Iсторичні етапи становлення та розвитку вищої освіти на Україні

У 1805 р. розпочав свою історію  Харківський університет. Це перший університет, який створено на території  України, що входила до складу Росії. Учені – педагоги й випускники університету – зробили значний внесок у розвиток освіти і науки на Слобожанській Україні, у справу національного відродження країни. У Харківському університеті працювали Олександр Потебня (1835 – 1891) – український філолог, філософ, етнограф; Петро Гулак-Артемовський (1790 – 1865) – поет, історик, ректор цього ж університету; фольклорист, етнограф, літературознавець Микола Сумцов (1854 – 1922); біолог, фізіолог, ембріолог, імунолог Ілля Мечніков (1845 – 1916).

 

13

З Харківським університетом  пов’язані імена його відомих  вихованців, зокрема, історика і етнографа  Миколи Костомарова (1817 – 1885), психолога  Дмитра Узнадзе (1886 – 1950) та інших.

Відкриття Київського університету відбулося 15 липня 1834 р. Спочатку в університеті функціонував лише філософський факультет  з історико-філологічним і фізико-математичним відділеннями. Діяльність Київського університету в центрі України стала визначальним етапом у розвитку освіти, науки і культури країни. Першим ректором університету був видатний вчений-природознавець, письменник, фольклорист, історик Михайло Максимович (1804 – 1873). З діяльністю Київського університету пов’язано багато відомих імен – письменників, поетів, вчених, громадських діячів, які принесли славу Україні. Це історик, археолог, етнограф Володимир Антонович (1834 – 1908); історик Дмитро Багалій (1857 – 1932); літературознавець, фольклорист, історик, філософ, публіцист, громадський і культурний діяч Михайло Драгоманов (1841 – 1895); історик, фольклорист, етнограф Митрофан Довнар-Запольський (1867 – 1934); український письменник, театральний і громадський діяч Михайло Старицький (1840 – 1904); історик Іван Лучицький (1845 – 1918) та багато інших. Нині Національний університет імені Тараса Шевченка є провідним центром розвитку науки і культури в Україні.

 У травні 1865 р. засновано Одеський університет, який називався Новоросійським університетом, що базувався на Рішельєвському ліцеї. Ініціатором відкриття Одеського університету були російський педагог і лікар М. І. Пирогов та генерал-губернатор О. Г. Строганов. Функціонування цього навчального закладу давало можливість молоді південної України (Таврійського краю) здобувати вищу освіту. Він став центром науки і культури південного краю України.

  14

Багато вихованців і педагогів Одеського університету стали його окрасою, внесли значний внесок у розвиток вітчизняної науки. Передусім це видатний біолог Ілля Мечніков (1845 – 1916), ім’я якого носить університет з 1945 року; епідеміолог і мікробіолог Данило Заболотний (1866 – 1929); патофізіолог і організатор науки Олександр Богомолець (1881 – 1946); хімік Лев Писаржевський (1871 – 1938) та багато інших. З Одеським університетом пов’язана наукова діяльність видатних постатей вітчизняної науки: біологів Івана Сєченова і Олександра Ковалевського, хіміка Миколи Чеботарьова, істориків Євгена Щепкіна, Федора Успенського, психолога Миколи Ланге, терапевта Миколи Стражеска, офтальмолога Володимира Філатова. І на початку XXI століття Одеський університет імені Іллі Мечнікова залишається центром розвитку освіти і науки у південному регіоні України.У 1875 р. засновано Чернівецький університет. Буковина, яка розташована у передгір’ях Карпат, була протекторатом різних країн – Австрії, Румунії. Лише в 1940 р. ці землі возз’єдналися з Україною. Чернівецький університет був і залишається центром розвитку освіти і науки на Буковині. У 1805 р. було відкрито Харківський університет, який стає центром національного відродження. Його було засновано за приватною ініціативою, головним чином В.Каразіна, на кошти харківського дворянства й купецтва.

1834 р. було відкрито Університет св. Володимира в Києві, до складу якого входили філософський, юридичний, згодом медичний (1842) факультети. Його першим ректором став професор М.Максимович. 1863 р. університети отримали автономію. Створювалися вищі навчальні заклади, що об’єднували гімназичний та університетський курси: Волинська гімназія у Кременці (1805-1832 рр.), Рішельєвський ліцей в Одесі (1817 р.), при якому існував Інститут східних мов для підготовки перекладачів (1828-1855 рр.), Гімназія вищих наук у Ніжині (1820 р.), згодом перетворена у математичний

 

      15

(1832 р.), а потім юридичний (1840 р.) ліцей. У 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею в Одесі був відкритий Новоросійський університет.

Економічний і культурний розвиток країни прискорив появу  спеціальних вищих навчальних закладів: Ніжинського історико-філологічного  інституту, Харківського ветеринарного  інституту (1873 р.). Першим вищим технічним закладом в Україні став Південноросійський технологічний інститут у Харкові (1885 р.). У 1898 р. було створено Київський політехнічний інститут у складі хімічного, механічного, інженерного та сільськогосподарського відділень. У Катеринославі почало діяти вище гірниче училище. Характерною рисою у розвитку вищої освіти в Україні на початку ХХ ст. було створення мережі вищих навчальних закладів для жінок. Вища освіта в західноукраїнських землях зосереджувалася у Львівському університеті, Реальній (або торгівельній, 1817 р.), Ветеринарній (1897 р.), Технічній (1844 р.) академіях у Львові (остання була згодом реорганізована у політехнічний інститут), Чернівецькому ліцеї. Викладання провадилося латинською. Головною проблемою шкільної освіти в Західній Україні було її недостатнє фінансування з боку цісарського уряду. Українському студентству західноукраїнських земель після наполегливої боротьби вдалося домогтися від австрійських властей відкриття у Львівському й Чернівецькому університетах кількох українських кафедр. В цілому ж, освіта в українських землях як Російської, так і Австро-Угорської імперій не задовольняла потреб суспільства.

 

 

 

 

    16

1.4.Становлення та розвиток віщої освіти після Лютневої революції 1917р.

Новий етап у розвитку української  освіти розпочався після Лютневої революції 1917 р. У березні 1917 р. було відкрито університет у Катеринославі, консерваторію у Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі. Велику роль у розвитку освіти відіграла Центральна Рада, яка проголосила основним завданням освітньої політики відродження рідної мови і школи. Радянська влада в Україні також приділяла увагу розвитку освіти. Радянська влада вжила заходів для ліквідації станового характеру вищої освіти. З 1919 р. були запроваджені нові правила вступу до вищих навчальних закладів, які створювали пільгові умови вихідцям з робітників і селян. З 1920 р. почали організовуватися робітничі факультети (робітфаки). Університети ліквідовувались, а на базі окремих факультетів створювались відповідні інститути. На початку 1920 р. поновив свою діяльність Київський політехнічний інститут, закритий у роки війни. Були відкриті інститути народної освіти, міжнародних відносин, зовнішньої торгівлі тощо. З урахуванням воєнного часу термін навчання скорочувався, державні іспити скасовувались, а складалися лише іспити з предметів, які вивчались на окремих факультетах. Наприкінці 1920 р. в Україні вже діяло 38 інститутів, де навчались 57 тис. Попит на освіту був дуже великий. Поширенню освіти сприяла політика коренізації, що почала здійснюватися в СРСР з весни 1923 р. Вона включала в себе українізацію та створення умов для всебічного розвитку національних меншин. Важливим чинником цієї політики була організація мережі шкіл, вищих навчальних закладів з навчанням українською мовою та мовами національностей, які мешкали в Україні. Ця політика розпочалась з декретів ВУЦВК від 27 липня і 1 серпня 1923 р., в яких проголошувалася рівність мов та необхідність дерусифікації. На початку 1920-х рр створювались інститути соціального виховання або

       17

профосвіти; відкрито інститут народного господарства, сільськогосподарські, зооветеринарні інститути; широкопрофільні  медичні інститути та хіміко-фармацевтичні  інститути. Зростала мережа робітфаків, які готували робітничу молодь до вступу в інститути.

З 1929 р. розпочинається уніфікація вищої і середньої спеціальної освіти і реорганізація її за галузевою ознакою. Вищим навчальним закладом став інститут. З 1932 р. розпочалось укрупнення 203 вузів України, з яких на 1938 р. залишилось 123. За рішенням уряду УСРР у 1933 р. в республіці було відновлено університетську освіту. Почали працювати університети у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську. Вищі та середні спеціальні учбові заклади, що діяли в Україні на початку окупації, незабаром було закрито, а студентів і учнів вивезено як робочу силу до Німеччини. В УРСР у повоєнні роки першочергова увага приділялася відновленню і вдосконаленню мережі навчальних закладів. Вже в першому після визволення 1943/44 навчальному році в  усіх містах республіки навчальні заклади відновили свою роботу. До навчання залучалась молодь, яка змушена була припинити його в зв’язку з війною. У 1960-1970-х рр. продовжувався розвиток і вдосконалення системи вищої освіти. У повоєнне сорокаріччя розширювалася підготовка спеціалістів у системі вищої і середньої спеціальної освіти. У 1954 р. було здійснене об’єднання дрібних вузів і споріднених факультетів, організовано ряд нових вищих навчальних закладів і збільшено прийом на інженерні спеціальності. На 1960 р. кількість вузів в Україні скоротилася, але контингент студентів збільшився. Значно розширилися заочні та вечірні відділення при університетах та інститутах. У 1960-1980-х рр. зміцнювалася матеріально-технічна база вузів, будувалися навчальні корпуси, гуртожитки, спортивні комплекси. Основа проблема того часу, що вузи майже повністю перейшли на російську мову.

18

1.5. Сучасне становлення освіти.

Одним з основних документів реформування системи освіти на засадах  закону “Про освіту” стала державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІст.”) (1992р.), метою якої є піднесення вітчизняної освіти до світового рівня. Програмою передбачено реконструкція існуючої освіти з урахуванням політичних, диференціацій, гуманізації та індивідуалізації навчально-виховного процесу, безперервної освіти, варіантності навчальних планів і програм, нею передбачалося створення гнучкої системи підвищення кваліфікації перепідготовки всього без виключення населення і створення навчальних закладів майбутнього: університетських комплексів, профільних академій, регіональних університетів, мережі коледжів, ліцеїв, гімназій, шкіл тощо.

1997 року під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи

Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливаюли на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

 19

                                           Висновок

Вища освіта була і є  складовою системою освіти України, що забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку.Створення  перших вищих навчальних закладів відбулося  в епоху Середньовіччя, разом  з тим розпочався процес встановлення традицій вищої освіти на Україні. За радянської України відбулася ліквідація масової неписемності й запроваджена загальна середня освіта. Автор вважає, що система вищої освіти України в болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

20

                 БІБЛІОГРАФІЯ

 

1.Степко М.Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. Болонський процес у фактах і документах. – Тернопіль: вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. – С. 52 

2. Лебедєв І.К..Історичні аспекти виникнення і функціонування

освітніх систем в Україні. Становлення системи вищої освіти в Україні.

3. Товажнянський, Є.І. Сокол, Б.В. Клименко. Болонський процес .– Харків: видавництво НТІ «Харківський політехнічний інститут», 2004. – 143 с.

4 І. В. Козацька. Історія зародження вищої освіти в Україні ...

.http://intellect-invest.org.ua/pedagog_editions_e-magazine_p

5. Курсова робота на тему "Становлення і розвиток вищої освіти на Україні"

      knowledge.allbest.ru