Вивчення особливостей самооцінки та свідомості дітей молодшого шкільного віку

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра соціальної роботи та соціальної педагогіки

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

Вивчення особливостей самооцінки та свідомості дітей молодшого шкільного  віку

 

ДРПП 08262

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студент групи СП-08-1         ___________________            Бездєнєжних В.В

                                                                              ( підпис,дата)

Керівник роботи                     ___________________            Романовська Л.І.

Канд.. псих. наук, професор              ( підпис,дата)

 

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ 2012

Зміст

Вступ......…………………………………………………………...……….3

Розділ1. Теоретичний аналіз вивчення особливостей свідомості  та самооцінки дітей молодшого шкільного віку…………………………………..9

         1.1. Самооцінка як феномен свідомості……………………………….…9

         1.2.Індивідуально-психологічні особливості дітей молодшого дошкільного віку та формування у них свідомості та самооцінки…………17

         1.3.Форми та методи корекції самооцінки та свідомості дітей молодшого шкільного віку…………………………………………………….32

         Розділ ІІ Експериментальне дослідження особливостей корекції самооцінки та свідомості дітей молодшого шкільного віку……………….35

2.1. Опис та обґрунтування  методик дослідження…………………….35

2.2. Аналіз та інтерпретація  результатів дослідження……………..…38

2.3.Розробка корекційної програми по підвищенню самооцінки дітей молодшого шкільного віку………………………………………………….…..50

2.4. Методичні рекомендації  щодо корекції самооцінки дітей молодшого шкільного віку……………………………………………………...69

Висновки……………………………………………………………….…71

Список літератури……………………………………………………….73

Додатки……………………………………………………………………76

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     Відомо, що особистістю людина не народжується, а стає нею в процесі спільної з іншими людьми діяльності і спілкуванні. Здійснюючи ті або інші вчинки, людина постійно (але не завжди усвідомлено) звіряється з тим, що чекають від нього оточуючі. Іншими словами вона начебто «приміряє» до себе їх вимоги, думки, відчуття. Відштовхуючись від думки оточуючих, дитина виробляє механізм, за допомогою якого відбувається регуляція її поведінки і самооцінки. Під самооцінкою прийнято розуміти оцінку особою себе, своїх якостей і місця серед інших людей. Психологічні дослідження переконливо доводять, що особливості самооцінки впливають і на емоційний стан, і на ступінь задоволеності своєю роботою, навчанням, життям, і на відносини з оточуючими.[5] Вважається, що той хто не любить і не поважає себе, рідко здатний любити і поважати іншого, але і надмірна любов до себе теж може створювати певні проблеми. Самооцінка є центральною ланкою довільної саморегуляції, визначає напрям і рівень активності людини, її відношення до світу, до людей, до самого себе. Є складним по психологічній природі феноменом. Вона включена в безліч зв'язків і відносин зі всіма психічними утвореннями особистості і виступає як важливі детермінанти всіх форм і видів її діяльності і спілкування. Витоки уміння оцінювати себе закладаються в ранньому дитинстві, а розвиток і вдосконалення його відбувається протягом всього життя. Період формування майбутньої особистості дитини упродовж усього періоду дошкільного дитинства (від трьох до семи років) продовжується інтенсивне дозрівання організму дитини, що створює необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм соціального досвіду внаслідок виховання та навчання. Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку[8]. У дитини вже з'являється коло елементарних обов'язків. Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого. З'являється можливість систематичного навчання згідно з певною програмою, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини. Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку. Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусім усвідомленням власного "Я" та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин . Молодших школярів уже привчають до виконання окремих трудових завдань, причому розпочинають цю роботу в ігровій формі[11]. Відсутність диференціації гри та праці — характерна особливість трудової діяльності молодших дошкільнят, яка до певної міри зберігається і в середньому та старшому дошкільному віці. В останніх випадках інтерес до процесу діяльності поєднується з інтересом до її результатів та того значення, яке їхня праця має для інших. Діти здатні усвідомлювати обов'язковість трудових завдань і привчаються виконувати їх не тільки з цікавості, але й розуміючи їх значимість для інших людей. Дорослі створюють навколо дитини особливий світ, сповнений любові, тепла й поваги. Саме за таких життєвих обставин поступово розквітає дитяча особистість, для якої довірчі взаємини, тепло сильної руки так само значущі, як вода, їжа, повітря для організму. Такими людьми спочатку стають батьки, потім вихователі, дорослі, наділені почуттям відповідальності за долю кожної дитини, які розуміють її внутрішній світ, уміють розділити з дитиною його прикрощі й радощі, успіхи й тривоги, завжди допоможуть, усе пояснять.

     Отже, молодший шкільний вік є одним із початкових етапів у цілісному ланцюжку онтогенезу людини. Для його діагностування можна застосовувати (з певними обмеженнями) об'єктивні, суб'єктивні, проективні діагностичні засоби. Найважливішими для розвитку дітей дошкільного віку є моторна і пізнавальна сфери, мова і соціальна поведінка. У дослідженні їх слід дотримуватися принципу природності поведінки дитини, що передбачає мінімальне втручання експериментатора у звичні, повсякденні форми поведінки дітей[6].

Актуальність  дослідження 

     Проблема вивчення самоцінності особистості лежить у руслі досліджень самосвідомості та самооцінки дітей і досить актуальна в даний час. Це пов'язано, по-перше, з гуманістичним і особистісно-орієнтованим характером освіти дітей, в рамках якого необхідно пильну увагу до всіх особистісним та індивідуальним особливостям вихованців, до яких відносяться самосвідомість і самооцінка. У більш загальному сенсі актуальність дослідження самооцінки як компонента самосвідомості в дошкільному віці обумовлена ​​потребою визначення ступеня важливості людини в умовах сучасності, його здібностей перетворювати себе і навколишній світ[15].

      У психологічних дослідженнях різних авторів структура самосвідомості представлена ​​неоднорідне. Одні дослідники намагаються приділити більше уваги вивченню Я-образу (І. С. Кон, Є. Т. Соколова, А. А. Бодальов та ін.)

Інші дослідники зупиняються  на вивченні проблеми самоставлення і його будови (В. В. Столін, С. Р. Пантелєєв, М. І. Сарджвеладзе). Найчастіше серед вітчизняних вчених зустрічаються уявлення про трикомпонентної структурі самосвідомості з деякими варіаціями (І. І. Чеснокова та ін.) Л. С. [25].Виготський, вивчаючи проблему структури самосвідомості, зупиняється на шести напрямах, які характеризують його структуру: накопичення знань про себе, зростання їх зв'язності та обгрунтованості; поглиблення знань про себе, психологізація (поступове входження в образ уявлень про власний внутрішній світ); інтеграція (усвідомлення себе єдиним цілим); усвідомлення власної індивідуальності, розвиток внутрішніх моральних критеріїв в оцінці себе, своєї особистості, які запозичуються з об'єктивної культури, розвиток індивідуальних особливостей процесів самосвідомості[7].

 

 І. І. Чеснокова розуміє самосвідомість як єдність трьох сторін: пізнавальної (самопізнання), емоційно-ціннісної (самоставлення) і дієво-вольової (саморегуляція).

 Багато авторів підкреслюють також, що одним з основних компонентів у структурі самосвідомості є самооцінка. Підкреслюється, що важливо формувати у дитини адекватну самооцінку, уміння бачити свої помилки і правильно оцінювати свої дії, в зв'язку з завданнями не тільки розвитку, але і з причини необхідності в подальшому навчання. Для самооцінки молодших школярів властива  несамокритичність. Вони швидше помічають помилки та недоліки однолітків, ніж власні. За спостереженнями психологів, самоусвідомлення особистості, без якого неможливі самокритичність і самоконтроль як свідомі вольові процеси, відбувається опосередковано, через пізнання людей, які її оточують. Усвідомлення іншої людини дається порівняно легше, ніж себе. Тому процес самоусвідомлення особистості дещо відстає від здатності усвідомлювати інших. На ранніх етапах психічного розвитку дитини таке відставання досить помітне. Ця закономірність властива різним формам прояву самосвідомості, передусім самокритичності.

Проблемі самосвідомості присвячено чимало досліджень у вітчизняній психології. Ці дослідження сконцентровані в основному навколо двох груп питань. У роботах Б.Г. Ананьєва, Л. І. Божович, А. Н. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна, І. І. Чеснокова, А. Г. Спіркина в загальнотеоретичному і методологічному аспектах проаналізовано питання про становлення самосвідомості в контексті більш загальної проблеми розвитку особистості. В іншій групі досліджень розглядаються більш спеціальні питання, перш за все пов'язані з особливостями самооцінок, їх взаємозв'язком з оцінками оточуючих. Дослідження А. А. Бодалева з соціальної перцепції загострили інтерес до питання зв'язку пізнання інших людей і самопізнання. Чимало опубліковано та філософсько-психологічних і власне філософських досліджень, в яких аналізуються проблеми, пов'язані з особистою відповідальністю, моральним самосвідомістю. Роботи І. С. Кона, у якому вдало синтезовані філософські, загально-і соціально-психологічні, історико-культурні аспекти, теоретичні питання і аналіз конкретних експериментальних даних, відкрили нові грані цієї, мабуть, однією з найстаріших проблем у психології. Зарубіжна література з тем, що мають відношення до психології свідомості, також надзвичайно багата - ці питання так чи інакше присутні в роботах У. Джеймса, К. Роджерса, Р. Бернса та багатьох інших видатних вчених[30].

        Об’єкт дослідження: процес психокорекції свідомості та самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження:особливості корекції свідомості та самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

Мета: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити  рівень розвитку самооцінки та свідомості дітей молодшого шкільного віку, розробити корекційну програму для підвищення самооцінки дітей молодшого шкільного віку та надати рекомендації щодо вдосконалення корекції самооцінки.

Завдання дослідження:

1.Визначити стан вивчення проблеми в сучасній науковій літературі.

2.Обґрунтувати особливості корекціі свідомості і самооцінки дітей дошкільного віку.

3.Визначити форми та методи корекції  свідомості і самооцінки дітей дошкільного віку.

3.Описати та обґрунтувати методики дослідження.

4.Розробити корекціну програму для підвищення самооцінки дітей дошкільного віку.

Методи дослідження: емпіричні методи: тестування, опитування та проективна методика, методи математичної статистики, теоретичні методи: аналіз,синтез, опис наукової літератури.

База дослідження: Старокостянтинівська ЗОШ I- III №9.В дослідженні брали участь 40 ренспондентів учнів 3-х класів в кількості 40 осіб.

Практичне значення. Розроблена корекційна програма може бути використана педагогами, психологами та класними керівниками з метою покращення та становлення адекватної самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ1. Теоретичний  аналіз вивчення особливостей свідомості  та самооцінки дітей молодшого шкільного віку

        1.1.Самооцінка  як феномен свідомості

Висвітлювати особливості складного феномену самооцінки особистості слід зазначити, що у   сучасній психологічній науці розрізняють кілька видів самооцінки. Вони відображають особливості об’єктів оцінювання, їхню складність, а також деякі якісні й кількісні характеристики самої оцінки. Залежно від того, що підлягає оцінюванню – окремі сторони особистості, конкретні властивості, що проявляються лише в деяких особливих видах діяльності, або особистість у цілому – розрізняють два види самооцінки: глобальну, під якою розуміють загальну самооцінку особистості, й часткову, яка належить до різних рівнів пізнання властивостей особистості.

        Відповідно  до ступеня адекватності розрізняють  два види самооцінки: адекватну  й неадекватну.  Неадекватна самооцінка  згідно  еталона, з яким вона порівнюється, може бути завищеною або заниженою.

         Знати самооцінку дуже важливо.  Це відіграє важливу роль у  процесі взаємовідносин, морального  спілкування, в які люди як  соціальні істоти, безперечно, вступають.  Знаючи тип самооцінки можна  певною мірою нею регулювати. У визначенні власної самооцінки  слід знати орієнтовні характеристики  людей із заниженою і завищеною  самооцінкою.

     Людина з  низькою самооцінкою відчуває  себе невдахою. Вона не хоче  братися ні за що нове, оскільки  боїться, що в неї нічого  не вийде. Вона терпіти не  може ризику, тому що не вірить, що її зусилля  матимуть  позитивні наслідки. Вона не намагається  щось змінити у своєму житті,  оскільки вважає, що майбутнім  керувати неможливо, і все визначиться  само собою. Характерні якості  таких людей: упевнені в глибині  душі, що небагато варті (принижена  гідність); бояться здійснити помилки;  постійно мріють про фізичну  досконалість; обмежуються інтересами  і вчинками, які добре відомі  і безпечні; не вміють сприймати  компліменти; в спілкуванні з  іншими передусім турбуються про враження, яке справляють на оточуючих; несміливі; схильні до самозгубної поведінки (наприклад, вживання наркотиків);не сприймають критики, або впадають від неї в розпач.

        Людина  з високою самооцінкою бачить  себе господарем становища. Вона  розуміє, що являє собою неповторну  особистість і може багато  дати іншим людям. Вона ризикує,  хоча і не завжди успішно,  тому що хоче жити насиченим  життям і засвоїти досвід, який  допоможе їй вирости. Така людина  не вважає, що нею керують зовнішні  обставини: навпаки, вона вважає, що сама спрямовує хід свого  життя. Вона почувається  впененою і добре знає, чого хоче. Для неї в житті існує менше розчарувань. Якщо хтось ображає її чи не любить, вона вважає, що це  їхні труднощі, і не сприймає цього серйозно. Така людина знає себе, свої слабкі і сильні сторони досить добре, щоб відчувати себе упевненою навіть у випадку несхвалення її дій чи вчинків оточуючими. Характерні риси таких людей: впевнені в глибині душі, що вони володіють достатньою цінністю; роблять помилки і вчаться на них; сприймають свій фізичний вигляд таким, як він є, навіть якщо він недосконалий; досліджують нові можливості та інтереси, використовують їх як можливість для подальшого зростання; спокійно сприймають компліменти; безпосередні в спілкуванні з іншими; турбуються про своє фізичне й емоційне здоров'я; сприймають критику як можливий шлях зростання[1].

        Навчитися  об’єктивно судити про себе, давати  справедливу самооцінку – важливе  завдання у реальній підготовці  до роботи над собою. Перш  за все потрібно врахувати,  що вирішальними умовами об’єктивної  самооцінки є:

- наявність життєвого  досвіду;

- спостережливість;

- постійне самопізнання;

- справедлива суспільна  думка в колективі.

 

 

 Доцільно виділити такі правила формування об’єктивної самооцінки:

- Перш за все необхідно  шукати в собі все позитивне  і розвивати його. Негативне не  тим небезпечне, що є, а тим,  що його людина бачить, терпить,  а воно постійно завойовує  її внутрішній світ, штовхає до  негативних дій і вчинків; руйнує  позитивні якості. Негативне можна  перемогти, якщо знаєш про нього  і розвиваєш у собі позитивні  якості.

-  Слід починати із  самооцінки однієї діяльності, а  потім перенести на інші сфери  життєдіяльності (спорт, працю,  навчання).

-  Порівняти свою самооцінку  з оцінкою інших людей. Якщо  необхідно – встановити причини  розбіжностей.

-Необхідність наявності еталону, ідеалу зразка, згідно якого людина ефективніше оцінює себе, вимогливіше ставиться до себе і постійно прагне до самовдосконалення.