором виникнення цього закладу був Олександр Безбородько (1747 – 1799) і його родичі. Гімназія вищих наук функціонувала 13 років. Протягом цього часу було зроблено вісім випусків. Майже 100 випускників отримали добру освіту. У гімназії навчалися М. В. Гоголь, Є. П. Гребінка, В. М. Забіла, Н. В. Кукольник, український етнограф О. С. Афанасьєв (Чужбинський), байкар Л. І. Глібов, український етнограф, фольклорист К. М. Сементовський. З роками імперська влада почала звинувачувати викладачів гімназії у вільнодумстві, що слугувало причиною різних реорганізацій. Останній випуск гімназистів відбувся у 1837 р. За короткий термін свого існування Ніжинська гімназія вищих наук стала помітним явищем у освітньо-культурному житті українського народу.

Короткий екскурс по історичним етапам становлення та розвитку освіти і культури в Україні свідчить, що кінець XVIII і XIX століття

11

позначилися активним розвитком  і становленням наукових і освітніх закладів вищого рівня, які стали  центром розвою культури і науки  в різних регіонах держави, завдяки  цьому були створені надійні підвалини для нових поступів. ХІХ ст. висунуло нові завдання перед суспільством. З розвитком капіталістичних відносин уряд Російської імперії розпочинає проводити державну політику керівництва освітою й вдається до реформ. Для управління освітніми закладами були створені навчальні округи. Дев’ять українських губерній входили до трьох округів – Київського, Одеського та Харківського. Навчальні заклади було поділено на чотири “розряди”: парафіяльні школи – для “людей найнижчих станів”; повітові училища – для дворян, службовців, купців, ремісників; гімназії та ліцеї, а також університети – головним чином для дітей дворян. Російський уряд провадив політику русифікації в галузі освіти й не турбувався про відкриття національних шкіл. Українська демократична інтелігенція поставила питання про право українського народу на свою культуру й мову і стала на шлях організації недільних шкіл для народу. Перша з них відкрилася у Києві в 1859 р. У ХІХ ст. починають створюватись і професійні школи. В Україні існували Чернігівське ремісниче (1804 р.) і Кременчуцьке землемірне (1807 р.) училища, Херсонське училище торгівельного мореплавства (1834 р.), училище садівництва в Одесі (1844 р.), Харківське землеробське училище (1851 р.), кілька фельдшерських шкіл Наприкінці ХІХ ст. в Україні існувало 26 ремісничих земських училищ.  Реформою 1888 р. була створена система промислово-технічної освіти. Всі промислові училища були поділені на ремісничі, які готували кваліфікованих робітників, нижчі (готували майстрів) і середні (техніків). В Україні нижчі технічні училища спеціалізувалися переважно на залізничній справі. У Глухові було засновано учительський інститут (1874 р.). У ХІХ ст. набула розвитку вища освіта. Важливим етапом у розвитку освіти і культури в Україні було становлення університетів. Найстарішим в Україні є Львівський університет. І хоча немає єдності думок

       12

щодо дати заснування цього  навчального закладу – 1661 чи 1784 рік, все ж більшість дослідників схиляється до дати 1661 р. Оскільки Львів, як і вся Галичина, були під владою Австрійської імперії, навчання велося німецькою, латинською мовами, а згодом і польською, проте з роками в університеті перемогли українські тенденції. Зокрема, у 1873 р. при Львівському університеті було створено Наукове товариство імені Тараса Шевченка. Діяльність Львівського університету відіграла і продовжує відігравати величезну роль у становленні незалежності Галицького краю зокрема і України в цілому, утвердженні національної ідентичності українського народу. Це визнаний науковий центр у західному регіоні нашої держави. Вихованцями Львівського університету були відомі вчені, громадські діячі, як наприклад: письменники і літературознавці Михайло Павлик (1853 – 1915) та Осип Маковей (1864 – 1925), Олександр Колеса (1867 – 1945), Яків Головацький (1814 – 1888), Василь Щурат (1871 – 1948), відомий учений-етнограф, історик Степан Рудницький (1877 – 1937), літературознавець Кирило Студинський (1868 – 1941), філолог, мистецтвознавець Іларіон Студинський (1876 – 1956) та багато інших.