Галузі психологічної науки

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  МОЛОДІ  ТА  СПОРТУ  УКРАЇНИ

 

ЧЕРКАСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ  ТЕХНОЛОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

 

Кафедра  суспільних  дисциплін  і  права

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

з  дисципліни « Основи психології і педагогіки » на тему:

« Галузі психологічної науки »

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перевірила                                                                Виконав

ст. викладач кафедри                                                студент  IІ курсу ФЕУ 

 

 

                                                                                   

 

 

 

 

м.  Черкаси  2011

План

     Вступ

1. Історія   психології.
2. Галузі психології.

Висновки

     Список використаних літературних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Вступ

Психологія  – і дуже стара і зовсім молода наука. Маючи тисячолітнє минуле, вона проте вся ще в майбутньому. Її існування як самостійної наукової дисципліни ледве налічує століття, але можна з упевненістю сказати, що основна проблематика займає людську думку з тих самих пір, коли людина почала замислюватися про таємниці навколишнього світу і пізнавати їх.

Психологія  як наука володіє особливими якостями, які відрізняють її від інших  наукових дисциплін. Як систему перевірених  знань психологію знають небагато, в основному лише ті, хто нею  спеціально займається, вирішуючи наукові  і практичні завдання. В той  же час як система життєвих явищ, психологія знайома кожній людині. Вона представлена у вигляді власних  відчуттів, образів, вистав, явищ пам'яті, мислення, мови, волі, уяви, інтересів, мотивів, потреб, емоцій, відчуттів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історія психології

Історія   психології — галузь  психологічних знань, що вивчає розвиток психіки і знань про неї в історичному і логічному аспектах з акцентом на першому із них. Вона показує історичне становлення психологічних знань, відшуковуючи зв'язок з духовною і матеріальною культурою народів світу, визначає пріоритетні напрями досліджень у зв'язку з «духом часу».

Серед найважливіших  питань, які вивчає історія психології, можна виділити такі:

методологія історії психології з її двома  основними полюсами — сцієнтизмом  і анти-сцієнтизмом, критеріями поділу теоретичного й емпіричного;

історія методології, включаючи проблеми співвідношення механіцизму й холізму як протилежних підходів до розуміння і пояснення людської психіки, пізнавальних та метафізичних аспектів, аналіз гуманістичного й «обезлюдненого» начал, механіцизму та операціоналізму;

сучасний  стан психологічної науки з її проблемами сучасної теорії і методології, структури знання в цілому;

зіставлення досліджень різноманітних шкіл і  напрямів — біхевіоризму, інтроспекціонізму, гуманістичної психології, феноменологічного, екзистенціального, трансперсонального напрямів, гештальтпсихології, символічного інтеракціонізму, фрейдизму;

історія окремих розділів психологічного знання — когнітивної психології, нейропсихології, теорії діяльності, психології релігії, психології творчості, політичної психології і т. п.;

хроніка наукового життя; внесок учених у розвиток психологічної науки.

Складовою історії психології є історіографія психології— сукупність досліджень, об'єктом яких і є історія психології. Вона ставить своїм завданням дослідити минуле з метою висвітлення загальної теорії розвитку психологічних ідей, розкриття умов і причин цього розвитку, закономірностей і механізмів одержання нового знання про психічну реальність, взаємодії науки та соціальної практики.

На початку  XX ст. відомий німецький психолог Г. Еббінгауз почав одну із своїх книг афоризмом: «Психологія має довге минуле і коротку історію». Це ж стосується й історії психології як напряму досліджень. Хоча біля її колиски стояв ще Арістотель, котрий написав перший огляд попередніх уявлень про душу, загострений інтерес до минулого виник лише в XX ст. Так, на початку століття, в період різкої критики поглядів на предмет і методи психології, що панували до цього, зароджуються психоаналіз, біхевіоризм, гештальтизм (М. Діссор, О. Клемм).

На межі 30-х років, коли розпалися головні  школи попереднього періоду, робляться  спроби синтезувати ідеї різних напрямів (/. Флюгель, Т. Хелдбреді, Ч. Спірман). У 60— 70-х роках виникає нова хвиля історико-психологічних досліджень, викликана науково-технічною революцією. Вона поставила на порядок денний кількісні, якісні й структурні зміни в науковій діяльності, в тому числі у сфері вивчення людини, її поведінки й особистісних властивостей (Я. Янес, Я. Силіван, І. Кантор, Д. Клейн, Р. Ландін, М. Рахлін).

У 80— 90-ті роки з'являються фундаментальні праці  зарубіжних і вітчизняних авторів, в яких ставиться завдання створити загальну теорію розвитку психологічних  ідей, розкрити умови й причини  цього розвитку (соціокультурні й  особистісні), закономірності і механізми одержання нового знання про психічну реальність, взаємодію науки і соціальної практики. Серед численних досліджень варто виділити праці таких зарубіжних авторів, як «Історія і системи психології» Ф. Бреннана, «Історія західної психології» Д. Мюррея, «Форми психологічного знання» Дж. Ноттермана, «Історія психології» Т. Лехейя, «Історія психології» М. Г. Ярошевського; в Україні — фундаментальні праці академіка В. А. Роменця з історії психології Стародавнього світу і Середніх віків (1983), епохи Відродження (1988), XVII століття (1990), епохи Просвітництва (1993).

Як і  будь-яка інша наука, історія психології будується на фактах, на критичному аналізі особливої емпірії у  вигляді реальних подій (відкриттів, помилок, теорій, суперечок тощо), які  відбувалися в конкретну епоху. Достовірне конструювання цих подій, їх опис — необхідний грунт історичного дослідження. Від опису картин того, чого вже немає, до пошуку механізмів, дія яких привела до результатів, що записані в пам'яті науки, — такий шлях пошуку ключових, значущих думок. Тільки тоді, коли історичне дослідження виявить, як були досягнуті ці результати, завдяки чому виникло нове знання, воно набуває статусу наукового.

У сучасних умовах актуальними питаннями досліджень історії психології є такі: предмет і принципи історико-психологічного дослідження та його логіка; психологія в Україні та її зв'язок із всесвітньою історією психології; проблеми періодизації, рушійних сил розвитку психологічних знань; зв'язок історії психології з історичною психологією та ін.

 

2. Галузі психології

На сьогоднішній день науковці виділяють  такі галузі психології, як загальна психологія, психологія особистості, вікова психологія, етнопсихологія, соціальна психологія, психологія праці, економічна психологія, юридична психологія, психологія управління та ін.

Загальна психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає психіку людини, її загальні закономірності, розробляє систему психологічних знань, виявляє її логічний осередок, з'ясовує методологічні основи психологічної дисципліни, відповідно тлумачить психологічні феномени.

Виявити та описати загальні принципи, категорії, поняття і методи психологічної  науки, що становлять предмет загальної  психології, можливо, лише узагальнюючи конкретні дослідження, що проводяться  в таких напрямах психологічної  науки, як порівняльна психологія, індивідуальна  психологія та ін. Саме загальна психологія розкриває загальні закономірності психіки людини, досліджуючи її, по-перше, в процесі розвитку психіки спочатку у тварин, потім і в історичному розвитку в людини; по-друге, в процесі взаємодії людини з енергоінформаційним психічним полем; по-третє, у проявах різного виду діяльності, в яких людина не лише виявляє себе, а й формує; по-четверте, у діяльності вчинкового характеру.

Підґрунтям  загальної психології, як показують  сучасні дослідження, має стати  постулат, за яким феномен людини необхідно  вивчати як соціоприродну, космопланетарну цілісність в єдності її соціальних і природних властивостей. Якщо нове мислення ставить у центр концепцію взаємопов'язаного, взаємодіючого світу, тобто керується тим, що світ єдиний, то тим самим стверджується, що цей світ — світ цілісної людини.

Загальна  психологія становить фундамент  розвитку всіх галузей психологічної  науки. Абстрагуючись від конкретних досліджень, вона вивчає психіку людини в її загальних закономірностях, формулює теоретичні принципи і методи психології, її основні поняття та категоріальний апарат. Основні поняття  загальної психології характеризують: психічні процеси (пізнавальні —  відчуття і сприймання, пам'ять, уявлення та мислення; вольові — мотиви, прагнення, бажання, прийняття рішень; емоційні — емоції та почуття); психічні стани, що є проявом психічних процесів — пізнавальних (сумнів), вольових (впевненість), емоційних (настрій, афекти); психічні властивості — якості розуму (здібності), стійкі особливості вольової сфери (характер), стійкі якості почуттів (темперамент).

Одним із класичних складових загальної  психології є психофізика, специфіка  якої полягає в тому, що різноманітність  спостережуваних форм поведінки  і психічних станів пояснюється  тут передусім відмінностями  фізичних ситуацій, що викликають їх. При  цьому виділяються дві загальні проблеми: виміри порогу відчуттів  і побудова психофізичних шкал (Г. Фехнер, Р. Шепард).

Основними напрямами досліджень у системі  загальної психології є: загальні принципи, категорії, поняття; зв'язок загальної  психології з галузями психологічної науки, зокрема на грунті понять — «процеси», «стани», «властивості».

Звичайно, поділ на вказані групи основних понять загальної психології є умовним, бо ж поняття «психічний процес»  підкреслює процесуальний характер психологічного явища, що вивчається; поняття «психічний стан» відображає статичний момент, відносну постійність  явища; поняття «психічна властивість» характеризує сталі душевні якості індивіда, що утворюються в процесі  його тривалої відображувальної діяльності, виховання та самовиховання.

Психологія особистості — галузь науки, яка вивчає закономірності формування людини як суб'єкта життєтворчості; механізми, форми і методи інтегрування всіх психічних процесів, станів, властивостей індивіда у системну якість, що опосередковує його взаємодію із соціумом через предметну діяльність, соціально-значущі взаємини, процес соціалізації.

Предмет досліджень психології особистості  охоплює структуру особистості  та її функціональні характеристики; умови та рушійні сили формування; самосвідомість особистості, її рефлексивні  властивості; самооцінку і образ «Я»; життєвий шлях; особливості ставлення до життя і смерті; формування особистості в групі; вплив екстремальних ситуацій на особистісний розвиток; життєву кризу на різних вікових етапах; відхилення в розвитку особистості; можливості гармонізації особистісного розвитку; методи особистісної діагностики, корекції, профілактики і прогнозування шляхів саморозвитку особистості.

Одним з  досить поширених напрямів досліджень у психології особистості є так  звана трансперсональна психологія. Предметом тран-сперсональної психології є надособистісні переживання (почуттєва взаємодія людини зі світом), як у межах «об'єктивної реальності», так і переживання, які виходять за її межі. До перших належать, наприклад, переживання ембріонального типу розвитку, філогенетичної пам'яті, елементів колективного несвідомого, передбачення, яснобачення (часове розширення свідомості), а також вихід за межі свідомості в міжособистісних стосунках і переживання єднання з партнером, ототожнення з іншою людиною, групою, тваринами або рослинами, планетарна та екстрапланетарна свідомість (просторове розширення свідомості).

Могутні соціальні зрушення в XX ст. значною мірою змінили уявлення про «нормальну», тобто таку, що соціальне схвалена, і «патологічну» поведінку. Ситуація, що склалася, вимагає шукати додаткові методи опису особливостей особистості. Центральною ланкою, що визначає своєрідність складних і різноманітних структур особистості, є ціннісно-мотиваційна сфера. Саме в цій сфері, в особливостях зв'язку між різними ціннісними рівнями та їхніми елементами формується специфіка актуальних мотивів, загальна життєва спрямованість, характер включення особистості в соціальну діяльність. Розробка системних уявлень про ціннісні орієнтації може стати певним внеском у створення адекватної моделі типологізації та аналізу особливостей особистості як у нормі, так і в патології.

Вікова психологія — галузь психологічної науки, що вивчає специфічні властивості індивіда, особистості, громадянина, його психіки в процесі зміни вікових стадій розвитку.

Вікова  психологія, яка вивчає онтогенез  різноманітних психічних процесів і психологічних якостей індивіда, що розвиваються, розгалужується на дитячу психологію, психологію підлітка, психологію юності, психологію дорослої людини, геронтопсихологію.

Основними напрямами досліджень вікової психології є: розкриття психологічного змісту послідовних етапів онтогенезу; вивчення вікової динаміки психічних процесів з урахуванням впливу на індивідуальний розвиток людини культурно-історичних, етнічних і соціально-економічних умов; статевовікові і типологічні властивості.