Шпаргалка по "Охране труда"

 

91. Засоби індивідуального захисту

Засіб індивідуального захисту (ЗІЗ) - це засіб захисту, що одягається на тіло працівника (або його частину) або використовується під час  праці. ЗІЗ застосовують тоді, коли безпека робіт не може бути забезпечена  конструкцією та розміщенням устаткування, організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними  рішеннями та іншими засобами колективного захисту.

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" на роботах  зі шкідливими та небезпечними умовами  праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненнями або несприятливими метеорологічними умовами робітникам та службовцям безоплатно видаються  спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального  захисту. Порядок видачі, зберігання та використання 313 визначається "Положенням про порядок забезпечення працівників  спеціальним одягом, спеціальним  взуттям та іншими засобами індивідуального  захисту".

Відповідно до ГОСТу 12.4.011-89 засоби індивідуального захисту  залежно від призначення або  частини тіла, яку потрібно захистити, поділяють на 12 класів: ізолювальні  костюми, засоби захисту органів  дихання, спеціальний одяг, спеціальне взуття, засоби захисту голови, рук, обличчя, органів слуху, очей, захисні  дерматологічні засоби, запобіжні засоби та пристосування, комплексні засоби захисту.

 

До основних ЗІЗ ОД належать протигази та респіратори.

До спецодягу належать: костюми, куртки, комбінезони, халати, плащі, фартухи тощо. Основні вимоги, яким повинен відповідати спецодяг зводяться до наступного: забезпечувати  необхідний захист від дії несприятливих  чинників, бути зручним, не обмежувати рухових можливостей працівника.

Спеціальне взуття поділяється  на групи залежно від захисних властивостей аналогічно спецодягу. До спецвзуття належать: чоботи, півчо-боти, черевики, півчеревики, валянки, бахіли, калоші, боти і т. ін. Взуття із спеціальними підметками призначене для таких  умов праці, при яких існує ризик  падіння на слизькій підлозі. Знаходить  застосування на виробництві й спеціальне віброзахисне взуття.

Засоби захисту рук - це різні види рукавиць та рукавичок, які використовуються для захисту від механічних впливів, підвищених та знижених температур, кислот і лугів, нафти і нафтопродуктів, вібрації, електричної напруги (діелектричні). їх виготовляють з бавовни, льону, шкіри, шкірозамінника, гуми, азбесту, полімерів та ін. 313 рук за захисними властивостями класифікуються відповідно до єдиної класифікації (ГОСТ 12.4.103-83) аналогічно спецодягу та спецвзуттю.

Засоби захисту голови (каски, шоломи, підшоломники, шапки, берети, косинки, капелюхи) призначені для захисту від:

- механічних ушкоджень  (будівельні, монтажні, тунельні роботи, видобування корисних копалин  тщо);

- дії теплового (інфрачервоного) випромінювання, бризок розплавленого  металу та інших речовин (гарячі  цехи металургійної, хімічної  та інших галузей промисловості;  під час пожеж та аварій  і т. д.);

- води (роботи в мокрих  шахтах, копальнях, рибному господарстві  та ін.);

- бризок кислот, лугів  та інших агресивних речовин  (хімічні виробництва);

- загальних забруднень (машинобудівні  виробництва);

- атмосферних опадів (роботи  на відкритому повітрі);

- ураження електричним  струмом (монтаж, обслуговування  та ремонт електроустановок);

- іонізуючого випромінювання (об'єкти, де використовуються радіоактивні  речовини) тощо.

Протишумові навушники складаються  з чашечок і оголів'я (див. рис. 2.49, а). Корпус чашечки виготовляють, як правило, з пластмаси і заповнюють його звукопоглиначем. Для забезпечення щільного прилягання чашечки до привушної  ділянки на її внутрішній стороні, зверненої  до голови, встановлюють м'які ущільнювачі (протектори), заповнені еластичним пористим матеріалом (наприклад, поролоном), або рідинним наповнювачем (наприклад, гліцерином або вазеліном).

92. Охарактеризуйте  основні санітарно-гігієнічні вимоги  до розміщення підприємств та  планування його території.

Створення здорових та безпечних  умов праці починається з правильного  вибору майданчика для розміщення підприємства та| раціонального розташування на ньому виробничих, допоміжних та інших  будівель і споруд

Вибираючи майданчик для  будівництва підприємства, треба  враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості', умови туманоутворення  та розсіювання в атмосфері промислових  викидів. Не можна розмішувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними  та радіоактивними відходами; в місцю  Можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже  існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення.

Вирішуючи питання зонування (умовного поділу території за функціональним використанням) великого значення слід надават» переважаючому напрямку вітрів та рельєфу місцевості. Як правило  виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобне^ та інших зон. Окремі будівлі та споруди розташовуються на майданчик* таким чином, щоб у  місцях організованого повітрозабору  системам! вентиляції (кондиціонування  повітря) вміст шкідливих речовиі  у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочу зони виробництв. При розташуванні будівель відносно сторін свУ необхідно прагнути до створення сприятливих умов для  природногі освітлення. Відстань між  будівлями повинна бути не менше  найбільше висоти однієї з протилежних  будівель (щоб вони не затіняли одна одну

Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходєі виробничого  процесу. При цьому їх слід групувати  з урахування; спільності санітарних та протипожежних вимог, а також  з урахуванні споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків

Згідно з Державними санітарними  правилами планування та забудови населених  пунктів підприємства, їх окремі будівлі  та споруди з технологічними процесами, що є джерелами забруднення навколишнього  середовища хімічними, фізичними чи біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Розмір санітарно-захисної зони визначають безпосередньо від джерел забруднення атмосферного повітря  до межі житлової забудови. Джерелами  забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди через труби  і шахти; розосереджені — через  ліхтарі промислових споруд; неорганізовані — відкриті склади та підвали, місця  завантаження, місця для збереження промислових відходів

Для підприємств, що є джерелами  забруднення атмосфери промисловими викидами (залежно від потужності, умов здійснення технологічного процесу, кількісного та якісного складу шкідливих  виділень тощо), встановлені такі розміри  санітарно-захисних зон відповідно до класу шкідливості підприємств: І клас — 1000 м, II клас — 500 м, III клас — 300 м, IV клас — 100 м, V клас — 50 м.

До І, II та НІ класу відносяться  в основному підприємства хімічної та металургійної промисловості, деякі  підприємства по видобутку руди, виробництву  будівельних матеріалів.

До IV класу, поряд з підприємствами хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з чавунним (в кількості  до 10000 тон/рік) та кольоровим (в кількості  до 100 тон/рік) литвом, ряд підприємств  по виробництву будівельних матеріалів, обробці деревини, багато підприємств  текстильної, легкої, харчової промисловості.

До V класу, крім деяких виробництв хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з термічною обробкою без ливарних процесів, великі друкарні, меблеві фабрики.

Санітарно-захисні зони повинні  бути озеленені, адже саме тоді вони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар'єрів від виробничого пилу, газів, шуму.

На зовнішній межі санітарно-захисної зони зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих  факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони — 0,8 від  значення нормативу.

Велике значення з санітарно-гігієнічної  точки зору має благоустрій території, що вимагає озеленення, обладнання тротуарів, майданчиків для відпочинку, занять спортом та ін. Озеленені  ділянки повинні складати не менше 10... 15% загальної площі підприємства.

Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним під'їздом.

 

 

93. Охарактеризуйте  основні вимоги до виробничих  будівель та споруд.

1. Загальні  вимоги 

1. Виробничі будинки термічних цехів, що стоять окремо, а також термічних цехів і ділянок у загальному комплексі з іншими цехами слід розміщати відносно житлової забудови з підвітряної сторони для вітрів переважного напрямку і будувати з вогнестійкого матеріалу на відстані від житлової забудови, визначеній розрахунком розсіювання шкідливих речовин, але не менше 50 м.

2. Термічні цехи, як правило, повинні розташовуватися в одноповерхових будинках із заскленими вікнами і світлоаераційними ліхтарями

Допускається розміщення термічних цехів, ділянок на нижньому або проміжному поверсі багатоповерхового  будинку. У цьому випадку міжповерхові перекриття повинні бути розраховані  на дію відповідних статистичних і динамічних навантажень, передбачена  теплоізоляція перекриття для зменшення  тепловіддачі.

3. Виробничі приміщення для термічної обробки деталей можуть займати весь будинок або розміщуватися в будинку з іншими цехами (ділянками), при цьому вони повинні розташовуватися біля зовнішньої стіни з віконними прольотами і відокремлюватися від інших цехів (ділянок) капітальною стіною.

4. Безпечність будинків, споруд та приміщень забезпечується дотриманням чинних нормативних документів під час проектування, будівництва та експлуатації

5. Висота цеху залежить від кількості наявних прольотів, габаритів використовуваного устаткування та оброблюваних деталей і повинна бути не менше 8 м.

Для окремих термічних  цехів, за узгодженням з органами державного санітарно-епідеміологічного  нагляду, допускається зменшення висоти приміщень, але не менше ніж до трьох метрів.

6. Ширина прольоту цеху повинна бути не менше 12 м. Ширина будинку і його планування повинні забезпечувати вільний доступ свіжого повітря в "гарячі" прольоти.

7. У цехах і на ділянках термічної обробки слід передбачати проходи і проїзди для руху людей і транспортних засобів.

Ширина проїздів повинна  забезпечувати безпеку руху транспортних засобів і встановлюється в залежності від максимальних габаритів транспортних засобів з вантажем і при однобічному  русі підлогового колісного безрейкового транспорту повинна бути 2,5-3 м, при  двосторонньому русі підлогового колісного  безрейкового транспорту і вантажних  машин вантажопідйомністю до 3 т  ширина проїзду повинна бути 4 м.

8. Висота в'їздних воріт цеху повинна бути не менше 5,4 м, ширина - не менше 4,8 м (для залізничного транспорту).

9. У приміщеннях ділянок травління, ціанування, рідинного азотування і свинцевих печей, а також ділянок, де установлені вакуумні печі, лазерні, плазмові та електронно-променеві установки, стіни на висоту 2 м від підлоги повинні бути облицьовані кахельними або скляними плитками.

10. Усі поглиблення в підлозі (колодязі, приямки, тунелі комунікацій) повинні перекриватися плитами, що зручно знімаються, необхідної міцності з рифленою поверхнею.

11. Рейки внутрішньоцехового транспорту повинні бути виконані на одному рівні з підлогою. Поворотні круги повинні мати надійні фіксатори, що автоматично замикаються.

12. Ділянки травління металів, ціанування, рідинного азотування, ціаністих і свинцевих печей-ванн, дифузійної металізації, борування, плазмової, електронно-променевої, лазерної обробки, підготовки твердого карбюризатора повинні розміщатися в ізольованих один від одного приміщеннях із прорізами, що закриваються, для вантажопотоків.

13. На ділянках травління металу в перекриттях, стінах, колонах і інших конструктивних елементах приміщення для запобігання корозії при взаємодії з агресивним середовищем не повинно бути незахищених виступаючих металевих частин.

14. У приміщеннях для складування і розфасування ціаністих солей з'єднання стін з підлогою повинні бути закруглені і не мати вибоїв, тріщин, щілин, у яких можуть накопичуватися залишки солей.

15. Ширина проходів у приміщеннях для складування і розфасування ціаністих солей повинна бути не менше 1 м.

16.  Для розміщення допоміжного устаткування (трубопроводів, охолоджувачів масла, насосів, електродвигунів вентиляторів та ін.), транспортних і комунікаційних засобів можуть бути використані підвали і напівпідвали, обладнані ефективною вентиляцією.

17.. Побутові і допоміжні приміщення повинні бути відділені від виробничих приміщень глухими стінами або перегородками і складати не більше 60% зовнішнього периметра будинку термічного цеху.

18. Прибирання робочих місць, проїздів і проходів повинно здійснюватися протягом усього робочого дня і після кожної зміни.

19. Необхідно у міру забруднення (але не рідше одного разу на місяць) робити прибирання та очищення приміщень, металоконструкцій, зовнішніх поверхонь повітроводів вентиляційних систем і іншого устаткування.

20. Побілку стін і стель приміщень термічних цехів рекомендується робити регулярно, не рідше одного разу на рік.

94.

До складу будь-якого підприємства (залежно від масштабу) повинн входити  допоміжні приміщення, які поділяються  на п'ять груп:

—  санітарно-побутові (гардеробні, душові, умивальні, вбиральні