Вплив особистісної тривожності на виникнення міжособистісних конфліктів у військових підрозділах

Причини виникнення симпатії можуть бути усвідомленими  і мало усвідомленими. До перших відносяться спільність поглядів, ідей, цінностей, інтересів, моральних ідеалів. До других - зовнішня привабливість, манера поведінки тощо атракція. Не випадково, за визначенням А. Ковальова, симпатія - це мало усвідомлене відношення або потяг однієї людини до іншої [12, с. 225].

Специфікою  симпатії є те що вона утворюється  досить спонтанно через низку  обставин психологічного характеру. Л. Гозманом виділені чинники, які сприяють виникненню симпатії: властивості об'єкту симпатії; властивості суб'єкта симпатії; співвідношення властивостей об'єкта і суб'єкта симпатії; особливості взаємодії об'єкта і суб'єкта симпатії; особливості ситуації спілкування об'єкта і суб'єкта симпатії; культурний і соціальний контекст в якому здійснюється взаємодія між об'єктом і суб'єктом симпатії; час (динаміка розвитку стосунків в часі) між об'єктом і суб'єктом симпатії. Таким чином, виникнення і розвиток і симпатії залежить від особливостей як об'єкту симпатії (його привабливості), так і симпатизуючого суб'єкта (його схильностей, переваг) і визначається конкретними соціальними умовами.

Таким чином, можемо зробити наступний  висновок: чим вищий рівень симпатії між членами навчальної групи курсантів і чим більше пар взаємних виборів між ними тим вищий рівень сумісності військового колективу, що позитивним чином впливає на ефективність вирішення групових та індивідуальних завдань, рівень морально-психологічного кліматі в групі тощо.

• В 411 пс групі виявлено 3 пар взаємнонегативних виборів між членами колективу, а в 412 пл - 5. Як вказує Я. Морено базується на принципі антипатії між члена колективу. Антипатія — почуття неприязні, відрази, емоційне відношення неприйняття когось або чогось. Антипатія як і симпатія, є багато в чому неусвідомленим або мало усвідомленим почуттям і не обумовлюється вольовим рішенням, однак, вона може виникати і свідомо, в наслідок когнітивної оцінки людей або явищ, як негативних. Іншими словами, антипатія ґрунтується на когнітивному оцінюванні суб'єктом об'єкту сприйняття як неповноцінного, потворного, шкідливого, загрозливого тощо. Питання виникнення явища системи оцінювання у особистості впсихології залишається маловивченим, однак логічним буде

стверджувати  що дана система з'являється в наслідок особистого досвіду або ж прищеплене вихованням (досвідом іншої людини або спільноти людей).

Антипатія часто є чинником виникнення конфліктної  взаємодії між членами колективу. Як свідчать чисельні психологічні дослідження наявність значної кількості конфліктів негативним чином позначається на згуртованості колективу, знижуючи її рівень. Як було вказано раніше, міжособистісні конфлікти різняться за модальністю відносин, а саме виділяють предметно-ділові та ті, що ґрунтуються на фоні особистісної взаємодії. Таким чином, 3 з 5 (411пс.) та 3 з 6 (412 пл.) взаємнонегативних виборів стосуються саме сфери міжособистісних стосунків, які ґрунтуються на основі явища міжособистісної атракції.

  Характер трудової діяльності, на відміну від виробничої, військово- професійної діяльності, тут найсуттєвіше значення має не вирішення конкретних службових завдань (досягнення мети), які часто вимагають спільних зусиль всіх членів колективу, а якісні зміни в суб'єкті учбової діяльності. У зв'язку з цим діяльність курсантів має індивідуальний характер і спрямована на досягнення індивідуальних цілей (набуття професійних знань, умінь та навичок), які не збігаються зі спільною колективною метою. Також, як свідчить аналіз науково-психологічної літератури на психологічну сумісність військового (курсантського) колективу значним чином впливає чинник емоційної експансії кожного респондента: в 411 пс групі він складає 6;2, а в 412пл. групі - 4,1. Емоційна експансія залежить від розвитку у респондента потреби у належності, потреби у взаємодії і спілкуванні, за А. Маслоу, це рівень соціальних потреб в особистості, без якісного задоволення яких особистість не може гармонійно розвиватися та досягнути самоактуалізації та самореалізації свого потенціалу, у межах нашого дослідження високих показників у навчально-пізнавальній діяльності. Бажання взаємодіяти, спілкуватися зі значною кількістю членів колективу також є показником рівня психологічної сумісності і як вказують результати аналізу соціометричного опитування в 411пс. групі вони вищі ніж у 412пл.

Для того, щоб виявити конфлікт, ми спостерігали за поведінкою курсантів, спілкувалися з ними.

          Ми з’ясували, що групі курсантів існує конфлікт лідерства, в якому відбувається боротьба двох лідерів і їх угрупувань за першість у групі. Лідери оцінюють себе як активніших, товариських, сміливих і рішучих, краще відзиваються про свої організаторські здібності і уміння налагоджувати взаємодію з одногрупниками.   З огляду на зазначені результати, куратору курсантської групи необхідно проводити цілеспрямовану роботу з метою згуртування колективу.

Серед індивідуально-психологічних особливостей, які впливають на виникнення міжособистісних конфліктів у курсантів, провідна роль належить рівню конфліктності, яку ми вивчали за допомогою опитувальника для визначення конфліктності В. Андрєєва

Конфліктність особистості ми розглядаємо як інтегративну особистісну властивість, яка характеризує частоту виникнення конфліктів та включення в них особистості. Дана властивість визначається цілою низкою психологічних (темперамент, рівень агресивності, психологічна стійкість та саморегуляція, рівень домагань, емоційний стан), соціально-психологічних (соціальні установки та цінності, ставлення до опонента по спілкуванню, комунікативна культура) та соціальних (особливості життя і діяльності, загальний рівень культури, можливості для задоволення потреб і т.ін.) факторів.

Для визначення типів поведінки в  конфліктних ситуаціях у випробовуваних була проведена методика «Діагностика схильності особистості до конфліктного поводження», яка містить певні  стилі вирішення конфліктної ситуації і діагностує особливість прояви зовнішнього конфлікту. Поділ типів поведінки у 411 та 412 групах виглядає наступним чином:

Рис.2.2 Типи поведінки в конфліктній ситуації у 411 та 412 пл групах

За  результатами дослідження, виявлена тенденція, в домінуванні таких типів поведінки в конфліктній ситуації у 412пл групи як: пристосування (принесення в жертву власних інтересів заради іншого) та співробітництво (коли учасники ситуації приходять до альтернативи, повністю задовольняє інтереси обох сторін), а у 411 - компроміс, (рис. 1). Тобто за наявності конфлікту, як 411, так і 412 групи намагаються максимально допомогти один одному у вирішенні спорів, дуже акуратно оминаючи «гострі кути» перешкоджаючи тим самим загострення конфлікту.

Психологічні особливості особистісної агресивності та конфліктності у  хлопчиків і дівчаток підліткового віку. Для визначення проявів зовнішнього конфлікту, а саме особистісної агресивності та конфліктності була використана методика «Особистісна агресивність і конфліктність» Є.П. Ільїна.

Рис. 2.3. Схильність до конфліктності і агресивності

Таким чином, проаналізувавши результати, виявлена тенденція - по всіх шкалах 412 група набрала більше балів, ніж 411, що свідчить про більшу схильність до зовнішнього прояву конфлікту.

Особливо  виражена запальність у 412 і безкомпромісність  у 411, але кількість набраних балів  мінімальне, тому, можна припустити, що ці типи поведінки виявляться лише в певних ситуаціях. Загальний показникконфліктності в середньому (22,3) не високий, як 411, так і 412 не прагнуть «розпалювати» або бути призвідниками конфліктної ситуації.

Наступним завданням нашого дослідження було виявлення уявлень курсантів про міжособистісні конфлікти. Щоб реалізувати це завдання, ми запропонували курсантам взяти участь в анкетуванні (Додаток Б). Встановлено, що респонденти розглядають конфлікти переважно як негативне явище,  усвідомлюють власну схильність до конфліктності, схильні приписувати ініціативу конфліктів іншим людям, у більшості випадків усвідомлюють чинники конфліктів та спонтанність власної поведінки, бажаютьрозширити свої знання і набути умінь щодо попередження конфліктів. Існує також протиріччя між частотою проявів конфліктності та неадекватно високою самооцінкою розвитку якостей та наявності знань для попередження конфліктів.

Чи сприяє виникненню міжособистісних  конфліктів тривожність особистості  ми прагнули визначили за методикою  діагностики самооцінки тривожності  Ч. Д. Спілбергера та Ю. Л. Ханіна (Додаток А). Ця методика дозволяє виявити особливості стану тривожності як властивості особи, яка формується при тривалій дії різного роду чинників.

Опитувальник включає 20 пропозицій, з яких закреслити потрібно обрати відповідну для себе цифру справа залежно від того, як себе відчуває особистість зазвичай. Цифри з права означають наступні варіанти відповідей: „1” - майже ніколи (відповідь оцінюється в один бал); „2”- іноді (відповідь оцінюється в два бали); „3”- часто ( відповідь оцінюється в три бали); „4”- майже завжди (відповідь оцінюється в чотири бали).

За результатами опитувальника  особистісну тривожність визначаємо по ключу: З суми балів по питаннях (2,3,4,5,8,11,12,14,15,11,17,18,20) відняти суму балів по питаннях (1,6,7,10,13,16,19), потім до отриманого результату додати 35.

ОТ = (2,3,4,5,8,11,12,14,15,11,17,18,20) - (1,6,7,10,13,16,19)+ 35= 108

Результати оцінюються таким  чином. 

4 бали – низький рівень тривожності (до 30 балів);

3 бали – середній рівень тривожності (31-45 балів);

2 бали – високий рівень тривожності (46 балів і більше).

У роботі використовувались  наступні методи та методики: бесіда, методика Ч.Д.Спілберга, опитувальник В.Зунга, адаптований Т.М.Балашовою, кореляційній аналіз по К.Пірсону.

Для визначення рівня особистісної та ситуативної тривожності ми обрали методику Ч.Д.Спілберга,в адаптації  Ю.Л.Ханіна, яка дозволила диференційовано визначити рівень тривожності у досліджуваних до та після наряду. У ході аналізу отриманих результатів ми враховували загальний підсумковий показник по кожній із шкал, який знаходився в діапазоні від 20 до 80 балів. Чим вищий підсумковий показник, тим вищий рівень тривожності. При інтерпретації отриманих даних по особистісній та ситуативній тривожності нами використовувались орієнтовні оцінки відповідно до методики: до 30 балів – низька тривожність; від 31 до 44 балів – помірна; від 45 і більше – висока.

З метою вивчення ступеню  прояву настрою у досліджуваних  використовувався опитувальник В.Зунга «Шкала суб’єктивного благополуччя» Запропонований психодіагностичний інструментарій спрямованій на вимірювання емоційного компоненту суб’єктивного благополуччя (СБ).

Вище зазначені методики дозволили виявити «слабкі ланки» у емоційному реагуванні курсантів, які знаходились у наряді та вияснити, яким чином чергування у наряді впливає  на поведінку і діяльність досліджуваних.

У ході проведеного експерименту нами отримані наступні результати. До наряду у 67,7% (11осіб) виявився низький  рівень особистісної тривожності, а  після наряду він знизився до 41,18% (7 осіб). Помірний рівень тривожності  до наряду проявився у 23,53% (4 особи), а після наряду у 35,29% (6 курсантів). Нарешті високий рівень особистісної тривожності виявлено у 11,76% (2 курсанти), а після наряду він підвищився до 23,53% (4 особи).

Отже, після наряду у першокурсників простежувалася наступна картина: зменшився низький рівень особистісної тривожності і збільшився помірний та високий рівень. У першокурсників проявилася активність, зацікавленість, відчуття відповідальності. Підвищення показників по помірному та високому рівню свідчить про те, що вони орієнтуються на зовнішню вимогливість, високу значущість завдань. Передбачаємо, що у першокурсників виникнення стану тривожності пов’язане з тим, коли це стосується оцінки їх компетенції і престижу.

Проаналізуємо результати проведеного  дослідження у курсантів другого  курсу. Так, до наряду у 65% (13) досліджуваних  виявився низький рівень особистісної тривожності; у 30% (6) - визначено помірний і у 5% (1) – високий рівень особистісної тривожності. Після наряду у 70% (14) курсантів  виявлено низький рівень, у 25% (5) –  помірний і у 5% (1) – високий. Отримані дані свідчать, що після наряду у  курсантів другого курсу підвищився низький рівень особистісної тривожності. Це дозволяє нам стверджувати, що у  досліджуваних простежувалося гальмування  активності, знизилася зацікавленість і відповідальність у ході виконання  завдань.

У ході діагностичного дослідження  у курсантів третього курсу були отримані такі результати: до наряду низький  рівень особистісної тривожності склав 50: (у 10 курсантів), помірний у 45% (9 осіб), а високий виявився лише у 1 піддослідного (5%). Після наряду картина змінилася. Так, у 55% (11 курсантів) виявлено низький  рівень, у 35% (7 осіб)- помірний, у 10% (2 особи) – високий рівень.

Обробивши та узагальнивши отримані дані, ми виявили, що рівень особистісної тривожності у курсантів всіх курсів після наряду знизився з 59,65% до 56,14%. Цей факт можна пояснити тим, що після наряду у деяких курсантів  пробуджується зацікавленість, вони не схильні сприймати загрозу  своєму престижу у широкому діапазоні  ситуацій. Вірогідність виникнення стану тривожності у них значно нижча, ніж у інших. Помірний рівень також знизився від 33,33% до 31,58%, а збільшились показники по високому рівню – 7,02% у порівнянні 12,28%.

Проаналізуємо показники  ситуативної тривожності. У 7 піддослідних – першокурсників, що становить 41,2% низький рівень ситуативної тривожності, у 8 (47,1%) – помірний і у 11,8% ( 2) високий  рівень. Після наряду у першокурсників спостерігалися незначні зміни, а саме: 35,3% (6) – низький рівень, 47,1% (8) –  помірний, 17,6% (3) – високий.