Літературна дискусія 1925-1928рр.

У 1924р. «Аспанфут» було перетворено  на «Асоціацію комун культу»

Комункульт

У квітні — травні 1924 року панфутуристи перейменували себе в  «Асоціацію робітників комуністичної  культури». 1924 року вийшов один номер  журналу «Гонг комункульта», де редактором був саме Семенко. 1925 року значна частина  письменників та поетів, що так чи інакше належали до панфутуризму, увійшла  в інші літературні організації, втім основне ядро (Семенко, Шкурупій, Полторацький, Влизько, Бузько, Чернов-Малошийченко та ін.) продовжувало існувати як цілісне  літературне явище до 30-х років, об’єднавшись навколо журналу «Нова  генерація», який на першій сторінці визначав завдання панфутуристів: «Ми за комунізм; інтернаціоналізм; індустріалізм; раціоналізацію; винахідництво; якість; економність; соціальну  витриманість; універсальну комуністичну установку побуту, культури, наукотехніки; нове мистецтво. Ми проти національної обмеженості; безпринципового упрощенства; буржуазних мод; аморфних мистецьких організацій; провінціялізму; трьохпільного хуторянства; неуцтва; еклектизму»

“Гольфштром” – збірник літературної організації “Асоціація комункульту”, що вийшов у Харкові в 1925 році. Містить повість Гео Шкурупія “Штаб смерті”, оповідання О. Слісаренка, С. Левітної, віршовану повість М. Бажана “Повість про містера Юза”, поему Г. Коляди “Рейс” та ін. Ці твори відображають авангардистські погляди на літературу, культивовані організацією, де в чому дотичні до панфутуристської концепції мета мистецтва, проголошуваної М. Семенком. Ця концепція відображена у журналі “Асоціації комункульту” “Гонг комункульта”, що вийшов єдиним числом у 1925 році. Саме М.Семенко був відповідальним редактором. Серед авторів журналу М. Семенко, Гео Шкурупій, М. Бажан, О. Тесняк, О. Слісаренко, А. Чужий, Я. Савченко та ін.

“Жовтень” – літературно-мистецький збірник, Харків, 1921. Починався програмною статтею М. Хвильового, В. Сосюри, М. Йогансена “Наш Універсал” (детальніше в матеріалах про Йогансена i Хвильового). Друкувалися поезії В. Сосюри (“Роздули ми горно”, “1917 рік”), М. Хвильвого (“За обрієм зима”, “В електричний вік”), М. Йогансена (“Жовтень”, “Комуна”), В. Поліщука (“Жовтень”, “Пасіка”), оповідання В. Підмогильного “Пасіка”, п’єса Я. Мамонтова “Веселий храм”, літературно-критичні статті. 
“Жовтень” – літературне угрупування, що функціонувало у Києві в 1924-1926 роках на базі “Асоціації комункульту”. Основна мета – розбудова “пролетарської” літератури та культури. Представники: Іван Ле, Ю. Яновський, М. Терещенко. Після розпаду частина перейшла у ВАПЛІТЕ, частина – до ВУСППу. 
“Комкосмос” (Комуністичний космос) – мистецьке угрупування українських панфутуристів (О. Слісаренко, Гео Шкурупій, М. Терещенко, О. Шимков). У 1921 році увійшов до угрупування “Аспанфут”. 
«Неокласики»

 На відміну від інших  груп, «Неокласики» не дбали про  своє організаційне оформлення  і не виступали з ідейно-естетичними  маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925— 1928 pp.

 Неокласицизм (з грецької  новий і зразковий) — течія  в літературі та мистецтві,  що з'явилась значно пізніше  занепаду класицизму як літературного  напряму і знайшла свій вияв  у використанні античних тем  і сюжетів, міфологічних образів  і мотивів, проголошенні гасел  «чистого» мистецтва та культу  позбавленої суспільного змісту  художньої форми, в оспівуванні  земних насолод. Неокласицизм  виник в західноєвропейській  літературі в середині XIX ст. До  групи українських неокласиків  у 20-х роках XX ст. належали М.  Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський,  П. Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувались від так  званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво  минулих епох, віддавали перевагу  історико-культурній та морально-психологічній  проблематиці.

 Те, що неокласики прагнули  впроваджувати в своїй творчості  форми та методи грецького  й римського мистецтва, представникам  влади здалось невизнанням радянської  дійсності. Тому в 1935р. були  заарештовані М. Зеров, Павло  Филипович, М. Драй-Хмара, яких  звинувачували в шпигунстві на  користь чужоземної держави, в  підготуванні й спробі вчинити  терористичні замахи на представників  уряду та партії і в приналежності  до таємної контрреволюційної  організації, очолюваної професором  Миколою Зеровим. 

 Проходив у цій справі  і неокласик М. Рильський, але  через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись  своїм німецьким походженням,  виїхав до Німеччини на лікування  і не повернувся. А М. Зеров  був розстріляний 1937 р., П. Филипович  загинув на Соловках того ж  1937 р., М. Драй-Хмара помер у  концтаборі на Колимі в 1939 р. 

 Справді масовими літературними  організаціями того часу стали  Спілка селянських письменників  «Плуг» (1922) та Спілка пролетарських  письменників «Гарт» (1923).

«Плуг»

 Ініціатором створення  і головою «Плугу» був С.  Пилипенко, його активними членами  — А. Головко, А. Панів, І.  Сенченко, Г. Епік, І. Кириленко,  О. Копиленко, Д. Гуменна, П.  Панч, І. Шевченко, В. Гжицький, П.  Усенко та інші.

 З квітня 1922р. плужани  ухвалили «Платформу ідеологічну  і художню», де наголошували, що  «революційно-селянська творчість  плужан має бути скерована  насамперед на організацію свідомості  широких селянських мас і сільської  інтелігенції в дусі пролетарської  революції».

Позитивним в діяльності «Плуга» було те, що він орієнтував письменників на глибинний і драматичний  матеріал життя українського села, суттєво доповнюючи таким чином  однобічно-індустріальну і часом  наївно-«пролетарську» орієнтацію інших  літорганізацій, допомагав знайти своє місце в літературі обдарованій  селянській молоді.

Негативним в діяльності організації було те. що плужани  намагались обмежити й регламентувати «революційним просвітництвом»  підхід письменника до тлумачення та обробки матеріалу, свідомо надавали творам максимальної простоти й доступності  форми, брали курс на масовість літератури.

«Гарт»

Спілку пролетарських  письменників «Гарт» було засновано  на початку 1923р. з ініціативи В. Еллана-Блакитного, а також В. Коряка, І. Кулика, В. Сосюри, М. Хвильового та інших. Спілка мала центральне бюро в Харкові на чолі з В. Блакитним, а також філії в Києві та Одесі. Найсильнішим був харківський  осередок, до якого входили М. Хвильовий, П. Тичина, М. Йогансен, В. Поліщук, І. Дніпровський, О. Досвітній, А. Любченко, Г. Коцюба, П. Лісовий (П. Свашенко), М. Майський, П. Іванів, М. Христовий, Ю. Смолич, а згодом О. Слісаренко, М. Яловий, М. Бажан, Г. Шкурупій та інші. У статуті «Гарту» мовилося: «В основу своєї праці спілка «Гарт» кладе марксівську ідеологію  й програмові постулати комуністичної  партії, котрі стремлять до створення єдиної інтернаціональної комуністичної культури, користуючись українською мовою як знаряддям творчості, поширення комуністичної ідеології та переборювання буржуазної, міщанської, власницької ідеології ”.». З волі В. Блакитного «Гарт» претендував на роль найадекватнішого інтерпретатора партійної лінії в культурному житті й відповідно на провідну роль в літературному й мистецькому процесі. І все ж «Гарт» об'єднав чи не найбільше число талановитих українських письменників, хоча чимдалі багатьох з них насторожувала перспектива перетворення літератури на «рупор» комуністичної партії. Внутрішні незгоди призвели до того, що в листопаді 1925 p., незадовго до смерті В. Блакитного, більшість письменників вийшла зі складу спілки, а також через розходження у поглядах насамперед, щодо надмірної акцентуації на масовість та творення “пролетарської літератури ” «Грат» фактично самоліквідувався.

“Гарт” – альманах Спілки пролетарських письменників “Гарт”, виданий у Харкові у 1924 році. Поезії: М. Йогансен, П. Тичини, В. Сосюри, О. Коржа. Проза: М. Хвильового, Г. Коцюби, О. Копиленка, І. Дніпровського. Статті: В. Блакитного, В. Коряка. Поеми: В. Поліщука, Г. Коляди. Також було вміщено виконані О. Довженком портрети М. Йогансена, П. Тичини, І. Дніпровського, В. Сосюри, В. Поліщука.

“Авангард” 

Харківська літературна  група, що утворилася після розпаду  “Гарту”. Керівник – В. Поліщук. 1930 року самоліквідувалася. Друковані  видання: “Бюлетень “Авангарду” (1928), “Мистецькі матеріали “Авангарду” (1929, два числа). Проголошувала боротьбу проти відсталості, тісний зв’язок  літератури з індустріалізацією i прогресом. 
“Авангард” – альманах об’єднання пролетарських митців “Нова генерація” (панфутуристичні позиціїї), що виходив у Києві за редакцією Гео Шкурупія. Був фактично опозиційним до харківської групи, очолюваної М. Семенком. Два номери вийшли у 1930 році (січень, квітень), у жовтні готувався, але не вийшов третій. Друкував статті Гео Шкурупія, К. Малевича, нариси О. Влизька, кіносценарій О. Довженка “Земля” тощо.

“Ланка”

Київське літературне  угрупування, створене у 1924 році з Асоціації  письменників.. Члени угрупування: В. Підмогильний, М. Івченко, Б. Антонечко-Давидович, Г. Косинка, Т. Осьмачка, Я. Качура, Є. Плужник  та ін. Відкидало політичне пристосування, намагалися зберегти творчу незалежність, тому переслідувалося компартійними  органами. В 1929 змушене було припинити  існування. Учасників було репресовано.

У 1926 році перейменувалося  в МАРС (Майстерня революційного  слова)

МАРС

Того ж пам'ятного в  українській літературі 1934 р., окрім  ВАПЛІТЕ-Пролітфронту, була ліквідована  й друга, не менша своєю мистецькою вагою, київська літературна організація  «Ланка-МАРС».

 «Ланка-МАРС» для Києва  була тим, чим для Харкова  була ВАПЛІТЕ-Пролітфронт: чільною  організацією, що об'єднувала переважну  більшість письменників цього  міста. До «Ланки-МАРСУ» входили  письменники: Є. Плужник, Д.  Фальківський, М. Терещенко, Т.  Осьмачка, Г. Косинка, М. Івченко,  В. Підмо-гильний, Б. Антоненко-Давидович,  Б. Тенета, В. Ярошенко, Г. Брасюк, Д. Тась (Могилянський), М. Галич  та інші.

За винятком Марії Галич, талановитої письменниці, яка свої невеличкі оповідання писала в лірично-імпресіоністичній  манері Стефаника, і, хоч не була репресована  разом з іншими, примушена була замовкнути на десять років, всі інші члени «Ланки-МАРС» так чи інакше були репресовані.

ВАПЛІТЕ

З літературною дискусією 1925—1928 pp. пов'язані виникнення, існування  і доля видатнішої літературної організації 20-х pp. — ВАПЛІТЕ (Вільної Академії Пролетарської Літератури), яка згодом перетворилась на «Пролітфронт». Створена за ініціативою М. Хвильового як альтернатива масовим і надто підпорядкованим  офіціозу організаціям, як лабораторія  професійного удосконалення, втілюючи на практиці висунені останнім гасла боротьби за творчу якість і академізм, за європейський рівень української літератури проти масовізму, просвітництва й епігонського наслідування російської літератури, вона об'єднала багатьох кращих українських літераторів і могла пишатися яскравими талантами: М. Хвильовий, В. Яловий, Г. Коцюба, М. Майський, Г. Епік, О. Копиленко, М. Куліш, А. Любченко, Ю. Шпол, М. Бажан, І. Сенчен-ко, М. Йогансен, П. Тичина, П. Панч, Ю. Смолич, О. Досвітній, І. Дніпровський, О. Слісаренко, Г. Епік та інші. Від самого заснування ВАПЛІТЕ і однойменний журнал опинилися під пильним наглядом офіційних кіл. Особливо посилилась і набрала скоординованого характеру ідеологічна критика на адресу ВАПЛІТЕ і самого М. Хвильового після утворення «Молодняка» та ВУСПП.

 У 1933—34 pp. із ваплітян  були ліквідовані: Яловий, Хвильовий,  Досвітній, Слісаренко, Епік, Куліш,  Йогансен та інші. Досить з  усіх ваплітян згадати тільки  про одного Миколу Куліша, щоб  з усією ясністю зрозуміти,  що важила в українській літературі  ця група і який великий  удар наніс більшовизм українській  літературі ліквідацією ВАПЛІТЕ.

“ВАПЛІТЕ” – літературно-художній двомісячник, який видавала ВАПЛІТЕ, виходив у Харкові в 1927 році. до редакційної колегії входили: М. Йогансен, М. Куліш, І. Сенченко, О. Слісаренко, П. Тичина. У 1926 році вийшов перший зошит, названий “Вапліте” (статті: М. Йогансен “Аналіза одного журнального оповідання”, А. Лейтес “Путі письменницькі”, О. Досвітній “До розвитку письменницьких сил”, О. Довженко “До проблеми образотворчого мистецтва”, В. Серж “Перегруповання революційних французьких письменників”, О. Слісаренко “В боротьбі за пролетарську естетику”). Того ж року виходить “Статут ВАПЛІТЕ”, а також однойменний альманах (поезії М. Йогансена, П. Тичини, В. Сосюри, М. Бажана, Ю. Яновського, проза В. Вражливого, П. Панча, О. Слісаренка, Гео Шкурупія, Г. Епіка, П. Іванова). Журнал публікував оригінальну i перекладну поезію, оригінальні прозові твори (зокрема, перша частина “Вальдшнепів” М. Хвильового, “Байгород” Ю. Яновського), полемічні статті літературної дискусії 1925-1928 років, особливо М. Хвильового, М. Куліша, П. Христюка. У шостому номері мали надрукувати оповідання І. Дніпровського, О. Досвітнього, поезії Г. Коляди, В. Еллана, статті І. Сенченка, Г. Юри, другу частину “Вальдшнепів” М. Хвильового – яка й стала приводом до заборони номеру i закриття журналу в січні 1928 року.

«Молодняк»

Організація комсомольських письменників (1926—1932). У Харкові  — П. Усенко, Л. Первомайський, І. Момот, В. Кузьмич, О. Кундзіч, Я. Гримайло, Д. Гордієнко  та інші; у Києві — Б. Коваленко, О. Корнійчук, М. Шеремет, А. Шиян, П. Кодесник, А. Клоччя; були філії в Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві, Кременчуці та інших  містах, видавався однойменний журнал.

Позитивне в діяльності «Молодняка»: і організація, і журнал чимало зробили  для активізації літературної творчості  молоді, виявлення талантів. Негативне: своєю агресивною ортодоксальністю та брутальними наскоками на інакодумців  організація сприяла деморалізації  українського письменства.

ВУСПП

Всеукраїнська Спілка Пролетарських  Письменників була організована в січні 1927 р. з наміром об'єднати всіх лояльних режиму митців у протидії тим, кого партія вважала носіями буржуазно-націоналістичної чи буржуазно-естетської небезпеки (наприклад, ВАПЛІТЕ, «Неокласики», МАРС тощо. ВУСПП  був українською аналогією сумнозвісного  російського РАППу, який домінував  у ВОАПП (Всесоюзному об'єднанні  асоціацій пролетарських письменників), його членом був і ВУСПП. Подібно  до РАППу, ВУСПП прагнув узяти  під контроль усе літературне  життя і перебирав на себе роль прямого речника партії в літературних справах (його політику фактично визначали  керівники організації — І. Кулик, В. Коряк, І. Микитенко, І. Кириленко). Створення  й активізація ВУСППу, його претензії  на гегемонію (негласно підтримувані партією, хоч вона деякий час і демонструвала  нейтралітет), посилення нападок  на ВАПЛІТЕ, М. Хвильового, «Неокласиків», на будь-які відхилення від більшовицької однозначності взагалі, висування на перший план боротьби з «українським буржуазним націоналізмом».