Вплив особистісної тривожності на виникнення міжособистісних конфліктів у військових підрозділах

Згідно з позицією багатьох вчених, почуття, емоції й афекти суб`єкта відображають його актуальні потреби. Так, К. Ізард вважає, що тривога –  це не якийсь окремий самостійний  феномен, а комбінація стану страху з однієї або декількома іншими емоціями: гнівом, провиною, соромом, інтересом [Изард К.Е. Психология эмоций / К.Е. Изард. – СПб.: Изд-во «Питер», 1999. – 464 с.].

У книзці зарубіжних досліджень, зокрема B. Bloom [ 53,BloomB.C. HumanCharacteristicsandSchoolLearning. – N.-Y., 1976. – Р. 98 – 113.], H. Kelly [Kelly H., Michela L.L. Atribution theory and research // Am. Rev. Psychol, 1980. – V. 31. – Р. 457 – 501. 
^] також вказується на істотну роль у виникненні тивожності невідповідності між реальними можливостями суб`єкта в конкретній ситуації і силою його потреб. К. Хорні стверджує, що людина бореться з тривогою, викликаною відчуттям небезпеки, усвідомлюючи, що її не люблять і не цінують. Вона відмовляється від своїх щирих почуттів і ретельно розробляє стратегію захисту.

У дослідженнях О.І. Захарова розкривається поняття негативного  емоційного досвіду як відображення значущих подій життя, що спричиняють  негативну дію на індивіда в цілому. Вчений відносить такий досвід до одного з чинників розвитку страхів і наголошує на тому, що жити у страху – рівнозначно постійному озиранню назад, виходячи із свого травматичного минулого, і не бачити майбутнього [52, Захаров А.И. Неврозы у детей и психотерапия / А.И. Захаров. – СПб.: Узд-во «СОЮЗ», 1998. – 336 с.].

Психологічна адаптація  і добробут людини великою мірою  залежать від якості міжособистісних  взаємин. Тому, проблема спілкування  військовослужбовців на підставі партнерства (суб’єкт-суб’єктної взаємодії) набуває  великого значення.

У ряді досліджень з проблем  профілактики і корекції тривожності  значна увага приділялась прийомам зняття нервово-м’язової напруги (М.І.Буянов, Г.Ш.Габурєєва); прогресивної релаксації (Р.Ассаджолі, Ш.Левіс, Ш.К.Левіс); прийомам психогім-настики (Ю.Н.Ємельянов, Г.Л.Ісуріна, Н.В.Цзен;), систематичної десенсибілізації (М.Раттер); аутогенного тренування (А.В.Алєксєєв, В.Л.Леві,  В.Р.Лебзін); методам соціально-психологічного навчання (Л.В.Долинська, А.В.Петровська, В.В.Петровський, К.О.Роджерс, Л.І.Уманець, Н.В.Чепелєва, Т.С.Яценко); методам психотерапії (М.І.Буянов; В.І.Гарбузов, А.І.Захаров, А.Уоттс).

Таким чином, аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що  на сучасному етапі акцент  у дослідженнях тривожності ставиться переважно на аналізі її як властивості особистості, яка виникає і розвивається в  нестабільних умовах сьогодення. В ряді робіт   пропонується система вправ для її подолання. Разом з тим практично відсутні роботи, де були б чітко визначені психолого-педагогічні умови попередження виникнення та подолання особистісної тривожності

                                      Висновки до  розділу

1. Огляд науково-психологічної літератури та аналіз наявних даних щодо міжособистісних конфліктів серед особового складу військового підрозділу засвідчив відсутність науково-обґрунтованих праць, присвячених міжособистісним конфліктам серед військовослужбовців у різних ситуаціях їх повсякденної та службової діяльності. Розгляд теоретичних аспектів впливу тривожності на виникнення  міжособистісних конфліктів серед підлеглих засвідчив, що на сьогоднішній день це є невирішеною психологічною проблемою. Її вирішення потребує всебічного теоретичного аналізу та емпіричного вивчення цього явища у військовому середовищі.

2. На основі аналізу науково-психологічної літератури уточнено сутність поняття “конфліктна міжособистісна взаємодія”, під яким слід розуміти сукупність негативних зв’язків та дій між людьми, що можуть виявлятися у: підозрі, недовірі, протиріччі думок, інтризі, дискримінації,міжособистісних конфліктах, вербальній та невербальній агресії. Що стосується поняття “міжособистісні конфлікти серед військовослужбовців”, то це є зіткнення протилежно спрямованих потреб, мотивів, цінностей, цілей, дій та вчинків між особами, які проходять війську службу. Конфліктна взаємодія військовослужбовців є передумовою невиконання поставлених перед ними завдань.

3. Аналіз наявних даних щодо міжособистісних конфліктів серед особового складу військового підрозділу дозволили з’ясувати їх психологічну характеристику. Значною мірою цьому сприяє розуміння основних причин конфліктів, що, у свою чергу, є важливою передумовою їх розв’язання і профілактики. До таких причин відносяться: об’єктивні – ті, що породжуються специфікою діяльності військового підрозділу та характерними для нього соціально-психологічними процесами, а також суб’єктивні, що зумовлені індивідуально-психологічними якостями військовослужбовців, які є учасниками конфлікту.

4. З’ясовано, що об’єктивними причинами конфліктів серед військовослужбовців є: відкрита демонстрація осуду або ворожості до зовнішнього вияву фізичних або психологічних характеристик військовослужбовця; ситуація об’єктивної службової, чи навчальної неуспішності військовослужбовця, ситуація, коли рівень фізичної підготовки, професійні знання чи досвід одного військовослужбовця перевищують подібні характеристики іншого військовослужбовця за кількісним або якісним показником; порушення статутних норм поведінки в підрозділі; вихід військовослужбовців за межі соціальних ролей, що обумовлені військовим статутом; відсутність регламентуючих документацій щодо організації службової діяльності; здійснення військовослужбовцем маніпулятивних дій у досягненні бажаних для нього цілей. Щодо суб’єктивних причин конфліктів, то до таких слід відносити: індивідуальний спосіб мислення опонентів; особистісні риси і властивості сторін конфлікту; комунікативні проблеми обох або однієї із сторін; мотиваційно-ціннісні характеристики сторін; емоційну компенсацію, перенесення конфлікту з інших сфер життя особистості; наявність різних неадекватних cтереотипних уявлень і переконань; безпосередню психологічну несумісність військовослужбовців.

Огляд науково-психологічної  літератури та аналіз наявних даних  щодо міжособистісних конфліктів серед  особового складу військового підрозділу дозволили з’ясувати основні  причини конфліктів і способи  їх розв‘язання та профілактики, однією з суб‘єктивних причин конфліктів між військовослужбовцями є особистісна тривожність.

Нами відзначено, що особистісна  тривожність – це інтегративна негативна  індивідуальна властивість, що визначає  схильність індивіда до суб’єктивного переживання таких емоційних станів, як страх, хвилювання, напруга. Вона виявляється у почутті невпевненості в собі, беззахисності, безпомічності, безсилля перед реальними об’єктивними чи уявними (суб’єктивними) зовнішніми чи внутрішніми факторами, які містять небезпеку і загрозу самооцінці, рівню домагань, задоволенню основних потреб тощо (чи сприймаються як такі). 

РОЗДІЛ II

 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ МІЖОСОБИСТІСНИХ КОНФЛІКТІВ У КУРСАНТСЬКОМУ ПІДРОЗДІЛІ

2.1. Методика організації  і проведення емпіричного дослідження психологічних особливостей міжособистісних конфліктів у курсантському підрозділі.

Складність військової служби потребує своєчасної постановки соціально-психологічного діагнозу військовим підрозділам для вироблення і  здійснення на його основі ефективних заходів щодо усунення передумов  для виникнення проблемної міжособистісної  взаємодії особового складу. Слід звернути увагу на те, що мета цієї роботи та завдання, які з неї витікають  будуть мати динамічний та змінний  характер. Це обумовлює високі вимоги до проведення соціально-психологічного вивчення міжособистісної взаємодії  військовослужбовців для забезпечення адекватності його результатів реальним умовам військової служби, завданням  та потребам особового складу. Вивчення і аналіз проблемних міжособистісних стосунків військовослужбовців є серйозною аналітичною роботою, що вимагає глибоких психологічних знань, відповідних професійних навичок і вмінь. [37, с. 233 – 237].

Військова практика свідчить про те, що основними завданнями соціально-психологічного вивчення впливу тривожності на міжособистісну взаємодію  військовослужбовців мають бути:

1. Вивчення соціально-психологічного клімату військового підрозділу.

2. Визначення проблемних сфер міжособистісної взаємодії особового складу військового підрозділу.

3. Визначення рівня конфліктності військовослужбовців.

4. Виявлення передумов  виникнення проблемної міжособистісної  взаємодії особового складу у  військовому підрозділі та поза  його межами.

5. Виявлення наслідків проблемної міжособистісної взаємодії військовослужбовців.

Для вирішення поставлених  завдань, особливо якщо це стосується вивчення індивідуально-психологічних  особливостей військовослужбовців  доцільно використовувати надбання психодіагностичної практики. У психології під психодіагностикою науковці розуміють область психологічної  науки, яка розробляє методи виявлення  і виміру індивідуально-психологічних  особливостей.

Серед ефективних методів вивчення міжособистісної взаємодії називають  соціометрію, під яким розуміють  соціально-психологічний метод, що використовується для оцінки міжособистісних  емоційних зв’язків у групі. У цілому цей метод спрямований на вивчення соціальних ролей у малих групах та на вимірювання структури взаємовідносин у групі в цілому. Підставою для оцінного ставлення та вибору є почуття симпатії або антипатії до інших; рівень внутрішньогрупового статусу військовослужбовців та співставлення формальної і неформальної структури міжособистісної взаємодії; функціональні підгрупи (мікрогрупи) в колективі; лідери та члени військового колективу з низьким статусом; можливі негативні тенденції розвитку відносин. Соціометрія розроблена Дж. Морено і застосовується для діагностики міжособистісних і міжгрупових відносин з метою їхньої зміни, поліпшення й удосконалювання. За допомогою соціометрії можна вивчати типологію соціальної поведінки людей в умовах групової діяльності, оцінювати їх соціально-психологічну сумісність.

Соціометрію використовують для вирішення наступних завдань:

а) вимір ступеня згуртованості-роз'єднаності в групі;

б) виявлення «соціометричних позицій», тобто співвідносного авторитету членів групи по ознаках симпатії-антипатії, де на крайніх полюсах виявляються «лідер» групи і «аутсайдер»;

в) виявлення внутрішньогрупових підсистем, згуртованих утворень, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери.

Соціометрія проводиться груповим методом. Його проведення не вимагає  великих часових витрат (до 15 хв.). Вона корисна в прикладних дослідженнях, особливо в роботах і ікрі удосконалюванню  відносин у колективі.

Загальна схема дій при соціометричному  дослідженні полягає в наступному. Після постановки задач дослідження  і вибору об'єктів вимірів формулюються основні гіпотези і положення, що стосуються можливих критеріїв опитування членів груп. Тут не може бути повної анонімності, інакше соціометрія виявиться  малоефективною. Вимога експериментатора розкрити свої симпатії й антипатії  нерідко викликає внутрішні утруднення в опитуваних і виявляється в  деяких людей у небажанні брати  участь в опитуванні. Коли питання  чи критерії соціометрії обрані, вони заносяться на спеціальну картку чи пропонуються в усному вигляді по типу інтерв'ю. Кожен член групи зобов'язаний відповідати  на них, вибираючи тих чи інших  членів групи в залежності від  більшої чи меншої схильності, їх переваг  у порівнянні з іншими, симпатій чи, навпаки, антипатій, довіри чи недовіри тощо. Надійність процедури залежить насамперед від правильного добору критеріїв соціометрії, що продиктовані програмою дослідження і попереднім знайомством зі специфікою групи. Для  проведенні емпіричного дослідження  ми скористалися непараметричним варіантом  соціометрії. Цей варіант відрізняється  від параметричного тим що кількість  виборів, яка здійснюється кожним респондентом не обмежується. Ми зупинили вибір саме на цьому:

• Образливість (схильність до образи, легко і часто ображаються);
• Непоступливість (впертість, незговірливість. Непоступливість у суперечці);
• Безкомпромісність (не йде на компроміс);
• Мстивість (схильний до помсти);
• Нетерпимість до думки інших (позбавлений терпимості, який не зважає на чужими поглядами);
• Підозрілість (Недовірливість, боязко-обережне ставлення до кого-чого- небудь);

Сума балів за шкалами «наступальність, напористість», «непоступливість»  дає сумарний показник позитивної агресивності суб'єкта. Сума балів, набрана за шкалами  «нетерпимість до думки інших», «мстивість», дає показник негативної агресивності суб'єкта. Сума балів за шкалами «безкомпромісність», «запальність», «образливість», «підозрілість» дає узагальнений показник конфліктності.

Для вивчення соціально-психологічного клімату військового колективу  доцільно використовувати “Експрес-методику”  О.С.Михалюка та А.Ю.Шалито [22, 317 с] (додаток А). Цей опитувальник дозволяє виявити характерні особливості міжособистісної взаємодії військовослужбовців, які у сукупності визначають соціально-психологічний клімат підрозділу та його полярність.

Позитивною стороною експрес-методики є те, що вона може використовуватися  для вивчення соціально-психологічного клімату у військовому підрозділі як важливої сторони внутрішньогрупових стосунків, що сприяє або ж заважає  ефективній продуктивній міжособистісній  взаємодії військовослужбовців. Методика дозволяє виявляти емоційний, поведінковий і когнітивний компоненти відносин серед військовослужбовців. Істотною ознакою емоційного компонента є  використання критерію привабливості  на рівні поняття “подобається - не подобається”, “приємний - неприємний”. При побудові питань, спрямованих  на вимірювання поведінкового компоненту, відображено критерій “бажання - небажання  служити в тому чи іншому підрозділі”, “бажання - небажання спілкуватися з членами колективу під час  дозвілля”. Основним критерієм когнітивного компоненту вибрано змінну “знання - незнання особистостей членів колективу”.

Зазначимо, що результати вивчення за експрес-методикою досить легко  опрацьовуються та аналізуються. Перш за все, аналізуються різні сторони  ставлення до колективу для кожного  військовослужбовця окремо. Кожний компонент тестувався трьома питаннями, причому відповідь на кожне з них може бути лише однією з трьох можливих форм: +1; - 1; 0.