Особливості охорони праці жінок та молоді

 

 

Міністерство освіти і науки України

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Фізичний факультет

кафедра фізики твердого тіла та інформаційно-вимірювальних технологій

 

 

 

 

 

ІНДЗ

на тему:

„Особливості охорони праці жінок та молоді‟

 

 

 

Підготувала:

студентка 51 групи

фізичного факультету

Пойман Олена Миколаївна

 

Луцьк – 2015

 

Зміст

Вступ………………………………….……………………………...……….3

1. Поняття охорона праці……………………………………………...……4
2. Соціально-правове регулювання праці жінок........………………......…8
3. Охорона праці молоді………………………………………………..….11

Висновки…………………………........................................................……14

Список літератури………………………………………………………….15

 

Вступ

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Охорона праці являє собою систему законодавчих актів, соціально-економічних, організаційних, технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Охорона праці виявляє і вивчає можливі причини виробничих нещасних випадків, професійних захворювань, аварій, вибухів, пожеж і розробляє систему заходів і вимог з метою усунення цих причин і створення, безпечних і сприятливих для людини умов праці.

Складність що стоїть перед охороною праці вимагає використання досягнень і висновків багатьох наукових дисциплін, прямо або опосередковано пов'язаних із завданнями створення здорових і безпечних умов праці.

 

1. Поняття охорони праці

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Конституція України закріпила право громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності. Основним об'єктом правового захисту в ній є людина як найвища соціальна цінність, її права і свободи, гарантії їх реалізації.

Охорона здоров'я – один з пріоритетних напрямів державної діяльності та національної політики. Держава формує політику охорони здоров'я та забезпечує її реалізацію, використовуючи світовий досвід роботи з поліпшення умов і безпеки праці.

Гарантування безпечних умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму, усунення шкідливих факторів є однією з головних турбот Української держави.

Стаття 3 Конституції передбачає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 43 Конституції закріплює, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

З метою реалізації права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності Верховна Рада України 14 жовтня 1992 р. прийняла Закон "Про охорону праці", який регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці в Україні. Закон установив єдиний порядок організації охорони праці в Україні. У зв'язку із прийняттям 23 вересня 1999 р. Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" до Закону України "Про охорону праці" 21 листопада 2001 р. внесено зміни, і він діє у новій редакції.

19 листопада 1992 р. Верховна  Рада прийняла "Основи законодавства  України про охорону здоров'я", у якому передбачено, що кожна  людина має природне невід'ємне  і непорушне право на охорону  здоров'я.

Закон "Про охорону праці" встановлює повну відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Відповідно до ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються здорові і безпечні умови праці. Законодавство встановлює єдині нормативи з охорони праці на всіх підприємствах незалежно від форми власності і видів їх діяльності.

Дія Закону "Про охорону праці" поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Роботодавець повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму і професійним захворюванням.

Нове законодавство України про охорону праці зобов'язало роботодавця відшкодувати працівникові не тільки матеріальну, а й моральну шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

Держава залучає до широкої участі при вирішенні питань з охорони праці профспілки.

Вісім статей Закону України "Про охорону праці" підкреслюють участь профспілок у різноманітних формах при здійсненні заходів з охорони праці.

Їх участь необхідна тому, що травматизм на підприємствах України є поширеним явищем. Дуже високим є рівень інвалідності серед працюючих.

Найбільш травмонебезпечними залишаються агропромисловий комплекс, будівництво та вугільна галузь. Ситуація пояснюється не тільки важким економічним станом підприємств, а й некомпетентністю персоналу з питань охорони праці, відсутністю заінтересованості роботодавця в поліпшенні умов та безпеки праці, низькою трудовою та технологічною дисципліною.

У Концепції загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006-2011 роки, схваленій Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 269-р, відзначається, що в Україні рівень ризику загибелі або травмування працівників на виробництві у розрахунку на 100 тис. працюючих порівняно з Великобританією вищий у 8,5, Японією-у З, Німеччиною - у 2 рази.

Щороку на виробництві виявляються професійні захворювання в середньому у 6-6,5 тис. працівників, травмується близько 20-25 тис, з яких майже 1-1,5 тис. із смертельним наслідком.

Ураховуючи вищевикладене, державні органи, роботодавці та всі працюючі повинні знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці і дотримуватись зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У юридичній літературі поняття охорони праці вживається у двох розуміннях - широкому та вузькому. В широкому значенні термін "охорона праці" вживається для визначення всієї сукупності норм трудового права, спрямованих на всебічну охорону трудових прав громадян, тобто права на працю та її оплату, права на відпочинок, соціальний захист тощо. Охороною праці у вузькому розумінні відповідно вважається система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності (ст. 1 Закону України "Про охорону пращ").

Здоров'я – це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Питання відшкодування шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я вирішуються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 серпня 1999 року з доповненнями та змінами.

Додаткові пільги з питань охорони праці жінок, молоді, інвалідів перелічені у спеціальних нормативних актах.

Інститут охорони праці у вузькому розумінні охоплює правові норми, що регулюють:

- організацію охорони  праці на підприємстві;

- розробку та прийняття  інструкцій з охорони праці;

- здійснення заходів щодо  індивідуального захисту від  виробничих травм і професійних  захворювань;

- охорону праці жінок, неповнолітніх та інвалідів;

- нагляд і контроль  за додержанням норм з охорони  праці;

- відповідальність працівників, у тому числі роботодавців, за  порушення норм з охорони праці.

 

 

2. Соціально-правове регулювання праці жінок

Враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму, їх підвищену чутливість до чинників виробничого середовища, а також додаткові навантаження, які виникають, як під час вагітності, так і в період виховання дітей, охорона працюючих жінок вимагає певних спеціальних заходів.

Охорону здоров’я працюючих жінок гарантує державне законодавство, яке передбачає створення сприятливих умов для поєднання їх репродуктивних функцій з активною трудовою та суспільною діяльністю.

З метою поліпшення умов праці жінок та охорони їх здоров’я затверджено список виробництв, на яких забороняється використання праці жінок. За цим списком жінкам забороняється працювати більше ніж на 900 спеціальностях та професіях.

Забороняється використовувати працю жінок на важких роботах і роботах зі шкідливими для здоров’я умовами праці, а також на підземних роботах, у гірничовидобувній промисловості та на будівництві підземних споруд. Жінки не допускаються до професій зварювальника ручної зварки, а також на спорудах висотою понад 10 м., землекопа, машиніста екскаватора, автогрейдера, бульдозера, автогідромонітора, на електростанціях, верхолазних роботах і т. ін.

Жінки можуть працювати трактористами, машиністами, водіями легкових та вантажних автомобілів вантажопідйомністю лише до 2.5т, а також електромонтерами, ремонтниками та робітниками інших професій для яких дозволено чинним законодавством використовувати жіночу працю. Жінкам механізаторам мають надаватися у роботу машини з удосконаленими сидіннями, кабінами, системами запуску двигуна, керування та обслуговування.

Державними органами розроблено та впроваджено перелік робіт, машин і механізмів, на яких рекомендовано переважно застосовувати жіночу працю.

З метою поліпшення умов праці та охорони здоров’я жінок чинним законодавством встановлено обмеження розмірів вантажів при їх підніманні та перенесенні (табл. 1). Залучення жінок до робіт по перенесенню і підніманню вантажів регламентується нормами гранично допустимих навантажень, затвердженими МОЗ від 10.12.1993р. №241. Жінки до вантажно-розвантажувальних робіт допускаються лише при переміщенні навалочних вантажів, вантажів малої маси та поштучних вантажів.

Законодавство регламентує працюючим жінкам сприятливий режим праці й відпочинку, обмеження їх праці у нічний час, використання їх на роботах з неповним робочим днем або неповним робочим тижнем.

Таблиця 1. Норми гранично допустимих навантажень для жінок при переміщенні вантажів вручну

Характер робіт	Гранично допустима маса вантажу, кг
Переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів за годину)	10
Переміщення вантажів постійно впродовж робочої зміни	7
Сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної робочої зміни не повинна перевищувати: з робочої поверхні з підлоги	350 175

 

Чинне законодавство передбачає відповідні пільги жінкам у період вагітності. Під час вагітності жінки не повинні залучатись до робіт, які вимагають значного напруження, пов’язаних з небезпекою вибуху, аварії, пожежі та з іншим ризиком для життя.

Закон забороняє залучати вагітних жінок або тих, які мають дітей віком до трьох років до робіт у нічний час, до понадурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти їх відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП). Вагітні жінки відповідно до медичних висновків можуть переводитися на легшу роботу і таку, що виключає вплив негативних виробничих чинників із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

По вагітності і пологах жінкам надаються відпустки тривалістю сімдесят календарних днів до пологів і п’ятдесят шість після пологів. За бажанням жінкам надаються частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і виплатою за цей період допомоги по державному соціальному страхуванню. Крім цього можуть надаватися додаткові відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку. Час вказаних відпусток зараховується жінкам як у загальний, так і в безперервний стаж роботи.