Основні заходи пожежної профілактики на галузевих об’єктах .

Внутрішній протипожежний  водогін обладнується пожежними  кра-нами, які встановлюються на висоті 1,35 м від підлоги всередині  примі-щень біля виходів, у коридорах, на сходах. Кожний пожежний кран спо-ряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом. Довжина рукава – 10 або 20 м.

Пожежні крани не рідше  одного разу на 6 місяців підлягають техніч-ному обслуговуванні і перевірці  на працездатність.

Водопостачання при  пожежах залежить від вогнестійкості примі-щень, категорії виробництва, величини приміщень. Наприклад, для  буді-вель І та ІІ ступеня вогнестійкості, приміщень категорії А, Б, В об’ємом  до 3000 м3 необхідною є трата води 10 л/с, а для будівель об’ємом 4000 м3 – 40 л/с. Для будівель IV і V ступеня вогнестійкості, приміщень категорії Г, Д об’ємом до 30 000 м3 витрати води – 10 л/с.

Вуглекислота використовується для гасіння пожеж класів А,В (Е), а також горючих рідин і  твердих речовин. Вуглекислотний вогнегасник слід тримати за ручку для уникнення обмороження рук, зберігати подалі від тепла.

Не можна гасити вуглекислотою  спирт і ацетон (розчиняють вуглеки-слоту), а також фотоплівку, целулоїд, які  горять без доступу повітря. 

 

Повітряно-механічна піна використовується для гасіння твердих ре-човин та легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею, що горить. Нею не можна гасити електрообладнання, що перебуває під напругою, вона псує цінне обладнання, книги, папери. Повітряно-механічною піною не можна гасити вогонь у місцях, де знаходяться калій, натрій, магній, оскі-льки внаслідок їх взаємодії з водою, що знаходиться в піні, виділяється водень, котрий посилює горіння.

Інертні та негорючі гази (вуглекислий газ і азот) знижують концент-рацію кисню в осередку пожежі та гальмують інтенсивність горіння. Во-ни застосовуються для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих горючих матеріалів, устаткування під напругою, пожеж в архівах, бібліо-теках, музеях тощо.

Галогеновуглеводи володіють  інгібіторними властивостями до горін-ня, гальмуючи реакції окислення. Порівняно з вуглекислим газом і азотом вони є більш ефективними та завдяки змочуванню можуть застосовува-тись для гасіння тліючих речовин та матеріалів. До них належать: броми-стий метилен, йодистий метилен, бромистий етил та інше.

При використанні галогеновуглеводів для гасіння слід пам’ятати, що вони володіють високою корозійною активністю та негативно впливають на дихальну систему людини.

Вогнегасні порошки  можна використовувати для різноманітних спо-собів пожежогасіння всіх видів речовин. Основним компонентом порош-ку ПСБ є бікарбонат натрію (NaHCO3), ПФ – діамоній фосфат.

Пісок використовується для гасіння невеликої кількості  розлитих го-рючих рідин.

Для підвищення ефективності гасіння пожеж необхідно використо-вувати вогнегасники (найпоширеніші – ОХП-10, ОУ-2; ОУ-5; ОУ-8; ОУ-10; ОПС-6, ОПС-10, ОП-10(3), ОП-5-02).

Вогнегасники характеризуються високою вогнегасною спроможніс-тю та значною швидкістю гасіння  пожежі. За способом транспортування вогнегасники випускаються двох видів: переносні (об’ємом корпуса 1-10 л; загальна вага не більше 20 кг) та пересувні (об’ємом корпуса більше 20 л на спеціальних пристроях з колесами).

Залежно від вогнегасної  речовини вогнегасники поділяються  на: во-дяні, пінні, повітряно-пінні, хімічно-пінні, порошкові, вуглекислотні, хладонові, комбіновані. Характеристика деяких переносних вогнегасни-ків наведена в таблиці 17.

Хімічно-пінні вогнегасники (ОХП-10 й ін.) призначені для гасіння  легкозаймистих та горючих рідин. Для приведення вогнегасника в дію необхідно повернути важіль запірно-пускового пристрою на 180°, повер-нути вогнегасник вверх дном і направити струмені піни в осередок по

жежі. Діючою речовиною  тут є вуглекислий газ, який інтенсивно перемі-щує рідину, утворюючи при цьому піну.

Вуглекислотні вогнегасники (ОУ-2 і ін.) застосовуються для гасіння  легкозаймистих та горючих рідин, твердих  горючих речовин та матеріа-лів, електропроводок, що знаходяться під  напругою до 1000 В, а також інших  предметів. Діючою речовиною є вуглекислота. При випаровуванні 1 л Н2СО3 утворюється 509 л СО2.

Для приведення в дію  вогнегасника його розтруб спрямовують  на во-гонь і натискають на курок  затвора чи відкривають вентиль, при цьому утворюється снігоподібна маса з температурою -70°С. Категорично забо-роняється тримати голою рукою розтруб під час гасіння пожежі, а також зберігати вогнегасники біля джерела тепла.

Хладонові (аерозольні) вогнегасники (ОАХ-3, ОА-3 і ін.) містять за-ряд  галогеновуглеводнів (бромистий етил, хладон 114В2 та ін.), які при виході з вогнегасника створюють струмінь з мідрібнодисперсних крап-лин. Ці вогнегасники використовують при гасінні електроустановок під напругою до 380 В, різноманітних горючих твердих і рідких речовин, за винятком лужних, лужноземельних металів та їх карбідів, а також речо-вин, що здатні горіти без доступу повітря.

Порошкові вогнегасники (ОПС-6, ОПС-10, ОП-100 й ін.) є універса-льними і характеризуються широким діапазоном застосування, у т.ч. для гасіння  лужних, лужноземельних металів та їх карбідів. Для створення тиску в корпусі порошкових вогнегасників використовують стиснутий газ, як правило, азот, вуглекислий газ чи повітря. У дію порошкові вогне-гасники приводяться проколюванням мембрани усередині корпуса, що знаходиться між порошком і газом. Комбіновані вогнегасники мають заряд двох і більше вогнегасних речовин.

Таблиця 17

Основні технічні характеристики деяких переносних вогнегасників

Тип переносного вогнегасника

Показник                                                                             

Об’єм або маса за-ряду        10 л     10 л     2 кг      5 кг      10 кг    5 кг      2 кг

Маса вогнегасника, кг          15,5     14,0     7,0       13,5     17,2     9,5       3,7

Тривалість подання  вогнегасної речови-ни (мінімум), сек.        45+5    65+5    15        15        14+2    15+3    10+2 

 

Довжина струменя вогнегасної  речовини            4,5       6,0       1,5       4,5       4,0       5,0       2,5

Діапазон темпера-тур  експлуатації, °С      5-50    5-45    40-50  -40-50 -20-50 -50-50 -40-50

У зв’язку з введенням  в дію з 01.01.1999 р. державного стандарту  України ДСТУ 3675-98 Вогнегасники переносні. Загальні технічні вимо-ги та методи випробовувань, вогнегасники хімічно-пінні ОХП  – 10 та ОХВП – 10 зняті з виробництва.

На марнуванні корпусу  кожного вогнегасника позначаються класи пожеж для гасіння яких вогнегасник не придатний.

Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників  для оснащення приміщень проводиться  відповідно до Правил пожежної без-пеки України з урахуванням їх вогнегасної спроможності, категорії при-міщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою, а також класу можливої пожежі.

З метою підтримки  вогнегасників у робочому стані  їх необхідно бе-регти від механічних ушкоджень, вчасно робити зовнішній  огляд і запра-влення. Вогнегасники розміщуються в легкодоступних та помітних міс-цях, в яких виключається пряме попадання сонячних променів і безпосередній вплив опалювальних та нагрівальних приладів.

 

 

6. Вогнестійкість  будівель, споруд та шляхи її  підвищення.

Вогнестійкість будівель, споруд та шляхи її підвищення

Система пожежного захисту  включає вогнестійкість конструкцій, їх здатність зберігати несучу й  охоронну функції. Показником вогнестійко-сті  будівельних конструкцій є межа вогнестійкості – час (у годинах, хви-линах) від початку випробування (пожежі) конструкцій до появи однієї з таких ознак:

а)         поява тріщин;

б)         зростання температури на протилежній стороні конструкцій в середньому до 140°С;

в)         втрата несучої здатності.

Межа вогнестійкості будівельних конструкцій визначається дослі-дженням у спеціальних печах за відповідною методикою згідно з ДСТУБ В.1.1-4-98 «Будівельні конструкції. Методи випробувань на вогнестій-кість».

Вогнестійкість конструкцій  залежить від їх товщини та фізико-хімічних властивостей матеріалів, з яких вони виготовлені. Наприклад, межа вогнестійкості стін з червоної цегли товщиною 38 см становить  

 

близько 11 годин, а з  натурального каменя тієї ж товщини  – 7 годин. Підвищення вогнестійкості будівельних конструкцій можна  досягти:

-          обмазуванням і штукатуренням конструкцій (дерево, метал, залі-зобетон, пластмаса). Товщина штукатурки 20-25 мм;

-          облицюванням конструкцій плитами і цеглою. При облицюванні колон гіпсовими плитами товщиною 60-80 мм їх вогнестійкість зростає до 3,3-4,8 годин, а при використанні звичайної цегли товщиною 60 мм – до 2-х годин;

-          теплоізоляційним екрануванням – підвісні стелі з негорючих або важкозаймистих матеріалів є надійним екраном для металевих несучих конструкцій. Екрани можуть бути переносними і стаціонарними, а за конструктивним рішенням – тепловідвідними і поглинаючими променеву енергію. Водяні екрани застосовуються дуже часто як і водяні завіси, що створюються дренчерними установками;

-          охолодженням металевих конструкцій водою як ззовні, так і зсе-редини конструкції;

-          обробкою горючих матеріалів антипіренами, спеціальними вогне-захистними покриттями.

Оскільки будівлі і  споруди – це сукупність конструкцій  та елементів з різними ступенями  і рівнями вогнестійкості, мінімальна межа їх вогне-стійкості визначається вогнестійкістю основних будівельних конструк-цій.

Усі приміщення за вогнестійкістю класифікуються за 5 ступенями.

До першого ступеня  вогнестійкості належать будівлі, які  мають ме-жу вогнестійкості 2,5 години і більше. До другого і третього ступенів – будівлі, що мають мінімальний час вогнестійкості 2 години. Будівлі чет-вертого ступеня вогнестійкості побудовані із важкозгоряючих матеріалів і мають мінімальний час вогнестійкості 0,5 години, а будівлі п’ятого сту-пеня вогнестійкості побудовані із легкозгоряючих матеріалів (дерево та ін.).

Для зменшення межі поширення  вогню у приміщеннях при проекту-ванні  та побудові промислових підприємств  передбачається поділ будівлі протипожежними стінами, перегородками, перекриттями на відсіки, сек-ції та влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по поверхнях конструкцій, розлитій рідині та інших горючих ма-теріалах.

Протипожежні стіни  повинні опиратись на власні фундаменти, зво-дитись на всю висоту будівлі і розділяти будівлю по всій висоті та шири-ні. Як правило, вони вищі за покрівлю на 30-60 см, якщо елементи по-криття виконані з горючих або важкогорючих матеріалів, або не підіймаються над покрівлею, якщо всі елементи покриття виконані з не

горючих матеріалів.

Отвори у протипожежних  стінах, перегородках повинні бути облад-нанні захисними пристроями (вогнестійкі двері, засуви тощо), що буде перешкодою для поширення вогню  та диму.

Продукти горіння та дим при пожежі становлять велику небезпеку. Для їх видалення передбачають димові люки та шахти, які забезпечують спря-моване видалення цих речовин, не допускають задимлення суміжних при-міщень і зменшують концентрацію диму в нижній зоні приміщення.

Відкриття димових люків  створює більш надійні умови  для евакуації людей з приміщення, яке горить, полегшує роботу пожежних підрозділів з гасіння пожежі.

Для видалення диму з  підвального приміщення у разі пожежі норми передбачають влаштування  вікон розміром 0,9×1,2 м на кожні 1000 м2 площі підвального приміщення.

У приміщеннях, де існує ймовірність вибуху, встановлюють легко-скидні конструкції, які руйнуються при вибуху і, таким чином, зменшу-ють тиск всередині будівлі і зберігають несучі та огороджувальні конс-трукції.

Легкоскидні конструкції  можуть бути настінними та покрівельними. Останні використовуються лише тоді, коли у приміщенні відсутні віконні отвори або настінні панелі є дуже легкими, а їх площа – недостатньою.

Пожежна безпека ґрунтується  також на дотриманні відповідної  про-типожежної відстані між будівлями та спорудами (протипожежні розри-ви). Ці відстані залежать від ступеня вогнестійкості будівель і споруд, а також від їх категорії за вибухопожежною небезпекою (СНиП ІІ-89-80; ДНБ Б.2.4-3-95). Протипожежні відстані між будівлями і спорудами ма-ють виключати загоряння сусідніх будівель і споруд протягом часу, який необхідний для приведення в дію засобів пожежегасіння. Ці відстані но-рмуються для будівель і споруд 1-5-го рівнів вогнестійкості, вибухонебе-зпечних (А, Б) та пожежонебезпечних (В) категорій виробництв і не нор-муються для виробництва категорій Г і Д.

Відстань між будівлями  і спорудами 1-2-го рівнів вогнестійкості, в яких розташоване виробництво  категорій А, Б, В, становить 9 м, при  на-явності стаціонарних автоматичних систем пожежегасіння – 6 м; між бу-дівлями і спорудами 3-го рівня вогнестійкості – 12 м; між будівлями і спорудами 4-5-го рівнів вогнестійкості – 18 м.

Залежно від ступеня  вогнестійкості житлових і громадських  будівель віддаль від них має  становити: для складу кам’яного  вугілля – 6-15 м; дров і лісоматеріалів – 12-30 м; легкозаймистих рідин – 18-36 м; горючих рідин – 18-36 м; відкритих майданчиків для зберігання сільськогосподар-ської техніки – 15-20 м. 

 

До усіх будівель і  споруд по всій їх довжині мають  бути влаштовані під’їзди для пожежних автомобілів: з одного боку – якщо ширина будин-ку до 18 м; з двох боків – якщо ширина будинку понад 18 м.

Внутрішньогосподарські  дороги, в’їзди і під’їзди взимку необхідно  очищувати від снігу і постійно утримувати у належному стані.

5.12. Евакуація людей з приміщень при пожежах